Іі.2.Структура та функції сил дсмк.

Структурна організація сил Служби розроблена відносно:

• а) НС воєнного часу;

• б) НС мирного часу.

ІІ.2.1 Структурна організація сил Служби відносно НС воєнного часу залишається класичною( сили – це особовий склад невоєнізованих рухомих медичних формувань, закладів та органів управління).

Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 819 від 16 жовтня 1996р.”Про взаємодію медичних служб Збройних Сил та інших військових формувань України із державною системою охорони здоров'я і створення загальнодержавної системи екстремальної медицини” проводяться заходи щодо медичного забезпечення цивільного населення і військовослужбовців на випадок екстремальних ситуацій, надзвичайного стану і на воєнний час.

Спільна участь у створенні загальнодержавної системи екстремальної медицини (медицини катастроф) є першим і основним інтеграційним напрямком.

Наказом МОЗ України від 20 листопада 1997р. №334 за погодженням з МО України у склад медичних сил і засобів територіального рівня ДСМК визначені сили і засоби військово-медичної служби: ГВКГ МО України, де формуються 4 спеціалізовані бригади постійної готовності (нейрохірургічна, комбустіологічна, токсикологічна, реанімаційна) з виділенням 100 ліжок хірургічного і 50 ліжок терапевтичного профілів та 386 ВГ Сімферополя з виділенням 50/50/50/20 хірургічних, травматологічних, токсикологічних, комбустіологічних ліжок постійної готовності.

Додатково окремою Директивою ГШ визначені сили і засоби (пересувні загони медицини катастроф та позаштатні пересувні лікарсько-сестринські бригади в ЦВКГ Одеса, Львів, 384 ВГ Харків,385ВГ Дніпропетровськ, 762 ВГ Біла Церква, 376ВГ Чернівці.

Науковий аналіз розвитку і становлення організаційних форм медичного забезпечення військ, практичний досвід роботи медичної служби в різних умовах і регіонах, вивчення стану і можливостей її матеріальної бази, ступеню впливу комплексу факторів, що характеризують рівень сучасного військового будівництва, показує, що найбільш перспективною організаційною формою участі медичної служби Збройних Сил в загальнодержавній системі охорони здоров’я у воєнний час є територіальна система медичного забезпечення (ТСМЗ).

Отже, другим напрямком інтеграції медичної служби ЗСУ та закладів МОЗ є спільна участь у виконанні вимог Постанови Кабінету міністрів від 30.11.1998р, де визначені лікувальні заклади системи МОЗ що братимуть участь у наданні медичної допомоги на воєнний час. Постановою передбачається створення ТерГБ МОЗ. Відпрацьовані „Положення про ТерГБ МОЗ”, ”Інструкція щодо відмобілізування ТерГБ”, „Положення про органи управління ТерГБ”.

Принциповою основою побудови ТСМЗ військ слугує адміністративний поділ України та, за умов воєнного часу, стратегічні напрямки воєнних дій. ТСМЗ являє собою організаційно оформлене об'єднання регіональних сил та засобів, децентралізоване в управлінні за зонами відповідальності з метою автономного і ефективного забезпечення військ на визначеній території в мирний час, при мобілізаційному розгортанні та з початком війни. Таким чином, ця система відповідає наступним вимогам: автономність і живучість у мирний час і з початком війни; ефективність та економічність на основі раціонального використання регіональних медичних сил та засобів усіх відомств, які розташовані на даній території; відносна децентралізація та управління медичною службою за зонами відповідальності; є стійкою та оперативною.

З 1998 року в Україні запроваджена нова система воєнно-адміністративного поділу держави. Замість військових округів утворено три оперативні командування (ОК), які функціонально стали постійними оперативно-стратегічними об’єднаннями, призначеними для виконання як у мирний, так і воєнний час оперативних, мобілізаційних завдань і завдань територіальної оборони у встановлених для них межах, а також для всіх, в тому числі медичного, видів забезпечення військ (сил), що знаходяться на їх території, незалежно від відомчої підпорядкованості. Медичне забезпечення ОК організоване за територіальним принципом.

Функціонування ТСМЗ передбачає: розвиток ще в мирний час військово-медичної інфраструктури з урахуванням створюваних угрупувань військ, вирішення питань комплектування медичної служби місцевими ресурсами, інтеграція її з цивільною системою охорони здоров'я; оснащення медичної служби сучасною технікою та майном; удосконалення системи переведення її з мирного на воєнний час тощо. За вказаною системою завершення кваліфікованої та надання спеціалізованої медичної допомоги пораненим і хворим військовослужбовцям з термінами видужання більше 45 діб здійснюється в територіальних госпітальних базах (ТерГБ), які розгортає з початком війни Міністерство охорони здоров’я України.

ТерГБ МОЗ України призначені для надання у воєнний час пораненим та хворим військовослужбовцям і населенню відповідної території кваліфікованої та спеціалізованої допомоги, їх лікування та реабілітації в оперативному і стратегічному тилу, а в мирний час – у випадку введення надзвичайного стану або виникнення надзвичайної ситуації.

ТерГБ організовуються на базі лікувальних закладів МОЗ України, управлінь охорони здоров’я обласних державних адміністрацій та військових госпіталів, санаторіїв МО України,які розташовані в межах однієї області.

На ТерГБ покладаються наступні основні завдання:

• прийом, медичне сортування поранених і хворих, їх розподіл по лікувальних закладах (територіальних госпіталях) ТерГБ, реєстрація та розміщення;

• надання пораненим і хворим кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги, їх лікування та реабілітація до повного одужання;

• проведення пораненим і хворим військово-лікарської та медико-соціальної експертиз;

• матеріальне забезпечення та побутове обслуговування поранених і хворих.

Кількість лікувальних закладів, які входять до кожної ТерГБ буде різною, і залежатиме від кількості та місткості лікувальних закладів конкретної області, її географічного розташування в межах території України тощо.

Територіальні госпіталі формуються за рахунок медичного персоналу, фондів та інфраструктури забезпечення лікувальних закладів МОЗ України

у складі:

• територіального хірургічного госпіталю;

• територіального травматологічного госпіталю;

• територіального нейрохірургічного госпіталю;

• територіального психоневрологічного госпіталю;

• територіального торакоабдомінального госпіталю;

• територіального терапевтичного госпіталю (центру реабілітації);

Вони повинні утримуватись у постійній готовності до виконання завдань відповідно до їх призначення. Кожному лікувальному закладу (територіа- льному госпіталю) надається відповідний номер, він має свою печатку і штамп. Відповідальність за укомплектування особовим складом, автомобільним транспортом, матеріально-технічними, медичними засобами, підтримання мобілізаційної готовності лікувальних закладів ТерГБ покладено на МОЗ України; МО України здійснює контроль за мобілізаційною підготовкою їх органів управління та лікувальних закладів

Невоєнізовані рухомі медичні формування утворюються як на базі немедичних так і на базі медичних установ.

На базі немедичних установ створюються санітарні пости(СП), санітарні дружини(СД) та загони санітарних дружин (ЗСД).

Санітарні пости працюють в повсякденній ситуації. Формуються з розрахунку 1 пост на 200 працюючих із складу працівників даного підприємства, кількістю 4 чоловіки, які пройшли спеціальну підготовку і призначені для надання першої медичної допомоги при травмах та гострих захворюваннях. Для роботи мають відповідне оснащення згідно з табелем.

Санітарні дружини призначені для роботи у НС .Створюються на тих самих підприємствах із складу СП. Загальна чисельність-23чол.(5СП + водій +зв’язківець + командир) .

Основні завдання санітарних дружин (загонів санітарних дружин) і санітарних постів :

• надання першої медичної допомоги постраждалим в осередках ураження;

• проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів у осередках зараження,а також догляд за хворими.

В мирний час вони залучаються для надання першої медичної допомоги постраждалим при стихійних лихах,аваріях і катастрофах, надають допомогу органам охорони здоров’я при проведенні санітарно-оздоровчих, профілак- тиктичних і протиепідемічних заходів. Можуть працювати самостійно, у складі об’єднаних рятувальних загонів ,а також у складі формувань або лікарень, в кожному випадку виконуючи окремі завдання.

Для надання першої медичної допомоги має оснащення згідно з табелем (дод.№2,3).

До медичних формувань, які створюються на базі медичних установ відносяться:

• загін першої медичної допомоги(ЗПМД);

• загін (бригада) спеціалізованої медичної допомоги (ЗСМД, БСМД) ;

• спеціалізовані протиепідемічні бригади (СПЕБ);

• рухомі протиепідемічні загони (РПЗ);

• групи епідемічної розвідки (ГЕР).

Загін першої медичної допомоги (ЗПМД) – це основне медичне формування,призначене для приймання уражених,їх сортування,надання їм першої лікарської допомоги,тимчасової ізоляції інфекційних та психічних хворих,проведення часткової санітарної обробки постраждалих заражених радіоактивними речовинами (вище допустимих рівнів),отруйними речовинами та бактеріальними засобами, атакож для підготовки уражених для подальшої евакуації в лікувальні заклади.Основою створення ЗПМД є лікувально-профілактичні заклади міст та сільської місцевості.

До складу ЗПМД входить управління та наступні відділення:

• приймально-сортувальне;

• операційно-перев’язувальне;

• госпітальне;

• евакуаційне;

• часткової санітарної обробки;

• медичного постачання;

• лабораторне ;

• господарське.

В осередку бактеріологічного зараження ЗПМД може бути використаний для розгортання тимчасового інфекційного стаціонару.

Загін (бригада) спеціалізованої медичної допомоги (ЗСМД,БСМД).

Основне призначення – надання спеціалізованої медичної допомоги в лікувальних закладах лікарняної бази заміської зони. До складу ЗСМД в типовому випадку входить декілька бригад спеціалізованої медичної допомоги в тому числі:: нейрохірургічна, отоларингологічна, офтальмоло гіч- на, торакоабдомінальна, травматологічна, опікова, токсилогічна, і загально- хірургічна. Можуть створюватися бригади іншого профілю: урологічні, рентгенологічні, анестезіологічні та інші. Профіль бригади визначається фахом лікарів,що в неї входять.

ЗСМД, БСМД створюються переважно на базі медичних навчальних закладв,інститутів вдосконалення лікарів, науково-дослідних інститутів,а іноді великих клінічних лікарень та інших лікувально-профілактичних закладів,що мають у своєму штаті лікарів високої кваліфікації.бригада має спеціальне медичне майно в укладках і пересувається на автомобілі.

Склад,завдання спеціалізованих протиепідемічних бригад(СПЕБ) див.далі.

Рухомі протиепідемічні загони (РПЗ) призначені для організації і проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів в осередках бактеріального зараження, а також заходів протибактеріального захисту населення. Базою їх формування є СЕС , атакож інститути епідеміологічного, мікробіологічного, гігієнічного профілю.

Типова структура РПЗ включає:

А. Управління,(куди також входять ланка зв’язку та придана санітарна дружина) :

Б. відділення :

• санітарно-епідеміологічне;

• лабораторне до складу якого входять бактеріологічна,санітарно-хімічна та радіологічна лабораторії;

• дезінфекційне.

Санітарно-епідеміологічне відділення організує та проводить бактеріологічну розвідку,епідеміологічне обстеження і спостереження,профі-

лактичну імунізацію і екстрену профілактику серед населення,відбір проб їх доставку в лабораторне відділення та інше.

Лабораторне відділення проводить дослідження на зараженість радіоактивними,отруйними речовинами та бактеріальними засобами води,продуктів харчування та інших об’єктів.

Дезінфекційне відділення контролює організацію і безпосередньо проводить санітарну обробку уражених,дезінфекційні,дезінсекційні та дератизаційні заходи в сосредках ураження.

Медичні заклади призначені для надання спеціалізованої і кваліфікованої медичної допомоги в повному обсязі і лікування до кінцевого виходу на другому етапі евакуації заміської зони(в лікарняній базі).

Лікарняна база - це об’єднання лікарень, які розгортаються в період загрози нападу противника в заміській зоні для надання спеціалізованої та кваліфікованої медичної допомоги потерпілим внаслідок НС..

Керівництво заходами з медичного забезпечення у НС воєнного часу покладається на управління лікарняною базою(УЛБ).

Керує УЛБ заступник начальника обласного управління охорони здоров’я злі кувально-профілактичної роботи. УЛБ виконує наступні завдання:

• Організує управління лікувально-профілактичними закладами лікарської бази в період їх розгортання і роботи.

• Організує надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги.

