Тема 19 Зовнішня торгівля та зовнішньоторговельна політика (лекція 19)

План лекції

19.1 Світове господарство: поняття та структура

19.2 Міжнародний поділ праці

19.3 Зовнішньоторговельна політика

19.4 Інтернаціоналізація господарських відносин

19.5 Міжнародна економічна інтеграція (самостійне опрацювання)

19.1 Світове господарство: поняття та структура

Світове господарство - сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов`язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

Основними віхами у розвитку світового господарства є:

• виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу;

• територіальний поділ світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій;

• виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем.

Після другої світової війни почався процес якісної зміни системи світового господарства. Він завершився у 60-х роках, коли пішла в минуле колоніальна система і на світовій арені з`явився численний ряд молодих незалежних держав.

На сучасному етапі світове господарство усе більше здобуває ознаки цілісності. Цей процес обумовлений дією визначених факторів:

• Прагненням народів світу вижити в умовах нарощування ядерних потенціалів;

• Розгортання науково-технічної революції. Сьогодні жодна країна не здатна самостійно використовувати всі досягнення науки і техніки, тому країни повинні об'єднати свої зусилля в цій сфері;

• Інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці;

• Необхідність об'єднання зусиль окремих країн у дозволі глобальних проблем.

19.2 Міжнародний поділ праці

МПП – це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об`єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

До промислового перевороту МПП базувався на відмінностях в природнокліматичних умовах виробництва (клімат, ґрунти, надра, водні і лісові ресурси).

На індустріальній стадії виробництва посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на відмінностях країн за іншими факторами виробництва: капітал, праця, підприємницькі здібності, знання.

Формами МПП є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація.

Міжнародна спеціалізація виробництва – форма МПП, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб`єктами. Тобто відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах, а інших – в інших країнах.

Міжнародна виробнича кооперація – це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції.

Участь країни у МПП, передовсім у світовій торгівлі, оцінюють за такими показниками:

- експортна (імпортна) квота – відношення експорту країни до ВВП. Вона характеризує рівень відкритості національної економіки.

- обсяг експорту (імпорту) країни на душу населення.

- експортний потенціал країни – обсяг виробленої продукції, який країни може продати на світовому ринку без будь-якої шкоди для задоволення своїх внутрішніх потреб;

- співвідношення частки країни у світовому виробництві певного продукту з її часткою у світовій торгівлі ним.

- структура експорту, тобто питома вага різних товарних груп у загальному обсязі експорту. Висока частка продукції оборонної промисловості в експорті країни свідчить про машинно-технологічну спрямованість її експорту та про високий науково-технічний рівень її національної економіки. І навпаки, висока питома вага в експорті країни сировини, матеріалів, енергоносіїв свідчить про сировинну спрямованість її експорту і здебільшого про низький рівень економічного розвитку.

- структура імпорту, яка відображає залежність національної економіки від світової економіки у ресурсах, товарах і послугах, які країна не виробляє, або виробництво яких у цій країні є неефективним.

- співвідношення між обсягом зарубіжних прямих інвестицій країни і обсягом іноземних прямих інвестицій в її економіку.

- обсяг зовнішнього боргу країни та його співвідношення з ВВП та експортом даної країни.

19.3 Зовнішньоторговельна політика

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяють на:

• митні – накладання мита на імпортовані та експортовані товари;

• немитні – квоти, субсидії, демпінг, бюрократичні перешкоди та інше.

Серед цих інструментів виділяють ті, що

• стимулюють експорт (прямі та непрямі експортні субсидії);

• обмежують імпорт (мито, квоти, ліцензування, бюрократична тяганина під час митних процедур тощо).

Найпоширенішим знаряддям політики протекціонізму є мито – податок, який накладається на кожну одиницю товару, який завозять до країни.

Види мита:

• адвалерне – запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. Ціна, за якою імпортований товар продаватимуть у країні, дорівнюватиме митній вартості товару плюс ставка адвалерного мита.

• Специфічне – встановлюють у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (напр., 1 долар з 1 см3).

• Комбіноване – поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

Квота – означає обмеження кількості або сумарної вартості конкретних імпортних товарів. Котирування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування, коли уряд видає ліцензії на імпорт обмеженого обсягу продукції та водночас забороняє не ліцензовану торгівлю.

