1. Особливості українського правопису

Орфографічні,як і пунктуаційні, норми сучасної української літературної

мови вигляді певної системи правил кодифіковано (загальноприйняті) й видано під назвою «Український правопис».правописні норми відображаються у писемному мовленні, а також визначають способи відтворення мови на письмі. Без загальноприйнятого правопису не можу функціонувати жодна літературна мова, оскільки він сприяє усталенню мовних норм, а отже, піднесенню мовної та національної культури загалом.

Орфографія ( orthos- правильний, grapho –пишу) історично сформована,

уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами.

Орфографією також називають розділ мовознавства, що вивчає способи передачі звукового мовлення у писемній формі.

Орфографія має велике значення, оскільки уніфікація правопису сприяє розвиткові спілкування. Для успішної реалізації цього завдання орфографічна система мови повинна бути єдиною й обов’язковою для всіх, хто нею послуговується.

Однак орфографія не може охопити всі випадки писемної практики, вона подає лише основні (найуживаніші) правила написання слів.

Як і будь-який розділ мовознавства, орфографія має певну термінологічну систему, основними поняттями якої є орфограма, орфографічне правило, принципи правопису.

Центральним поняттям правопису є орфограма – це правильне написання слова , яке потрібно вибрати із ряду можливих, і ґрунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правил.

За особливістю графічного зображення знака орфограми поділяють на два види:

1. Буквена орфограма – це окрема буква, що пишеться відповідно до

певного правила:

• літери, написання яких пов’язане з правилами правопису : зима, кігті, віддаль

• морфема, написання якої пояснюється певним орфографічним правилом: прізвище, український, розрісся

2. Небуквені орфограми:

• написання слів окремо: дарма що, у горі;

• написання слів разом або окремо: вельмишановний, суспільно корисний;

• написання слів окремо або через дефіс: по святковому (прийменник+ прикметник) і по-святковому (прислівник)

• написання слів через дефіс: віч-на-віч, зроду-віку

• перенесення слів з одного рядка на інший: жит-тя і жи-ття,

сіль-ський і сільсь-кий

- особливості скорочення слів : кг – кілограм, проф..- професор,

с. - сторінка

Сукупність усіх лінгвістичних особливостей орфограми зумовлює встановлення орфографічного правила.

Орфографічне правило – коротка та чітка рекомендація для певного способу написання, визначена і закріплена правописною нормою.

Українська орфографія спирається на такі принципи правопису:

За фонетичним принципом пишуться слова, написання яких точно передає їхню вимову: голова, схил, чесний, козацький, товариство.

Відповідно до цього принципу пишеться більшість українських слів.

За морфологічним принципом пишуться слова, написання яких розходиться з їхньою вимовою, тому для правильного їх написання потрібно знати їх будову: беззоряний, законний (збіг приголосних на межі значущих частин слова); боротьба, просьба, донечці (приголосні, що змінюють своє звучання під впливом сусідніх звуків) тощо.

За історичним (традиційним) принципом пишуться слова, окремі літери яких уживаються згідно з усталеною традицією, і написання їх не можна пояснити ні вимовою, ні морфологічною будовою слів : щирий, щока, борщ ( буква щ позначає два звуки [шч]); їжак, виїхати (буква ї на призначення двох звуків [йї]) .

За диференційним (смисловим) принципом відбувається розрізнення лексичних значень слів у процесі їх написання : вживання малої і великої літери - Гончар (прізвище) - гончар (ремісник); написання слів разом і окремо: у гору – угору.