Iм'я!.. (Читає.)_ "Сава Чалий нас обманив. Навмисне вiн послав малий

загiн, його посiкли ми i ватажка пiймали, а той сказав, що нiби Чалий вiн.

Його послав я вашiй мосцi * _. Тим часом справжнiй Сава на другу нiч з

загоном чоловiк у двiстi напав на Очеретне, забрав з комор пшоно, сало,

весь хлiб, всiх коней, сорок пар волiв, дочку пiдстарости Курчинського,

прекрасну Зосю, взяв i щез, як дим в повiтрi!" (Говорить.)_ Диявол!

Диявол! Диявол! (Читає.)_ "В погоню пiшла хоругв Ружицького". (Говорить.)

_О, коли б його пiймали, я мiсяць би його горiлкою поїв, поки б не

збожеволiв вiн, а потiм на цепу водив би його по всiй Українi. Нi, це не

чоловiк, це, певно, чорт назвався Чалим.

Шмигельський._ Це мiф, ясновельможний пане. Певно, кожний ватажок

навмисне Чалим себе зве.

Потоцький._ Нi, нi!.. Це надзвичайний чоловiк, це не мiф; а тiлько так

його всi фиглi цiнять гайдамаки, що кожному б iз них хотiлось Чалим

буть!.. Але то все мiзерiя!.. Сава справжнiй був в Карапишах. Вiн на очах

Миколи Потоцького i трьохсот його волохiв погасив бочки смолянi так легко,

як свiчки; пальнув у вiчi всiм з мушкетiв, щез як вiтер, потiм побив

погоню, i небiж мiй з волохами своїми мусив свiтом рушить, бо думав вiн,

що сила Сави переважить його силу; а Сава в той самий день спалив всю

слободу i вивiв хлопiв всiх в степи далекi! Га?.. Це страшний, це

надзвичайний, це цiкавий чоловiк! Пане Шмигельський! Ти говорив, що знаєш

народ, що жив ти довго серед його, тобi вiдомi всякi фиглi, бо ти й вояка

добрий... їдь, iди, 'що хоч роби, найди i приведи менi ти Чалого! Вiн не

дає менi спокою, не буду їсти й спать, поки його я не побачу! Я його

помилую, я його хочу побачить... Пообiщай йому маєтностi великi, сто тисяч

злотих, вiд короля шляхетство; i все те я, клянусь, добуду, дам, тiлько

нехай пристане на мою руку i поможе менi гайдамакiв всiх переловить!.. Це

Iм'я - Чалий - сила! Це та сила, що приворожує людей до себе! Ради краю,

ради спокою одшукай i приведи менi Чалого, бо коли до себе ми його не

переманим, то гайдамаччина Хмельниччиною стане!

Шмигельський._ Я згоден, i пiду шукати Чалого хоч зараз, i жив не буду,

а знайду його, i коли вiн справдi є, то переманю його сюди. Але для

поспiху у такiм дiлi прошу ясновельможного я пана написать до Сави лист i

приложить свою печать гербову, бо Сава, певно, так не ввiриться менi, а в

тiм листi пообiщай йому вiльготи для поспiльства, про якi я говорив вже

його мосцi!

Потоцький._ Умови з хлопом? Хлоповi лист? Багато хочеш ти!

Шмигельський._ Iсторiя складається з помилок, i коли тi, що на чолi

стоять народу, свої помилки поправляють бажанням стать на певний шлях, -

вони достойнiї сини отчизни!

Потоцький (пiсля паузи)._ Ходiм! Я дам тобi до Сави лист. I коли

справдi Сава є i гайдамакiв припинить поможе, тодi я все зроблю i для

поспiльства, аби надалi вже життя спокiйне забезпечить Українi.

Шмигельський._ А коли ця думка золота та стане дiлом, вона всю

Посполиту Рiч i заспокоїть, i прославить!

Завiса.

ДIЯ ТРЕТЯ

КАРТИНА 1

Лiс. В глибинi насипано двi купи грошей; купи покритi воловими шкурами.

Бiля куп вартовий з списом у руцi.

ЯВА I

Вартовий (пройшовшись)._ Нема ще варти; а час би вже й перемiнить мене!

Входить п'ять чоловiк козакiв.

Чотири одягненi в чорних свитках, при шаблях, з мушкетами за плечима i

списами в руках, а п'ятий у запорозькому жупанi.

А от i нова варта - даремно ремствував. Пильнує добре старшина!

Запорожець._ Панько! Ти будеш на вартi бiля грошей.

1-й вартовий_. Приймай! Тут двi купи грошей: одна - срiбнi, друга -

мiднi! Нехай скарає того бог, хто вiзьме шаг iз грошей кошових.

2-й вартовий._ Щоб сонця я не вздрiв, коли я сам вiзьму або кому

дозволю взять хоч шаг один iз грошей кошових.

Запорожець._ Тепер ходiмо далi змiняти вартових. 1-й вартовий_. Я тут

вас пiдожду. Запорожець._ Гаразд.

