Тема 9 Ринки факторів виробництва (лекція 9)

План лекції

1. Конкурентні ринки факторів виробництва

2. Попит фірми на працю

3. Індивідуальна пропозиція праці

4. Попит, пропозиція і рівновага на конкурентному ринку праці

5. Капітал, інвестиції та міжчасові рішення в економіці

6. Пропозиція заощаджень. Міжчасовий вибір домогосподарства

7. Інвестиційний попит. Міжчасовий вибір фірми

8. Ринки землі та природних ресурсів

9. Види земельної ренти (самостійне опрацювання)

9.1 Конкурентні ринки факторів виробництва

Для забезпечення випуску економічних благ фірми використовують різно­манітні ресурси. Ресурси, які використовуються у виробничому процесі, мають назву фактори виробництва, або затрати.

Фактори виробництва — блага, які потрібно придбати фірмі для забез­печення випуску інших благ — готової продукції. Основні види факторів — капітал, праця, земля (природні ресурси), а також підприємницький хист. Цінами факторів виробництва є, відповідно, процент, ставка заробітної плати, рента і нормальний прибуток.

Ринки факторів — це специфічні ринки, де, на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції — власники факторів — домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших (ціни і обсяги факторів) визнача­ється станом других (обсягами продукції).

Домогосподарства на ринках факторів безпосередньо пропонують власну працю і підприємницький хист та опосередковано — землю і капітал, навіть якщо останні фактори є власністю фірми (бо власниками фірм є саме домогосподарства).

Фірми, окрім згаданих факторів виробництва, споживають й інші ресурси, які, в свою чергу, є продукцією інших фірм, — проміжні продукти. Але та­кі ресурси можуть не аналізуватись окремо, адже пропозиція проміжного продукту з боку фірм досліджується так само, як і пропозиція готової про­дукції, а попит на проміжні продукти з боку фірм розглядається так само, як і попит на фактори виробництва.

Попит фірми на фактори визначається попитом споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори зветься вторинним (похідним) попитом.

Структура ринку певного фактора виробництва пов'язана із особливос­тями рішень, які приймаються фірмами і домогосподарствами щодо цін та обсягів факторів на ринках.

Повна конкуренція на ринку фактора передбачає, що:

• фірми і домогосподарства є ціноодержувачами;

• фактор є однорідним;

• вхід на ринок для нових учасників і вихід з нього є вільними;

• всі учасники повністю поінформовані щодо ситуації на ринку, зокрема цін.

Щоб ринок фактора вважався повністю конкурентним, фірма повинна бути також конкурентною і на ринках готової продукції.

Якщо припустити, що для ринкових попиту і пропозиції фактора (на­приклад, праці) діють закони попиту і пропозиції, то відповідні криві попиту і пропозиції на конкурентному ринку праці дають змогу визначити рівно­важні ціну фактора — ставку заробітної плати, і обсяг праці, (рис.9.1.а).

Рисунок 9.1 (а) Конкурентний ринок праці, (б) Попит конкурентної фірми на працю на конкурентному ринку праці.

Конкурентна фірма, що має потребу в послугах праці, не може наймати робітників за ставками, які відрізняються від ринкового рівня , тому що вона є ціноодержувачем, тобто не впливає на ринкову ставку. Отже, конку­рентна фірма буде сприймати пропозицію праці як абсолютно еластичну за ціною праці. Графіком пропозиції буде горизонтальна лінія , яка прохо­дить на рівні ринкової ставки (рис.9.1.б).

Гранична вартість фактора праці - , дорівнює додатковій вартості виробництва при збільшенні використання праці на одиницю, тобто:

(9.1)

Через абсолютну еластичність пропозиції праці величина буде визначатись ставкою незалежно від обсягів використання фактора. Отже:

(9.2)

Конкурентна фірма, як бачимо, не приймає рішення щодо ціни фактора, вона повинна лише визначитись із обсягом свого попиту на фактор, виходячи з прагнення максимізувати власні прибутки.

Доход, який отримують власники фактора на конкурентному ринку, визначається добутком ринкової ціни фактора на обсяг використання фак­тора Для ринку праці на рис.9.1.а цей доход чисельно дорівнює площі прямокутника Частина цієї площі, яка розташована нижче кривої пропозиції, — це альтернативна вартість фактора виробництва для його власників (тобто мінімальна сума грошей, яка утримує власників ре­сурсу на цьому ринку). Частина площі, яка розташована вище кривої пропозиції, — це економічна рента — частина доходу постачальників фактора (прибуток), яку вони отримують понад мінімально необхідну для їхнього утримання на цьому ринку суму грошей (заштрихована площа ).

