Iзнову? Що сталось?

Гнат._ Нудно тут сидiть згорнувши .руки. Щодня ми чуємо, як в Тульчинi,

Немировi, Лисянцi стинають голови братам, що смiливо боронять право, а ми

тут мовчки ждем слушного часу, хоч нас набралось стiльки, що всю

Брацлавщину поставити уверх ногами можна! Пора i вам почать зненацька

нападать, i рiзать, i палить напасникiв.

Чалий._ Брате! Ти тiлько мстити хочеш, а я прогнать всi кривди хочу з

України, щоб не було потiм причини нам кров братерську знову й знову

проливать! Про це не раз уже тобi казав я... I от-прийдуть до нас всi тi

ватаги, яким листи я розiслав: i на Подол,_ i на Волинь - i виступим тодi

у поле справжньою вiйною! Буде ще час i силу, брате, i завзятiсть

показать!

Гнат._ Поки там що, а ми тепер страху нагнали б їм i сала залили за

шкуру!

Чалий._ Поспiєм ще, пожди, щоб згарячу не зопсувати дiла, - я жду

людей, я жду гармат... А от почуємо, що кошовий нам пише.

ЯВА VII

Тi ж, запорожцi i гайдамаки, одягненi як посполитi, в свитках, при

шаблях. Деякi в одних сорочках, при зброї, у польських кунтушах, постолах.

1-й запорожець._ Ось тобi лист вiд кошового

2-й запорожець._ А нас от двадцять, не вважаючи на те, що там написано

в листi, прийшли тобi на помiч, батьку отамане!

Всi запорожцi. Нашi голови батьковi Савi!

Чалий._ Спасибi, лицарi преславнi! Що ж тут в листi цiкавого, побачимо.

Ану лиш, пане Iване, прочитай, будь нам за писаря, у нас нема,

Шмигельський (читає)._ "Рiч Посполита..."

Всi загули: "О-о-о!"

Чалий._ Слухайте, пани-браття, тихо!

Шмигельський._ "Рiч Посполита жалобу московському урядовi вчиняє, що

запорожцi, з'являючись на Українi, пiднiмають усе поспiльство проти панiв;

що хлопи кидають грунти й оселю, iдуть в лiси й степи i там, при помочi

сiчовикiв, складаються в загони i, мов татари, нападають скрiзь на шляхту,

на жидiв, навiть на замки; що край не має спокою, що все кругом плюндрують

гайдамаки, пожежею й грабунком нищать Україну! А з поводу цього уряд

московський приказує карати смертiю тих сiчовикiв, которi до гайдамак

пристануть. Приказ цей об'являю i сам наказую вiд себе всiм, хто на

Українi, - вернутись в Сiч, справляти службу вiйськову, оберiгать границi,

не потурати гайдамакам, розганять їх, ловить утiкачiв i вiддавать на суд

вiйськовий, щоб смертiю карати непокiрних".

Всi мовчать.

Чалий._ Чули, панове?

Гнат._ Це так! От i досидiлись!

Починається гвалт: говорять всi разом. Серед гвалту повиннi скiлько

можна видiлятись Гнатовi слова.

1-а купа_.

Гнат._ Пани ляхи самi всьому виною, вони знущаються над всiм

посполитством, що оселилося на слободах, вважаючи на привiлеї!

Всi._ Так, так...

Гнат._ 3 жидами, вiрними своїми слугами, укупi зневажають вiру

православну, заводять унiю. А пани, замiсть того щоб припинить себе i свою

челядь, лютують на народ. Бояться, щоб не повстали всi,та з страху самi

себе розпалюють.

Всi._ Правда, правда.

Гнат._ Ощади не дають нiкому, i вiшають, i на кiлки садовлять всiх, i

винуватих i невинних. (Переходить в третю купу.)_

2-а купа.

Гаврило_ (почина на реплiку: "От i досидiлись")._ Хоч не живи на свiтi!

Медвiдь._ Хто ж за нас заступиться, коли вiд нас i Запорожжя

вiдсахнеться?

Грива._ А запорожцiв хiба милують?

Медвiдь._ Де зустрiли - на палю!

1-й запорожець._ Попустили себе так. Перше не посмiв би нiхто з

братчиками розправляться!

Гаврило._ Всi жили вiльно на Вкраїнi.

3-я купа_.

2-й чоловiк._ Як же його видержиш, коли такi податки, що цiлий рiк

треба робить, щоб хоч вiдкупитись.

Микита._ I на панщину, i на варту, ще й грошi плати.

2-й чоловiк. _Коли ж робить на себе?

