I землею, але я рiжницю ту згодом згладжу. Тепер же для користi краю цим

блискучим ланцюгом я прикую тебе до Речi Посполитої!

Чалий_. О, якби усiх невольникiв таким кували ланцюгом, тодi б неволi

не було на свiтi, а лиш рай!

Потоцький._ Так завтра й шлюб. В придане маєте вiд мене села Рубань i

Степашки, а на обiход завтра вiзьмеш з комори сто тисяч золотих. Чуєш,

Саво? Я все зробив; тепер, пане Саво, покажи менi, що зробиш ти для мене i

для краю.

Чалий._ Через два днi зруйную найстрашнiший кiш свiй, що в Чорнiм лiсi

сам я заснував. Розжену бiльше двох тисяч гайдамакiв, що там зiбрались i

думають ударити на Тульчин i Немирiв. Очистю всю Україну вiд менших я

загонiв i тiлько одного прошу: полегшить долю посполитих, як то

ясновельможний в листi своїм писав.

Потоцький._ Обiщаю.

Жезнiцький._ Ясновельможний пане! Чим же я заслужив таку образу? Панну

Зосю я хотiв сватать, i вельможний пан дав менi слово, що буде моїм

сватом, а тепер свата панну за гайдамаку.

Потоцький._ Правда, правда. Добре, що ти згадав! Але я силувать не буду

панну красну... Панно Зосю! За кого хочеш замiж вийти: чи за шляхтича пана

Чеслава Жезнiцького, чи за оцього гайдамаку - Саву Чалого?

3Ося_. За гайдамаку.

Потоцький._ Ну, то що ж я можу зробить, коли пану пiднесли гарбуза?

Панно Зосю! Стань рядом з Савою.

Зося стає рядом з Савою.

Нi, пане Жезнiцький, ти не пiдiйдеш так пiд пару паннi Зосi, як от

Сава. _Глянь! Замiсть батькiв я вас благословляю.

Сава i Зося стають перед Потоцьким навколiшки i цiлують ного в руки.

Жезнiцький._ Триста дияволiв!

Завiса_.

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

Пуща. Печера в скелi.

ЯВА 1

Медвiдь _i Грива._ Перше Грива_, вилазить з печери.

Грива._ Якове! А ти на деревi?

Голос._ Сидю в гнiздi й чатую.

Грива._ Чатуй, чатуй! Ти хоч i кривий, а ухом своїм та оком нас

оберiгаєш бiльш, нiж шаблею.

Голос._ Я чую, десь далеко їдуть верховi, але не видко ще.

Грива._ I дасть же бог такеє око й ухо!

Голос._ Еге! От же й не вглядiв, як з-пiд землi винирнув якийсь чоловiк

I сюди прямує.

Грива._ Один?

Голос._ Один.

Грива._ Один, то байдуже! Це, певне, не ворог.

З-за кущiв витикається голова.

Хто там?

Медвiдь (виходить)._ Я!

Грива._ Медвiдь! Здоров, брате.

Обнiмаються.

А ми вже думали, що ти десь згинув. Медвiдь._ Мало не згинув.

Грива._ Пiвгоду ми тебе не бачили. Де ж ти пробував?

Медвiдь._ Пiсля того, як Сава кiш наш зруйнував, я

з купою малою скрiзь хазяйнував, поки той ирод Сава не

наскочив Грива._ Харциз!.. Зрадник!.. Падло! Унадився до ляшенькiв в

Польщу паном жити...

Медвiдь._ Та й ловить гайдамакiв по степах... та ще иродiв син, що

вигадав, скрiзь унiверсали розiслав i кличе гайдамакiв до себе, даруючи їм

землi i вiльготи.

Грива._ Знаємо ми тi вiльготи! Ляхам, виходить, на користь щоб

працювали.

Медвiдь._ А так. Половина мого загону пiшла до нього та й показали

схованку нашу, а вiн наскочив i всiх половив. Здається, я один тiлько i

втiк.

Грива._ Немає гiрше, як свiй: зна всi фиглi; нiкуди не сховаєшся вiд

нього.

Медвiдь._ Вiн носом чує гайдамакiв.

Грива._ Ну, знаєш, ловить вовк, ловить, але ж i возка пiймають.

Медвiдь._ Ох, вiн, брат, характерник. Нiхто Сави не пiймає, хiба сам

Гнат.

Грива._ Мабуть, що так. От же визвався Кульбаба, пiшов, щоб стратить

Саву, i чутка пропала. Потiм знову Горицвiт пiшов, - i того нема. А мiсяць

тому послав Гнат Дороша Кравчину, - цей, кажуть, з чортами наклада, -

одначе щось i Кравчини нема довго.

Голос._ Нашi пiд'їздять. А далеко ще один чоловiк манячить. Темнiє, не

бачу.

Медвiдь._ Поки дiзнаємось, де Сава, гляди, щоб не дiзнавсь вiн, де ми.

Грива._ Нi, у пущу цю вiн не пiткнеться, хитрий лис; бiльш на засiдках

та зненацька, а тут прийдеться в ручки. Мiж цими скелями та в норах цих,

як свiт стоїть, то, певно, ще нiхто не жив, а тiлько звiр водивсь i тут

ховався. Ми тут убили аж двох медведiв i одняли у них цю хату для Медведя.

Медвiдь._ Для мене б то.

Грива._ Еге!

Смiються.

Медвiдь._ Сава у нас одняв, а ви у медведiв?.. Безпечне мiсце; а жаль,

брат, старого коша у Чорнiм лiсi!

Грива._ I тепер ще така кипить у грудях злiсть, коли згадаю Саву, що

сам себе, здається б, удавив.

Медвiдь_. I як то сталось так, що Сава зруйнував у нiч одну такий

значний i сильний кiш?

Грива._ Зрада, як гадюка, пiдкрадається i вкусить! Ви ото пiшли з

Гнатом на Немирiв, а я зостався наказним... Не ждали ми, не вiдали i не

гадали нiчого того, що сталось! Ми ж всi тодi думали, що Сава з тiєї

образи, що Гната кошовим настановили, подався з писарем своїм у Сiч, - i

байдуже! Як повсякчас, так i тодi - скрiзь варта... а самi безпечно спали.

Тiлько диявол Сава тодi не спав. Порiзав всiх вартових, обмотав прядивом,

намоченим у смолу, навколо дерева, поклав пiд куренi смолянiї клубки i

запалив!.. Прокинулись... Кругом огонь, як пекло, лiс палає, а з чого воно

сталось - не знаємо, i кинулись рятувать скарби та утiкать... Багато тодi

наших Сава половив...

Голос_: "Нашi недалеко".

Медвiдь._ Бусурман! Поки вiн поравсь з вами тут, а там приятель його