Ринок праці — ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми — виробники товарів та послуг (працедавці) — потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці — ставка заробітної плати — та обсяг викори­стання праці.

Праця (або послуги праці) — один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.

Обсяг використання праці вимірюється у годинах роботи протягом пев­ного періоду (отже, праця — це потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила.

Працедавець — це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати і отримувати заробітну плату.

Розглянемо попит і пропозицію праці спочатку в умовах повної конкуренції.

Особливість конкурентного ринку праці як ринку фактора виробництва полягає у припущенні щодо абсолютної мобільності праці — здатності робітників необмежено переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці. Мобільність праці є аналогом умови вільного входу і виходу фірми на ринок. Однорідність праці полягає в тому, що працедавці не розрізняють послуги праці, які можуть надаватись різними робітниками; різні кваліфікація, досвід робітників не беруться до уваги на повністю конкурентному ринку.

9.2 Попит фірми на працю

Фірма визначає попит на працю, виходячи із співставлення вигод від використання праці з її вартістю. Зокрема, при аналізі доцільності збіль­шення використання обсягів праці на одиницю порівнюють додаткові вигоди із додатковою вартістю. Додаткова вартість вимірюється граничною вар­тістю праці за формулою (11.1). Додаткові вигоди — граничний про­дукт праці у грошовому вимірі ( ) — це додаткова виручка, яка виникне від продажу додаткової продукції, що вироблена завдяки використанню до­даткової одиниці праці:

(9.3)

де — обсяг продажу додаткової продукції, _- гранична (або додаткова) виручка від продажу додаткової одиниці продукції.

На ринках факторів визначається також цінність граничного продукту праці ( ) - додатковий випуск, що утворений за рахунок використання додаткової одиниці праці і оцінений за ринковою ціною продукції , тобто

(9.4)

На конкурентному ринку праці тому (9.5)

Фірма використовуватиме фактор до тих пір, поки додаткова виручка буде не меншою, ніж додаткова вартість . Тому оптимальний обсяг використання фактора, який необхідний для максимізації прибутку фірми, повинен відповідати умові:

(9.6)

Отже, на конкурентному ринку праці обсяг використання праці має визначатися співвідношенням:

(9.7)

З умови (11.7) знаходимо значення граничного продукту праці а звідси — відповідний обсяг праці

9.4Індивідуальна пропозиція праці

Пропозиція праці — співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональний вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда. Такий вибір ілюструє модель "доход—відпочинок" (рис.9.2).

Якщо вважати, що доход і відпочинок - нормальні блага, тоді при збіль­шенні споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає Позна­чимо - добовий обсяг праці в годинах, відпочинок буде тривати ( ) годин на добу, - доход за добу, тоді функція корисності індивіда,

(9.8)

матиме криві байдужості, опуклі в бік початку координат (рис.9.2).

Рисунок 9.2 - Вибір домогосподарства між відпочинком та можливістю отримати доход.

Гранична норма заміщення доходу відпочинком, , показує від скількох гривень добового доходу міг би відмовитись індивід при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмін­ності корисності

дорівнює нахилу (за абсолютною вели­чиною) кривої байду­жості до горизонтальної осі годин відпочинку.

Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є заро­бітна плата із годинною ставкою то добовий доход складатиме:

(9.9)

Цей доход може ко­ливатись від нуля (коли людина лише відпочиває) до — ця величина, що передбачає цілодобову працю, є, звичайно, гіпотетичною. Всі можливі сполучення ( ) добового доходу і годин відпочинку відповідають точкам, що утворюють лінію згідно з умовою (11.9), яка в цій моделі є аналогом бюджетного обмеження спожи­вача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставці заробітної плати яка є альтернативною вартістю години відпочинку.

Таким чином, завдання раціонального вибору індивіда полягає у знаход­женні такого поділу часу між працею і відпочинком, який дає змогу максимізувати корисність індивіда (11.8) при бюджетному обмеженні (11.9).

Найкращий можливий вибір між доходом і відпочинком буде відповіда­ти умові:

(9.10)

Графічно це означає вибір такої точки на рис. 9.2, в якій крива байдужості (що відповідає найвищому з можливих рівнів корисності) має дотичну, що збігається з бюджетним обмеженням, отже, нахил кривої байдужості (. ) дорівнює нахилу бюджетного обмеження ( ). В такому разі людина обирає відпочинок в обсязі (. ) год., роботу — год. і доход - грн.