Немитні (технічні) бар`єри – це інструменти зовнішньоторговельної політики, за допомогою яких імпорт до країни певних виробів утруднюється,:

• надмірні стандарти щодо якості товару;

• санітарні обмеження;

• бюрократична тяганина під час митних процедур.

Для захисту національного виробника держава може не лише обмежувати імпорт, а й стимулювати експорт. Однією з форм стимулювання експорту є його субсидування, тобто різноманітні фінансові пільги, які надаються державою вітчизняним фірмам для розширення вивозу товарів за кордон.

Експортні субсидії бувають:

• прямі – виплати дотацій вітчизняним виробникам, коли вони виходять на зовнішній ринок;

• непрямі – пільгове оподаткування, кредитування.

Надзвичайною формою обмеження урядом зовнішньоторговельного обороту є запровадження економічних санкцій, наприклад торговельного ембарго, яке означає заборону урядом ввезення до певної країни або вивезення із певної країни товарів. Ембарго вводиться здебільшого з політичних мотивів – здійснити тиск на країну для досягнення певних політичних цілей, а не для стабілізації національної економіки.

4. Інтернаціоналізація господарських відносин

Інтернаціоналізація виробництва – встановлення безпосередніх стійких виробничих зв`язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відбувається у світовому масштабі.

Інтернаціоналізація капіталу – процес переплетення і об`єднання національних капіталів, що проявляється як у створенні окремими компаніями об`єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв`язків і контактів між капіталами різних країн. Одним з проявів даного процесу є виникнення транснаціональних компаній, утворення міжнародних промислових, банківських та інших об`єднань.

Інтернаціоналізація господарського життя – зближення економік країн, що виявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, збільшенні міжнародного товарообігу, русі капіталів і робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні інтереси в країнах, у тому числі на динаміку цін, ставки проценту і т.д.

Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація, яка має дві сторони прояву:

• якісну , що проявляється у формуванні внутрішньокорпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили;

• кількісну, що проявляється у зростанні числа ТНК і розширенні масштабів їх діяльності.

Транснаціональна корпорація – група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка знаходиться в одній конкретній країні.

4. Міжнародна економічна інтеграція (самостійне опрацювання)

Економічна інтеграція - передбачає зближення і взаємодію національних економік, проведення погодженої державної економічної політики, діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру.

Її сутність виявляється в 4 характеристиках:

1. економічна інтеграція - це міждержавне регулювання економічних процесів;

2. це поступове формування з незалежних один від одного національних народногосподарських комплексів єдиного господарського комплексу з загальною структурою відтворення;

3. скасування адміністративних і економічних бар'єрів, що заважають вільному руху товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у рамках регіону;

4. зближення внутрішніх економічних умов у державах, що беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

Існують такі основні види інтеграційних об'єднань:

• зона преференційної торгівлі, яка передбачає пільговий торговельний режим. Це означає, що дві або більше країн зменшують взаємні тарифи імпорту товарів, одночасно зберігаючи їх відносно інших країн.

• зона вільної торгівлі - країни-учасники обмежуються скасуванням митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

• митний союз - коли вільне переміщення товарів і послуг у середині групи доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн;

• економічний союз – об`єднує всі названі вище форми з проведенням спільної економічної і валютно-фінансової політики.

Контрольні питання:

1. Охарактеризуйте етапи розвитку світового господарства.

2. Що таке міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація?

3. Охарактеризуйте інструменти зовнішньоторговельної політики.

4. Що означає інтернаціоналізація господарських відносин?

5. Назвіть характеристики міжнародної економічної інтеграції.

6. Охарактеризуйте види інтеграційних об'єднань.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник для студентів екон. спец. зал. освіти: М59 У 2ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С.Будаговської . – К.: Основи, 1998. – 518с.

2. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272с.

3. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. Посібник. Вид. 2-ге стереотипне – К.: Либідь, 2002-616с.

4. Основи економічної теорії: Підручник / А.А. Чукно. – К.: Вища школа, 2001-606с.: іл.

5. Основи економічної теорії: / За ред. проф. С.В. Мочерного. К.: Видавництво Центр “Академія” 1998 – 464с.

6. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища школа, 1995 – 471с.:іл.