• Організує лікувально-евакуаційні заходи по рівномірному заповненню ураженими закладів лікарської бази.

Базою створення закладів є районні, номерні, дільничі лікарні, які розташовані в сільській місцевості, а також лікарні, які евакуйовані з міст обласного рівня. Для збільшення ліжкової мережі додатково використовуються завчасно пристосовані для цієї мети школи, гуртожитки, клуби тощо.

До медичних закладів відносяться:

• головна центральна районна лікарня (ГЦРЛ);

• багатопрофільні лікарні (БПЛ);

• травматологічні лікарні (ТРЛ);

• терапевтичні лікарні (ТЛ);

• інфекційні лікарні (ІЛ);

• психоневрологічні лікарні (ПНЛ);

• дитячі лікарні (ДЛ).

Ведучою установою лікарняної бази є головна центральна лікарня, яка функціонує на кожному лікувально-евакуаційному напрямку(ЛЕН). Базою її створення є одна з центральних районних лікарень, яка розташована на основному шляху евакуації.

ГЦРЛ керує евакуацією постраждалих з першого етапу на другий, розподіляє їх за профільними лікарням, надає кваліфіковану і спеціалізовану медичну допомогу.

Зміст роботи ГЦРЛ:

• масове сортування уражених з метою визначення місця їх лікування та порядку евакуації за призначенням в профільні лікарні;

• лікування тимчасово нетранспортабельних і до кінцевого наслідку важко уражених;

• тимчасова ізоляція інфекційних хворих;

• керівництво заготовкою і переливанням крові;

• проведення дозиметричного контролю;

• санітарна обробка та знезараження одягу і взуття.

В структурі ГЦРЛ є підрозділи, яких немає в інших лікарнях заміської зони. Це:

• медичний розпорядний пункт(МРП);

• евакуаційний приймальник (ЕП);

• бригада спеціалізованої медичної допомоги (БСМД);

• служба заготовки і переливання крові.

Багатопрофільна лікарня(БПЛ). Розгортається в заміській зоні на базі ЦРЛ, номерної лікарні, а також евакуйованих із міст лікарень, медико-санітарних частин, які мають в своєму складі не менше, ніж два відділення хірургічного профілю. БПЛ призначена для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги травмованим у голову, груди, живіт, таз.

Травматологічна лікарня(ТРЛ).Розгортається в заміській зоні на базі номерних лікарень, дільничих лікарень, які мають в своєму складі одне хірургічне відділення. Надає допомогу потерпілим з механічною травмою головним чином рухомого апарату, а також з опіками.

Терапевтична лікарня(ТЛ).Розгортається на базі сільських дільничих лікарень, які не мають в своїй структурі хірургічних відділень, а також на базі евакуйованих в заміську зону міських терапевтичних лікарень і відділень. Призначена для потерпілих з променевою хворобою(дод.№9).

Інфекційна(ІЛ),психоневрологічна(ПНЛ),дитяча лікарні (ДЛ) розгортаються аналогічно терапевтичній.

Лікарські амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, поліклініки продовжують роботу по медичному забезпеченню місцевого і евакуйованого населення.

ІІ.2.2Організація медичного забезпечення у НС мирного часу здійснюється відповідно до постанови КМУ № 821 -2001р., яка дає можливість значного вибору варіантів організації Служби в залежності від конкретних територіальних, соціальних, природних, економічних та інших умов, залишаючи незмінними основні принципи і завдання ДСМК.

Основною принциповою відмінністю в організації медичної допомоги населенню у НС мирного часу є відсутність лікарняної бази заміської зони, тому медичні заклади продовжують працювати на своїх місцях і при необхідності збільшують ліжковий фонд певного профілю.

До формувань ДСМК відносять:

• санітарні пости(СП) і дружини(СД);

• мобільний госпіталь МНС України;

• бригади швидкої медичної допомоги(ШМД),

• медичні бригади постійної готовності першої черги (МБПГ-І);

• спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги (СМБПГ-ІІ);

• санітарно-епідеміологічні загони (СЕЗ);

• спеціалізовані протиепідемічні бригади (СПЕБ).

СП і СД реально можуть виконувати завдання у випадках аварій на промислових об’єктах, які мають свої медико-санітарні частини.

Мобільний госпіталь МНС України.

Для надання першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги постраждалим у зонах надзвичайних ситуацій призначений мобільний госпіталь МНС України (далі - Госпіталь), який був створений у 1997 році як структурний багатопрофільний медичний підрозділ Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

За період з 1997 до до 2004 року Госпіталь залучався до надання медичної допомоги постраждалому населенню при катастрофічній повені у Закарпатській області (1998 рік), землетрусах у Республіці Туреччина (1999 р. Республіці Індія (2001 рік), Ісламській Республіці Іран (2003/04 рік), брав участь у медичному забезпеченні заходів, пов'язаних з візитом Папи Римського до м. Києва (2001 рік). Має багатий практичний досвід надання медичної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок надзвичайних ситуацій.

Госпіталь активно залучався до міжнародних навчань "Раф енд Реді 2000" на території Харківської області, "Закарпаття 2000" на території Закарпатської області, "Сибріз 2001" на території Одеської області, неодноразово здійснював показові розгортання для міністрів з питань надзвичайних ситуацій країн СНД, делегації Франції тощо.

За час його функціонування надано медичну допомогу понад 22 тис. хворим та постраждалим.

Госпіталь призначений для надання кваліфікованої та окремих видів спеціалізованої медичної допомоги постраждалому населенню і рятувальникам у зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

• у місцях, де зруйновано інфраструктуру медичних закладів;

• у важкодоступних місцях, де виникли надзвичайні ситуації;

• у всіх випадках ізольованого стану (інфекційний госпіталь);

• для підсилення медичного закладу, що бере участь у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Госпіталь виконує наступні завдання:

• приймання і медичне сортування постраждалих (уражених) внаслідок надзвичайної ситуації;

• надання їм першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги у встановленому обсязі;

• тимчасове розміщення і лікування хворих;

• тимчасова ізоляція інфекційних хворих;

• підготовка постраждалих (хворих) до евакуації у медичні заклади відповідно до профілю патології.

Протягом доби Госпіталь може надати кваліфіковану медичну допомогу 400 постраждалим, а також забезпечити госпіталізацію 40 нетранспортабельних хворих (при додатковому розгортанні наметового містечка - госпіталізацію до 200 хворих).

Його готовність до прийому перших постраждалих в осередку ураження - через 1 годину після прибуття на місце надзвичайної ситуації.

Госпіталь складається із комплексу споруд, призначених для створення відповідних санітарно-гігієнічних умов при наданні медичної допомоги постраждалим, та підготовки їх до евакуації в стаціонарні лікувальні заклади при аваріях, катастрофах, стихійному лиху або інших надзвичайних ситуаціях у різноманітних кліматичних регіонах, важкодоступних або віддалених від стаціонарних медичних закладів місцях.

Госпіталь складається з 18 пневматичних модулів (далі – пневмомодуль). Вага 1 пневмомодуля – 180 кг. Загальна вага Госпіталю з обладнанням становить 18,7 тонн. Матеріально-технічна частина розміщується в автомобілі “Супер-МАЗ” вантажопідйомністю 20 тонн.

Він працює в автономному режимі. Електро-енергопостачання здійснюється за рахунок дизельних генераторів. Потреба в дизельному пальному становить 400 л на добу. Напруга в електрообладнанні 220V. Площа розгортання: 100 х 100 м.

Доставка Госпіталю до району надзвичайної ситуації може здійснюватися авіаційним, залізничним та водним транспортом, а також самостійно автомобільним транспортом.

Організаційно-штатна структура Госпіталю у розгорнутому стані складається з наступних функціональних підрозділів:

• адміністрація Госпіталю;

• приймально-сортувальне відділення;

• операційне відділення;

• відділення інтенсивної терапії;

• госпітальне відділення;

• дитяче відділення;

• інфекційне відділення;

• психотерапевтичне відділення;

• епідеміологічне відділення;

• евакуаційне відділення;

• лабораторне відділення;

• відділення швидкої та невідкладної медичної допомоги;

• відділення інформаційно-аналітичного забезпечення;

• відділення медичного постачання та зберігання;

• відділення матеріально-технічного обслуговування та зберігання.

Повна штатна чисельність Госпіталю становить 152 особи. Залежно від конкретних завдань і умов їх виконання, він може діяти і в меншому за чисельністю штаті - від 52 до 152 осіб.

Швидка медична допомога (ШМД). Виїзні бригади швидкої медичної допомоги (ШМД) є тією ланкою загальної системи, яка першою реально забезпечує надання екстреної медичної допомоги при НС.

Робота територіальної служби станції ШМД в НС регламентована спеціальними інструкціями та рекомендаціями.

Порядок і послідовність заходів наступна: медичний працівник служби „03” з прийому викликів зв’язує особу, яка повідомила про НС, із старшим лікарем оперативного відділу(диспетчерської).Старший лікар з’ясовує причину, характер та розмір події, адресу, номер телефону, за яким в даний момент підтримується зв’язок. На підставі отриманих даних визначається кількість виїзних бригад за наступними нормативами:

• 3 постраждалих - дві бригади(одна з них бригада інтенсивної терапії);

• 4-5постраждалих –три бригади(одна з них бригада інтенсивної терапії);

• 6-10 постраждалих – на кожні 5 чоловік три бригади;

• при кількості уражених більше 50 -на кожні 10 чоловік п’ять бригад.

Після направлення на місце події відповідної кількості бригад „03” старший лікар негайно повідомляє головного лікаря станції. В зону НС виїздить відповідальний працівник станції для оцінки медичної обстановки та прийняття керівництва роботою бригад ШМД(лінійний контроль).

Диспетчер „швидкої” попереджує чергових лікарів стаціонару про приблизну кількість і профіль постраждалих..

Особа, яка керує роботою в зоні НС(спочатку лікар „швидкої”, який першим прибув на місце, далі – лікар лінійного контролю, далі –один з керівників станції) виконує наступні обов’язки:

1. Визначає місце стоянки автомашин „103”.

2. Призначає начальника медичного сортувального пункту(МСП) і місце його розташування.

3. Налагоджує контакт з керівниками інших служб.

4. Організує винос постраждалих на МСП силами рятувальників.

Начальник МСП розгортає пункт, керує роботою персоналу по проведенню сортування, визначає черговість сортування.

Особовий склад бригад надає необхідну медичну допомогу, проводить медичне сортування, транспортує постраждалих у стаціонари.

Таким чином, бригади ШМД у НС виконують функції бригад постійної готовності першої черги територіального рівня. Частина їх, яка визначена МОЗ України за погодженням з територіальними органами управління охорони здоров’я, при необхідності виконує функції бригад постійної готовності першої черги державного рівня.

Якщо ліквідувати медико-санітарні наслідки НС силами ШМД неможливо, то в район катастрофи додатково направляються медичні бригади постійної готовності першої черги територіального рівня.

Медичні бригади постійної готовності першої черги(МБПГ-І)

– це формування ДСМК, що призначені для посилення служби швидкої медичної допомоги в районі НС, надання екстреної медичної допомоги потерпілим у догоспітальний період, та їх госпіталізації в лікувальні заклади. Бригади постійної готовності ДСМК першої черги можуть бути позаштатними чи штатними, входити до складу ДСМК територіального та державного рівнів.

До складу позаштатних бригад постійної готовності ДСМК першої черги територіального рівня включаються формування зі складу бригад швидкої медичної допомоги, позаштатні бригади, створені територіальними центрами екстреної медичної допомоги та відомчими лікувальними закладами.

Бригади постійної готовності ДСМК першої черги зі складу швидкої медичної допомоги у повсякденних умовах працюють як звичайні виїзні бригади швидкої медичної допомоги і надають екстрену медичну допомогу населенню території обслуговування. У разі НС і появи уражених поза межами зони обслуговування вони направляються у осередок для надання медичної допомоги та евакуації потерпілих у лікувальні заклади.

Бригади постійної готовності першої черги ДСМК, що створюються територіальними центрами екстреної медичної допомоги та відомчими лікувальними закладами ДСМК, формуються і оснащуються медичною технікою, транспортом та медикаментами на рівні не нижчому, ніж відповідні бригади із складу швидкої медичної допомоги.

Медична установа, на базі якої утворюється МБПГ-І повинна мати необхідний недоторканий запас медикаментів, оснащення для автономної роботи згідно Постанови КМУ від 9 грудня 1997р. № 1379(„Про затвердження заходів щодо розвитку ДСМК на 1998-2001рр.).