Як зміниться вибір при підвищенні ставки заробітної плати до якогось вищого рівня ? По-перше, зміниться нахил бюджетного обмеження (пунктирна лінія на рис.9.2), по-друге, оптимальний вибір буде досягатись при вищому рівні корисності, Вибір між доходом і відпочинком може змінитись у будь-якому напрямку в залежності від того, який з двох ефектів переважатиме — ефект доходу чи ефект заміщення.

Ефект доходу в моделі "доход-відпочинок" виникає за рахунок підви­щення добробуту (реального доходу) при зростанні ставки заробітної плати (це спонукає працювати менше), ефект заміщення — за рахунок підвищення альтернативної вартості години відпо­чинку (що стимулює скорочення від­починку і збільшення робочого часу). Припустімо, що переважає ефект за­міщення. Тоді новому вибору на рис.9.2 буде відповідати точка Е1. Відпо­чинок скорочується до ( ) годин, робочий час зростає до L₁ годин, доход складає

Визначення обсягів праці, які людина готова пропонувати при кож­ному окремому рівні заробітної плати, дає змогу побудувати криву індиві­дуальної пропозиції праці. Для цього на малюнок 9.3.а пере­несемо точки та з рис.9.2 в нову систему координат "обсяг праці— ставка зарплати", у відповідності із ставками зарплати ( і ) та обсяга­ми праці ( і ). В результаті, після з'єднання цих двох точок плавною кривою лінією, отримаємо фраґмент кривої пропозиції праці

Рисунок 9.3 - Крива пропозиції праці: (а) додатний нахил S_L; (в) від'ємний нахил S_L.

"Емпіричні дослідження свідчать, що, за невисоких ставок заробітної плати, при зростанні ставки людина починає працювати більше, тобто переважає ефект заміщення. За вищих ставок, коли обсяг праці сягає значних вели­чин, подальше підвищення ставки призводить до вибору на користь біль­шого відпочинку і скорочення обсягу пропозиції праці, тобто переважає ефект доходу. Це ілюструє поведінку типового індивіда і не виключає іншої реакції на підвищення ставок зарплати.

Домінування ефекту доходу ілюструє інший фраґмент кривої пропо­зиції на рис.9.3.б при підвищенні ставки з до людина збільшує обсяг відпочинку і скорочує обсяг добової пропозиції праці з до

Поєднання двох зазначених фрагментів кривої дає змогу отримати криву індивідуальної пропозиції праці типового індивіда (рис.9.4). Ця крива через специфічну форму відома під назвою крива пропозиції, що відхиле­на назад.

Рисунок 9.4 - Крива індивідуальної про­позиції праці.

9.4 Попит, пропозиція і рівновага на конкурентному ринку праці

Ринкова пропозиція праці складається з індивідуальної пропозиції праці домогосподарств. Якщо є криві індивідуальної пропозиції, то криву ринкової пропозиції можна утворити шляхом горизонтального підсумовування інди­відуальних кривих; тобто для кожного рівня ставки заробітної плати треба підсумувати індивідуальні обсяги пропозиції праці, що дасть ринковий обсяг пропозиції праці для цієї ставки. Ринкова крива пропозиції має традиційний вигляд кривої пропозиції з нахилом угору і може бути без відхилення назад. Це пояснюється тим, що при поєднанні індивідуальних кривих пропозицій відхилення назад нівелюються, адже ефекти доходу і заміщення, які визначають ці відхилення, поєднуються для кожної людини індивідуально. До того ж можливе скорочення обсягу пропозиції праці з боку тих, хто вже перебуває на ринку праці, може бути компенсоване за рахунок появи на цьому ринку нових працівників з інших ринків праці.

Чинниками, що впливають на пропозицію певного виду праці, є умови праці в цій галузі, умови праці та рівень оплати її на інших ринках, загальна чисельність працездатного населення (робочої сили).

Сума попиту на працю всіх фірм визначає ринковий попит на працю.

Попит характеризується такими чинниками, як ринковий попит на кінцеву продукцію, технологія виробництва і, відповідно, продуктивність праці, рівень цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або доповнювачами для фактора праці, рівень податків.

