Тема 10 Загальна рівновага і ефективність (лекція 10)

План лекції

10.1 Часткова і загальна рівновага

10.2 Концепція ефективності та рівновага в економіці обміну

10.3 Ефективність у виробництві (самостійне опрацювання)

10.4 Ефективність розміщення ресурсів

10.5 Економічна теорія добробуту

10.1 Часткова і загальна рівновага

На відміну від випадку часткової рівноваги, аналіз загальної рівноваги передбачає вивчення цін та обсягів виробництва і споживання благ на всіх ринках у взаємозв'язку із врахуванням зворотних зв'язків між окремими ринками.

Наприклад, розглянувши вплив значного подорожчання нафти на ринок бензину, який перебував у стані рівноваги, виявимо, що наслідком буде скорочення пропозиції бензину (крива пропозиції зсувається вгору внаслідок подорожчання ресурсів); нова рівновага на ринку бензину досягається при вищій ціні і менших обсягах. Це може вплинути на ринок транспортних по­слуг — крива пропозиції транспортних послуг зсунеться вгору, скоротиться пропозиція внаслідок подорожчання ресурсів; нова рівновага на цьому ринку досягається при меншому обсязі перевезень і вищих цінах. Це, в свою чергу, вплине на ринки благ-замінників; наприклад, може зрости попит на послуги міського електротранспорту, крива попиту зсунеться вгору, отже, і на цьому ринку дещо зростуть ціни та скоротяться обсяги. З іншого боку, внаслідок скорочення рівноважних обсягів на ринках транспортних перевезень скоро­титься попит на виробничі фактори — послуги праці водіїв, бензин. На рин­ку праці крива попиту на працю зсунеться ліворуч вниз, ставки заробітної плати можуть скоротитися, зайнятість зменшиться. Подібні наслідки подорожчання нафти можна простежувати й далі, на інших суміжних ринках.

Стан загальної рівноваги є такою сукупністю обсягів усіх факторів ви­робництва, товарів, послуг та цін на них, за яких усі ринки факторів і кін­цевої продукції перебувають у стані часткової рівноваги. Можна вважати, що стан загальної рівноваги є композицією всіх станів часткової рівноваги на взаємопов'язаних ринках факторів і продукції.

Аналіз загальної рівноваги пов'язують із французьким економістом Л.Вальрасом, який досліджував ці проблеми, починаючи з 70-х pp. минулого сторіччя. Існують різні сучасні інтерпретації моделі загальної рівноваги Вальраса, які так чи інакше приводять до системи алгебраїчних рівнянь, де невідомими величинами є обсяги та ціни.

В аналізі загальної рівноваги основними вважаються три проблеми:

1) чи існує стан загальної рівноваги взагалі (математично — чи існує додатний розв'язок системи рівнянь, які описують модель загальної рівно­ваги);

2) чи буде стан рівноваги, якщо він існує, єдиним (інакше можливе іс­нування кількох станів для однієї економічної системи, які відповідають умовам загальної рівноваги, тобто кількох систем рівноважних цін одночасно);

3) чи буде система стійкою, тобто чи може економічна система без зовнішнього втручання знову повернутись до стану рівноваги, коли внаслідок якихось збурень умови рівноваги будуть порушені.

Однією з основних передумов аналізу загальної рівноваги є припущен­ня щодо виконання умов повної конкуренції на всіх ринках одночасно.

Поняття загальної рівноваги пов'язане з ефективністю розміщення ре­сурсів в економіці.

Ефективність розміщення (алокативна ефективність) означає, що жоден ресурс не розтрачується. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли хтось може покращити своє становище без погіршення становища будь-кого іншого, - це означає, що при початковому розміщенні ресурсів вони розтрачувались і тому ефективність розміщення їх не досягалась.

Для досягнення ефективного розміщення ресурсів необхідне виконання трьох умов:

1) ефективності у виробництві;

2) ефективності у споживанні;

3) ефективності в обміні.