Рекомендується на першому етапі утворення ДСМК територіального рівня визначати кількість бригад із розрахунку одна бригада на 50 тисяч населення. Однак, слід пам’ятати, що максимальна кількість бригад ШМД, визначених для ДСМК, обмежується можливостями дооснащення цих бригад та забезпечення необхідного рівня медичного обслуговування службою ШМД населення адміністративної території за межами району НС при зменшенні там кількості бригад ШМД. Тому виходячи з існуючого досвіду, рекомендується, щоб число бригад ШМД, виділених до ДСМК територіального рівня, не перевищувало 20% загального числа бригад кожної конкретної станції ШМД.

Спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги (СМБПГ-ІІ) призначені для підсилення лікувальних закладів другого етапу медичної евакуації висококваліфікованими фахівцями. Спеціалізовані бригади формуються, як правило, певного профілю: хірургічні, терапев- тичні, гематологічні, реанімаційні, токсикотерапевтичні, психоневроло гічні, педіатричні, акушерсько-гінекологічні тощо.

Спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги можуть бути штатними і позаштатними, входити до складу ДСМК територіального та державного рівнів.

Штатні спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги, як правило, створюються при територіальних центрах екстреної медичної допомоги, відомчих лікувальних та провідних профільних закладах. Ці бригади в повсякденних умовах працюють на базі стаціонару, отримують необхідний рівень підготовки, а в разі назрілої необхідності працюють згідно з “Планами медико-санітарного забезпечення населення в екстремальних ситуаціях”.

Позаштатні спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК другої черги, як правило, створюються при лікарнях швидкої медичної допомоги, міських та районних лікарнях, які надають ургентну допомогу в системі швидкої медичної допомоги адміністративної території, при відомчих лікувальних закладах і провідних профільних науково-дослідних та лікувальних закладах, що розташовані на цій території. Ці бригади формуються із висококваліфікованих фахівців і направляються в лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації у разі НС.

Вони забезпечують надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги за наступними профілями: хірургічні, нейрохірургічні, травматологічні, реаніматологічні, трансфузіологічні, комбустіологічні. Профіль спеціалізованих бригад визначається в залежності від прогнозованих на даній території медико-санітарних наслідків НС.

Типовий склад штатних бригад:

• хірургічна: лікар-хірург вузького профілю-2 посади, лікар-анестезіолог-1, фельдшер(медсестра-анестезіолог-1, операційна медсестра-1, всього-5;

• бригада терапевтичного профілю: лікар-терапевт-1, медсестра-1,всього-2;

• бригада токсико - терапевтичного профілю: лікар - токсиколог-1; анестезіолог-1, лаборант-1,медсестра-1,всього-4;

• бригада психоневрологічного профілю:лікар-психіатр-1,лікар-невропатолог-1, фельдшер, всього 4 посади.

Кількість і профіль спеціалізованих бригад державного рівня, що утворюються в закладах охорони здоров’я, підпорядкованих управлінням охорони здоров’я адміністративної території, визначаються завданням МОЗ України на складання планів медико-санітарного забезпечення населення при НС, а кількість і профіль бригад територіального рівня визначається виходячи із вимог самостійної ліквідації медико-санітарних наслідків НС на своїй території. Орієнтовну кількість бригад можна визначити з розрахунку 1 бригада на 200 тис. населення. За необхідності і при можливості утримувати і оснащувати бригади за рахунок місцевого бюджету територі- альний орган управління здоров’я може визначити більшу кількість бригад.

Обладнання, оснащення, фінансування здійснюється згідно Постанови КМУ від 9 грудня 1997р. № 1379(„Про затвердження заходів щодо розвитку ДСМК на 1998-2001рр”)

Як відзначалося,вищезгадані рухомі медичні формування(крім СП,СД) можуть бути штатними та позаштатними. Основна відмінність полягає в тому, що діюча система матеріального заохочення працівників медичних закладів не передбачає матеріального заохочення складу позаштатних бригад.

Санітарно-епідеміологічні загони (СЕЗ) формуються на базі СЕС усіх рівнів. Вони призначені для роботи в будь-якому осередку ураження і складаються із спеціалізованих бригад для організації і проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів.

Спеціалізовані протиепідемічні бригади (СПЕБ) створюються на базі спеціалізованих науково-дослідних установ протиепідемічного профілю. Призначені головним чином, для роботи в районах виникнення особливо небезпечних інфекцій.на них покладається організація і проведення повного комплексу протиепідемічних заходів в осередках і консультативно – методична допомога формуванням і закладам ДСМК та інших служб щодо проведення протиепідемічних заходів в осередках бактеріологічного зараження і врайонах стихійних лих. До складу СПЕБ входять лікарі- фахівці з особливо небезпечних інфекцій – інфекціоністи, епідеміологи,вірусологи ,а також виділяється спеціальне оснащення (дезінфекційна техніка,лабораторне устаткування та ін.).

До лікувальних закладів ДСМК державного рівня відносять заклади та установи системи охорони здоров’я, які незалежно від відомчого підпорядкування визначені чинним порядком МОЗ України. Це:

• Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф(УНПЦ ЕМД та МК);

• 27 територіальних центрів екстреної медичної допомоги;

• станції та лікарні швидкої медичної допомоги;

• бази медичних навчальних, науково-дослідних установ тощо.

В Україні створено головну організацію служби медицини катастроф – Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги й медицини катастроф, визначено склад центральної координаційної комісії (Наказ МОЗ України від 8 вересня 1997 року за № 272) та склад медичних сил, засобів і лікувальних закладів служби державного рівня (Наказ МОЗ України від 14 листопада 1997 року за № 334). До складу служби державного рівня включено: 571 спеціалізовану бригаду постійної готовності І черги,190 спеціалізованих бригад постійної готовності ІІ черги й 14 659 лікарняних ліжок за основними профілями надання екстреної медичної допомоги. Вони призначені для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги постраждалим та лікування їх до кінцевого результату на другому етапі медичної евакуації.

Визначені також сили, засоби й лікувальні заклади служби територіального рівня. У своїй діяльності Центр керується конституцією України, законами України, наказами МОЗ, Президента України, Кабінету Міністрів, Статутом.

Основною метою Центру є надання громадянам в екстремальних ситуаціях медичної допомоги, виконання науково-дослідної роботи з проблем екстреної медичної допомоги і медицини катастроф, надання медичної допомоги лікувальним закладам, що входять до складу ДСМК з питань організації й надання медичної допомоги в екстремальних ситуаціях. Реалізація цих заходів у повному обсязі дозволить створити в Україні діючу оперативну медичну службу швидкого реагування на випадок виникнення НС, що сприятиме зниженню їх негативних наслідків, збереженню життя багатьох тисяч потерпілих, зниженню рівня їх інвалідності.

Фахівці Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф(УНПЦ ЕМД та МК) працюють у складі мобільного госпіталю МНС в осередках НС(землетруси в Туреччині-1999р., Індії-2001р., Ірані -2003р).

Керівництво ДСМК територіального рівня під час ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій покладається відповідно на Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій

До медичних сил і засобів ДСМК територіального рівня належать територіальні центри екстреної медичної допомоги, визначені органами управління охорони здоров’я цієї території лікувальні заклади системи охорони здоров’я та відомчі лікувальні заклади, що розташовані на цій території, бригади постійної готовності першої черги, спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги та інші формування.

Територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Територіальні центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ( далі ТЦЕМД ) є основними медичними закладами ДСМК адміністративної території, призначеними для організації надання екстреної медичної допомоги населенню адміністративної території в екстремальних ситуаціях, прогнозування медико-санітарних наслідків можливих надзвичайних ситуацій на території обслуговування (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) та планування заходів з ліквідації їх наслідків.

До завдань територіальних центрів входять розробка та обгрунтування проекту Плану медико-санітарного забезпечення населення адмініст- ративної території при надзвичайних ситуаціях та організація створення і раціонального використання оперативного резерву матеріально-технічних ресурсів ДСМК адміністративної території для ліквідації медико-санітарних наслідків НС.

В системі планування медико-санітарного забезпечення населення адміністративної території в надзвичайних ситуаціях центри займають провідне місце. За їх планами, затвердженими органами управління охороною здоров’я, здійснюється розподіл необхідних запасів засобів між іншими закладами, розробляється система доставки засобів до місць призначення в умовах надзвичайної ситуації.

До структури центрів обов’язково мають входити склади нормативно визначених оперативних запасів медикаментів, медичної апаратури, інструментів, майна тощо. Центри накопичують майно, що складає основну частину оперативного резерву медичного майна ДСМК.

Як уже зазначалось, для надання медичної допомоги до складу ДСМК входять лікувальні заклади, ліжкофонд яких складається із штатних і додатково розгорнутих ліжок. У разі виникнення екстремальних ситуацій і появи уражених у лікувальних закладах, віднесених до ДСМК, хронічні хворі та видужуючі виписуються або переводяться для продовження лікування в інші медичні заклади, що не належать до ДСМК. Залежно від величини санітарних втрат у відповідних відділеннях додатково розгортаються ліжка.

При розрахунку мінімальної кількості ліжок теоретична кількість ліжок теоретична кількість потерпілих, які потребують госпіталізації при НС територіального рівня множиться на коефіцієнт 2,2, але максимальна кількість не повинна перевищувати 5% всього ліжкового фонду системи охорони здоров’я адміністративної території.

Для цієї кількості ліжок у лікувальному закладі накопичуються запаси інвентаря, медикаментів, інструментів, предметів догляду за хворими згідно з існуючими нормативами. З розрахунку на ці ліжка планується збільшення чисельності медичного персоналу зі складу бригад постійної готовності другої черги. Частина ліжкофонду територіального рівня за погодженням з територіальними органами виконавчої влади та відомствами зараховується до державного рівня.

Правильне використання державної служби медицини катастроф та лікувальних закладів дозволяє створити в Україні діючу оперативну медичну службу швидкого реагування на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, що сприятиме зниженню їх негативних наслідків, збереженню життя багатьох тисяч потерпілих, зниженню рівня їх інвалідності.

ІІІ.ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКУВАЛЬНО-ЕВАКУАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

ІІІ.1.Основна мета і завдання лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ). Періоди ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій

Лікувально-евакуаційне забезпечення(ЛЕЗ) є складовою частиною медико- санітарного забезпечення. Система лікувально-евакуаційного забезпечення населення у надзвичайних ситуаціях включає комплекс науково обгрунтованих принципів, організаційно-практичних заходів щодо надання ураженому населенню медичної допомоги і лікування, пов’язаних з евакуацією за межі зони (осередку) катастрофи, і призначених для цього сил і засобів служби медицини катастроф. Вид катастрофи, розміри території осередку ураження, кількість уражених, характер патології ураження населення, ступінь виходу з ладу сил і засобів охорони здоров’я в зоні катастрофи, рівень розвитку медичної науки, стан матеріально-технічного оснащення служби медицини катастроф, наявність чи відсутність на місцевості небезпечних для людини вражаючих факторів – все це впливає на організацію ЛЕЗ.

Принципи організації екстреної медичної допомоги постраждалим у системі ЛЕЗ відображають медико-соціальні особливості цього періоду і грунтуються на загальних положеннях охорони здоров’я населення . У цьому зв’язку для організації ЛЕЗ потерпілим під час НС виникла необхідність використання спеціально створеної системи лікувально-евакуаційних заходів та відповідних її формувань і закладів державної служби медицини катастроф, а також розробки нових форм і методів роботи служби.

В Україні використовується змішана система ЛЕЗ, що поєднує принципи лікування “на місці” з евакуацією за “призначенням”.

Таким чином, ЛЕЗ – це система науково обгрунтованих, своє- часно та послідовно виконаних заходів з надання медичної допомоги і лікування потерпілих з одночасною евакуацією їх за призначенням за межі осередку катастрофи відповідно до характеру отриманого ушкодження.

Основною метою ЛЕЗ є організація і проведення своєчасних і послідовних заходів щодо надання адекватної медичної допомоги ураженим на етапах медичної евакуації з транспортуванням їх із вогнища катастрофи у лікувальні заклади в залежності від характеру ураження. Своєчасність виконання цих заходів досягається швидким введенням в осередок катастрофи медичних формувань державної служби медицини катастроф( ДСМК) і евакуацією постраждалих за межі зони НС. При цьому їм надається медична допомога залежно від виду ураження, медико-санітарної обстановки у вогнищі катастрофи та кількості медичних сил і засобів, що в даний період забезпечують роботу етапу медичної евакуації.