Еластичність ринкового попиту на працю визначається зміною обсягу попиту на працю у процентах ( ) в результаті збільшення ставки за­робітної плати на один відсоток ( ):

, (9.11)

Еластичність попиту залежить від таких чинників:

• інтенсивність використання праці у виробничому процесі (еластичність вища при більшій частці праці у процесі виробництва порівняно з іншими факторами, ніж при меншій частці);

• швидкість спадання граничного продукту праці (еластичність вища при меншій швидкості спадання);

• еластичність попиту на кінцеву продукцію (прямий зв'язок);

• можливості заміщення факторів (у довгостроковому періоді - чим легше інший фактор замінює працю, тим вища еластичність попиту на працю).

Якщо на ринку праці відомі попит і пропозиція, тоді стан рівноваги визначається так само, як для ринків готової продукції, за умови балансу обсягів попиту і пропозиції праці. Стан рівноваги відповідає рівноважній ставці заробітної плати та рівноважному обсягу праці (рис.9.1.а).

Стан рівноваги змінюється при змінах нецінових чинників попиту і про­позиції.

9.5 Капітал, інвестиції та міжчасові рішення в економіці

Капітал (або капітальні блага) — це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навички, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів і послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).

Збільшення капітальних запасів у виробника відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції — процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу. Джерелом інвестицій є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.

Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з прибутком. Процент - це чистий доход (прибуток), який отримує власник капіталу (позичкових грошей) внаслідок їхнього використання протягом певного проміжку часу (року).

Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка — ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовується протягом року. Процентна ставка вимірюється у частках від одиниці або у відсотках.

Ринок капіталу — це ринок чи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений, як у випадку з акціями) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов'язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому для спрощення можна вважати, що існує єдиний ринок капіталу.

Нижче буде розглянута проста модель ринку капіталу, а саме - модель ринку позичкових коштів. Учасниками цього ринку є фірми, які формують інвестиційний попит на позичкові кошти , що необхідні для створення нового капіталу, а також домогосподарства, які формують пропозицію позичкових коштів , тобто пропозицію фінансових ресурсів за рахунок власних заощаджень (рис.9.5.а). На цьому ринку (який розглядатиметься лише в умовах повної конкуренції) утворюється ринкова процентна ставка як рівноважна ціна позичкових коштів та рівноважний обсяг позичкових коштів

Тривалий період користування капітальними благами є принциповою особливістю цього фактора виробництва.

Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як відрізняється цінність надходжень різних періодів.

Отже, для прийняття рішень щодо доцільності інвестицій і розподілу їх у часі виникає потреба попередньо звести витрати і вигоди від здійснення інвестиційного проекту до одного періоду.

Рисунок 9.5 (а) Конкурентний ринок інвестицій ресурсів, (б) Попит конкурентної фірми на інвестиційні ресурси на конкурентному ринку.

У свою чергу домогосподарства, які пропонують позичкові кошти для інвестицій, мають попередньо заощадити ці кошти, тобто зробити вибір між рівнем своїх видатків (споживанням благ) у поточному періоді і в майбутньому.

Все це потребує розгляду рішень фірм і домогосподарств, які стосуються розміщення ресурсів протягом кількох часових періодів — тобто здійснення міжчасового вибору.

9.6 Пропозиція заощаджень. Міжчасовий вибір домогосподарства

Пропозиція заощаджень — це співвідношення між ціною заощаджень (процентною ставкою) та їхнім обсягом, який власники заощаджень бажають та можуть запропонувати на ринку споживачам інвестицій за інших незмінних умов.

Розглянемо модель пропозиції позичкових коштів, яка відома під назвою теорії міжчасового вибору і була запропонована у 1930р. американським економістом Ірвіном Фішером.

Будемо вважати, що єдиним джерелом позичкових коштів для інвестицій є заощадження домогосподарств. Індивіди приймають рішення щодо обсягів заощаджень внаслідок раціонального вибору між споживанням ( ) і заощадженням ( ). Заощадження здійснюються з кінцевою метою отримати можливість споживати блага у майбутніх періодах у більших обсягах за рахунок заощаджених коштів поточного періоду. Тобто домогосподарство мусить зробити свій міжчасовий вибір щодо споживання.

Для спрощення також будемо вважати, що вибір у споживанні здійснюється лише між двома періодами - поточним та наступним. Доход в обсязі домогосподарство отримує лише у поточному періоді, а в наступному періоді нових надходжень немає. Доход розподіляється між споживанням і заощадженням поточного періоду ( та ):

(9.12)

З урахуванням процентної ставки r цінність для індивіда заощадженої у поточному періоді суми ( ) складатиме через рік:

(9.13)

де - обсяг споживання у наступному періоді.