Ефективність у виробництві досягається, коли фірма не може змен­шити вартість виробництва певного фіксованого обсягу випуску зміною обсягів використання факторів виробництва.

Виробнича ефективність, у свою чергу, потребує досягнення двох умов:

а) технологічної ефективності, яка означає, що фірма досягає макси­мально можливого випуску продукції при затратах наявних ресурсів;

б) економічної ефективності, яка означає, що фірма використовує таку комбінацію факторів виробництва, що мінімізується вартість виробництва даного обсягу випуску.

Окрема фірма досягає виробничої ефективності, якщо її виробничому рішенню відповідає точка на кривій граничної вартості (тобто на кривій пропозиції). Галузь досягає виробничої ефективності, якщо обсяг її випуску відповідає якійсь точці кривої галузевої пропозиції. В економіці в цілому до­сягається виробнича ефективність, якщо всі фірми мінімізують вартість ви­робництва; тоді стан економіки (сукупність обсягів випуску благ) відповідає якійсь точці на кривій виробничих можливостей економіки.

Ефективність у споживанні досягається, коли споживачі не можуть покращити своє становище - досягти вищого рівня корисності при заданому бюджеті та цінах - шляхом перерозподілу своїх бюджетних витрат. Для кожного окремого домогосподарства ефективності у споживанні відповідають точки кривої його індивідуального попиту. Якщо всі споживачі досягають ефективності у споживанні, то це відповідатиме якійсь точці кривої ринко­вого попиту (кривої граничних вигод).

Ефективність в обміні досягається, коли всі ринкові операції на кожному з ринків здійснюються за цінами, що дорівнюють одночасно і граничній вартості виробництва певної одиниці блага, , і граничній вигоді від спо­живання цієї ж одиниці блага, , тобто:

(10.1)

Отже, ефективність розміщення означає повну системну ефективність, яка враховує ефективність у виробництві (досягається при мінімізації вартості виробництва), ефективність у споживанні (досягається при максимізації задо­волення потреб споживачів з урахуванням їхніх смаків та уподобань) і певний баланс між інтересами виробників та споживачів на ринках.

10.2 Концепція ефективності та рівновага в економіці обміну

Економіка обміну — це економіка без виробництва. Уявімо, що в еко­номічній системі є лише споживачі з відомими початковими запасами споживчих благ, які максимізують корисність від споживання благ і обме­жені власними доходами. З метою покращення свого становища вони можуть обмінюватись благами. В такій економіці приймаються рішення про вибір найкращого варіанту розподілу благ між споживачами.

Центральним поняттям економіки обміну є поняття ефективності у роз­поділі благ. Кажуть, що на ринку досягнуто ефективного (оптимального за Парето) розподілу благ, якщо неможливо через перерозподіл покращи­ти чиєсь становище без погіршення становища хоча б одного з інших учасників.

Якщо ж такий перерозподіл можливий, тоді, в разі здійснення відповідного обміну благами, відбувається покращення за Парето. Розглянемо графічну інтерпретацію моделі загальної рівноваги для еко­номіки обміну - модель Еджворта. Для цього достатньо обмежитись випад­ком двох індивідів , які мають початкові запаси двох благ, та відповідно в обсягах і . Сукупні запаси цих благ, та , фіксовані:

. (10.2)

Графічно всі можливі варіанти розподілу двох благ між двома спожива­чами можна показати на діаграмі (ящику) Еджворта для споживання (рис.10.1), на якій суміщаються дві системи координат — одна для учасника (початок системи ко­ординат у нижньому лівому кут­ку — точка ), інша система для (початок системи координат у правому верхньому кутку — точ­ка ). Довжина і висота ящика визначаються сукупними запаса­ми благ, згідно з умовою (10.2). Будь-яка точка на діаграмі буде мати чотири координати і відби­ватиме варіант розподілу двох благ між двома учасниками; наприклад, точці А відповідає розподіл благ , що відповідає умові (10.2).