Зникають.

ЯВА II Т i ж, без запорожця i варти.

1-й вартовий_ (набиває люльку)._ Добре все заведено у нас. Кожний

чоловiк знає своє дiло. А все то Сава!

2-й вартовий_. Кажуть, що коли б Саву нашого та кошовим на Сiчi

обiбрали, то вiн би об'явив вiйну ляхам.

1-й вартовий_. Пiдожди, вiн i так вийде битись в чисте поле; адже

скрiзь розсила листи - присоглаша до себе малi купи, збирає хлiб, пшоно i

сало. Вже i тепер надбали стiлько, що стане нам на цiлий рiк.

2-й вартовий_. Гармат нема.

1-й вартовий_. Сава достане... Розумно править 'i справедливо!.. А за

ту дiвку, що в Очеретнiм Клим захопив, якого всiм нагнав i сорому, i

страху!.. Що ви, каже, хочете, щоб мене розбiйником лiчили i щоб вiд мене

одвернулись люди нашi? Хiба на те зiбрались ми, щоб дiвчат захоплювать в

полон? Смертi предам, хто таке вчинить другий раз!

2-й вартовий_. I правда, хiба ми татари... А ти не чув, де ту дiвку

дiли?

1-й вартовий_. Визвавсь якийсь митець, з нових, i повiз її додому.

2-й вартовий_. То правда, що митець. Одвезти дiвку назад додому важче,

нiж вихопить було її iз дому, бо то гуртом, а це один. Не довезе її вiн до

Очеретного. Коли пiд'їзди панськiї пiймають, то повiсять, бо дiвка ця -

дочка пiдстарости, здається!

ЯВА III

Тi ж i запорожець з вартовими.

Запорожець._ Зараз прибуло iз Сiчi двадцять братчикiв.

2-й вартовий_. Ростем на силах.

Запорожець._ Листа од кошового привезли.

1-й вартовий_. Може, й Сiч до Сави нашого пристане. Коли б бог дав, та

щоб мерщiй у поле - помiрятися з ворогом, а то без дiла сумно тут сидiть!

Запорожець._ Голота сiчова поривається до нас, так старшина придержує:

вона поспiльству не сприяє, бо i сама б по-панськи жить хотiла.

1-й вартовий_. Дарма! Голота нишком таки тiка до нас iз Сiчi. Тепер у

нас в кощi народу сила.

Запорожець._ Та й ще з поспiльства прибувають. Для того ж то й харчами

так запасається наш Сава.

1-й вартовий_. Харчiв нема куди й дiвать: сто горлових ям повнiсiнькi,

зерна. Вже потомилися на жорнах хлiба молоть.

Запорожець._ Хлiб - перве дiло. Звiдцiль нас не добуде цiле вiйсько,

аби харчi.

1-й вартовий_. Та Сава зна, що робить.

Запорожець._ Розумний.

1-й вартовий_. Та й побратим його Гнат Голий, бра, незгiрше.

Запорожець._ Запальний дуже.

1-й вартовий_. Коли б вони не посварились, бо Гнат частенько згарячу на

Саву гнiватися став.

Запорожець._ Вони брати, хрестами обмiнялись, то хоч i скаже згарячу що

Гнат, йому всякчас, як я примiтив, Сава вибачає.

1-й вартовий_. Дай боже, щоб усе було гаразд!

Запорожець._ Ходiм - почуємо, що там нового нам братчики iз Сiчi

привезли.

2-й вартовий_. Цiкаво дуже! Шкода, що я не буду з вами.

ЯВА IV

Тi ж. Сава_ i Шмигельський._

Чалий._ Здоровi, пани-браття!

Запорожець_ (а за ним i другi)._ З поворотом, пане отамане!

Чалий._ Спасибi! Що нового?

Запорожець._ Двадцять братчикiв приїхали iз Сiчi i привезли листа

якогось.

Чалий._ Цiкаво, що за лист! А ми горiлки десять барил привезли, сушеної

риби добули i десять пар волiв... Нехай горiлку Грива на замок запре i

варту там поставить, - рiч ласа... Рибу нехай складуть у тому куренi, де

сало й сiль, волiв порiзать на обiд, а що зостанеться, то посолить i тi

бочки докласти, котрi не повнi ще. Оце й усi хазяйськi справи. Тепер за

вiйськовi приймемся. Клич старшину i запорожцiв тих, що лист iз Сiчi

привезли, нехай їдуть i инчi, хто має охоту слухать новини.

Запорожець_ i вся варта пiшли, 2-й вартовий_ стоїть вглибинi бiля

грошей нерухомо, спершись на спис.

ЯВА V

Сава Чалий _i Шмигельський _на передкону.

Чалий._ Тепер з. тобою побалакаєм на самотi. Цiкаво дуже знать, як ти

довiз до Очеретного панну Зосю? Тебе послав навмисне я, щоб спробувать

твою козацьку вдачу перше, а потiм вже прийняти до коша. Ну, розказуй,

побачимо твiй хист.

