3Ося_ (наливає)._ Прошу випить за здоров'я мого гайдамаки!

Жезнiцький._ Шляхтича!

Яворський (бере кубок)._ Слухаю панi!

Жезнiцький._ Прекрасну панi Зофiю пан Яворський слуха, а свою панi не

слуха!

Яворський._ Ба, слухаю! Присягаю! Ми так кохаємось, що жить одно без

другого не можем. От я вже занудився за моєю панею, бо хвилина без неї

менi вiком здається!

Жезнiцький (Чалому)._ Бреше! Щодня б'є канчуком! Ну, пане Яворський,

їдемо до Немирова.

Яворський._ Слухаю пана.

Жезнiцький._ А як же б пан не послухав, коли вже сонце над заходi i

треба засвiтла добратися до замку, щоб часом де не злапав нас бестiя

Голий!

Чалий._ При вас мало не цiла хоругв козакiв - i пан боїться?

Яворський._ Я? Нi крапелини, присягаю! Що я їм зробив?..

Чалий._ I правда. А пан Жезнiцький?

Жезнiцький._ У-у! Противнi морди! Але i я їх не боюся, коли вони сидять

у мене в тюрмi. (Смiється.)_ Прощайте! (Iде до дверей.)_

Яворський._ Завтра побачимось!

Чалий._ Як будем живi!

Жезнiцький._ А чого ж нам помирать?.. Певно, пан полковник дума, що ми

пiймаємось i справдi Гнатовi у лапи? Не пiймає! У нас конi добрi...

Вийшли. Чалий за ними.

ЯВА VI

Зося_ одна, iде до дверей.

Зося_. Бабуню! А йдiть сюди! (Iде до колиски, тихо, замислившись.

Здригнула.)_ Сава сказав, що Гнат тут близько десь, i в мене ноги

затремтiли... I раз у раз так страшно робиться менi, коли я чую iм'я

Гната!.. Сава його так любить, а вiн на Саву ножа гострить. Цур йому,

нехай вiн згине...

Входе баба.

Перенесем, бабуню, дитя в опочивальню.

ЯВА VII

Тi ж i Чалий._

Чалий._ Вже виносите мого козака вiд мене? Ну, прощай, сину, рости

здоров!

Баба. _Я сама, панi, однесу. (Виносить.) _

Чалий._ Га? Зосю, чула? Зося_. Що, Саво? Що?

Чалий (запальчиво)._ Мало їм, бач, того, що я роблю для них, вони ж

обманюють мене, не виповняють слова, та й ще хотять купить мою дитину,

хотять, щоб сина я свого хрестив не в грецькую, а в католицьку вiру?.. Яка

образа, яка зневага!

Зося_. Хiба ж вони тебе примусить можуть! Тепер ти шляхтич, рiвний

гетьману самому, то й король заступиться за тебе!

Чалий._ Я й сам за себе заступлюсь. Але не в тому рiч! Ти тiлько

подумай! Чого хотять? I хотять, знаючи, що я за вiру грецьку заступаюсь.

Виходить, псом мене всi лiчать, що я за грошi i почестi, i вiру промiняю,

I стану люд свiй до унiї примушувать!.. Помиляються! Гайдамаки-одно, а

вiра-друге!.. Не вiд гетьмана ця думка йде, а вiд ксьондзiв!

Зося_. А коли так, то не тiлько син твiй не буде католиком, але i я,

жона твоя, пристаю до грецької вiри, i не посмiє нас нiхто за те судить,

бо жона i муж - тiло одно, а в однiм тiлi i дух повинен буть один!

Чалий._ О горлице моя! Я родину покинув, по нiй тужив би я безмiрно,

коли б краса душi твоєї менi боротись з ними не помагала всякий раз, - як

от хоч би й тепер! Ти - родина моя, ти - все для мене!.. Ох, як жалкую я,

що тодi, коли ти бранкою була, в корчмi сидiла, не одруживсь з тобою i не

покинув все, щоб тихе, мирнеє почать життя там далекодалеко -десь над

Днiпром!.. Навiщо слава, почот, маєтки? А там з тобою був би рай!

Зося_. Так що ж, тiкаймо звiдцiля... Я тут боюся усього, а особливо

Гната Голого! Бо тi гайдамаки, що їх звелiв повiсить ти, казали, що їх

послав убить тебе Гнат Голий! Тiкаймо! Менi так хочеться десь жить далеко

вiд людей, з тобою щохвилини вкупi, а тут ти ходиш у походи i кидаєш мене,

i раз у раз я повна страху, що вже не вернешся з походу! Чалий._

IIрийдеться утiкать... (Пiднiмається i слуха.)_

3ося_. Чого ти? Наче що побачив, слухаєш!

Чалий_. Ти нiчого не чула?

3ося_. Нi.

Чалий_. Менi здалося, наче хто пiд вiкном сказав: "Добривечiр!"

Зося_. Ой!

Чалий (ласкаво)._ Бог з тобою. А може ж, i справдi хто сказав:

"Добривечiр".

Входить джура i ставить свiчку на стiл. А подивися, чи нема кого там на

подвiр'ї.

Джура вийшов. Чалий бере Зосю за стан i садовить бiля себе.

Сядь коло мене та пригорнись до мене, моя бранко!