Теоретичною базою системи етапного лікування з евакуацією за призначенням стали положення військово-медичної польової доктрини. Суть її полягає в наступному:

• єдине розуміння етіології та патогенезу хвороби,

• єдине розуміння принципів хірургічної i терапевтичної роботи у польових умовах;

• спадкоємність у лікуванні поранених i хворих на різних етапах медичної евакуації;

• обов'язкова наявність стислої, чіткої i послідовної медичної документації, що дозволяє здійснювати повноцінне сортування поранених i хворих та забезпечувати єдину систему лікування та її послідовність на різних етапах медичної евакуації;

• наявність єдиної школи i єдиних поглядів на методи профілактики i лікування поранених та хворих на різних етапах медичної евакуації;

• розчленування єдиного лікувального процесу на ряд послідовних, взаємопов'язаних заходів, які характерні певним етапам медичної евакуації, поєднаних з евакуацією поранених і хворих;

• спеціалізація медичної допомоги (головним чином хірургічної) шляхом створення комплексу спеціалізованих лікувальних закладів та евакуацію до них потерпілих за призначенням;

• залежність обсягу роботи і методів лікування на етапах медичної евакуації від стану справ на фронті, величини і структури санітарних втрат, кількості лікарів, наявності транспорту, тощо.

Як свідчить багаторічний досвід надання медичної допомоги за умов НС, найбільш виправданою є двохетапна система. Це обумовлено, як правило, неможливістю надання медичної допомоги в повному обсязі у вогнищі катастрофи водночас значній кількості постраждалих, а також недоцільністю концентрації медичних сил і засобів у межах зони НС.

Етап медичної евакуації - це сили i засоби медичної служби (медичні пункти, медичні формувань i лікувальні заклади), що розгорнуті на шляхах медичної евакуації для прийому, сортування поранених i хворих, надання їм медичної допомоги, лікування i підготовки до подальшої евакуації тих з них, хто цього потребує.

Незалежно від ролі у системі медичного забезпечення населення при НС, етапи медичної евакуації повинні виконувати такі загальні для кожного з них завдання:

• приймання, реєстрація, медичне сортування постраждалих;

• проведення, згідно з показами, санітарної обробки уражених, дезінфекції, дезактивації, дегазації їх речей;

• надання потерпілим невідкладної медичної допомоги у обсязі, що визначений для даного етапу лікування уражених;

• підготовка до евакуації тих потерпілих, які будуть евакуйовані на наступні етапи;

• ізоляція інфекційних та психічно хворих.

У двохетапній системі ЛЕЗ першим етапом можуть бути бригади швидкої медичної допомоги, медичні бригади постійної готовності першої черги, загони першої медичної допомоги, лікувально-профілактичні заклади, що розгортаються поблизу осередку НС, лікувальні заклади міністерств, медичні пункти та частини Міністерства оборони, в першу чергу ті, що входять до складу ДСМК.

Виконання лікувально-профілактичних заходів щодо максимальної можливої кількості уражених на догоспітальному (першому) етапі медичної евакуації підвищує їх шанси на виживання. Не без підстав він може розглядатись як початковий етап інтенсивної терапії доступними засобами з її продовженням в умовах стаціонарного лікувального закладу.

Необхідність в організації першого етапу медичної евакуації об’єктивно обумовлена тим, що відстань між осередком катастрофи та стаціонарними лікувальними закладами може бути великою. Значна кількість уражених не витримає тривалої евакуації безпосередньо з осередку катастрофи після надання їм першої медичної допомоги в осередку чи на його межах.

Другий етап включає лікувальні заклади на лікувально-евакуаційних напрямках, які можуть бути на значній відстані від осередків ураження.

Сили служби медицини катастроф на другому етапі медичної евакуації включають:

• мобільні госпіталі і медичні загони швидкого реагування (створюються за рахунок лікувальних установ служби медицини катастроф і відомств);

• спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги (штатні), що формуються при територіальних центрах служби медицини катастроф, відомчих лікувальних закладах, профільних науково-дослідних інститутах;

• спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги (позаштатні), що формуються при районних, міських лікарнях, відомчих лікувальних закладах, профільних науково-дослідних інститутах, з висококваліфікованих спеціалістів і направляються в лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації в разі надзвичайних ситуацій;

• міські і районні лікарні, визначені службою медицини катастроф;

• лікувальні заклади інших міністерств і відомств ( незалежно від підпорядкованості);

• госпіталі (незалежно від підпорядкованості);

• науково-практичні центри (медичні);

• санітарно-епідеміологічні загони, сформовані при санітарно-епідеміологічних станціях; виконують функції пересувних санітарно-епідеміологічних станцій у зонах надзвичайних ситуацій;

• спеціалізовані протиепідемічні бригади, створені на базі науково- дослідних інститутів протиепідемічного профілю, використовуються для здійснення протиепідемічних заходів у зонах надзвичайних ситуацій у разі виникнення осередків особливо небезпечних інфекцій.

На другому етапі медичної евакуації, у польових і стаціонарних закладах, розташованих на межі або за межами зони НС, значна частина (25-30%) потерпілих, що надходять, буде потребувати постійної допомоги за життєвими показниками. Надалі основна маса потерпілих передається для надання спеціалізованої медичної допомоги і лікування в умовах стаціонару. Тому наявні ЛПЗ мають бути підготовлені до приймання потерпілих у лікарнях того чи іншого профілю. За необхідності передбачається розгортання додаткових профільних ліжок, лікарень ( відділень). Так, уже в підготовчий період центральні районні і міські лікарні в залежності від їхньої потужності, місця розташування стосовно прогнозованої НС готують до розгортання в них травматологічних, опікових, токсикологічних або інших необхідних відділень.

В окремих випадках уражені можуть поступати на другий етап безпосередньо з осередку ураження без проходження через перший етап, проте перша медична допомога повинна надаватись всім, хто її потребує.

Розосередження, ешелонування медичної допомоги за видами місцевості та за часом обумовлене об’єктивною необхідністю поетапної боротьби за збереження життя потерпілих на шляху їх евакуації в стаціонарні лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації.

Двохетапна система ЛЕЗ є вимушеною, оскільки при стихійних лихах, аваріях та катастрофах з великою кількістю постраждалих і різноманітністю структури санітарних втрат не завжди є можливість надання медичної допомоги на місці. В кожному випадку треба максимально намагатись після надання медичної допомоги потерпілим в осередку ураження евакуювати їх безпосередньо в лікувальні заклади, де буде проводитися остаточне лікування, тобто добиватися одно етапності.

Наприклад, за невеликої кількості потерпілих та наявності поблизу осередку стаціонарного лікувального закладу відповідного профілю та достатньої кількості ліжок, який до того ж може бути підсилений бригадами екстреної спеціалізованої медичної допомоги, може бути наданий повний обсяг медичної допомоги потерпілим та їх лікування до видужання.

У таких умовах для основної маси потерпілих справедливе запровадження одноетапної системи ЛЕЗ уражених (лікування на місці). Тільки окремим ураженим може бути потрібна вузько спеціалізована медична допомога у відповідних лікувальних закладах (відділеннях) регіону чи центру.

Принцип етапності у наданні медичної допомоги деякою мірою зумовлюється також терміном прибуття до осередку катастрофи сил та засобів рятівних підрозділів. У перші години після катастрофи в рятувальних роботах беруть участь сили, які знаходяться в зоні катастрофи й зберегли працездатність, а також сили швидкого реагування, що прибули з найближчих міст та районів. Крупномасштабні катастрофи потребують залучення сил з інших регіонів країни.

Організація медичної допомоги потерпілим у надзвичайних ситуаціях тісно пов’язана з фазовим розвитком процесів у зонах стихійних лих.

1.Фаза ізоляції починається з моменту виникнення НС і до початку організованного проведення рятувальних робіт (0,5 – 6 год).

2.Фаза рятування триває від початку рятувальних робіт до завершення евакуації потерпілих за межі осередку катастрофи ( 6 год.—декілька діб)

3.Фаза відновлення характеризується проведенням планового лікування уражених до кінцевих наслідків та їх реабілітації у ЛПЗ за межами осередку( в середньому до 90 діб). Стосовно цього медична служба працює в можливому режимі вида медичної допомоги.

ІІІ.2.Види медичної допомоги,обсяг заходів при них. Загальні принципи лікувально-евакуаційного забезпечення.

Існують два поняття, які визначають зміст лікувально-евакуаційних заходів при наданні медичної допомоги постраждалим, - це вид та обсяг медичної допомоги.

Під видом медичної допомоги розуміють комплекс(перелік) лікувально-профілактичних заходів, що вживаються при захворюваннях і ураженнях людей шляхом само та взаємодопомоги або медичними працівниками в осередку ураження і на етапах медичної евакуації.

Вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають, наявністю відповідного оснащення.. В системі лікувального забезпечення за умов НС визначено п’ять видів медичної допомоги: перша медична допомога,долікарська допомога,перша лікарська допомога, кваліфікована медична допомога,спеціалізована медична допомога.

Перші три види медичної допомоги надаються безпосередньо в осередках катастроф або поблизу них, вони належать до догоспітальних видів допомоги.

Госпітальні види допомоги – кваліфікована та спеціалізована медична допомога – надаються за межами осередку в лікувально-профілактичних закладах, куди евакую ються потерпілі. У деяких випадках елементи кваліфікованої медичної допомоги можуть надаватися під час догоспітального періоду.

Обсяг медичної допомоги - це сукупність лікувально-профілактичних заходів, які здійснюються на даному етапі медичної евакуації. Обсяг медичної допомоги i терміни лікування уражених залежать від умов надзвичайної ситуації і медичної обстановки і встановлюються відповідним начальником медичної служби.

Основними вимогами етапного лікування постраждалих повинні бути своєчасність, поступовість і послідовність заходів, що проводяться на окремих етапах.

Своєчасність полягає в дотриманні оптимальних термінів надання різних видів медичної допомоги та лікування постраждалих. Медична допомога вважається своєчасною, якщо вона врятовує життя потерпіло- му і попереджає виникнення тяжких наслідків ураження. Своєчасність досягається наданням само- та взаємодопомоги, наближенням медичних сил та засобів до вогнища ураження, правильним проведенням медичного сортування та медичної евакуації.

Своєчасною вважається медична допомога, якщо при НС вона надається в такі терміни:

• перша медична допомога – до 30 хвилин (у разі зупинки дихання та ураження отруйними речовинами цей час скорочується до 5 – 10 хв;

• долікарська(фельдшерська) допомога – 1-2години;

• перша лікарська допомога – 4-6 год.;

• кваліфікована допомога-8-12 год.;

• спеціалізована допомога - до 24год.

Поступовість передбачає надання медичної допомоги, виходячи з єдиних поглядів на етіологію, патогенез, клініку і методи лікування уражених. Враховуючи екстремальну ситуацію, масовість та одномоментність виникнення санітарних втрат, дефіцит часу, різноманітність уражень з перевагою комбінованих, брак сил і засобів, порушення звичайного ритму роботи лікувальних закладів, виправданим є лікування в першу чергу лише найтяжчої травми. При цьому зберігається уніфікація в наданні медичної допомоги і лікуванні.

Послідовність полягає в зростанні обсягу медичної допомоги постраждалим, застосування її додаткових видів.

Перша медична допомога надається безпосередньо на місці ураження або поблизу нього в безпечному місці у вигляді само- та взаємодопомоги підготовленими щодо надання першої медичної допомоги рятувальниками, залученими до проведення аварійно-рятувальних робіт у вогнищі катастро- фи, та особовим складом інших немедичних формувань, які мають відповідну медичну підготовку. Перша медична допомога, може надаватися і медичним персоналом при масових санітарних втратах та недостатній кількості сил та засобів медичної служби. Мета першої медичної допомоги -- врятувати життя людини шляхом тимчасового усунення причин, які йому загрожують, а також попередити чи зменшити тяжкі ускладнення шляхом виконання найпростіших медичних прийомів .

Значення першої медичної допомоги яскраво ілюструється досвідом ВВВ, коли 20% померлих від ран могли б вижити, якби їм була своєчасно надана перша медична допомога. На полі бою від шоку та втрати крові померли 40% поранених,13% надходили на етапи медичної евакуації в тяжкому стані з кровотечею, а 50% - з переломами кісток без іммобілізації.

