3. Ознаки та аспекти культури мовлення

Важко переоцінити значення мовлення в житті людини і суспільства в цілому як засобу передачі знань і досвіду, накопиченого людством, як засобу духовного розвитку, виховання, освіти, як засобу спілкування. Впливу один на одного.

Відомо, що 70-80% того часу, коли людина не спить, вона слухає, говорить, читає, пише, тобто займається мовленнєвою діяльністю, пов’язаною зі змістовим сприйняттям мовлення і його створенням (продукуванням).

Кожен працівник повинен сприймати і передавати інформацію, захищати свої переконання і переконувати інших, виступати з пропозиціями, порадами і критикою, повідомленням чи доповіддю, конференціях.

Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і органічно пов’язані між собою.

Культура ( від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей , які створило людство потягом своєї історії. Мова – це прояв культури. Плекаючи мову, дбаючи про її розвиток, оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру.

Культура мови – галузь мовознавства , що займається утвердженням норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, сприяє втіленню норм у мовну практику.

Культура мови має регулювальну функцію. Вона діє між літературною мовою і діалектами, між усною і писемною формами.

Культура мовлення – передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

• нормативність ( дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

• адекватність ( точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

• естетичність ( використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

• полі функціональність(забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною

мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

(Студенти отримують картки, на яких розкрито зміст основних критеріїв. Вони повинні ознайомитись з інформацією і подати її якомога стисліше і зрозуміло одногрупникам) (Мацюк с.54…)

Правильність – вільне володіння мовою відповідно до літературних норм

Точність – уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв’язків між членами речення.

Логічність – логічно правильне мовлення, послідовне.

Логічні помилки:

• поєднання логічно несумісних слів ( жахливо добрий, страшенно гарний);

• вживання зайвих слів, тавтологія ( особисто я, вільна вакансія, захисний імунітет);

• порушення порядку слів у реченні;

• порушення хронологічної послідовності;

• розширення і звуження поняття (письменники і поети);

• невідповідність причини і наслідку

Змістовність – передбачає глибоке осмислення теми й головної думки

висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал.

Доречність – добір таких мовних засобів, що відповідає змістові,

характерові, меті повідомлення.

Багатство – різноманітність уживаних морфологічних норм, синтаксичних конструкцій.

Виразність – виразність дикції і чіткість вимови; вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення – логічний наголос, паузи, емоційну тональність.

Чистота – вживання тільки літературно-нормативних слів, правильні граматичні форми.

4. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця.

Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.

Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних умінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, складати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді,заповнювати бланки. Згодом потрібними стають уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорювати контракти, надавати й отримувати зворотну інформацію.

Ситуації, що виникають у професійному середовищі, характеризують за такими параметрами:

• місце і час виникнення ситуації;

• обставини,за яких виникла ситуація;

• соціальні і професійні ролі учасників;

• операції, які виконують учасники;

• канал комунікації (телефон, електронна пошта, публічний виступ, спілкування віч-на-віч).

З огляду на ці параметри, ситуації поділяють на загальні ( налагодження контактів, засідання, ділові наради, дискусії, переговори) і специфічні ( участь у судових дебатах).