Рисунок 10.1 - Діаграма Еджворта для обміну двома товарами (Хта Y) між двома домогосподарствами (В та С).

Рисунок 10.2- Діаграма Еджворта: ефектив­ність в обміні.

Для кожного з учасників мож­на побудувати його криві бай­дужості, які відповідають певним рівням корисності: для для (рис.10.2); тут величини перераховані у послідовності зро­стання рівнів корисності. Почат­ковий розподіл благ у точці дає змогу учасникам досягти рівнів корисності та Якщо порів­няти стан А зі станом (який досягається внаслідок пев-ного обміну благами), то учасник В не погіршує свого становища, а учас­ник С — поліпшує, бо досягає ви­щого рівня корисності в точці ніж в точці А. Якщо ж порівняти варіант А з розподілом , тоді, відповідно, учасник В внаслідок обміну підвищує корисність з рівня до рівня , а учасник С — не погіршує свого становища. При обміні, що веде до розподілу обидва учасники покращують своє становище. Отже, всі варіанти перерозподілу, які відповідають точкам заштрихованого сектора (окрім точки ), означають покращення за Парето

Так, наприклад, якщо у стані А норма заміщення блага благом для споживача В дорівнює 1/4, а для споживача С складає 1, то це означає, що для В з огляду на корисність еквівалентними є одна одиниця блага Y та 4 одиниці блага X, а для С одиниці благ однаково корисні. Якщо споживач С віддасть споживачеві В одиницю блага Y, то для еквівалентного обміну йому достатньо отримати в обмін одну одиницю блага X, а споживач В без зменшення власних вигод може відмовитись від чотирьох одиниць блага X за одну додаткову одиницю блага Y. Тобто внаслідок взаємовигід­ного обміну, що не погіршує становище кожного з учасників операції, вивіль­няються три одиниці блага X, які можуть бути використані для покращення за Парето.

Як було визначено у розд. 4, кожен окремий споживач досягає ефективної (оптимальної) структури споживання, якщо ця структура, згідно з його уподобаннями, відповідає структурі цін, тобто:

(10.3)

Але ринкові ціни для кожного варіанта розподілу благ однакові для всіх споживачів. Отже, якщо кожен споживач досягає ефективності у споживанні, то для граничних норм заміщення, та , споживачів В і С повинне виконуватись співвідношення:

(10.4)

Це і є умовою ефективності (оптимальності за Парето) в обміні, тому що при виконанні співвідношення (10.4) покращення за Парето за наявних доходів споживачів та фіксованих цін уже неможливе. На рис.10.2 показано точку М₄, яка відповідає умові (10.3): в цій точці нахил бюджетної лінії, що збігається для обох споживачів, дорівнює нахилу кри­вих байдужості споживачів В (рівень корисності ) та С (рівень корис­ності ).

Умові ефективності (10.4) відповідають також точки на рис.10.2. Якщо з'єднати ці точки плавною лінією, отримаємо контрактну криву для обміну — множину ефективних варіантів розподілу благ у діаграмі Еджворта, які є оптимальними за Парето.

10.3 Ефективність у виробництві (самостійне опрацювання)

Умови ефективності у виробництві розглянемо для економіки, де відомі фіксовані обсяги ресурсів, що використовуються у виробництві благ. У такій системі треба прийняти рішення про розподіл ресурсів між різними галузями, кожна з яких випускає одне благо, і визначити оптимальні обсяги вироб­ництва благ.

Ефективність (оптимальність за Парето) у виробництві досягаєть­ся при такому розподілі ресурсів між галузями, що неможливий їх пере розподіл, який збільшував би виробництво будь-якого блага без зменшення виробництва хоча б одного з інших благ.

Для геометричної інтерпретації проблеми розподілу ресурсів скориста­ємось графічною моделлю Еджвортпа для виробництва, яка зовні схожа на відповідну модель для економіки обміну.