Отже, споживач повинен оцінити для себе корисність сьогоднішнього та майбутнього споживання, щоб зробити вибір між і у поточному періоді. Припустімо, що він робить таку оцінку за допомогою функції корисності:

(9.14)

Для побудови функції корисності треба знати уподобання індивіда щодо поточного і майбутнього споживання — міжчасові уподобання. Якщо такі уподобання відомі, то можна зобразити криві байдужості індивіда для різних рівнів корисності, (рис.9.6), кожна з кривих поєднує точки, що відповідають однаково корисним для споживача комбінаціям по­точного і майбутнього рівнів споживання.

Крива байдужості має від'ємний нахил, який вимірюється (за абсолютною величиною) граничною нормою часової переваги, :

(9.15)

Ця норма показує, від скількох одиниць споживання у майбутньому людина погоджується відмовитись для збільшення рівня поточного споживання на одну одиницю за умови незмінного рівня корисності; інакше: заради скількох додаткових одиниць майбутнього споживання людина погоджується відмовитись від однієї одиниці поточного споживання.

Рисунок 9.6 - Вибір домогосподарства між поточним і майбутнім споживанням.

Звичайно, є спадною величиною, як і розглянуті раніше норми заміщення ( . ), тому що цінність кожної додаткової одиниці поточного споживання стає все меншою відносно майбутнього споживання в міру скорочення рівня майбутнього споживання.

Міжчасовий вибір щодо споживання обмежується міжчасовою бюджетною лінією, що задається рівнянням (9.12). Вона визначає множину можливих варіантів вибору рівнів споживання у двох періодах. Крайні варіанти на цій лінії утворюються:

1) при (весь поточний доход споживається у поточному періоді) це точка перетину бюджетної лінії з горизонтальною віссю;

2) при (весь поточний доход заощаджується і споживається у наступному періоді в обсязі ) ця можливість відповідає точці перетину бюджетної лінії з вертикальною віссю.

Кожна внутрішня точка міжчасової бюджетної лінії відповідає одному з можливих сполучень поточного ( ) і майбутнього ( ) рівнів спожи­вання при доході та процентній ставці

Нахил бюджетної лінії (за абсолютною величиною) дорівнює величині:

(9.16)

тобто показує, на скільки одиниць майбутнього споживання перетворюється кожна заощаджена одиниця поточного споживання за існуючої процентної ставки. Величина ( ) є, таким чином, альтернативною вартістю одиниці поточного споживання.

Зміна поточного доходу не змінює нахилу бюджетної лінії, відбувається лише паралельний зсув цієї лінії у напрямку зміни доходу. Нахил змінюється при змінах процентної ставки. На рис.9.6 зображені дві бюджетні лінії з різним нахилом, відповідно до двох різних процентних ставок, та

Найкращий можливий вибір досягається в точці дотику міжчасової бюджетної лінії з якоюсь із кривих байдужості між поточним та майбутнім споживанням і відповідає умові:

(9.17)

що геометрично означає рівність нахилів бюджетної лінії та кривої байдужості. Отже, найкращий можливий вибір індивіда досягається тоді, коли завтрашня цінність однієї заощадженої гривні, згідно його індивідуальних уподобань ( ), збігається із завтрашньою ринковою цінністю заощадженої гривні ( ) при існуючій процентній ставці Цей найкращий можливий вибір, який максимізує корисність споживання у двох періодах, є рівноважним станом домогосподарства у міжчасовому виборі щодо рівнів споживання за інших рівних умов. Будь-який інший варіант вибору буде або недосяжним через бюджетне обмеження, або гіршим стосовно рівня корисності.

9.7 Інвестиційний попит. Міжчасовий вибір фірми

Інвестиційний попит фірми на позичкові кошти визначається бажанням фірми максимізувати власні прибутки і характеризується співвідношенням між процентною ставкою як ціною позичкових коштів та обсягом інвестицій, який фірма готова отримати за цією ціною при інших рівних умовах.

Фірма визначає інвестиційний попит на позичкові кошти, виходячи із співставлення вигоди від використання інвестицій та вартості інвестицій для себе. Зокрема, при аналізі доцільності збільшення використання обсягів позичкових грошей на одиницю порівнюють додаткові вигоди з додатковою вартістю. Розглянемо спочатку випадок, коли гроші позичаються на один рік, а всі вигоди від інвестиційного проекту виникають також через рік.