Перша медична допомога включає:

• діставання потерпілих з-під завалів, винесення(вивезення) з осередку ураження;

• гасіння палаючого одягу;

• введення знеболюючого засобу за допомогою шприца - тюбіка (бутарфанол тар трат 0,2% замість промедолу);

• відвернення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу, крові, можливих сторонніх предметів. При западінні язика, блюванні, значній носовій кровотечі постраждалого кладуть на бік. При асфіксії внаслідок западання язика його проколюють шпилькою, яку фіксують бинтом до шиї чи підборіддя. В разі зупинки дихання проводять штучну вентиляцію легень за допомогою S –подібної трубки чи методом ”рот в рот”(„рот в ніс”);

• заходи серцево-легеневої реанімації (штучне дихання та непрямий массаж серця);

• тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі усіма доступними засобами: накладання кровоспинного джгута( стандартного чи імпровізованого), стисної пов’язки, пальцеве притиснення магістральних судин ;

• накладання асептичної пов’язки на рану і опікову поверхню, а при відкритому пневмотораксі – оклюзійної пов’язки з використанням оболонки індивідуального перев’язного пакета(ППІ);

• іммобілізацію пошкодженої кінцівки найпростішими засобами;

• надягання протигазу при перебуванні на зараженій місцевості;

• введення антидотів та радіопротекторів ураженим ХНР та РР;

• проведення часткової санітарної обробки заражених ділянок шкіри та прилеглого до них одягу за допомогою індивідуального протихімічного пакета(ІПП) та підручних засобів;

• давання антибіотиків, протиблювотних засобів із аптечки індивідуальної(АІ-2);

• накладання джгутів на кінцівки при синдромі довготривалого стиснення;

• протишокові заходи при обширних травмах і опіках :зігрівання хворого, давання великої кількості теплого пиття (за відсутності блювоти і відсутності даних про травму органів черевної порожнини) із додаванням по 1чайної ложки соди і 1столової ложки солі на 1 л рідини;

• винесення уражених з осередку ураження і евакуація їх за призначенням.

При наданні першої медичної допомоги в першу чергу повинні використовуватись медичні засоби, які є у рятувальників, формувань ЦО, інших залучених до проведення рятувальних робіт формувань.

До надання першої медичної допомоги слід ширше залучати санітарні дружини та санітарні пости, що створюються на промислових підприємствах, адже альтернативи цим формуванням на початковому етапі рятувальних робіт поки що немає. Тому підготовці цих формувань необхідно приділяти більше уваги. За 10год.роботи 1 санітарна дружина може надати першу медичну допомогу 500 постраждалих.

Долікарська (фельдшерська) допомога надається медичними працівниками здоровпунктів об’єктів, на яких сталася НС, сусідніх об’єктів, фельдшерських бригад швидкої медичної допомоги та медичним персоналом, направленим для надання допомоги постраждалим у вогнище катастрофи. В доповнення до першої медичної допомоги до обсягу долікарської допомоги включається:

• усунення асфіксії(туалет ротової порожнини та носоглотки, за потреби введення повітроводу, інгаляції кисню, штучна вентиляція легень ручним дихальним апаратом):

• контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута, накладання джгута при кровотечі, що триває:

• накладання та виправлення неправильно накладених пов’язок ;

• вливання інфузійних розчинів;

• введення знеболюючих і серцево-судинних засобів;

• покращення транспортної іммобілізації з використанням табельних засобів;

• повторне введення антидотів за показами;

• додаткова дегазація відкритих ділянок шкіри та прилеглих до них ділянок одягу;

• зігрівання постраждалих при низькій температурі повітря, давання гарячих напоїв в зимовий час ( за винятком травмованих у живіт);

• введення протизапальних препаратів, седативних,протисудомних і протиблювотних засобів; давання сорбентів і антидотів

• промивання очей, рота, носа, при попаданні ХНР;

• промивання шлунку при попаданні ХНР(без зонда).

Долікарська допомога має основним призначенням боротьбу з загрозливими для життя станами та розладами(кровотеча, асфіксія, судоми, порушення серцевої діяльності тощо), захист ран від повторного інфікування(......точніше забруднення), іммобілізацію переломів кісток, попередження шоку та боротьбу з ними. Для її надання використовуються табельні та підручні засоби.

Перша медична і долікарська допомога ураженим може надаватися поза розгорнутими ( пристосованими) медичними пунктами. Таким чином, наведений вище перелік заходів ( обсяг допомоги) може змінюватися убік розширення або зменшення в залежності від тих чи інших конкретних обставин, що складаються під час різноманітних катастроф.

Перша лікарська допомога надається лікарями загальної (будь-якої) кваліфікації з метою ліквідації симптомів, що загрожують життю в перші години після ураження, підготовки постраждалого для евакуації до лікувальних закладів, попередження розвитку можливих ускладнень. Надається перша лікарська допомога лікарями медико-санітарних частин об’єктів, де виникла аварія чи катастрофа, лікувально-профілактичних закладів, розташованих у зоні НС, лікарями швидкої медичної допомоги та бригад постійної готовності першої черги, що прибули в осередок ураження, при можливості безпосередньо у осередку катастрофи або поблизу нього; при евакуації постраждалих – на шляхах евакуації, а також в лікувальних закладах першого етапу медичної евакуації.

Може надаватися і на другому етапі медичної евакуації, якщо не була надана раніше, а постраждалий потрапив в лікувальний заклад другого етапу, який перевантажений і не має змоги одразу надати кваліфіковану чи спеціалізовану медичну допомогу. Отже, завжди необхідно прагнути надати постраждалим вичерпну медичну допомогу в найкоротший термін.

Повний обсяг першої лікарської допомоги складається з невідкладних заходів(перша група) та заходів що можуть бути відстрочені (друга група).

Невідкладні заходи необхідно вживати при станах, що загрожують життю постраждалих.

Вони включають:

• усунення асфіксії(відсмоктування слизу, блювотних мас, крові з верхніх дихальних шляхів, введення повітроводу, фіксація язика, відсічення чи підшивання звислих клаптів м’якого піднебіння та бокових відділів глотки, трахеотомія за показаннями, штучна вентиляція легень, накладання оклюзивної пов’язки при відкритому пневмотораксі, пункція плевральної порожнини чи торакоцентез при напруженому пневмотораксі);

• проведення протишокових заходів(переливання крові та кровозамінників при значній втраті крові, проведення новокаїнових блокад і введення знеболюючих засобів, ін’єкції сердцево-судинних засобів);

• зупинка зовнішньої кровотечі(прошивання судин в рані чи накладання затискувача на судину, контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута за показаннями);

• відсікання кінцівки, яка висить на клапті м’яких тканин;

• катетеризацію чи капілярну пункцію сечового міхура з евакуацією сечі при затримці сечовиділення;

• проведення десорбції отруйних речовин з одягу та вживання заходів, що дозволяють зняти засоби індивідуального захисту з постраждалих, які надходять з вогнищ хімічного ураження(часткова санітарна обробка, заміна одягу тощо);

• введення антидотів, протисудомних, бронхорозширюючих, протиблювотних препаратів;

• дегазацію рани при забрудненні її хімічними речовинами;

• промивання шлунку за допомогою зонда у випадку попадання в нього отруйних речовин;

• промивання очей в разі попадання СДОР, ФОР, ОР, РР з наступним застосуванням спеціальних очних мазей і крапель

• неспецифічну профілактику та введення сироваток при загрозі виникнення бактеріологічних уражень (при аваріях на виробництвах мікробіологічної промисловості).

До заходів першої лікарської допомоги, які можуть бути відстрочені, відносяться:

• усунення недоліків надання першої медичної та долікарської допомоги(виправлення пов’язок, покращення транспортної іммобілізації);

• заміна пов’язок при забрудненні рани радіоактивними та хімічними речовинами;

• новокаїнові блокади при пошкодженнях середньої тяжкості;

• ін’єкції антибіотиків, профілактика правця при відкритих травмах та опіках;

• призначення різноманітних симптоматичних засобів при станах, що не виключають безпосередньої загрози для життя постраждалих.

• проведення дезінтоксикаційної терапії і застосування антибіотиків при радіаційних і хімічних ураженнях.

Якщо конкретизувати заходи першої лікарської допомоги, то при травмах, переломах, зовнішніх кровотечах,синдромі довготривалого стиснення здійснюються: гемостаз, забезпечення адекватного дихання, протишокові заходи (зігрівання, введення знеболюючих засобів, поповнення ОЦК, новока- їнові блокади), накладення або виправлення пов’язок і шин, ампутація нежиттєздатних шматків, кінцівок, застосування дихальних та серцево-судинних, протисудомних засобів, антибіотиків широкої дії, виведення сечі катетером, евакуація у спеціалізовані заклади.

При радіаційних ураженнях – часткова санітарна обробка, застосування радіозахис них і протиблювотних засобів, антибіотиків (ампіцилін, оксацилін по 0,5 г 4 рази у добу), ристоміцина (по 1,5 г/доб.), ністатину (по 500000 од/доб.), серцево-судинних засобів, транквілізаторів, евакуація у спеціалі- зовані заклади.

При гострих хімічних отруєннях – часткова санітарна обробка, зондове промивання шлунку ( при необхідності), застосування антидотів, серцево-судинних, дихальних, протисудомних препаратів, киснева терапія, терапія набряку легенів, введення глюкози, вітамінів групи В і аскорбінової кислоти, евакуація у спеціалізовані заклади.

При психоемоційних розладах – медичне сортування і ізоляція

( при необхідності), прийом транквілізаторів, психотропних та тонізуючих засобів, обмеження активності збуджених хворих, психотерапевтична дія, евакуація у спеціалізовані заклади.

При інфекційних захворюваннях – часткова санітарна обробка, введення антибіотиків широкого спектру дії, гамма-глобуліну, дезінтоксикаційні заходи: введення глюкози, вітамінів, серцево-судинних засобів, евакуація в інфекційні лікарні.

При комбінованих ураженнях: поєднання синдромів ураження (травми + опіки + гостра променева хвороба + гостре отруєння + психічні розлади + термічна травма) викликає синдром взаємного обтяження, що значно посилює важкість стану хворих і потребує невідкладної інтенсивної терапії.

Повний обсяг допомоги, що розглядається, включає застосування заходів обох груп. При певних обставинах (при масових санітарних втратах, недостатній кількості медичних сил та засобів), скорочення обсягу допомоги відбувається за рахунок заходів другої групи.

Кваліфікована медична допомога надається терапевтами та хірургами загального профілю. Її надання здійснюється в лікувальних переважно на другому етапі медичної евакуації. Метою кваліфікованої медичної допомоги є збереження життя, усунення ускладнень, що розвиваються, створення умов для лікування та одужання.

Кваліфікована хірургічна допомога поділяється на три групи заходів за терміновістю їх надання.

Перша група-- невідкладні хірургічні втручання та інші заходи, не вживання яких може призвести до смерті найближчим часом.

До них належать:

• усунення асфіксії і відновлення адекватного дихання;

• остаточне припинення внутрішньої і зовнішньої кровотечі;

• комплексна терапія значної крововтрати, шоку, травматичного токсикозу;

• відновлення об’єму крові, що циркулює, корекція гемостазу;

• некротомія в разі глибоких циркуляторних опіків грудей і кінцівок, що спричиняє розлад дихання і кровообігу;

• лікування анаеробної інфекції;

• хірургічна обробка й ушивання ран у разі внутрішньоплевральної кровотечі, надто відкритого пневмотораксу ( що не герметизується оклюзійною пов’язкою), поранення серця, зовнішнього клапанного пневмотораксу;

• лапаратомія в разі поранень і закритої травми живота з ушкодженням внутрішніх органів і кровотечі, внутрішньочеревного ушкодження сечового міхура і прямої кишки;

• декомпресійна трепанація черепа при пораненнях і ушкодженнях, що супроводжуються сдавленням головного мозку.

Відстрочені заходи кваліфікованої хірургічної допомоги поділяють на дві підгрупи.

Перша підгрупа заходів, відстрочення у виконанні яких, як правило, буде призводити до тяжких ускладнень, включає:

• ампутацію при відривах, руйнуваннях і ішемічному некрозі кінцівок;

• хірургічну обробку ран, що заражені СДОР, ФОР, переломів довгих трубчастих кісток із великою руйнацією м’яких тканин або ран з масивною кровотечею;

• накладення надлобкової фістули при ушкодженні уретри і протиприродного заднього проходу в разі позачеревинного ушкодження.

