Iменно... Спочити б трохи... А там... Ну, йдiть, мамо, йдiть...

Ганна Семенiвна. Нiю... Тут хоче тебе бачити Снiжинка... Може б, ти з

нею трошки пройшовся по вулицi... голова б посвiжiшала. Ти ж не спав, не

їв. Не можна ж так...

Корнiй. Нi, мамо, я нiкуди не пiду. Я Снiжинку... Ну, що ж, я нiчого

не маю проти Снiжинки. Нiчого...

Ганна Семенiвна. Так я скажу їй... (Голосно кашляє, iде до веранди й

одчиняє дверi).

Входить Снiжинка i говорить Ганнi Семенiвнi:

- Я трохи не замерзла. Добрий вечiр, Бiлий Медведю! (Пiдходить до

нього).

Корнiй. Добрий вечiр... Ви були на верандi?

Снiжинка. Вечiр такий гарний, я собi гуляла там...

Корнiй (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не

треба... Можна було прямо прийти...

Снiжинка. Я прямо й прийшла.

Корнiй. Ну, все одно.. Тiльки... негарно.

Снiжинка робить знак Ганнi Семенiвнi, щоб та вийшла. Ганна Семенiвна

виходить.

Снiжинка. Що з вами. Бiлий Медведю?

Корнiй (просто). Хiба ви нiчого не знаєте? Знаєте ж, навiщо... цi

комедiї? Мати думає, що ми вже побожеволiли... Сiдайте, Снiжинко.

Снiжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...

Корнiй мовчки i важко сiдає. Здалека чується гра на скрипцi.

Корнiй (тихо). Знов грає...

Снiжинка. Це той iтальянець... Вiн тiльки вночi може грати...

Корнiй. Так, вночi. Вночi - тихо...

Снiжинка. Дуже тяжко. Медведю?

Корнiй. Я стомлений... i порожнiй...

Снiжинка. Порожнiй?

Корнiй. Порожнiй, як... труп. Так менi здається. (По паузi). Я -

чужий собi... Так менi здається... От так менi здається, i вже...

Снiжинка. Нiчого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В

кожному поганому єсть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер

вiльним... Як хочете, розумiється...

Корнiй. Не знаю... Нiчого, Снiжинко, не знаю...

Снiжинка. Будете! В вас е сила, велика сила, вона своє вiзьме. Це

тiльки тепер... Ви стомленi, прибитi, враженi.. Потiм сила проб'єтьс

вгору... I навiть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.

Корнiй. Не треба, Снiжинко, не треба... Я нiчого не знаю. I не

треба... Потiм. Все потiм...

Снiжинка. А я думаю, що не потiм, а зараз... тепер же! Ви - не

хлопчик i мусите у всяких обставинах давати собi вiдчит... Що за

легкодухiсть? Люди в бiльших нещастях не падають духом, а вам, може, й не

нещастя це, а щастя.

Корнiй. Не говорiть так, Снiжинка.. Не треба... Негарно.

Снiжинка. Через що?

Корнiй. Я не знаю.. Негарно, i все... Так менi здається... I не в

тому рiч... Зовсiм не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. I вже. I

горе, i жалко. Ну, i вже. Кiнець, не оживе. Друге... А, друге єсть, друге.

Снiжинка. Що ж друге? Рита?

Корнiй мовчить.

Снiжинка. Рита, Медведю?

Корнiй. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба

знати... Треба все знати, Снiжинко. А що ми знаємо? Що я знаю? А, от то i

єсть... Я знаю, що так не можна, а як?

Снiжинка. Що "так"?

Корнiй. Так, як було... А як iнакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О,

Рита... Вона iнакше не скаже.О вона не скаже... Нi-нi, вона не може

сказати iнакше... Ви думаєте, вона менi простить Лесика? (Чудно

посмiхається). О, Чорна Пантера за дiтей не прощає нiкому. А то вже нi...