Додаткова вартість (гранична вартість інвестицій) дорівнюватиме ціні позиченої грошової одиниці - процентній ставці Конкурентна фірма, що має потребу у позичкових грошах, може позичати їх лише за ставкою яка утворюється на конкурентному ринку і не залежить від обсягу інвестиційного попиту окремої фірми. Отже, така фірма сприйматиме пропозицію позич­кових грошей як абсолютно еластичну за ринковою процентною ставкою; графічно це буде горизонтальна лінія яка проходить на рівні ринкової ставки (рис.9.5.б).

Додаткові вигоди фірми (гранична ефективність інвестицій) вимірюються нормою віддачі (прибутковості) інвестицій, яка дорівнює відношенню:

(9.18)

і вимірюється в частках від одиниці або у відсотках. Тут — приріст вигод фірми (виручки), пов'язаний з інвестиціями, — приріст її витрат, пов'язаний з інвестиціями.

Норма віддачі інвестицій буде спадати із збільшенням обсягу інвестицій, адже кількість вигідних інвестиційних проектів обмежена, тому при розширенні інвестиційної активності фірма змушена обирати все менш вигідні інвестиційні проекти. Спадний характер норми віддачі є проявом закону спадної граничної продуктивності факторів виробництва.

Якщо для кожного з можливих обсягів інвестицій підрахувати норму віддачі, то в системі координат "обсяг інвестицій — норма віддачі" можна побудувати криву граничної ефективності інвестицій; вона демонструє можливості фірми в отриманні вигод від інвестування і визначає криву інвестиційного попиту фірми, тобто криву на мал. 12.1.6.

При виборі оптимального обсягу інвестицій, що максимізує прибутки фірми, підприємець збільшуватиме обсяг інвестицій доти, доки норма віддачі і (гранична ефективність інвестицій) перевищуватиме ринкову процентну ставку ( граничну вартість інвестицій). Оптимальний обсяг визначатиметься згідно з необхідною умовою максимізації прибутку:

(9.19)

яка виконується в точці на рис.9.5.б.

Більший, ніж обсяг інвестицій буде для фірми збитковим, тому що приріст прибутку від інвестування кожної додаткової позиченої гривні менший за ринкову ставку процента, яку доведеться сплатити за користування кредитом в одну гривню.

При аналізі доцільності реалізації інвестиційного проекту, який триває кілька років, виникає проблема зведення до одного часу вигід і витрат фірми.

Якщо розглядати річний проміжок часу, то майбутня цінність ( ) суми грошей яка є сьогодні, визначається як

(9.20)

Тут показує найбільшу можливу прибутковість з-поміж усіх альтернативних варіантів використання грошей. Визначена таким чином величина називається ставкою дисконтування.

Відповідно, можна оцінити поточну цінність ( ) суми грошей , яка очікується через один рік:

(9.21)

Взагалі поточна цінність суми грошей яка очікується через років, визначається як:

(9.22)

Одним із показників вигідності інвестиційного проекту для фірми є чиста поточна цінність проекту. Якщо для інвестиційного проекту відомі його тривалість ( років), витрати, та надходження (виручка), , в кожному -му році ( ), тоді чистою поточною цінністю ( ) інвестиційного проекту є величина:

(9.23)

Іншими словами, — це різниця між поточною цінністю надходжень фірми ( ) і поточними витратами фірми ( ):

(9.24)

Якщо то це є свідченням вигідності проекту для реалізації його фірмою, і проект слід приймати. При відповідний проект слід відхилити.

Величина ставки дисконтування, при якій дорівнює нулеві, є внутрішньою нормою віддачі, або прибутковості ( ) проекту.

Для обчислення треба розв'язати рівняння (12) відносно при Так, якщо (однорічний проект), тоді

Отже, при капіталовкладеннях та надходженнях

матимемо: , або 50%. Якщо ринкова процентна ставка не вища за 50%, такий інвестиційний проект можна приймати, в іншому разі його слід відхилити.

Якщо визначити індивідуальний інвестиційний попит кожного з позичальників, то крива ринкового інвестиційного попиту утвориться як горизонтальна сума індивідуальних кривих; для побудови кривої ринкового попиту слід для кожного рівня норми віддачі визначити відповідні індивідуальні обсяги інвестицій і скласти їх, щоб отримати ринковий обсяг інвестиційного попиту за цієї ставки.