Зося_ (сiла i пригортається)._ Бранка! Ох, як гарно тодi було, коли я

тебе щовечора у корчмi ждала, аж радiсно згадать! Сидю, в вiкно дивлюся i

вся тремтю... Та тiлько то не страх був, як тепер, то була тривога, що

серце наповняла i прудко гнала кров, малюючи у мрiях чарiвну постать

страшного всiм i славного на Українi Сави, которого я так покохала, так

(дивиться на Саву),_ що батька, матiр, все для нього забувала i рада б з

ним була в корчмi весь вiк сидiть - отак! (Обгортав його шию i цiлує.)_

Чалий._ Чого ж ти вся тремтиш?

Зося_. Вiд щастя, милий, бiля твоїх грудей - страху нема! Я зараз

смiлива така, я - справжнiй гайдамака i нiчогiсiнько вже не боюсь: з твоїх

грудей в мої перелилася смiлiсть i одвага.

Входить Джура._

Джура._ Не видко нiде нiкого: нi бiля свiтлицi, нi на подвiр'ї.

(Вийшов.)_

Чалий._ Отак, коли стривожишся чого, тодi i вбачається, i вчувається.

Зося_. А, пусте.

Входить баба.

ЯВА VIII

Баба. _Iдiть, панi, погодуйте сина.

3ося_. Плаче?

Баба. _Нi, тiлько мурчить.

Чалий._ А нiхто не приходив у двiр?

Баба. _Нi, нiкого не було!

Чалий_. Почулось!.. Iди ж, голубко, та й спатоньки

лягай, а я листи ще напишу i сам прийду до тебе.

Зося_. Може б, я ще прийшла сюда?

Чалий._ Краще спи! Нехай тебе хранить господь!

Зося_ (iде, i од дверей)._ А може б, ти завтра листи

написав, бо вже нерано...

Чалий._ Не будь же дитиною, моя люба, у мене дiло є.

3ося_. Ну, то я вже пiду... (Постоявши.)_ Слухай, Саво, i я з тобою

поїду завтра в Немирiв, i сина вiзьмемо. Добре?

Чалий._ Гаразд.

Зося_. Мерщiй же пиши листи, бо я однаково не буду спати. (Пiшла.)_

ЯВА IХ

Сава_ один, сiда до столу.

Сава_. В Немирiв завтра не поїду, а напишу ясновельможному листа, що

повертать свiй рiд у католицьку вiру я не згоден, бо це б зневажило мене

перед очима всiх панiв, яко одступника вiд предкiвської вiри, за котру

вчора ще боровся з ними! (Пише, потiм перестає, пiднiмається i слуха.)_

Проклятий пугач, як засмiявся погано!.. (Сiда i пише.) I_ де вiн взявся?

Учора двох убив, i бiльш, здається, тут їх не було. (Пише, по хвилi

здригнув, пiдняв очi на вiкно i слуха.)_ Що це? Здалося, наче знову хто

сказав "добривечiр"! А, дурiсть! Ну, добривечiр, то й добривечiр... Коли б

мерщiй вертавсь Шмигельський._ Я цiлий день сьогодня жду його i тим себе

так розтривожив, що нiяк не вiджену тяжких . думок, все бiльше й бiльш

нагнiчують вони мiй мозок... Дивна рiч... Коли я жив в степу, в норi, у

лiсi, - не знав тодi такої я тривоги... А тепер, от як не силкуюсь, -

нiчого не зроблю з собою!.. Особливо сьогодня. Оцi награди мов ранили чим

гострим i отруїли мою душу... От чую, наче хто шепче менi i зараз, що

праця та, яку я у своїх думках лiчив корисною народовi, була i єсть на

користь лиш панам! I чую я, що єсть тут правда - страшна, страшна

правда!.. За те, що гайдамак, своїх братiв, ловив i смертi предавав

найкращих оборонцiв прав народних, за те, що церкву божую спалив, -

полковник я i шляхтич!.. Шляхтич? Рiдня, виходить, всiм панам!.. Ох, як

мен.i нудно i на серцi трудно! Здається, зараз би вернувся до своїх у лiс,

у нори... Зося пiде скрiзь за мною... А там я вигодую сина свойого Саву

козакам на славу! I вiн закриє батьковi грiхи! Ох, нi!.. Заросли мої шляхи

тернами - немає повороту... Нема! Нема! (Б'є кулаком об стiл, говоре

нервно, нiби хоче заглушити тривогу душi.) I_ не треба! Дитячий страх

напав на мене, i я себе мордую. Щоб край утихомирить, то треба припинити

дику волю гайдамацьку, поки не захопив цей рух увесь народ!.. Так...

Так!.. Як море зрадливе сьогодня на лонi своїм гойдає тихо байдак i мов

присипляє пливця, а завтра в мент один скаженiє i б'є на трiски той самий

байдак i топить у хвилях своїх навiсних необачного пливця - отак i народ:

коли розiрве ланцюг покори, подiбен морю навiсному! Покiрний ще сьогодня й

тихий, - вiн в мент один страшну пiднiме бурю, i Посполиту Рiч потопить в

кровi, i все оберне у руїну! Прiч же, сумнi думки, прiч! Не проти народа я

воюю, а проти гайдамак; народовi ж бажаю миру i спокою, щоб вiн пiд

панською рукою добув широкої освiти i прав на вiльне й корисне життя для

всього краю. (Здригнув i прислухається.)_ Знову хтось сказав "добривечiр"!

(Iде до вiкна i, заглянувши, одскакує.) _Що це? Ввижається менi! Чи й

справдi то Шмигельський?!! (Пiдходе до вiкна.)_ Пан Шмигельський, блiдний,