Нехай для виробництва двох благ, X та (кожне з яких випускає одна фірма) використовуються два види ресурсів у фіксованих обсягах — праця ( ) і капітал ( ), які розподіляються між двома виробничими процесами (тобто між двома фірмами) так, що виконуються балансові умови:

(10.5)

Графічно всі можливі варіанти розподілу двох обмежених ресур­сів між двома фірмами можна по­казати на діаграмі (ящику) Едж-ворта для виробництва (рис.10.3), на якій суміщаються дві си­стеми координат — одна для виробника блага X (початок систе­ми координат у нижньому лівому кутку — точка ), інша для ви­робника блага (початок систе­ми координат у правому верхньо­му кутку — точка ). Довжина і висота ящика визначаються сукуп­ними запасами ресурсів, згідно з умовою (10.5). Будь-яка точка на діаграмі буде мати чотири коор­динати і відбиватиме варіант роз­поділу ресурсів між двома фір­мами; наприклад, точці А на рис.10.3 відповідає розподіл ресурсів між першою фірмою - і другою —

Рисунок 10.4 - Діаграма Еджворта: ефективність у виробництві.

Рисунок 10.3 - Діаграма Еджворта для виробництва двох товарів (XraY).

Для кожної з фірм можна по­будувати ізокванти, які відпо­відають певним обсягам випуску: для першої — длядругої — (рис.10.4); тут обсяги X та перераховані в послідовності зростання випуску. Початковий розподіл ресурсів у точці А дає змогу фірмам забезпе­чити обсяги випуску та Якщо порівняти стан А зі станом (який досягається внаслідок певно­го перерозподілу ресурсів), то перша фірма не скорочує свій випуск а друга збільшує випуск з до При іншому варіанті перерозподілу, що приводить до стану навпаки, друга фірма не змінює випуск, а перша під­вищує свій з до Можливі також варіанти перерозподілу, коли обидві фірми збільшують свій випуск, наприклад, до рівнів та (стан ). Отже, всі варіанти перерозподілу ресурсів, які відповідають точкам заштри­хованого сектора (окрім точки ), означають покращення за Парето.

Як було вже визначено у темі 6, кожна окрема фірма використовує ефе­ктивну (оптимальну) комбінацію ресурсів, що мінімізує вартість виробниц­тва, якщо виконується умова:

(10.6)

Але ринкові ціни факторів для кожної ситуації на ринку однакові

для всіх фірм. Отже, якщо кожний виробник досягає ефективності у вироб­ництві, то для граничних норм технологічного заміщення, , у виробництві, відповідно, благ X та Y має виконуватись співвідношення

(10.7)

Це і є умовою ефективності (оптимальності за Парето) у вироб­ництві, тому що при виконанні співвідношення (10.7) покращення за Паре­то за наявних запасів ресурсів неможливе. На рис.10.4 показано точку яка відповідає умові (10.7): в цій точці нахили ізоквант та співпадають з нахилом спільної дотичної до цих двох ізоквант.

Умові (10.7) відповідають також точки . Якщо з'єднати ці точкиплавною лінією, отримаємо контрактну криву для виробництва — множину ефективних варіантів розподілу ресурсів у діаграмі Еджворта, які є оптимальна за Парето.Кожній точці на контрактній кривій відповідають певні обсяги випуску для двох фірм. Отже, можна побудувати систему координат (рис.10.5), де на осях відкладаються обсяги виробництва благ X та Y. Для кожної точки діаграми Еджворта на рис.10.4 (варіант розпо­ділу ресурсів) є аналогічна точка на рис.10.5 (обсяги готової про­дукції X, У). Тоді контрактну криву можна трансформувати у лінію на новому малюнку – криву виробничих можливостей. Слід звернути увагу на те, що точці на рис.10.5 відповідає ситуація, коли всі ресурси використовуються для виробництва блага Y, а і навпаки, точці відповідають обсяги виробництва ).