Микита._ Тепер вже тi й померли, що йшли на слободи i мали привiлеї, а

ми за них роби!

2-й чоловiк._ А тiлько писнув хто, зараз на ланцюг, яке ж це життя? Хто

його втерпить?

Микита._ Не то на ланцюг, а й смертi вiльно предать.

2-й чоловiк (до запорожцiв)._ Просимо вас, братчики, не кидайте нас!

Всi._ Не покинемо.

Гнат._ Послухай мене!

Всi._ Тихо, тихо! Слухайте сюди!

Всi стихають.

Гнат._ Коли покинуть нас всi запорожцi, то ми й самi! Пани отамани i

вся чесна громадо! Не ми гвалтуємо проти ляхiв, але вони гвалтують проти

нас! Вони самi людей усiх без милосердя смертi продають, аби попався, хоч

i невинуватий, а потiм ще й кричать на увесь свiт, що ми харцизи, що ми

плюндруєм край. Тепер у Сiч он закликають всiх затим, мабуть, щоб бенкети

заводить, садити гопака, напившись всмак горiлки, або щоб вкупi з кошовим

ми посiдали над Днiпром i удили удками рибу, тодi як тут неправда скрiзь

панує i ллється братня кров рiчками!..

По-лицарськи - нiчого сказать! Чого ж мовчиш ти, Саво? Ти

кошовий, ти нам усiм старший, ти голова, скажи своє ти

слово, що будемо робить?

Всi_. Кажи, батьку отамане!

Чалий_. Треба покоритися наказовi.

Гнат_. Як? Покинуть все i в Сiч вернутись, а посполитим панщину

робить?!!

Чалий_. Слухай.

Медвiдь_. Мовчи, Гнате! Слухаєм!

Всi_. Слухаєм! Слухаєм!

Чалий_. Посидимо до часу слушного ми тут, у цьому мiсцi тиxo; зберем до

себе всi ватаги; за грошi тi, що маєм, придб; ємо гармат як можна бiльше;

тим часом затихнуть трохи валтовнiї листи магнатiв, ослабне обережнiсть в

замках, у юзкошах почнуть купатись знову вороги, московська варта iiд

спокою засне, i вже тодi розправим крила, та не загона їй малими, а

вiйськом дужим, як батько наш Богдан колись, на замки їх безпечнi нападем!

В бою на груди - груди ми вiзьмем верх; я певен в тiм, бо набереться

вiйська десять тисяч, -тодi усiх панiв заставим поважати нашу вiру, дать

суд i пiльги посполитим!

Гнат_. Поки сонце зiйде, роса очi виїсть! Навколо скрiзь народ катують

безоружний, а ми тут будемо мовчать i ждать:

Чалий_. Готов i зараз я вiддати голову свою за скривджений наш люд, але

що ж виграє вiд того люд той самий, коли я як необачнеє хлоп'я, у поле

вискочу з малими силами, i там поб'ють запевне нас i всiх потроху

переловлять! Не хоч я так умирать, як той баран, що у рiзню його ввели i

там, з 'язавши йому ноги, ножем блискучим вже бiля горла повели а вiн

лежить та блимає очима! Я хочу вмерти так, як лицар: з шаблею в руцi, в

бою чеснiм, помiрявшись на силах ворогами! Пождемо, панове! I ти, мiй

брате, не будь на цей час тим волом, що хоч печи його, а вiн не встане,

коли ляже, i послухай моєї ради!

Meвiдь_. Пождемо?

Дехто_. Пождемо...

Запорожцi (неохоче)._ Як так, то й так...

ЯВА VIII

Тi ж, варта, з нею запорожець.

3-й Запорожець. Аж ось де кiш ви заснували? Ну й безпечi ж тут! Далеко

безпечнiше, нiж там у нас на Сiчi... Коли б мене Якiв, що варту розводив,

не пiзнав i не гукнув на мене, то в вiк би вiчний не догадався, що тут є

кiш такий великий i на Запорожжi славний своїми ватажками i фиглями з

панами! Тут так усе, нiби у шапцi-невидимцi!

1-й запорожець._ А ти звiдкiль? Здається, ти на Україну поїхав коней

купувати для коша?

3-й запорожець._ Поїхало нас дев'ятнадцять, а тiлько я один утiк.

1-й запорожець_. А другi ж де?

3-й запорожець._ Повiсили в Немиров!.

Грива._ За вiщо?

3-й запорожець._ За шию!

Чалий._ Та ти, брат, не пустуй, а дiло нам скажи.

