3Ося_. Ти зробиш все по-свойому, бо пан ясновельможний тебе любить I

слуха!

Чалий_. Та воно нiби й так, а тiлько став я помiчать, що там, на днi, у

його панськiй душi, живе ненависть i до хлопа, й до його вiри, i часто вiн

почав кривитися на мене!.. А що ж би то було, коли б такого друга, як-от

Шмигельський, я не мав? Вiн один боротись проти кривди помагає. О, як би

тут хороше жилося, коли б народ любила шляхта, як братiв!.. (Глянув у

вiкно.)_ Що це за люде? (У дверi.)_ Джуро!

Зося (пiдбiга до вiкна)._ Цiла юрба!

Входить Джура._

Джура._ Люде хотять бачить пана.

Чалий._ Звiдкiль вони?

Джура._ Не знаю. Мiж ними один Кульбаба з слободи панської, а то чужi.

Чалий, бере шапку, хоче йти.

Зося (бере у нього шапку)._ Любий мiй, будь обережний, не довiряй себе

так смiливо юрбi!

Чалий_. Бог з тобою! Чого ж я буду боятися? Мiж ними є Кульбаба з нашої

слободи. Певно, скарги мають, а може, оселитись хочуть тут, у слободах

моїх.

3Ося_. Ти їх не знаєш, мiй коханий, а я боюся посполитих з того часу,

як, пам'ятаєш, два гайдамаки, одягненi мов кметi, вмiшались у юрбу

посполитих i вбить тебе хотiли... Мiж ними ж був, здається, i Кульбаба...

Чалий._ Так же ж не вбили! Горицвiта повiсив я, а Кульбаба став першим

мiж хазяїнами у Степашках!

Зося_. Твоє життя, коханий мiй, дорожче вiд мого, - храни його для сина

нашого.

Чалий._ Заспокойся, моя любко! Що з тобою?

Зося_. У тебе так багато ворогiв: i гайдамаки, i пани, й ксьондзи, а

хiба не можна пiдкупить кого... Не йди до них, прошу тебе, зваж на мою ти

просьбу. Поклич сюди Кульбабу одного i сам до бока шаблю причепи.

Ч_алий (в дверi)._ Джуро, скажи, щоб Кульбаба прийшов сюди, в

свiтлицю!.. Ну що ж, тепер ти спокiйнiща?

Зося_. Надiнь же шаблю.

Чалий._ Зосю! I не сором? Гайдамацька жiнка боїться посполитих.

3Ося_. Бо я свого гайдамаку без мiри кохаю; а пiсля того, як дав нам

господь сина, я стала занадто полохлива, i все мене страшнi думки

гнiтять... Може, через те, що я ще хвора... Прошу тебе: поки я видужаю i

вернеться до мене прежнiй спокiй, постав ти варту у дворi, бо в нас

частенько, от як i сьогодня, нема нi одного озброєного чоловiка.

Чалий_. З завтрiшнього дня цiлий десяток добрих козакiв буде сидiть у

нас в дворi i оберiгатиме дорогий для мене спокiй моєї любої жони. Тiлько

не тривож себе даремно, будь спокiйна, моя голубко, бо тривогою своєю i в

мою душу смуток наливаєш, i невiдомий перше страх мене тривожить починає.

Зося_. Я вже не буду.

ЯВА III

Тi ж i Джура._

Чалий._ Ну?.. Чом же Кульбаба не йде?

Джура._ Гостi приїхали до вас, пани з Немирова. Так Кульбаба питає: чи

пiдождать, чи прийти завтра?

Зося_. Чи не Шмигельський? (Глянувши у вiкно.)_ Нi, Жезнiцький пан, а з

ним Яворський._

Чалий._ Чорт їм рад! (До джури.)_ Скажи, щоб завтра Кульбаба прийшов з

людьми. А зараз вели накрить столи та принеси горiлки з льоху: нехай всi

люде вип'ють за здоров'я панi i мого сина.

Джура вийшов. ЯВА IV

Т i ж, без джури.

3Ося_ (бiля вiкна)._ з ними мало не цiла хоругв надвiрних козакiв...

Чого б то?

Чалий_. То так бояться. Жезнiцькому ввижаються скрiзь гайдамаки. Вiн

хоробрий тiлько в замку, а за стiнами замку тремтить, як заєць. Я його

терпiть не можу! I чого це вони притислись?