Рисунок 10.5 – Межа виробничих можливостей у виробництві товарів Х та У

Крива (межа) виробничих можливостей, або крива трансформації ( ) — лінія, яка показує максимально можливий обсяг випуску одного з благ для кожного даного обсягу випуску іншого блага при фіксованих запа­сах ресурсів в економіці та незмінних технологіях. При русі вздовж цієї кривої за рахунок перерозподілу ресурсів між різними виробництвами від­бувається начебто трансформація одного блага в інше. Крива трансформації є графіком функції трансформації:

(10.8)

Всі точки кривої виробничих можливостей є оптимальними за Парето. Крива є межею, яка відокремлює досяжні обсяги випуску (точки самої кривої і внутрішні точки типу точки А) від недосяжних для економіки з фіксова­ними запасами ресурсів обсягів випуску. Для внутрішніх точок, на відміну від точок межі, умови ефективності у виробництві не діють, і тому є мож­ливість збільшення випуску продукції за рахунок перерозподілу ресурсів (зверніть увагу, що точці А у наведеному прикладі відповідає повне використання наявних ресурсів, так само як і точкам межі виробничих можли­востей, хоча максимально можливий випуск у точці А не забезпечується). На рис.10.5 всі точки заштрихованого сектора відповідають варіантам розподілу ресурсів, які ведуть до покращення за Парето у виробництві благ X та Y порівняно із станом А. Рух у напрямку межі виробничих можливостей на рис.10.5 (чи контрактної кривої на рис.10.4) веде до покращення за Парето за тих умов, що всі фірми мінімізують вартість виробництва, а ринки є повністю конкурентними.

Крива виробничих можливостей демонструє альтернативну вартість виробництва різних благ. Адже, якщо ми вийшли на межу виробничих мож­ливостей економіки при повному використанні ресурсів, подальше збільшен­ня випуску кожного з благ можливе лише при скороченні випуску якогось з інших благ. Так, збільшення випуску блага X на величину , яке відбувається при переході з точки у на рис.10.5, вимагає скорочення випуску блага Y на величину (за абсолютною величиною). Тому альтернативна вартість додаткового випуску дорівнює

Нахил кривої виробничих можливостей дорівнює граничній нормі тран­сформації ( ), яка показує, від виробництва скількох одиниць блага Y треба відмовитись для збільшення виробництва блага X на одиницю (за даних обсягів ресурсів та незмінних технологіях):

(10.9)

(знак мінус виникає тому, що , за визначенням, є величиною додатною). З урахуванням того, що і вимірюються в одиницях альтернативної вартості, а альтернативна вартість випуску додаткової одиниці продукції Y є граничною вартістю виробництва продукції X, і навпаки, маємо, що

(10.10)

зростає в міру збільшення випуску блага X, що ілюструє зростаючу альтернативну вартість при збільшенні випуску блага X, адже в міру скорочення випуску одного блага і збільшення іншого стає все важчим переміщувати ресурси із галузі в галузь. До того ж залучення для виробництва блага X все нових обсягів ресурсів, які використовувались у виробництві блага стає дедалі менш ефективним. Тут вступає в дію закон спадної граничної віддачі факторів виробництва, що призводить до зростання вартості виробництва кожної додаткової одиниці блага. У зв'язку із зро­станням альтернативної вартості, при русі вздовж кривої трансформації вона є опуклою в бік від початку координат.

10.4 Ефективність розміщення ресурсів

Повернімось до розгляду економіки в цілому. Раніше була визначена умова ефективності в обміні (10.4) для споживачів благ при фіксованих запасах цих благ. Також була визначена умова ефективності у виробництві благ (10.7) при фіксованих запасах ресурсів; умову (10.7) задовольняють різні набори благ, яким відповідають точки кривої виробничих можливостей, і для кожного набору виконується умова (10.10).

