Організація надання медичної допомоги при радіаційних аваріях.

Надання медичної допомоги особам, які потерпіли при радіаційних аваріях включає: долікарську допомогу; лікарську медичну допомогу; кваліфіковане (спеціалізоване) медичне обстеження і лікування в повному обсязі у гострий період; подальше динамічне медичне спостереження в окремі терміни після аварії; проведення загальних і спеціальних лікувально-профілактичних і оздоровчих заходів; військово-лікарську експертизу.

Медичному обстеженню підлягають потерпілі при опроміненні в дозах, які перевищують:

• 0,25 Гр (25 рад) загального одноразового зовнішнього рівномірного чи нерівномірного опромінення;

• 1,5-3,0 Гр (150-300 рад) локального одноразового опромінення;

• при перевищенні річного гранично-допустимого надходження радіонуклідів у короткий час.

Медичне обстеження і медичне спостереження можуть проводитись як у стаціонарі, так і амбулаторно. При дозах, які не перевищують 0,5 Гр загального зовнішнього опромінення чи 3 Гр локального опромінення, медичне обстеження проводиться, як правило в амбулаторних умовах.

Долікарська і лікарська допомога надається потерпілим при гострому отруєнні радіонуклідами і одноразовому зовнішньому опроміненні в дозах, які перевищують 1 Гр загального і 10 Гр локального опромінення. Потерпілий з ознаками гострої променевої хвороби через 1-3 години госпіталізується для проведення медичного обстеження і лікування в повному обсязі. Таким потерпілим допомога надається на етапі кваліфікованої чи спеціалізованої медичної допомоги, в залежності від ступеня важкості ураження.

Таким чином, при організації лікувально-евакуаційних заходів у разі техногенних катастроф обов'язковою умовою є врахування особливостей формування медико-санітарної обстановки в осереднику надзвичайної ситуації, що забезпечує медичний захист населення й учасників ліквідації її наслідків, а також підвищує ефективність цих заходів, сприяє зниженню смертності та інвалідності серед потерпілих і дозволяє скоротити лікування, не знижуючи його якості.

Ѵ.Особливості поведінки людей у надзвичайних ситуаціях. Медична допомога при психо-емощйних розладах.

При всіх без виключення стихійних лихах,аваріях і катастрофах характерне виникнення в найближчий час не менше ніж у 90% учасників цих подій тих чи інших психічних розладів,які найчастіше спостерігаються на протязі першої доби,але іноді зберігаються і на більш тривалий проміжок часу,про що не треба забувати при наданні першої допомоги,а ,отже,психіатрична і медико-психологічна допомога необхідна у всіх без винятку випадках: безпосередньо в осередку ураження, на різних етапах евакуації, при обстеженні та наданні медичної допомоги потерпілим. Крім того, обстеженню і корекції (психологічній, психотерапевтичній, психофар- макологічній, психогігієнічній) підлягають рятувальники, управлінці, медичний персонал, близькі та родичі загиблих.

Психопатологічні розлади в екстремальних умовах мають багато спільного з клінікою психічних порушень, які виникають у звичайних обставинах. Однак, є і принципові відмінності. Внаслідок раптовості діючих психотравмуючих факторів психічні порушення виникають одномоментно у великої кількості людей. Клінічна картина в таких випадках не має строго індивідуального характеру, а обмежується невеликою кількістю достатньо типових проявів.

Вивчення психічних розладів, які виникають в екстремальних ситуаціях, а також аналіз всього комплексу рятувальних і медичних заходів дають змогу схематично виділяти три періоди розвитку ситуації, в яких спосте­рігаються різні психічні порушення.

Перший - гострий період - характеризується раптово виникаючою загрозою особистому життю та життю близьких людей. Він триває до початку проведення рятувальних робіт. Екстремальна ситуація торкає головним чином в цей період вітальні інстинкти (самозбереження) і призводить до розвитку неспецифічних позаособистих психогенних реакцій, основу яких складає страх різної інтенсивності. Спостерігаються переважно психогенні реакції.

З урахуванням можливого розвитку тих чи інших психічних порушень в цьому періоді мають значення наявність або відсутність видимих, сенсорно відчутних проявів катастрофи. Так, під час ураганів, сильних землетрусів або вибухів життєво-небезпечна ситуація конкретна. Вона визначається розумінням невідворотності катастрофічного фіналу, що породжує специфічні позаособисностні афективно-шокові реакції. Інша ситуація спостерігається при відсутності під час аварії зовнішніх проявів загрози життю і здоров'ю. При цьому психогенні реакції розвиваються тільки при усвідомленні потерпілим тої ситуації, яка склалась (в перший період аварії на Чорнобильській АЕС гострі реактивні стани спостерігались головним чином у тих мешканців, які були обмежені конкретною інформацією, але мали певні професіональні знання про можливості радіаційного ураження).