3-й запорожець._ А що ж тут говорить? За гайдамакiв всiх їх полiчили, i

як вони не одмовлялись - не помогло! Скарать же були радi, бо знали ще, що

й грошi є, - то й грошi всi досталися сiпакам! А я не був на той час з

ними, так заховався у своїх людей, i думав я, що їх одпустять, а їх усiх

на п'ятий день повiсили. Тодi я сiв на свого коня та так ушкварив, що й

кiнь здох через сутки. Тепер пiшкбм до Сiчi прямував, щоб сповiстить

принаймнi кошового, де дiлись братчики-сiчовики.

Всi запорожцi. Гей, до помсти! Нападем на Неми-рiв! Спалим!

Чалий._ Пiдождiть, панове, до слушного часу, не псуйте ви моїх замiрiв,

а тодi разом заплатимо за все; тепер ми ще не готовi!

Гнат._ А-а!.. Згинь все, що так вагається, як Сава! Не треба нам такого

кошового!

Запорожцi_. Не треба!!

Гнат._ Згинь i вся пузата старшина на Сiчi, коли вона боїться смертi

глянуть в вiчi i нас мовчать примусює у такий час, коли очима й ухами

своїми ми бачимо i чуємо, якi страшеннi кривди роблять нам! Не хочу я так

жить, як тхiр; не хочу я паскудить свiт! Нащо те життя менi здалося, коли

щодня безчестям покривають голови козачi? Краще смерть, нiж тут сидiть нам

по кущах, поки не витягнуть усiх на палю! Не треба менi моєї голови! Коли

її у полi я за правду не складу - нехай за правду кат рубає! Хто ж смертi

з вас боїться, кому життя милiще честi, той на пiч нехай iде i там сидить

з дiдами! Гей, товаришi! Хто до помсти, той за мною!

Всi._ Всi, до одного усi!

Запорожець._ Не треба Чалого!

Всi._ Не треба!

Запорожцi_. Вiн вагається!

2-й запорожець. _Нехай Гнат Голий буде нашим отаманом.

В сi (гвалтовно)._ Гнат отаманом!

Чуть голоси: "Чалий", iм'я Гната переважно, потiм Чалого не чуть.

Гнат, Гнат, Чалий! Гнат отаманом!

Запорожцi (роблять бiля Гната коло)._ Веди нас, Гнате, ти!

Гнат. _На Тульчин, на Немирiв, заплатимо за кров своїх братiв!

Всi. _О-о! Заплатимо!

Завiса.

КАРТИНА 2

Середина куреня. Вигляд конуса; дерева пiдрiзано i верхи їх зведено

докупи, потiм зав'язано. Зверху навалено хворосту, трави, листя; замiсть

стола великий круглий пеньок, замiсть стiльцiв малi пеньки навколо. В

глибинi лiжко з дровеняк, заслано воловою шкурою, в головах сiдло.

ЯВА I

Чалий i Шмигельський._

Чалий сидить бiля стола, схиливши голову на руки, Шмигельський стоїть.

Мовчать.

Чалий._ Все пропало!.. Немає згоди, немає одностайностi мiж нами. Одна

бiда повинна б всiх єднать докупи, а ми йдемо урозтiч!.. Нiчому лихо нас

не научило!..

Шмигельський._ Бiда, що кожний хоче старшим бути i керувать, а через те

один - будує, другий - руйнує!

Чалий._ I от усе зруйновано, усе пропало.

Шмигельський._ Нi, ще не все пропало, Саво!

Чалий._ Все, все, все! (Встає.)_ Жадоба помсти в них така велика, що

здержати її, як здержать воду ту, що ринула крiзь прорвану греблю, нема у

чоловiка сили! I понесуть вони тепер на Україну i смуту, i пожежу, i кров

проллють рiками, без жадної користi для народа, а потiм i самi на палях

всi сконають.

Шмигельський._ Так будем рятувать Україну вiд гайдамацької руїни!

Чалий._ Як же ти її, сердешну, порятуєш?

Шмигельський._ Поїдемо до гетьмана Потоцького в Немирiв! Вiн дасть усю

милицiю свою пiд твою руку, i ми поможемо йому прогнати гайдамацькi купи,

що лиш озвiрюють панiв проти людей, а люд проти панiв. Коли ж настане

мирнеє життя, - тодi лиш процвiте наш кран! Споглянь: пiд панською рукою

за час короткий пустиня стала оживать, життя на нiй в громадський стан

складатись почало; не руйнувать же його нам, а i самим сприять такiй

будiвлi треба.