Шмигельський._ Прекрасна панна Зося - дочка пiдстарости Курчинського iз

Очеретного. Iсторiю її давно вже знає вся околиця. Так я i скористувався

цим. До першого села Потоцького привiз нас рудий орандар. А там,

умовившись з панянкою, ми розказали цiкаву байку, що нiби панну Зосю я вiд

тебе викрав. Всi радiли i приймали нас, як дорогих гостей! А потiм у кочi

панськiм до самого Курчинського у Очеретне одвезли. I я батькам вiддав

дочку, вони ж менi за те коня дали, як сокола, прудкого.

Чалий._ Розумно й хитро! Митець з тебе не послiднiй, i я тебе охоче

приймаю до коша.

Шмигельський._ Я он який радий, що так сталось, що в час короткий

заслужив вiд тебе, пане отамане, щире слово i хвалу!

Чалий._ Скажи ж менi тепера, хто ти?

Шмигельський._ Шляхтич Iван Шмигельський._ Служив при панських я

дворах, але не змiг дивитися на тяжкi людськi бiди, так от i втiк сюди.

Чалий_. А ти правду кажеш?

Шмигельський._ Хiба у вас тут солодко живеться, хiба не смерть тут

кожного чека щодня чи в полi, чи на палi?, То за якi б же ласощi хотiв

брехать тобi, мiй батьку?

Чалий_. Та й то правда. Вiд розкошiв до гайдамацького коша не пiдеш!..

Якi ж ти кривди такi бачив, що утiкати вiд панiв тебе примусили вони?

Шмигельський_. Кривди? О, та хiба їх перелiчиш? Найбiльша ж кривда в

тiм, що не однаковий для всiх закон, а справжнього суда зовсiм нема, i

той, хто дужчий, чужеє право зневажа...

Чалий_. О, то ти розумний, бачу, в батька син, та й вчений неабияк. А

що ж би ти хотiв зробить, щоб кривди тiєї не було?

Шмигельський._ Занадто вже великую цiну даєш ти розуму моєму... Ти,

пане отамане, народну волю чиниш, ти на чолi стоїш коша значного,

обмiркував усе давно i знаєш, певно, чого хочеш i що робити будеш?.. I от

себе всього я вiддаю на твою волю, бо сам я знаю тiлько те, що жити так,

як ми тепер живем, - несила, що все скiнчиться знов руїною, спокою ж в тiм

не буде!

Чалий_. Ти наче серце й мозок маєш мiй i язиком моїм говориш! Не маю я

охоти кров безоружних проливать i плюндрувати край!.. На бой чесний, на

груди - груди, покликать хочу я панiв. Для того сили я сюди збираю. Або

поляжем всi в бою, або заставимо панiв зменшити панщину й податки i рiвний

суд всiм дать! А тих, хто чуже право зневажає, карати смертiю, хоч би то

був i пан значний.

Шмигельський._ З тобою поруч я готов рубати ворогiв твоїх думок, а за

одну краплину твоєї кровi готов я виточить усю свою!

Чалий._ Я чую щирiсть в твоїй мовi; до тебе я душею лину i дуже рад

тому, що шляхтич ти освiчений i поруч станеш з нами, щоб боронить народ!..

Будь моїм приятелем, а коли що, то i пораду добру дай.

Шмигельський._ За щастя за велике я те маю, що ти мене приятелем

назвав, i всiм життям своїм тобi я дружбу докажу.

Чалий._ Вiрю. (Помовчав.)_ Слухай, скажи менi: що, Зося рада, щаслива

тим, що до батькiв вернулась?

Шмигельький_. Нi.

Чалий (зiтхнувши)._ Дивно! Чого ж бо то?

Шмигельський._ Дiвоче серце ти запалив коханням!.. На тобi ось вiд

панни перстень. Прощаючись зо мною, панна Зося дала цей перстень i

сказала: вiддай Савi i скажи йому, що я його кохаю й кохати буду все

життя, i рада б бiльш була зостатись з ним, анiж вертатися додому.

Чалий (зiтхнувши)._ Жалкую й я, що сталось так. Ця дiвчина мiж гарними

була б найкраща! Сказать по правдi, її краса опанувала мною теж, а очi

яснiї, як небо, вже другу нiч менi спати не дають! Признаюся тобi, що я

хотiв женитись з нею, бо i вона на теє була згодна. На превелику силу я

задавив своє кохання, щоб не пошкодило воно моїй метi - повстанню! I от

тепер одвiз її додому ти, а я щодня зiтхаю й думаю про Зосю; хоч не

пристало це менi, та що ж робить, коли нiяк не можу серця вгамувать...

Але... забудеться, пусте!

ЯВА VI

Тi ж i Гнат._

Чалий._ Здоров, мiй брате! А це той козарлюга вже вернувся, спровадивши

дiвча, що я тобi розказував про нього... Але я бачу, брате, що ти сумний