0. Ринки землі та природних ресурсів

Земля як фактор виробництва — це не тільки та частина земної поверхні, яка не зайнята водою, але й природні ресурси — ліси, корисні копалини, ресурси морів, родючість грунтів, які можуть бути використані у процесі виробництва, тобто це всі рідкісні природні ресурси.

Природні ресурси розподіляються на такі, що не відтворюються (вони можуть бути використані лише один раз — вугілля, нафта, природний газ), і що відтворюються (тобто можуть використовуватись у виробничих процесах неодноразово - моря, земельні угіддя).

Запас природних ресурсів визначається самою природою. Обсяг потоку — послуг природних ресурсів — визначається людським вибором. Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента — орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року). Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти. Якщо відомі процентна ставка і щорічна рента то поточна цінність ренти за років складатиме

(9.25)

Через те що земля може давати ренту необмежено довго, ціна її визначатиметься поточною цінністю ренти за формулою (12.13), коли прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума членів спадної геометричної прогресії і дорівнюватиме:

(9.26)

В цілому обсяг землі є обмежений — і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може бути з часом покращена або погіршена, залежно від того, як ведеться господарювання.

Через обмеженість земельних ресурсів пропозиція землі вважається абсолютно нееластичною, тобто крива пропозиції землі є вертикальною лінією (рис.9.7). Сукупна пропозиція землі не може бути змінена внаслідок індивідуальних рішень. Окремі домогосподарства, зрозуміло, можуть змінювати обсяг землі, що перебуває у їхній власності, але це не впливає на її сукупний обсяг.

Земля може використовуватись більш або менш інтенсивно. Наприклад, одну й ту саму площу може займати одноповерховий будинок і хмарочос; сільськогосподарська ділянка може оброблятися з використанням і без використання добрив, зрошування, сільськогосподарської техніки. Але інтенсивність не впливає на пропозицію землі. Вона залежить від того, як сполучається земля з іншим фактором виробництва — капіталом.

Попит на землю є вирішальним чинником земельної ренти, він визначається цінністю землі для фірм-користувачів. Можна вирізнити сільськогосподарський попит і несільськогосподарський (попит на землю для житлового будівництва, для промислового використання тощо). На цінність землі сільськогосподарського призначення впливає якість ґрунтів, клімат, віддаленість від центрів споживання (хоча вага останнього чинника послаблюється внаслідок удосконалення засобів зберігання продукції та її транспортування).

Рисунок 9.7 - Ринок земельних ресурсів.

Сільськогосподарський попит є вторинним по відношенню до попиту на продовольство, котрий вважається низькоеластичним; отже, чинники, які визначають попит на продовольство і стан рівноваги на ринку продовольства, прямо впливають на сільськогосподарський попит.

На цінність земель несільськогосподарського призначення головним чином впливає її розміщення — цінність землі порівняно вища у містах, ніж у сільській місцевості, і надзвичайно висока в центрі великих міст; меншою мірою на цінність землі впливає її якість, придатність для житлового будівництва чи промислового використання.

Криві попиту на землю є спадними, тому що при збільшенні обсягів використання земельних ресурсів доводиться залучати все менш прибуткові ділянки землі; знову ми зустрічаємось із дією закону спадної граничної продуктивності факторів виробництва.

Крива сукупного ринкового попиту на землю утворюється як горизонтальна сума кривих сільськогосподарського та несільськогосподарського попиту.

Розглянемо, як функціонує ринок земельних ресурсів, тобто як встановлюється орендна плата за землю.

На рис.9.7 зображені криві попиту на земельні ділянки у приміській зоні: — сільськогосподарський попит, — несільськогосподарський попит (будівництво). Якщо б кожен із цих двох напрямків попиту існував окремо, то для сільськогосподарського використання на ділянку площею була б встановлена орендна плата Для будівництва встановилась ои орендна плата у розмірі Коли на одну й ту саму ділянку існує попит на землю для її використання у різних напрямках, то власники землі, які максимізують свої вигоди, будуть здавати землю в оренду тому орендареві, попит якого вищий і, відповідно, готовність платити більша, а отже, і орендна плата як рівноважна ціна буде вищою. Для прикладу, на рис.9.7 земля буде використана для будівництва з орендною платою

У попередньому розділі було введено поняття економічної ренти для випадку еластичної пропозиції фактора. Коли пропозиція фактора є абсолютно нееластичною (як у випадку землі), то економічна рента власника фактора збігається з його рентним доходом, тобто дорівнює добуткові площі земельної ділянки, яка здається в оренду, на орендну ставку.

