I усi. Без милосердя I ж-алю до хлопа, повинен зрадить вiру й унiї сприять

зо всеї сили!

Шмигельський._ Нехай тебе боронить бог вiд цього! Я сам з презирством

одвернусь тодi вiд тебе! Зостанься вiрним ти народовi свойому; нiхто тебе

не силує його зраджать, а лиш користi його ради мир i спокiй насади,

прогнавши гайдамацькi купи! А потiм, ставши рiвним шляхтичам усiм на

Українi, ти гнатимеш i унiю, й злочинну шляхту так само, як гайдамакiв, з

України, i тим народнi бiди поменшиш. Та й сам з коханою дружиною ти

заснуєш своє гнiздо i поведеш свiй рiд на щастя i добро усього краю.

Чалий._ Думки твої летять, мов ластiвка, легенько й прудко, немовби й

справдi легко так все те зробить, про що так гарно ти говориш!.. О, коли б

я певнiсть мав, що полегчу народнi бiди i що умовини мої пани додержать,

то не вагаючись пристав би до Потоцького я зараз.

Шмигельський._ Якi ж твої умови?

Чалий._ Щоб грецька вiра благочесна на Українi лиш цвiла, а унiя щоб i

не пахла; щоб, замiсть панщини, платили люде чинш такий, який умовились

платить, на слободи йдучи, i суд щоб рiвний був для всiх!

Шмигельський._ Такi умовини я сам Потоцькому поставив, коли згодивсь

тебе до нього кликать. I ось ти маєш лист вiд гетьмана самого, в котрiм

умови цi вiн власною скрiпля рукою. А крiм того, сто тисяч злотих вiн тобi

дає, маєтками значними надiляє i обiща шляхетство вiд короля. На лист -

читай!

Чалий (читає)._ Так... лист з печатiю гербовою... Правда, лист обiщає

те, що кажеш ти! Що ж це зо мною? Менi здається, що я на матiр руку

пiднiмаю! Страшно менi стало, а лист цей пече мою руку!.. На - вiзьми його

назад!

Шмигельський (берелист)._ Тобi дають такi умови, яких би ти й вiйною,

певно, не добув, i ти вагаєшся? Не хочеш край оборонити вiд руїни, не

хочещ сам з коханою дружиною своєю iзвить гнiздо, не хочеш рiд свiй

повести на щастя i добро усьому краю?! Ну, так скажи ж, чого ти хочеш? Я

твiй, куди мене ти поведеш, я з тобою скрiзь пiду; i тут, i там - я вiрний

твiй слуга! Веди мене ти сам, куди ти хочеш!

Чалий._ Не знаю, не знаю, не знаю! I там, i там провалля! Немає рiвного

шляху, яким привик ходить я!.. О ненько, моя рiдна Україно! Невже ж тобi

судилося весь вiк топить своїх синiв у братнiй кровi, палить i нищить все

вогнем затим, щоб, утопившись i потерявши дiток славних, ти надiвала знов

ярмо i тяжко знов пiд ним щоб ти стогнала?.. Чи я ж того хотiв, що

сталось?.. Я керував стерном, до певної мети мiй човен плив, а хвиля

навiсна стерно те вирвала iз рук моїх i понесла на скелi гострi човен мiй,

розiб'є на трiски його i всiх братiв потопить!.. Що ж менi тепер робить?..

Чи й менi сидiть на човнi, щоб разом з другими втопитись, а чи боротись з

хвилею i власними руками достати берега другого?.. Боротись! Боротись!..

Коли стерно iз рук моїх однято i другому до рук оддано i бачу я, що човен

поведуть на неминучу гибель, - я кидаю свiй човен i випливу на другий

берег сам! Так, так! На берег, на другий берег! I там ми будем рятувати:

вiру, народ i край вiд нової руїни! Давай сюди Потоцького умови! Я... iду!

(Бере листа.)_ Там кохання, там слава мене жде!.. Прости мене, моя

Україно, коли я помиляюся, а помиляючись, тобi печаль i горе нове принесу!

Що хочу я народовi бездольному служити - я в тiм клянусь; коли ж помил у

сам свою побачу, до тебе, нене, я вернуся таким же щирим сином, як i був,