Для ефективного функціонування економіки в цілому розміщення ресурсів між виробництвом різних благ має бути таким, щоб структура виробництва благ при ефективному використанні ресурсів збігалася із структурою споживання, яка визначається умовою (10.7). Тобто споживачі повинні бути готові заміщати блага у своєму споживчому кошику в такій само пропорції, як економіка може трансформувати одне благо в інше. Такий збіг можливий, коли всі ринки є повністю конкурентні і на кожному з них встановлюються ефективні ціни:

(10.11)

Звідси випливає, що

(10.12)

Умова (10.12) дозволяє поєднати умови (10.4) і (10.7):

(10.13)

Наведене співвідношення і є умовою ефективного розміщення ресурсів.

Вибір, який треба зробити суспільству для ефективного розміщення ресурсів, має бути допустимим і ефективним у виробництві, тобто йому повинна відповідати точка на кривій виробничих можливостей, і він повинен відповідати максимально досяжному рівневі корисності споживачів, згідно з умовою ефективності в обміні.

Рисунок 10.7 - Ефективність розміщення

Якщо, наприклад, економіка перебуває в оптимальному за Парето стані, на рис.10.7, тоді нахил кривої виробничих можливостей у точці Р визначатиметься умовою (10.12). Для ілюстрації умови ефективності (10.13) побудуємо в межах прямокутника діаграму Еджворта для обміну. Розподіл вироблених благ ( ) між індивідами В та С, якому відповідає точка Е, має відповідати балансовій умові (10.2) та умові ефективності (10.13); останнє означає, що нахил кривих байдужості і в точці Е (норми заміщення та ) повинен дорівнювати нахилу кривої виробничих можливостей у точці Р (норма трансформації ).

10.5. Економічна теорія добробуту

Економічна теорія добробуту — це загальна назва нормативного аспек­ту економічної теорії, яка вивчає умови економічного оптимуму. Зокрема те, як визначити, що один стан суспільства кращий ніж інший, яка економічна політика може бути застосована для переходу економіки в інший стан.

Центральними положеннями цієї теорії є теореми економіки добробуту.

Перша теорема економіки добробуту стверджує, що за певних умов конкурентні ринки ведуть до оптимального за Парето розміщення ресурсів, тобто конкурентна економіка досягає певної точки на кривій виробничих можливостей. Ця теорема ілюструє бажаність конкуренції в економіці.

Друга теорема економіки добробуту стверджує, що будь-який оптимум за Парето може бути досягнутий конкурентною економікою (в якій всі ринки відповідають умовам повної конкуренції), тобто будь-якому оптимуму за Парето (точці на кривій виробничих можливостей) відповідають система цін і розміщення ресурсів між учасниками, які можуть привести до цього стану як до конкурентної рівноваги.

Вище ми вже розглянули, як конкурентна економіка досягає станів, оптимальних за Парето. Але існують ситуації, коли саморегульований ринок не досягає станів, ефективних за Парето. Такі ситуації об'єднуються назвою неспроможність ринку.

Проявом неспроможності ринку є неповна конкуренція на багатьох ринках. Неповна конкуренція веде до втрат в ефективності порівняно із ситуацією повної конкуренції. Специфічною проблемою є існування галузей із спадною вартістю виробництва (природних монополій), які через технологічні особливості не відповідають формальним умовам теорем економіки добробуту. З метою підвищення ефективності функціонування економіки державна влада проводить відповідну антимонопольну політику і регулює діяльність природних монополій.

Ще одним проявом неспроможності ринку є неповна інформація учасників щодо цін та інших аспектів функціонування ринків, знання про які необхідні всім учасникам для прийняття ефективних рішень. Приватний ринок часто не забезпечує учасників необхідною інформацією, і тут знову необхідна певна підтримка з боку державної влади у вигляді законодавства про захист прав споживачів, фінансування інституцій по поширенню окремої інформації (бюро погоди) та інше.

Контрольні запитання:

1. відмінності часткової і загальної рівноваги.

2. чим визначається ефективність у виробництві?

3. чим визначається ефективність у споживанні?

4. чим визначається ефективність в обміні?

5. що таке економіка обміну?

6. що є умовою ефективності розміщення ресурсів?

7. в чому сутність економічної теорії добробуту?

Модуль 2 Макроекономіка (лекція 11)