Географія відпочинку і туризму
Західна Європа – найбільший в світі регіон міжнародного туризму. Особливо виділяються країни Середземномор’я, які здатні прийняти за рік до 150 млн. туристів. Серед країн за кількістю прийнятих туристів та вартістю наданих рекреаційних послуг лідирують Франція, Іспанія, Великобританія, Італія, Швейцарія, Австрія. Туризм складає основу національної економіки також в деяких країнах-«карликах» – Андоррі, Монако, Сан-Марино, Мальті.
В Західній Європі наявні туристично-рекреаційні райони всіх типів: приморські (Рив’єра в Італії та Франції), гірські (Альпійські країни), приозерні (Швейцарія, Італія, ФРН), а також пізнавальні – так звані «старі камені Європи» (Париж, Рим, Мадрид, Венеція, Афіни, Неаполь, Відень тощо).
Охорона довкілля. Екологічні проблеми
Внаслідок значної густоти населення, давнього й тривалого промислового та сільськогосподарського навантаження територія Західної Європи найбільше антропогенізована серед усіх регіонів світу. Щільність автомобілів у «головній промисловій осі» складає 300 машин/км2, а протока Ла-Манш є місцем з найбільш інтенсивним рухом морського транспорту, відповідно, і з найбільшою кількістю аварій. Отримання постіндустріального статусу більшістю країн Західної Європи змінює ситуацію на краще: поступово закриваються або переносяться в інші країни екологічно небезпечні виробництва, все ширше використовуються сучасні «чисті» технології (серед світових лідерів у використанні природоохоронних та ресурсозберігаючих технологій – Швейцарія), збільшуються площі заповідання як типових, так і унікальних природних комплексів (Великобританія й Австрія перевели до природно-заповідного фонду п’яту частину своєї території). Населення західноєвропейських країн до того ж вирізняється сформованою екологічною свідомістю.
1 Недаремно «найщасливішою нацією світу» вже багато років поспіль визнаються данці.
2 Регіональна політика – це управління політичним, економічним, соціальним, екологічним розвитком регіонів та держави в цілому. Основним завданням регіональної політики є забезпечення однакових життєвих стандартів для всіх громадян держави незалежно від місця їх проживання, мінімізація наявних територіальних диспропорцій, які можуть спричинити соціальні конфлікти або уповільнити розвиток регіону чи всієї держави.