До другої підгрупи заходів, відстрочка виконання яких не виключає розвитку тяжких ускладнень, але небезпека їх виникнення може бути зменшена застосуванням антибіотиків та інших засобів, належать:

• первинна хірургічна обробка ран (за винятком включених у першу групу);

• некротомія в разі глибоких циркуляторних опіків грудей і кінцівок, що не спричиняють розладу дихання і кровообігу, дуже забруднених опікових поверхонь;

• накладення пластичних швів при клаптевих пораненнях обличчя;

• лігатурне зв’язування зубів при переломах нижньої щелепи з дефектом.

При повному обсязі кваліфікованої хірургічної допомоги виконуються заходи всіх трьох груп. Скорочення обсягу здійснюється за рахунок відмови від виконання заходів третьої групи, а в крайньому разі – другої групи. При цьому вживаються заходи для першочергової термінової евакуації таких постраждалих в лікувальні заклади, де хірургічна допомога буде надана їм у повному обсязі. Після невідкладних операцій постраждалі тимчасово госпіталізуються на час, тривалість якого залежить від характеру ураження, проведеного оперативного втручання і виду евакуаційного транспорту.

Кваліфікована терапевтична допомога поділяється на невідкладні заходи (перша група) та заходи, що можуть бути відстрочені (друга група).

Перша група заходів включає:

• санітарну обробку потерпілих від СДОР, ФОР й інших хімічних речовин;

• введення антидотів і протиботулічної сироватки;

• комплексну терапію гострої дихальної недостатності, лікування токсичного набряку легень;

• дегідратаційну терапію при пухлині головного мозку;

• корекцію грубих порушень кислотно-лужного стану й електролітного балансу;

• комплекс заходів у разі попадання всередину СДОР, РР та інших отруйних речовин;

• введення знеболюючих, десенсибілізуючих, протиблювотних, протисудомних і бронхолітичних засобів;

• застосування транквілізаторів, нейролептиків при гострих реактивних станах;

• призначення протисвербіжних засобів при поширених дерматозах.

До відстрочених заходів кваліфікованої терапевтичної допомоги належать:

• введення ( давання) антибіотиків і сульфаніламідів з метою профілактики;

• гемотрансфузія із замісною ціллю (при помірній анемізації);

• застосування симптоматичних медикаментозних засобів

• проведення фізіотерапевтичних процедур.

Повний обсяг допомоги включає застосування заходів обох груп. При великому потоці уражених, недостачі персоналу, медичного майна тощо обсяг заходів звужується до виконання тільки невідкладних заходів.

Спеціалізована медична допомога надається лікарями - фахівцями в лікувальних закладах, які мають спеціальне обладнання та оснащення. Фах лікарів відповідає характеру уражень постраждалих. Цей вид допомоги є найвищим і надається з використанням сучасних технологій і обладнання. Її метою є повне відновлення здоров’я, максимальне зниження смертності та інвалідності.

Базою надання спеціалізованої медичної допомоги є спеціалізовані медичні заклади, спеціалізовані відділення багатопрофільних лікарень, перепрофільовані відділення і лікарні. Перепрофілізація і посилення лікувальних закладів, в першу чергу тих, що включені до складу ДСМК, проводять за рахунок спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги і спеціалізованих бригад посилення, що створюються з фахівців медичних навчальних закладів і науково-дослідних інститутів (НДІ) клінічного профілю.

В спеціалізованих медичних закладах передбачається надання спеціалізованої медичної допомоги таким контингентам:

• постраждалим з травмами хребта, голови, шиї (нейрохірургічна, офтальмологічна, отоларінгологічна, щелепно-лицьова, тощо);

• ураженим з травмами грудей, живота, таза;

• травмованим з переломами довгих трубчастих кісток і пошкодженням великих суглобів;

• обпеченим;

• ураженим іонізуючим випромінюванням;

• ураженим ХНР;

• неврологічним хворим, контуженим і особам з психічними розладами;

• загальносоматичним хворим;

• жінкам з пораненнями і захворюваннями жіночих статевих органів;

• інфекційним хворим.

Під час НС, незалежно від їх масштабу, як правило, першими для надання медичної допомоги до осередку катастрофи прибувають і починають діяти БШМД, які обслуговують населення цієї території у повсякденних умовах. При незначному масштабі НС, вони надають першу лікарську ( фельдшерські бригади – долікарську) допомогу потерпілим і евакуюють їх у стаціонарні медичні заклади.

Відповідно до “ Інструкції про дії виїзної БШМД в осередку з великою кількістю потерпілих”, затвердженої наказом МОЗ України за

№ 175 від 19.06.96 р., перша виїзна БШМД, що прибула до осередку з великою кількістю потерпілих, з’ясовує на місці характер осередку ураження, кількість потерпілих, важкість їх стану і негайно повідомляє про це старшого медичного працівника станції ШМД. На керівника цієї бригади покладається відповідальність за організацію медичного сортування та надання екстреної медичної допомоги потерпілим до прибуття відповідальної керівної особи, яка представляє територіальний орган управління охорони здоров’я.

Якщо ліквідувати медико-санітарні наслідки надзвичайної ситуації силами штатних БШМД неможливо, до району надзвичайної ситуації додатково до діючих штатних БШМД направляються бригади постійної готовності першої черги. Надати першу лікарську допомогу може медичний персонал військових частин, який залучається до роботи в осередку в разі великої кількості уражених. Одночасно поблизу осередку розгортається пункт збору потерпілих, де за показаннями може надаватися долікарська і перша лікарська допомога та здійснюватися евакуація потерпілих.

Перша лікарська допомога надається також силами лікувально-профілактичних закладів, що зберегли працездатність в осередках ураження. Така допомога повинна бути надана якомога раніше. Оптимальний термін її здійснення – перші 4 – 6 год з моменту одержання травми.

Лікувальні заклади регіону і територіальний центр ЕМД готуються до прийому потерпілих для надання їм кваліфікованої (спеціалізованої) медичної допомоги.

Для надання цих видів допомоги під час НС згідно з “Планами медико - санітарного забезпечення населення в надзвичайних ситуаціях” розгортаються лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації, які визначаються Міністерством охорони здоров’я України за узгодженням з територіальними органами виконавчої влади і відомствами, незалежно від галузевої підпорядкованості лікарні, госпіталю, науково-практичного центру.

У разі виникнення НС територіальні центри ЕМД і спеціалізовані клінічні протиепідемічні заклади виконують роль головних в організації ЕМД потерпілим. Для 65 – 70% потерпілих з механічною травмою і до 80% потерпілих терапевтичного профілю кваліфікована медична допомога є остаточною.

У воєнний час в зв’язку з тим,що відбувається руйнування ЛПЗ,пристосування їх для потреб воєнного часу, значна частина особового складу і техніки медичної служби мобілізується до складу Збройних Сил,схема надання медичної допомоги буде інша.

Перша медична допомога надається в осередках надзвичайних ситуацій в порядку само і взаємодопомоги,силами невоєнізованих формувань,членами рятувальних команд.

Долікарська допомога може бути надана середнім медичним рятувальних команд та персоналом ФАПів,що вціліли .

У районі НС розгортаються формування ДСМК, (ЗПМД, СПЕБ, мобільні госпіталі та ін.) силами яких виконуються наступні завдання:

• медичне обстеження на маршрутах руху і в районі НС;

• евакуація уражених з об’єктів рятувальних робіт і зруйнованих лікарень;

• прийом, медичне сортування і тимчасове розміщення потерпілих;

• надання потерпілим першої лікарської та елементів кваліфікованої допомоги (в першу чергу - невідкладної);

• дозиметричний контроль, часткова санітарна обробка заражених РР, ОР, БЗ і дезактивація (дегазація, дезінфекція) їх одягу, взуття;

• тимчасова ізоляція осіб з гострими психічними розладами і інфекційних хворих;

• підготовка потерпілих до евакуації і евакуація транспорта- бельних успеціалізовані заклади;

• тимчасова (2-3 доби) госпіталізація нетранспортабельних пацієнтів з наступною евакуацією;

• участь у проведенні санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів в районі НС;

• захист уражених від несприятливих факторів зовнішнього середовища (радіація, РР, СДОР, ОР, БЗ і інш.).

При виборі місця розгортання враховують наступні фактори:

• наявність шляхів під’їзду;

• можливість використання місцевих будинків та об’єктів водопостачання;

• виключення зараження РР, СДОР, ОР, БЗ уражених і персоналу;

• метеофактори.

Для роботи формувань ,зокрема ЗПМД, розгортаються наступні функціональні підрозділи:

• майданчик сортування з розподільним постом;

• сортувально-евакуаційні палати (відділення);

• перев’язочні та операційні;

• протишокові і реанімаційні палати;

• майданчик спеціальної обробки;

• палати для нетранспортабельних потерпілих;

• приміщення для полог;

• ізолятори для тимчасового розміщення інфекційних і психічних хворих;

• стерилізаційну і аптеку;

• транспортний майданчик;

• господарчі приміщення.

Кваліфікована і спеціалізована допомога в повному обсязі постраждалим,які цього потребують, надаються в лікувальних закладах заміської зони.

ІІІ.3.Медичне сортування уражених та їх евакуація.

Різноманітність стихійних лих і виробництв, де застосовуються вибухові, сильнодіючі отруйні, пожежонебезпечні, токсичні, радіоактивні та інші речовини, а також різке порушення циклу технологічних процесів при аваріях і катастрофах, призводить не до окремих ізольованих уражень, а в більшості випадків до комбінованих (травма + радіаційне ураження, травма + опіки + ураження ХНР,тощо), які до того ж носять масовий характер а також нестача медичних сил і засобів, щоб своєчасно організувати допомогу всім ураженим вимагає запровадження черговості у наданні медичної допомоги та евакуації.. Тому при наданні медичної допомоги постраждалим та визначенні, в який лікувальний заклад їх необхідно госпіталізувати, повинні враховуватись провідні симптоми, що впливають на подальший стан уражених та визначають терміновість медичної допомоги.

Тут велике значення надається медичному сортуванню. Застосування цих заходів дозволяє більш раціонально використати медичні сили та засоби, прискорити надання медичної допомоги більшій кількості постраждалих та швидше евакуювати їх на наступний етап, покращити якість медичної допомоги, підвищити її результативність.

Медичне сортування - це розподіл постраждалих на групи за потребою в однорідних профілактичних та лікувально-евакуаційних заходах згідно з медичними показами, певним обсягом медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації та визначеним порядком евакуації. Залежно від завдань, які виконуються, розрізняють два види сортування: клініко - діагностичне та прогностичне. В свою чергу клініко - діагностичне сортування поділяється на внутрішньопунктове і евакуаційно-транспортне.

Внутрішньопунктове медичне сортування проводять з метою розподілу постраждалих на групи в залежності від ступеня небезпечності для оточуючих та характеру і важкості ураження для встановлення потреби в медичній допомозі, черговості її надання, а також для визначення функціональних підрозділів (лікувальних установ) етапу медичної евакуації, де ця допомога повинна надаватися.

Евакуаційно-транспортне сортування – це розподіл постраждалих на однорідні групи згідно з евакуаційним призначенням, черговістю, способами і засобами їх подальшої евакуації.

Принципи медичного сортування і вимоги до його проведення:

• медичне сортування слід розпочинати в процесі надання першої медичної допомоги і продовжувати на всіх етапах медичної евакуації;

• медичне сортування являє собою комплексний процес, тобто внутрішньопунктове сортування обов'язково є діагностичним, але в той же час воно має бути прогностичним і передбачати прийняття евакуаційно-транспортного рішення;

• у разі потреби, якщо це можливо, постраждалих сортують на кожному етапі медичної евакуації неодноразово (з надходженням, після надання медичної допомоги, перед посадкою в транспортний засіб для евакуації) з метою вчасного виявлення змін у стані пацієнта, які можуть потребувати переведення його до іншої категорії;

• медичне сортування повинен виконувати найбільш кваліфікований медичний працівник, наявний на даному етапі медичної евакуації;

• медичний персонал, який виконує сортування поранених і хворих, керується єдиною класифікацією хвороб і травм та єдиними вимогами до методики сортування;

• результати медичного сортування обов'язково фіксуються спеціальними позначеннями поранених і хворих, а також відповідними записами в їхніх медичних документах;

• медичне сортування здійснюється в інтересах більшості постраждалих і спрямовується на надання першочергової допомоги пораненим, що перебувають у критичному стані, та перспективним пацієнтам, які мають більше шансів повернутися до строю.