Геометрично економічна рента в цьому випадку визначається площею прямокутника, що обмежений вертикальною лінією пропозиції та горизонтальною лінією — рівнем орендної плати. Якщо орендна плата встановлюється на рівні , як у попередньому прикладі, то економічна рента на рис.9.7 чисельно дорівнюватиме площі прямокутника

9.9Види земельної ренти (самостійне опрацювання)

Земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю. Тому зі зміною відносин власності з'являються нові форми земельної ренти.

В умовах феодалізму рента як економічна форма реалізації власності феодала на землю виступала спочатку як панщина, пізніше — оброк, на зміну якому прийшла грошова форма.

Земельна рента за умов капіталізму виступає у формі орендної плати землевласнику за тимчасове користування землею орендарем.

У сільському господарстві розрізняють три види ренти: диференційну, абсолютну, монопольну. Причини, умови та джерела їх виникнення різні.

Диференційна земельна рента як економічна категорія відображає відносини між власником землі та користувачем з приводу розподілу і використання надлишкового додаткового продукту, що створюється внаслідок різниці в родючості та місці розташування земель. Є дві форми диференційної ренти.

Диференційна рента І — це додатковий дохід, обумовлений природною родючістю земель та кращим їх місцем розташування. Диференційна рента II — це додатковий дохід, обумовлений підвищенням економічної родючості землі за рахунок додаткових капітальних вкладень (засобів виробництва і праці) на основі науково-технічного прогресу.

Абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю. Теоретичні проблеми абсолютної ренти є найбільш дискусійними в економічній літературі.

Монопольна рента — це особлива форма земельної ренти, її сплачують споживачі рідкісних за якістю сільськогосподарських товарів, що виробляються на землях з винятковими природними умовами. Тому ціни на такі товари (цитрусові, тютюн тощо) визначаються високим попитом і обмеженою пропозицією.

Рентні відносини складаються також у добувній промисловості та будівництві.

Нині серед учених-аграрників і практиків утверджується думка, що земельна рента має вилучатися безпосередньо шляхом рентних платежів з кожного гектара землі залежно від його економічної оцінки, яку дано в державному земельному кадастрі.

Земля у багатьох країнах світу є об'єктом купівлі-продажу внаслідок узаконеної приватної власності на землю.

Земля — це особливий товар, що є продуктом природи і не має початкової вартості, але має ціну. Основою ціни землі є дохід, який земля дає її власникові, тобто рента.

Ціна землі є капіталізованою земельною рентою. Власник землі погодиться продати свою ділянку за умови, що він отримає за неї таку суму, яка, будучи вкладена до банку, принесе йому процент, не нижчий від ренти. Ціна землі прямопропорційна розмірові ренти і обернено пропорційна банківському проценту. її визначають за формулою:

(9.27)

Ціна землі має тенденцію до зростання. Особливо помітно підвищуються ціни на земельні ділянки в містах. Цьому сприяють зростання ренти та попиту на ділянки під будівництво.

В умовах розвинутих ринкових відносин в Україні значно поширюється оренда як форма господарювання, за якої на основі договору оренди між землевласником і орендарем останньому передається право володіння і користування землею за певну плату на певний термін.

У договорі оренди передбачено винагороду власникові землі у вигляді орендної плати, яка може включати не тільки платежі за користування землею (ренту), а й амортизацію споруд і будівель, які розміщені на цій ділянці.

Отже, орендна плата має ширший економічний зміст порівняно з земельною рентою.

_{Контрольні запитання:}

1. що таке фактори виробництва?

2. що таке ринки факторів?

3. як визначається гранична вартість фактора праці?

4. що таке економічна рента?

5. чим визначається попит фірми на працю?

6. як визначається граничний продукт фактора праці у грошовому вимірі?

7. що ілюструє модель «доход-відпочинок»?

8. як визначається ринкова пропозиція праці?

9. що характеризує еластичність ринкового попиту на працю?

10. що таке капітал?

11. що таке інвестиції?

12. що таке процент і процентна ставка?

13. як визначається попит конкурентної фірми на інвестиційні ресурси на конкурентному ринку?

14. в чому сутність теорії між часового вибору?

15. як визначається гранична норма часової переваги?

16. чим визначається інвестиційний попит фірми на позичкові кошти?

17. як визначається норма віддачі інвестицій?

18. що таке майбутня та поточна цінність?

19. чим характеризується попит та пропозиція землі?

20. що таке земельна рента та які види її бувають?

21. як визначається ціна землі?