I всi грiхи спокутую я кровiю своєю!..

Завiса.

КАРТИНА 3

Палац.

ЯВА I

Жезнiцький _i Яворський._

Жезнiцький_. Ну, як же пан живе в малжонствi? Шлюб є присмака, кажуть,

до життя!

Яворський_. Не вiр, мiй пане! Шлюб є така присмака, пiсля котрої

потеряєш смак до самого життя!

Жезнiцький_. О, коли б пановi досталася Кася в жони, то, певно, вiн не

те б сказав?

Яворський._ Нехай боронить бог! Вiд старої Качинської ¾ я тiкаю

в двiр, а молода - сама б сюди тiкала, бо тут кавалерiв, як горобцiв у

старiй стрiсi.

Жезнiцький_. То пан кобiт * * _зна дуже добре.

Яворський._ О пане! Надивився при дворах, бо я тут з молодощiв.

Жезнiцький_. То нащо ж пан женився?

Яворський_. А, пане, я женився з рощотом: панi Качинська - кобiта

лiтня, її кавалери вже обминають, як хлоп порожi ю корчму, то я собi маю

святий спокiй, бо моя панi упада тiльки за мною.

Жезнiцький_. Але то нудно!

Яворський_. Зате безпечно.

Жезнiцький_. То в кавалерськiм станi, як я бачу, найбезпечнiше.

Яворський_. Так... Кобiти люблять всi мужчин тiлько у каварськiм станi,

бо для кобiти кожний кавалер є, пане, сирота котрого треба жалiть i

ласкаво йому у вiчi заглядать.

Жезнiцький_. А пiсля шлюбу що?

Яворський_. Кобiти знов шукають сироту.

Жезнiцький_. Ха-ха-ха! То краще я зостанусь сиротою.

Яворський_. А хiба пан шлюб хотiв узяти?

Жезнiцький_. Хотiв було...

Яворський_. Аз ким, цiкаво?

Жезнiцький_. З прекрасною Зосею iз Очеретного, коли пан зна, та, на моє

щастя, гайдамака Чалий її вкрав.

Яворський._ То щастя панське вже минуло, бо Чалий Зосю ту назад вернув

додому.

Жезнiцький._ Невже?!

Яворський._ То пан не зна? Вона тепера тут, у замку, - приїхала

сьогодня, гостює у своїх i всiм розказує немале диво; коли почує пан, то,

певен я, - чуприна стане догори!

Жезнiцький._ Що, що таке? Пан наважився лякать мене!..

Яворський._ Зосю привiз додому наш пан Шмигельський.

Жезнiцький._ Що?! Шмигельський вiд Чалого привiз Зосю?

Яворський._ Так, так, пане, я сам чув!

Жезнiцький._ Ага, ага! Так бач, де пан Шмигельський опинився? До

гайдамакiв, бестiя, пристав! Стривай же, попадешся ти менi. Насамперед

обрiжу язика, як швайку, як жало, нехай, замiсть речей зрадливо-солодких,

сичить, мов гадюка!

ЯВА II

Тi ж i Потоцький _з гайдуками i козачками. Всi йому кланяються низько,

вiн iде до крiсла i сiда.

Потоцький (дивиться на Жезнiцького)._ Ну, ну - говори. Я бачу вже по

очах, що пан Жезнiцький зна якусь цiкаву новину.

Жезнiцький._ Ясновельможний пане, є така новина, що боязко про неї

говорить.

Питоцький_. Оте! З гайдамаками пан смiливо розправи чинить, а новина

якась його лякає... Що там?

Жезнiцький._ Пан Шмигельський...

Потоцький._ Ну?

Жезнiцький._ До гайдамак пристав.

Потоцький._ О-о?!

Жезнiцький._ Вiн тепер у Чалого в кошi.

Потоцький._ А-а?! Так Чалий ще живий!

Жезнiцький_. Певно.

Потоцький._ Може, певно, а може, й нi!.. Звiдкiль же пан то знає?

Жезнiцький._ Курчинська Зося...

Потоцький._ Втiкла вiд гайдамакiв?

Жезнiцький._ Нi. її вiд Чалого привiз додому пан Шмигельський.

Потоцький_. Цiкава, справдi, новина. Що ж далi?

Жезнiцький_. Нiчого бiльш не знаю.

Потоцький_. Це не цiкаво... А хто ж знає?

Жезнiцький_. Пан Яворський.

Потоцький_. Пане Яворський!

Яворський. (пiдбiга)._ Слухаю пана.

Потоцький. _Я слухаю, а пан нехай говорить, що вiн зна.

Яворський._То моя жона менi казала...

Потоцький_. Ага! Ну, то поклич сюди...

Яворський_ (побiг)._ Слухаю пана.

Потоцький_. Пане Яворський!

Яворський (вернувшись)._ Слухаю пана.

Потоцький_. Кого ж пан буде кликать?

Яворський._ Жону.

Потоцький._ Так! На сей раз угадав! А як я бачу, пан Яворський дуже

щасливий в малжонствi i хотiв би щохвилi бачить тут свою жону?

Яворський_. Так, ясновельможний пане, кожна хвилина бi з моєї жони менi

здається вiком!

Потоцький_. Виходить, i панi Качинська тепер щаслива, бо я бачив її

зараз в прийомному покою, то певно, що нуд iться дома за малжонком i тут

його чекає... Поклич, почуємо, що зна вона про цю цiкаву справу.

Яворський._ Слухаю пана! (Пiшов.)_

Жезнiцький_. Найкраще, ясновельможний пане, по-кликатi сюди саму панну

Зосю!

Потоцький_.То довго ждать, поки вона прибуде з Очеретного

Жезнiцький_. Нi, ясновельможний пане, вона тут, у нас у замку зараз

приїхала й гостює у своїх.

Потоцький_. То чом же ти цього не скажеш? Клич зараз панну Зосю.

Жезнiцький пiшов.

Це єстi найкращий свiдок гайдамацького життя i, певно, знає Чалого, як

себе саму.

ЯВА III

Тi ж, Яворський _i Качинська._

Качинська (крiзь сльози)._ Падам до нуг!

Потоцький_. Чого ж то панi так стривожена?

Качинська_. Мiй пане ясний, мiй батику, заступись за мене бiдну.

Потоцький._ У панi є тепер заступник.

Качинська._ Ох, ясновельможний пане, заступись за мене i оборони мене

вiд мого заступника.

Потоцький._ Це iнша новина, нiж та, яку я ждав! Па,н Яворський кохає

паню так, що i хвилина без неї йому вiко;м здається! На вiщо ж панi

скаржиться?

Качинська._ Ясновельможний пане! Мiй покiйний муж, царство йому

небесне, любив мене, i я його кохала, душi в собi не чула i плакала три

днi, як вiн помер... .Жили ми собi, як голубiв пара! Коли ж, бувало, в чiм