Ряд експертів заперечують правомірність останнього принципу. На їхню думку, він прирікає на смерть багатьох уражених з умовно смертельними ураженнями. У зв'язку з цим, одним з першочергових завдань стає об'єктивізація медичного сортування, в тому числі визначення критеріїв зарахування поранених і хворих до групи ''безнадійних", а також перегляд тактики надання їм медичної допомоги. Більш правомірною є відмова від лікування їх не взагалі, а лише на даному етапі медичної евакуації, причому лише в разі його надмірного перевантаження. Досвід роботи медичних служб ряду країн НАТО, свідчить, що такий підхід дає змогу скоротити чисельність категорії "безнадійних" поранених з 20% до 3-5%.

Часто обидва ці види сортування виконуються одночасно, паралельно з виділенням потоку постраждалих, яким необхідно надати відповідну медичну допомогу на даному етапі. Визначаються евакуаційне призначення, черговість, спосіб та засоби евакуації постраждалих, які не потребують надання надання медичної допомоги на даному етапі.

В основі сортування лежать 3 головні сортувальні ознаки:

• лікувальна ознака;

• небезпечність для оточуючих;

• евакуаційна ознака.

За лікувальною ознакою визначають ступінь потреби в медичній допомозі, черговість та місце її надання. За цією ознакою потерпілі поділяються на наступні групи:

• постраждалі, що потребують невідкладної медичної допомоги на даному ЕМЕ;

• постраждалі, що не потребують медичної допомоги на даному ЕМЕ;

• постраждалі у термінальному стані з травмами, несумісними з життям.

За ознакою небезпечності для оточуючих потерпілі поділяються на 3 групи:

• ті, що потребують спеціальної санітарної обробки;

• ті, що потребують тимчасової ізоляції;

• ті, що не потребують спеціальної (санітарної) обробки або ізоляції.

При аваріях та катастрофах у людей можуть виникати реактивні стани та психічні реакції. При аваріях на виробництвах мікробіологічної промисловості можливе попадання в організм потерпілих збудників інфекційних захворювань. Таких осіб направляють в ізолятори. При ураженні ХНР, радіоактивними речовинами потерпілих направляють для проведення санітарної і спеціальної обробки.

Евакуаційна ознака – це необхідність та черговість евакуації, вид транспорту, спосіб транспортування(лежачи, сидячи). За цією ознакою потерпілі поділяються теж на три групи:

• ті, що потребують подальшої евакуації з урахуванням евакуаційного призначення, черговості, способу евакуації, виду транспорту;

• ті, що потребують залишення на даному етапі медичної евакуації;

• ті, що потребують повернення до місця розселення.

Проведення медичного сортування є відповідальним моментом, від якого залежить своєчасність надання медичної допомоги постраждалим, виконання необхідного виду та обсягу допомоги. Тому для проведення медичного сортування повинні залучатися висококваліфіковані фахівці.

Для проведення медичного сортування найбільш доцільним є створення сортувальних бригад. Їх кількість і склад визначаються в кожному конкретному випадку в залежності від величини та структури санітарних втрат та складу медичних сил та засобів.

Бригада для проведення сортування ходячих уражених формується в такому складі: лікар, медична сестра(фельдшер), реєстратор.

Для носилкових уражених до складу бригади входять лікар, медична сестра(фельдшер), 2 реєстратори, ланка санітарів – носіїв.

Розрахунок кількості необхідних бригад можна проводити за формулою:

Псбр=(К х т) /Т,

де Псбр - потреба в сортувальних бригадах;

К – кількість уражених, які надійдуть за добу;

т – час, який витрачається на одного ураженого;

Т-тривалість роботи сортувальної бригади(12годин-720хв).

Спочатку проводиться вибіркове сортування для виявлення небезпечних для оточуючих та потребуючих медичної допомоги в першу чергу шляхом поверхневого огляду. При цьому на первинний огляд лікар витрачає до 40 секунд на кожного постраждалого, для чого використовується відповідний алгоритм первинного огляду.

Алгоритм первинного огляду за методикою АВС ( aire way, open - breth for wictim , circulation his blood ) включає:

• ревізію та механічну очистку ротової порожнини, фіксацію голови та язика для забезпечення найбільшої прохідності дихальних шляхів;

• оцінку характеру та частоти дихальних рухів(поверхневе, утруднене, флотуючи) для вирішення питання щодо проведення реанімаційних заходів(дихання рот в рот, непрямий масаж серця);

• визначення цілісності кровоносних судин і одночасна зупинка зовнішньої кровотечі, в першу чергу артеріальної;

• оцінка стану сердцево - судинної системи за пульсом: відсутність пульсу на променевих артеріях свідчить про те, що артеріальний тиск нижче 80мм рт.ст., а на ліктьовій – менше 60 мм рт.ст. Відсутність пульсу свідчить про необхідність надання термінової медичної допомоги;

• оцінку стану органів чуття, перш за все, органів зору(роз плю- щення очей самостійно чи за командою словом або больове подразнення);

• оцінку мовної реакції(говорить, говорить тяжко, не говорить);

• оцінку свідомості: орієнтування в просторі, рухові реакції(за командою згинає чи розгинає кінцівки).

Після вибіркового методу сортування медичний персонал переходить до послідовного (конвеєрного) огляду уражених за діагностичними алгоритмами:

• локалізація ураження(голова, груди, живіт, таз, кінцівки, хребет);

• характер ураження: механічна травма – локальна, численні травми, сполучена, наявність кровотечі, переломів кісток, довготривалого стиснення тканин, опікова травма, отруєння ХНР, радіаційне ураження);

• основне ураження, що найбільш загрожує в даний час життю потерпілого;

• ступінь тяжкості стану: наявність(відсутність свідомості, реакція зіниць на світло, пульс, дихання, кровотеча, артеріальний тиск, колір шкіри;

• можливість самостійного пересування.

При проведенні внутрішньопунктового сортування визначається:

• характер ураження та необхідний обсяг медичної допомоги;

• потреба і місце надання медичної допомоги на даному етапі;

• черговість(перша чи друга черга).

При проведенні евакуаційно - транспортного сортування визначають:

• евакуаційне призначення(куди направити);

• вид транспорту;

• спосіб евакуації( в якому положенні) – лежачи, сидячи;

• місце в евакуаційному транспорті(на першому чи на другому ярусі);

• черговість евакуації.

Результати сортування фіксуються сортувальними марками, на основі яких санітари-носії реалізують сортувальне рішення лікаря, відмітками в медичних документах( первинна медична картка, евакуаційний конверт, відомості про евакуйованого – евакуаційний паспорт).

Медична картка первинного обліку уражених з відривними сигнальними смугами. Наявність відривних сигнальних смуг на медичній картці не лише сприяє успішній реалізації результатів сортування на даному етапі, але й забезпечує інформування наступного етапу медичної евакуації, оскільки визначає уражених, на яких слід звернути увагу. Цим досягається спадкоємність в сортуванні між етапами.

Сортувальні марки прикріплюють до одягу або до нош ураженого. Марки вказують, куди і в яку чергу повинні бути направлені постраждалі. Наявність марки червоного кольору вказує на необхідність надання невідкладної допомоги в операційній або протишоковій палаті, синього кольору – в перев’язочній тощо. Цифри на марці(1,2) свідчать про чергу надання медичної допомоги або евакуації. Марки виготовляють з цупкого картону.

Евакуаційний паспорт відображує відомості про профіль уражень у постраждалого, що знаходиться в транспорті, їх кількість, а також засіб транспортування та час відправлення і прибуття транспорту.

Історія хвороби заповнюється в лікувальному закладі. Медична картка первинного обліку та історія хвороби є основними документами в яких фіксуються результати сортування, надання допомоги та лікування, сортувальні марки та евакуаційний паспорт належать до допоміжної документації.

Для зручності медичного сортування постраждалих та їх наступної евакуації в лікарню з найменшим перегрупуванням по транспортних засобах, доцільно вже в евакуаційних приміщеннях ЕМЕ групувати постраждалих згідно з локалізацією і характером ураження. Це дає можливість забезпечити наступне завантаження автотранспорту, залізничних вагонів та інших засобів однорідними групами постраждалих.

Медичне сортування можна проводити як на догоспітальному, так і на госпітальному етапі.

На догоспітальному етапі в процесі сортування виділяють такі групи уражених:

• потерпілі, що потребують медичної допомоги в першу чергу – уражені з тяжкими пошкодженнями, що супроводжуються зростаючими розладами життєво важливих функцій. До цієї групи відносяться: тяжко уражені з прогресуючими небезпечними для життя ураженнями, отруєннями СДОР, бактеріальними ураженнями з загрозою втрати однієї чи кількох функцій головних життєзабезпечуючих систем. Для усунення порушень необхідне термінове вживання лікувально-профілактичних заходів та надання їм відповідного обсягу медичної допомоги. Уражені цієї групи потребують допомоги за невідкладними життєвими показаннями;

• тимчасово нетранспортабельні, евакуація яких можлива тільки після стабілізації гемодинамічних показників, зовнішнього дихання і проводиться тільки санітарним транспортом у супроводі медичного працівника;

• потерпілі з важкими та середньої тяжкості ураженнями, що безпосередньо не загрожують життю. Їм медична допомога надається в другу чергу чи може бути відстрочена до надходження в лікувальний заклад( що не виключає можливості розвитку важких ускладнень). Евакуація повинна здійснюватись бригадами швидкої медичної допомоги в першу чергу;

• уражені середньої важкості з помірними функціональними розладами чи без них. Прогноз сприятливий. Розвиток шкідливих ускладнень мало ймовірний(за умови застосування антибіотиків та інших медикаментів за показами), евакуація здійснюється попутним транспортом в другу чергу;

• легко уражені з абсолютно сприятливим прогнозом для життя та для відновлення працездатності. Потребують амбулаторно-поліклінічного лікування. Евакуюються самостійно;

• постраждалі з важкими, несумісними з життям, ураженнями та агонізуючі. Потребують симптоматичного лікування, проведення знеболення. Евакуації не підлягають. В окремих випадках евакуюють в другу чергу.

За інших однакових умов перевага в черговості медичного сортування та наданні медичної допомоги надається дітям та вагітним жінкам.

В лікувальних закладах першого етапу медичної евакуації проводиться внутрішньопунктове та евакуаційно -- транспортне сортування.

Сортування на другому етапі переважно внутрішньопунктове. Медичне сортування в лікувальних закладах носить діагностичний та прогностичний характер. Для проведення сортування залучаються найбільш кваліфіковані лікарі. Так само, як і на догоспітальному етапі, створюються сортувальні бригади в складі лікаря, двох медичних сестер, санітарів-носіїв. Результати сортування відмічають в медичних документах.

Сортування проводиться на сортувальному майданчику та в приміщенні приймально-сортувального відділення( в холодну пору року). На цьому етапі перш за все виділяють уражених, небезпечних для оточуючих:

• з зараженням тіла чи одягу ХНР, токсичними та радіоактивними речовинами. Їх направляють для повної санітарної обробки до санпропускника;

• з психічними розладами та інфекційних хворих. Їх направляють відповідно до психоневрологічного та інфекційного ізолятору.

Всі інші уражені розподіляються на 4 групи відповідно до діагнозу, стану, можливості подальших ускладнень та інших показників.

До першої групи належать постраждалі з ураженнями, несумісними з життям. Вони знаходяться в термінальному стані або агонізують. В основному, такі постраждалі потребують заходів, що полегшують їх стан, але відносно їх необхідно проявляти особливу обережність, бо не завжди можливо правильно визначити тяжкість стану. Ці потерпілі потребують лікування в реанімаційному відділенні (палатах) або у палатах інтенсивної терапії.

До другої групи належать потерпілі з важкими ураженнями, що супроводжуються прогресуючими розладами життєвих функцій, для усунення яких потрібно термінове застосування лікувально - профілактичних заходів. Таким постраждалим необхідно надавати медичну допомогу, в тому числі проводити оперативні втручання за життєвими показами. Як правило, вони є тимчасово нетранспортабельними і медична допомога надається їм у повному обсязі в першу чергу у тих лікувальних закладах, куди вони поступили.

Третя група - постраждалі з важкими та середньої тяжкості ураженнями з незначними функціональними розладами або без них, без безпосередньої загрози для життя і відносно сприятливим прогнозом для життя, відновлення здоров’я та працездатності. Медична допомога їм може бути відстрочена і надаватись у другу чергу. Відстрочення медичної допомоги не виключає можливості важких ускладнень, тому необхідно прагнути надати медичну допомогу цій групі постраждалих найшвидше у повному обсязі.