У другому періоді, з початком рятувальних робіт, в формуванні стану психічної дезадаптації і психічних розладів велике значення мають властивості постраждалої особи, усвідомлення ним того, що обстановка, яка складається, є для нього життєнебезпечною. Виникають нові стресові ситуації, які пов'язані з втратою родичів, втратою майна, житла, інше. Важливим еле­ментом пролонгованого стресу в цей період є очікування повторних впливів, неспівпадання очікування з результатами рятувальних робіт, необхідність ідентифікації загиблих родичів. Психоемоціональне напруження, яке характерне для початку другого періоду змінюється підвищеною стомленістю з астено-депресивними проявами.

В цьому періоді визначаються більш різноманітні, ніж в момент катастрофи та після неї психічні розлади. Причому провідне місце займають не афективно-шокові, а адаптаційні реакції, поліморфні невротичні розлади (серед яких переважали фобії), а також особистностні декомпенсації (особливо при наявності істеричних акцентуацій характеру).

В третьому періоді (який починається після евакуації потерпілих в безпечне місце) у багатьох з'являється складна емоційна та когнетивна переробка ситуації, оцінка особистих хвилювань і відчуттів, своєрідна "калькуляція" втрат. При цьому набувають актуальність психогенно-травмуючі фактори, які обумовлені зміною життєвого стереотипу, перебуванням в зруйнованому районі або в місці евакуації. Становлячись хронічними, вказані фак­тори сприяють формуванню відносно стійких психогенних порушень. В даних випадках спостерігається як "соматизація" багатьох невротичних роз­ладів, так і протилежні цьому процеси "невротизація" і "психопатизація", які пов'язані з усвідомленням важкості і наслідків наявних травматичних ушкод­жень та травматичних захворювань. В третьому періоді переважають різні стійкі погранічні форми психічних розладів та психо-соматичних порушень. При цьому розвиваються різноманітні невротичні та неврозоподібні стани. При обстеженні 300 мешканців сільських районів Білорусії, які проживали на протязі трьох років в забруднених від Чорнобильської аварії регіонах, вияв­лено, що лише у 5% з них були відсутні психогенні розлади.

У 38% випадків виявлені атипові так звані посттравматичні стресові розлади (ПТСР). Вони проявлялись у зниженні ініціативи, загострених реакціях на різноманітні подразники, у формуванні стійких ідей обвинувачення винуватців трагедій. На відміну від класичних варіантів ПТСР у потерпілих відсутнє відчуття провини та повторне переживання гострої психогенної травми.

Досвід ліквідації різного роду стихійних лих свідчить про те, що найбільші проблеми виникають при організації першої медичної та долікарської допомоги потерпілим. Першочерговим завданням у таких випадках є виявлення потерпілих з гострим психомоторним збудженням, забезпечення безпеки їх та оточуючих, ліквідація обстановки загубленості, виключення можливості виникнення масових панічних реакцій. Спокійні, впевнені дії осіб, які надають допомогу, мають безумовно "заспокійливу" дію для тої частини населення, у якій можуть виникнути субшокові (субафектні) психогенні реакції.

Всіх потерпілих з психічними розладами, і в першу чергу осіб, які знаходяться у стані психомоторного збудження бажано евакуйовувати сані­тарним транспортом в положенні лежачи, фіксованими до ношів у супроводі середнього медичного працівника. На перший етап медичної евакуації пост-раждалі можуть поступати в стані фізичного обмеження. Досвід свідчить, що потерпілі з психогеніями неадекватно реагують на міри обмеження, які необхідно застосовувати тільки при крайній необхідності (агресивна поведін­ка, виражене збудження, самоушкодження).

В таких випадках рекомендовані медикаментозні засоби, які блокують збудження: 2,5% аміназину - 2,0-3,0 мл; 2,5% тізерцину - 2,0-3,0 мл; 0,1% феназепаму - 2,0 мл; 0,5% діазепаму -

Серед всіх постраждалих з розладами психіки слід виділити групу людей з яскраво вираженими істеричними реакціями,які своє збудження розповсюджують на оточуючих. Такі люди в осередку катастрофи являють певну небезпеку,оскільки можуть викликати ланцюгову реакцію в розповсюдженні паніки і їх необхідно,по можливості , ізолювати.