2. Орфоепічні норми

Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови, називається орфоепією ( від. грецьк . orthos- правильний, рівний і epos – мова, слово)

Орфоепічні норми регулюють правила вимови звуків і звукосполучень , правила наголошування слів, їх форм при словозміні тощо.

Орфоепічні норми сучасної української літературної мови склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам – полтавським і київським.

Досить часто в усні мові спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться.

Основними нормами української літературної вимови є такі:

1.Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошують чітко, виразно, відповідно до написання.

2. Голосні [а], [у],[ і] в ненаголошеній позиції вимовляються повнозначно і ясно, відповідно до написання.

3. Ненаголошені голосні [е], [и] часто у вимові взаємно зближуються і вимовляються як [е ] , [и ].

Наприклад : реквізит [ ре в ізит] , викладач [ ви кладач]

4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко, він ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові .

У позиції перед наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляється як [о ] : костюм [ко ст ум].

5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко : хліб – [хл іб] ; книжка – [ книжка], рідко –[ р ідко].

В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється як [ х] : наглих – [н іхтик]

6. Глухі приголосні пер6д дзвінкими в середині слів вимовляються дзвінко : вокзал [ вогзал ], боротьба – [бородьба]

7. губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] , а також звук [р] вимовляються твердо майже в усіх випадках. Напівпом’якшені вони перед [і] : біржа - [ б іржа], бюро - [б уро], Мюнхен - [М унхен], свято - [св ато].

8. Приголосний ц у кінці слів вимовляється м’яко, за винятком іншомовних слів хлопець – [хлопе ц] , палець – [пале ц] ; продавець – [продавец ]; палац –[ палац ], шприц – [шприц].

9. Розрізняються приголосні – проривний [г ] ( ґудзик, ганок, грунт, ґрунтовний) і щілинний [г] ( генеральний, голова, гнучкий).

10. В іншомовних словах звук [ і ] пісня іншого голосного обов’язково йотується : інтуїція [ інтуйіц ійа] ; руїна – [руйіна].

Норми наголошування слів

Норми наголошування в сучасній українській мові є нелегкими для засвоєння. Пояснюється це такими особливостями наголосу, як повсюдність і рухомість. Наголос в українській мові визначається як повсюдний, оскільки він може припадати у слові на будь-який склад ( перший, другий, третій):

Поїзд, феномен, комерсант, самовдосконалення.

Така особливість, як рухомість, означає, що в формах того самого слова наголос може бути різним, як-от : гараж - у гаражі.

У розмовній мові часто трапляються помилки, що виникають наслідок змішування рухомого і нерухомого наголосів. Порушення норм наголошування іноді пояснюється впливом російської мови ( бесіда – беседа, кухонний – кухонний)

Іноді мовці неправильно виголошують прізвища та імена по батькові ( Коваль, Співак, Лукич, Луківна, Кузьмович), географічні назви ( Полтавщина) , назви свят ( Покрова, Великдень, Великодня) .

Складність засвоєння норм наголошування не повинна спричинювати їх ігнорування, адже дотримання орфоепічних вимог є необхідною складовою загальної мовної культури людини. За довідками слід звертатись до словника наголосів.