I з уха кров дзюрчить! Пане Iване! Чого ж ти... Щез!.. Це мана... Це так

менi здалося...

ЯВА Х

Чалий _i Джура._ Чалий._ Це ти в вiкно заглядав?

Джура._ Нi.

Чалий._ I нема нiкого?

Джура._ Ба, приїхав зараз козак з хоругви пана Шмигельського.

Чалий._ Де вiн? (Хутко, не дiждавшись одповiдi, вийшов.)_

З других дверей виходить Зося._

ЯВА XI

Зося._ Джуро, що там сталось, що пан так прудко вийшов? Менi здалось,

що пан Шмигельський приїхав?

Джура._ Нi, панi, козак з його хоругви.

Зося._ То, певно, вiн вернувся?

Джура._ Не знаю.

Зося._ Здається, йдуть! Ти не кажи, що я виходила, щоб пан не гнiвавсь.

Джура._ Слухаю, панi.

Зося зникає за дверi.

ЯВА XII

Чалий i надвiрний Козак._ У козака голова перев'язана.

Чалий_. От через що я так тривожусь цiлий день - душа нещастя чула! Ну,

ну - далi розказуй...

Козак._ Я певен, що всi там полягли, до одного усi. I їх там полягло

багато. Коли уранцi пiсля бою до мене знов вернулося життя, то я побачив,

що балка вся завалена була козачим трупом - немовби хто позвозив їх багато

так навмисне. Шукав мiж трупом я сотника пана Шмигельського, але його там

не було. Коли на гору вийшов, то на горi з десяток наших коней уже

здихало, бо в них'розпоренi були їх животи, а далi паслось скiлько коней,

так я пiймав одного i от до тебе прискакав з цiєю звiсткою лихою!

Чалий_. О боже мiй, яка потеря! Це Гнат - його робота, бачу... Ти знаєш

мiсце добре?

Козак._ Знаю.

Чалий._ Так ти нас проведеш туди. Iди тим часом спочивай, обмий i

перев'яжи свої рани. Джуро, дай йому добрий кухоль меду, скажи, щоб зараз

коней трьох сiдлали, i сам вертайсь сюди.

Джура i козак вийшли.

(Сава сiдає i пише лист, а написавши.)_ Сто душ лягло на полi i з ними

кращий друг! Друг, котрий пiдтримував всякчас мiй дух, друг, що вмiв

розгонити найтяжчi хмари життєвi, якi гнiтили часто мозок мiй, i душу, й

серце!.. О, тепер я попалю усi лiси, я виверну все гайдамацьке гнiздо, я

заплатю за смерть Шмигельського вам всiм сторицею, страшно, страшно

заплатю!!

Входить Джура._

ЯВА XIII

Чалий _i Джура._

Чалий._ От три листи; один, що згорнутий удвоє, - в Немирiв! Другий, що

край один заламаний, -у Тульчин; а третiй, одкритий, - в Рубань! Птицями

нехай летять всi три!

Джура._ Тодi у нас нiкого не останеться в дворi, бо Харко й Трохим

пiшли на слободу i досi не вернулись.

Чалий._ Так ти на слободу йди зараз i в двiр до мене поклич Кульбабу;

скажи йому, щоб вiн узяв з собою всiх своїх товаришiв, що колись були у

гайдамаках. Вони менi потрiбнi i за послугу будуть мати добру плату. Iди ж

мс'рщiй! А не забув, куди який послати лист?

Джура._ Цей - в Немирiв, цей - у Тульчин, а цей - у Рубань.

Чалий._ Так.

Джура пiшов.

Годi вагатись, годi!

Входить 3ося_.

I ти не спиш ще на лихо?

Зося_. Яке там лихо? Я чую тривогу; скажи, що сталось? Я нi жива нi

мертва!

Чалий._ Молю тебе, не заважай менi! Сотня Шмигельського пропала, i я

пiду шукать її. Скоро збереться сюди вся близька милицiя, i я виступлю

зараз, по дорозi захоплю решту - i в поход!

3ося_. То нехай коней зараз запрягають, i я поїду у Немирiв з сином, бо

тут без тебе я не зостанусь.