Четверта група – постраждалі з легкими та середньої важкості ураженнями. Залежно від стану їх можна направляти після надання медичної допомоги на амбулаторно-поліклінічне лікування. Медична евакуація їм не потрібна, прогноз на відновлення здоров’я та працездатності сприятливий.

Розподілення на евакуаційні групи за станом важкості носить відносний характер і залежить від багатьох факторів, в тому числі від кваліфікації лікарів, що проводять сортування, кількості уражених, що одночасно надійшли на ЕМЕ, часу з моменту ураження, обсягу та якості раніше наданої допомоги, характеру ураження та інших. Крім провідних ознак, за якими визначається ступінь важкості стану уражених, необхідно враховувати, що при окремих ураженнях з часом стан потерпілого може значно погіршитися. Особливо це може бути при комбінованих ураженнях, при яких існує інкубаційний період(механічні травми, опіки, ускладнені ураженням ХНР, радіоактивними речовинами, збудниками інфекційних хвороб).Тому в кожному окремому випадку необхідно визначити, який фактор є провідним, а який другорядним та який вплив на стан потерпілого вони матимуть з часом.

Завершенням евакуаційного сортування є реалізація заходів щодо медичної евакуації.

Під медичною евакуацією розуміють вивезення постраждалих з осередку ураження до лікувальних закладів, де їм надається необхідна медична допомога та лікування до кінцевого результату.

Організація медичної евакуації покладається на органи управління охороною здоров’я відповідного рівня , з залученням засобів ДСМК територіального та, за необхідності, державного рівня.

В першу чергу потребують медичної допомоги та евакуації діти, вагітні жінки, особи з неспиненою зовнішньою або внутрішньою кровотечею, в стані асфіксії, шоку, із синдромом тривалого стиснення, з відкритим пораненням грудної або черевної порожнини, у непритомному або конвульсивному стані, а також ті, що зазнали впливу вторинних факторів, які обтяжують ураження.

Треба зазначити, що потерпілі, які мають важкі ушкодження чи поранення або перебувають у стані шоку, не просять про допомогу і тому можуть залишитися поза увагою медичних працівників, які не мають певного досвіду у такій роботі. Тому всім, хто лежить і перебуває в непритомному стані, повинна приділятися особлива увага і допомога надаватися в першу чергу.

Число постраждалих, які потребують невідкладної лікарської допомоги, за даними досвіду ліквідації наслідків стихійних лих, становить 22-27% від загальної кількості на першому етапі і 18-22% на другому етапі медичної евакуації. Загальна кількість нетранспортабельних може досягати 10%.

Шлях, яким здійснюється медична евакуація, має назву шляху медичної евакуації.

Медична евакуація забезпечує своєчасність надання першої лікарської та спеціалізованої допомоги постраждалим. Її застосування дає можливість об’єднати розосереджені за місцем і часом лікувальні заходи в єдиний процес надання медичної допомоги. Евакуацією з етапу на етап досягається спадкоємність та послідовність надання медичної допомоги.

Евакуація уражених може здійснюватися автомобільним, залізничним, водним та повітряним транспортом, тобто транспортними засобами, спеціально призначеними або пере обладнаними для транспортування постраждалих. Найшвидший і найкращий – це повітряний транспорт. Із повітряних засобів для евакуації уражених можуть бути використані різноманітні типи літаків цивільної та військово-транспортної авіації, а також спеціально обладнані Ан-2, Як-40 та ін. У салонах літаків встановлюються пристрої для носилок, для розміщення санітарно-господарського обладнання, медичного оснащення. Найбільш зручними є реанімаційно-операційні літаки Ан-26М, “Рятувальник” з операційною, палатою інтенсивної терапії тощо.

Але суттєвим недоліком цього виду транспорту є невелика місткість, погане перенесення польоту окремими групами постраждалих, а також протипоказання(особливо гострі розлади серцево-судинної діяльності з синдромом легеневої недостатності тощо).

Великі переваги має річковий транспорт: він майже зовсім не травмує постраждалих і хворих під час транспортування, його добре переносять усі групи потерпілих. Він досить місткий, зручний для вантаження і вивантаження уражених. Недоліком цього виду транспорту є обмеження напряму перевезення і невелика швидкість.

Безпосередньо на місці події в основному використовується автомобільний транспорт, в першу чергу, санітарний. За зовнішньою межею осередку катастрофи постраждалих будуть евакуювати також на всіх видах транспортних засобів, незважаючи на їх велику кількість. Проте автомобільний транспорт не дуже місткий і може викликати додаткове травмування евакуйованих. Позитивною його якістю є можливість перевезення потерпілих з вогнищ до кінцевих пунктів-профільованих лікарень.

З усіх видів колісного транспорту для медичної евакуації постраждалих найкращим є залізничний.

При масовій евакуації уражених залізничним ( водним) транспортом (евакуаційно -санітарними поїздами, залізничними летючками) у місцях навантаження обладнуються під’їздні шляхи, найпростіші пристосування для забезпечення повантаження ( вивантаження) потерпілих ( сходні, містки та щитки). Із цією метою використовують також платфор -ми, трапи, пристані. За непогоди здійснюються заходи щодо захисту уражених від дощу, снігу, холоду тощо.

Евакуація здійснюється за принципом “ на себе” ( машини швидкої медичної допомоги, лікувально-профілактичних закладів, регіональних, територіальних центрів екстреної медичної допомоги тощо) і “ від себе” (транспортом об’єкта, що потерпів, рятувальних загонів та ін.). Загальним правилом при транспортуванні уражених на носилках є незмінність носилок, з їх заміною з обмінного фонду

Розпочинається медична евакуація з організованого вивозу чи виносу уражених з вогнища аварії, катастрофи і закінчується надходженням їх в лікувальні заклади, які забезпечують лікування та реабілітацію.

Як правило, шляхи евакуації повинні відповідати шляхам підвезення до осередку аварії матеріальних засобів, що дає можливість використовувати для евакуації зворотні рейси транспорту, забезпечені в інженерному відношенні дороги, регулювання руху транспортних засобів тощо.

Для скорочення часу транспортування постраждалих з осередку катастрофи необхідно максимально наближати транспортні засоби до місць їх тимчасового перебування.

З метою створення більшої ефективності медичного сортування уражених та їх подальшої евакуації в лікувальні заклади з меншим перегрупуванням по транспортних засобах доцільно, починаючи вже з евакуаційних відділень(приміщень) першого етапу, групувати уражених за локалізацією і характером ураження( травмою, захворюванням, загальним станом). Це дозволить забезпечити подальше завантаження евакотранспорту ураженими з однотипними групами патології.

При надходженні водночас великої кількості потерпілих на шляхах медичної евакуації доцільно розгорнути медичний розподільний (евакуаційний) пункт з метою управління евакуаційними заходами з елементами сортування уражених.

Сукупність шляхів евакуації з розгорнутими на них медичними силами і засобами для надання медичної допомоги за умов НС має назву лікувально-евакуаційного напрямку(ЛЕН). При ліквідації медико-санітарних наслідків великих катастроф можна організувати декілька ЛЕНів.

Існують загальні правила евакуації уражених при стихійних лихах та техногенних катастрофах:

• винесення(вивезення) потерпілих у найкоротший час з осередку ураження з метою припинення дії вражаючих факторів;

• надання важко ураженим невідкладної медичної допомоги безпосередньо біля осередку ураження до проведення їх евакуації в лікувальні заклади. Тому при виникненні великих санітарних втрат поза межами вогнищ катастроф створюються місця збору уражених, де їм надається медична допомога до евакуації та забезпечується тимчасове їх перебування до виведення їх з нетранспортабельного стану. Створення місць збору полегшує проведення медичного сортування та визначення черговості транспортування. На пунктах збору працюють бригади швидкої медичної допомоги та направлені для надання медичної допомоги медичні працівники, а також особовий склад об’єктових медичних формувань;

• при значних аваріях і катастрофах виникає невідповідність потреби в санітарному транспорті можливостям його забезпечення; тому використовується виділений транспорт загального призначення (пристосований транспорт), а також будь-який транспорт, зупинений та направлений до вогнища ураження працівниками державної авто- інспекції (ДАЇ);

• при розрахунках необхідності в транспортних засобах вважається, що середня швидкість їх пересування не повинна перевищувати 30-40км/год навіть хорошими шляхами. За добу санітарний автомобіль може з урахуванням завантаження і вивантаження, санітарної обробки пройти шлях від 200до 300км. Для транспорту загального призначення повторні рейси не враховуються, а ведеться тільки врахування машино-рейсів.

Розрахунок необхідності в транспорті проводять по формулі:

Тс = КС/РЕ,

Де:Тс-потреба в санітарних(транспортних)автомобілях;

К–коефіцієнт необхідності в евакуації на санітарному транспорті(0,5-0,6);

С-санітарні втрати;

Р- можлива кількість рейсів за добу;

Е-евакомісткість одного автомобіля.

Стосовно транспорту загального призначення можна використати формулу:

Тт =(1—К)С/Е;

• постраждалих з важкими ураженнями необхідно евакуювати на санітарному (спеціально обладнаному) транспорті у супроводі лікаря(фельдшера, медичної сестри) з можливістю надання медичної допомоги під час евакуації. Вважається, що санітарним транспортом евакуюють 50-60% уражених;

• при наданні медичної допомоги постраждалим, що винесені з осередків ураження ХНР, радіоактивними речовинами та бактеріологічними засобами, медичний персонал і рятувальники у пунктах(місцях) збору та під час евакуації потерпілих повинні знаходитись в засобах індивідуального захисту. Після доставки уражених на етап медичної евакуації, повинна проводитись санітарна (спеціальна) обробка транспорту та медичного персоналу.

На стан людей під час транспортування впливає спосіб перевезення, їх положення.При порушенні загального стану, найкраще перевозити постраждалих лежачи. у фізіологічно вигідному положенні при даному ураженні,а також дотримуватись правил розміщення потерпілих на транспорті.

Транспортування постраждалого в попутному транспорті без надання йому ПМД, а також не у фізіологічно вигідному положенні тіла при даному ураженні може призвести до серйозних (навіть смертельних) ускладнень і значного збільшення тривалості лікування.

Схема вкладання постраждалих при різних видах уражень для тимчасового перебування або транспортування:

• А - горизонтальне на спині:підозра на перелом хребта, свідомість збережена;

• Б - нахилене з піднятим на 10-15° головним кінцем і поворотом голови: черепно-мозкова травма, свідомість збережена;

• В - нахилене з піднятим на 10-15° ножним кінцем і Г - горизонтальне з трохи піднятими верхніми і нижніми кінцівками: при зниженні артеріального тиску внаслідок зовнішньої або внутрішньої кровотечі (шок, колапс), що визначається послабленням або відсутністю пульсу на периферичних артеріях;

• Д - напівсидячи: травми грудної клітки (переломи ребер, пневмоторакс);

• Е - положення "жабки": пошкодження органів живота і підозра на перелом кісток таза;

• Є - горизонтальне на животі: непритомні стани (реакція зіниць на світло і больова чутливість відсутні), в т.ч. черепно-мозкові травми, поранення щелепно-лицьової ділянки;

• Ж -бокове: непритомні стогони (реакція зіниць на світло і больова чутливість відсутні), у супроводі медичного працівника, після проведення реанімаційних заходів.

В сидячому положенні зазвичай перевозяться постраждалі з переломами верхніх кінцівок, хоча такі пошкодження можуть бути дуже важкими,а також з травмами обличчя,щелеп і шиї.

Вміле використання цих положень дозволяє в деякій мірі імобілізувати травмовані частини тіла,забезпечивши тим самим знеболення,профілактику шоку і при необхідності відтермінування евакуації.

Тяжко уражені розміщуються не вище другого ярусу на ношах, головним кінцем, піднятим вище нижнього на 10-15см, у бік кабіни. При психічному збудженні, судомах, уражені фіксуються лямками . Уражені на носилках з транспортними шинами, з гіпсовими пов’язками розміщуються на верхніх ярусах салону.Уражені середнього ступеня важкості розміщуються в останню чергу. На етапах медичної евакуації ноші замінюються з обмінного фонду. Легкоуражені (сидячі) розміщуються в автобусах в останню чергу на відкидних сидіннях, а у вантажних автомобілях на дерев’яних лавах (дошках), що закріплені між боковими бортами.

По можливості транспорт повинен завантажуватись однопрофільними ураженими з метою кращої організації надання медичної допомоги в дорозі та полегшення евакуації за призначенням, скороченням можливих подальших міжлікарняних перевезень.