Зося_. Це перший раз... Ти ж, Саво, не показуй виду, що гостi не в

пору.

ЯВА V

Тi ж, Яворський i Жезнiцький._

Яворський i Жезнiцький._ Пану полковнику чолом б'ємо.

Чалий._ Прошу вас так не жартувать, панове! Я сотник тiлько, навiщо ж

величаєте полковником мене?

Яворський._ Слухаю пана.

Жезнiцький (подає лист, Сава чита)._ Це не жарт, ми б жартувать так не

посмiли! Пан Сава справдi є полковник! Полковника ж достав за те, що у

поход послiднiй розвалив град запорозький на рiчцi Буговi i розiгнав

вiдтiль ватагу запорожцiв-гайдамак, спаливши церкву їх!.. Вiтаємо ще раз

полковника!..

Зося_. Саво! Ти церкву спалив?

Чалий._ В запалi, моя голубко, в кривавiм бою не розiбрали, чи то

церква, чи просто будинок, - i спалили!.. Це грiх великий на моїй душi...

Я каюсь i жалкую... але не вернеш!.. Багато дечого не вернеш! Ну, що про

це... Зате, як бачиш, тепер полковник я i справдi! Вибачайте, панове, що

зразу не повiрив.

Жезнiцький._ I не тiлько полковник, а вiднинi Сава Чалий благородний

шляхтич Речi Посполитої! А от i грамота вiд короля! (Кланяється, за ним

Яворський.)_

Чалий (розвернувши грамоту, поцiлував)._ Спасибi вам, панове, за добрi

вiстi! Прошу сiдати.

Сiдають. Тепера, Зосю, не будуть родичi тебе цуратись.

Зося_. Байдуже. Шляхтичiв багато, а Сава один!

Жезнiцький._ Ясновельможний гетьман теж вiта полковника свого з

королiвською милостю i просить прибуть до нього завтра на обiд i разом з

тим принять ще подарунок. (Подає ще лист i кланяється.)_

Яворський теж кланяється.

Зося_. Що там ще?

Чалий (чита)._ Ясновельможний гетьман дарує синовi нашому сто тисяч

злотих i просить... щоб я сина свого... хрестив у католицьку вiру!..

Зося_. Для чого ж то?

Сава_. Об цiм ми побалакаєм з тобою опiсля... Стiлько, панове, разом

наград, що я не знаю, що й сказать! Завтра приїду сам в Немирiв i там

подякую ясновельможного гетьмана за його ласку до мене! Джуро, меду!

Жезнiцький._ Тепер пану полковнику i шляхтичу не випада стоять, як

перше, за хлопськi iнтереси, повинен вiн оберiгати iнтереси панськi.

Джура вносить мед.

Чалий (палива кубки)._ Холопський i панський iнтерес один: спокiй i

добробит! Але краще ми не будемо про це балакать, бо пан Жезнiцький

занадто розходиться зо мною у поглядах i вийде суперечка, а у такi

щасливiї хвилини я б не хотiв сваритися з гостями дорогими. Прошу, панове.

Яворський (бере кубок)._ Слухаю пана!

Жезнiцький._ За здоров'я прекрасної панi полковникової i її сина.

П'ють.

Чалий (знов наливає)._ А пан Шмигельський ще не вертався?

Жезнiцький._ Нема ще й досi, i ясновельможний гетьман тривожиться.

Чалий._ Я й сам в тривозi немалiй, бо маю вiдомостi, що тут десь

недалеко Гнат Голий, i завтра я сам хочу йти шукать його ватагу... Прошу,

панове!

Яворський (бере кубок)._ Слухаю пана!

Жезнiцький_ (бере кубок)._ Пан Шмигельський заздрить пану полковнику i,

не пораявшись, пiшов сам у погоню, щоб самостiйно лаври взять.

Чалий (наливає)._ Пан Шмигельський - лицар. Велику має честь i славу

при всiх дворах панських i нiкому не завидує! Панове, прошу! (Бере

кубок.)_

Яворський (бере кубок)._ Слухаю пана.

Жезнiцький._ Ну та й слухняний же пан Яворський, коли приходиться пить

мед!

Чалий_. Зосю! Почастуй нас, рибко!