Чалий_. Я вже послав на слободу, i зараз сюди прийде Кульбаба, а з ним

п'ятнадцять таких молодцiв, що i на сотню пiдуть. Для всiх роздам я списи,

порох, кулi i мушкети. Це буде твоя варта. Коли ж захочеш їхать, то завтра

вже поїдеш у Немирiв; а варта все ж таки нехай стоїть в дворi... Iди ж,

моя голубко, i спи спокiйно, тебе одну я не покину! Знай, що у дворi у

тебе буде п'ятнадцять добрих молодцiв! Iди i спи спокiйно. Менi немає

часу: треба ще написать ясновельможному, бо все, як бачиш, раптом

перемiнилось!

Зося_. Я слухаю тебе, i спокiй мов росте в моїй душi. Прощай, мiй сокiл

ясний! Боже, як не хочеться з тобою розлучатись... Згадуй свою Зосю, а я

щохвилини буду з тобою розмовлять, бо бiля мене малий Сава! Прощай!

Сава._ Будь здорова, моя зоре. (Цiлує її.)_

Зося_. Зайдеш же сина перехрестиш. (Вийшла.)_

ЯВА XIV

Сава один, пише.

Сава._ Увесь тремтю вiд злостi... Коли б мерщiй милицiя... (Пише.)_

Кипить моя душа!... Я не так до вас приймуся... Коли б пiймавсь менi тепер

сам Гнат - я i його без жалю на палю посадю! (Пише.)_

По хвилi входять тихо Гнат, Медвiдь i Кравчина.

ЯВА XV

Чалий, Гнат, Медвiдь i Кравчина_. Гнат. _Добривечiр!

Чалий повертається i схоплюється з крiсла.

Здоров, здоров, пане Саво! Здалека ти нежданiї гостi маєш, чим будеш

вiтати?

Чалий (шука очима броню)._ А чим же я таких гостей привiтаю... Послав

менi господь сина, буду в куми звати.

Гнат. _Не кумовать тобi, Саво, з нами; не пить горiлки та медiв з

преславним товариством,, а заплатити перше треба за сукнi та за адамашки,

що ти нажив, пане Саво, з козацької ласки...

Чалий хоче взять шаблю. Медвiдь йому дорогу заступає. Сава хоче взять

рушницю, що в другiм кiнцi стоїть, - Кравчина заступа йому дорогу. Сава,

нахиливши голову, хвилю мовчить.

Чалий._ Чого ж брати мої хотять? Чи битись, чи миритись?

Гнат. _Прийшов час, Саво, розплатитись за кривди тi, якi ти нам i людям

всiм своїм зробив.

Чалий._ Я лиш обороняв вiд кривди вашої ввесь край. Один проти другого

ми у поле виступали, озброєнi, мов лицарi на герць! Тепер же ви утрьох на

мене безоружного напали, - цього не дозволя честь лицаря такого, як ти,

Гнате! Коли вже воля божа є на те, щоб з вами розплатився я, дозволь же i

менi мою ти шаблю взяти, тодi один я проти трьох кривавий бой прийму, а

бог нехай рiшить, i мертвий той нехай поляже, хто кривди бiльше наробив!

Гнат. _На поєдинок ти не маєш права з нами, бо потеряв козацьку честь!

За те, що кiш у Чорнiм лiсi наш спалив, напавши зрадою на нього; за те, що

ти ловив товаришiв своїх i в руки панськi вiддавав; за те, що церкву ти

спалив, - тебе громада наша смертi присудила, i виповнить присуд

громадський ми взялись... Проти громадського суда оборонятись шкода!..

Колись, хрестами помiнявшись, ми перед образом дали присягу оборонять

людей своїх вiд лядської кривди i напастi; присягу ту зламав ти, брате,

тепер вона тебе вбиває!

Всi троє обступають Чалого i проколюють його шаблями, проколовши,

одступають.

Чалий (падає)._ Простiть... Я смерть приняв за рiдний край... Я кров'ю

змив свою вину... Прощайте. (Умирає.)_

Гнат. _Прощай!.. Краще, брате, гнить тобi в землi, анiж з ляхами вкупi

на нашi голови козачi меча здiймать i на безчестя козачеству всьому свiй

лядський рiд тут розмножати.

Завiса.