Чалий_. Це ти придумав гарну рiч: рятувать народ вiд нього самого i

помагать ляхам для себе лиш життя спокiйне будувати з кiсток i людської

кровi! Що то шляхтич! Заговорила лядська кiстка, проснувсь мостивий пан i

зуби показав.

Шмигельський._ Нi, Саво! Ти помиляєшся! Я лях лиш через то, що ним

родився; а серце, розум i душа - ведуть мене не тим шляхом, яким iдуть усi

ляхи, бо я бажаю рiвностi, спокою, щастя i добра - не тiлько шляхтi, але

всiм людям!

Чалий._ Ти солодко говориш так, що вiрить хочеться тобi, i боязко стає,

щоб ти медовими речами не отруїв душi.

Шмигельський._ Коли ти вислухаєш все, що я тобi повiдаю, i коли в чiм

побачиш мою кривду, вiддай мене на суд громадi, спали живого на вогнi, на

палю посади, - як схочеш, так i покарай: в твоїх руках i смерть моя, й моє

життя, тобi його безпечно довiряю; та й страху я не знав нiколи i не знаю,

бо раз у раз робив i говорив я те, що правдою вважаю!

Чалий._ Говори, послухаю, що хочеш ти сказать, - цiкаво.

Шмигельський._ Послiднiй час я у Потоцького, у гетьмана, в Немировi

служив, i вiн послав мене шукати Саву Чалого, щоб привернуть його на

панську руку, як лицаря, для помочi, щоб лад дать на Вкраїнi i вгамувати

гайдамацький рух!

Чалий._ Так ти пристав до мене, зробивсь приятелем моїм, залiз у саму

душу для того, щоб струїть її?

Шмигельський._ Свiдчусь богом, нiчого я не мав лихого на метi, а щиро

те робив, що за добро лiчив! Слухай! Я бачив, як бачу i тепер, що

гайдамацький рух лиш край руйнує, без жодної користi для народа, - це й

сам ти зараз тут сказав, - i взяв на себе я порученiсть Потоцького в надiї

тiй, що чесно я тебе умовлю покинуть гайдамакiв, щоб рятувати край наш вiд

руїни! Коли ж я зрозумiв твiй лицарський замiр добуть народовi права

справжньою вiйною i сам. побачив власними очима, що ти готуєш певнеє

повстання, що ти не простий ватажок, яких чимало, а лицар, воєвода, - я

серцем i душею став певним другом твого дiла, бо вiдаю, що тiлько силою

одняти можна те, що силою

у тебе одняли! Я залишив Потоцького замiр, i, все життя своє зламавши,

в думках я вже з магнатством воював i ждав тiї хвилини, коли на дiлi змiг

би показать, що вiрний син я України! I що ж? Замiр великий твiй, як дим в

повiтрi, розлетiвся! Замiсть вiйни - безладний рух пiднявся знову; бiля

стерна став Гнат Голий, чоловiк без жодної освiти, i поведе братiв на

страту, а край - на певну гибель! Тепер зосталося одно: пристать до

гетьмана Потоцького, i я тобi це прямо говорю!

Чалий._ Ти щиро кажеш - чую серцем! I правда те, що все пропало; для

мене ж шлях другий зостався: подамсь в Гетьманщину, на той бiк України, i

там пожду слушного часу! Жалкую я, що бранку Зосю одпустив... Тепер би

одружився з нею i всi вояцькi замiри кинув, її хороша врода, i стан

гнучкий, i чорнi брови, i русая до пояса коса, i очi, мов неба чистого

блакить, - стоять i день, i нiч передо мною. Вона б тепер своїм коханням

мої всi рани залiчила, i повернув би я своє життя на мирне, тихе

господарство.

Шмигельський._ Там, бiля Немирова, живе й вона...

Чалий._ Тепер не пара ми. Тут ми були вiльнi й рiвнi;

а там нас роздiля глибокеє провалля: шляхтянка й гайдамака-хлоп!

Шмигельський._ Гетьман сам вельможний посватає за тебе Зосю, й не

посмiють її батьки на теє не згодиться, коли вона тебе кохає! Там заведем

ми господарство i заживем, як слiд людям; годi нам хижими вовками тинятись

по лiсах!

Чалий_. Думка хороша i принадна, але диявольська спокуса в нiй сидить!

За всi оцi принади повинен буду я товаришiв своїх ловить i вiддавати їх на

палi!

Шмигельський_. Чого ж на палi? Це й вiд тебе, й вiд умов залежить.

Чалий._ Умови?! Ха-ха! Якi з панами там умови? Я знаю добре тi умови й

сам! Приставши до панiв, я мушу й серцем, i душею таким же паном буть, як