Географія сільського господарства

Природно-ресурсні передумови для розвитку сільського господарства у Західній Європі відносно сприятливі, досвід їх експлуатації становить багато століть. Головні масиви оброблюваних земель розташовані на Середньоєвропейській рівнині. Тут показник розораності території сягає 70%. Але забезпеченість ріллею на душу населення в регіоні нижча від середньосвітової (пояснюється це значною густотою населення).

Якісні характеристики агрокліматичних ресурсів змінюються по мірі просування з півночі на південь та із заходу на схід. Суми активних температур дозволяють вирощувати широкий набір культур помірного та субтропічного поясів. Але в країнах Середземномор’я стійке землеробство можливе лише за умови зрошення. Найбільші площі зрошуваних земель мають Італія та Іспанія.

Рослинництво і тваринництво поширені в усіх країнах, але по-різному поєднуються між собою. В більшості країн перевагу має тваринництво. Експортний потенціал сільського господарства найчастіше пов’язаний саме із продукцією тваринництва (масло, сир, молоко, м’ясо, яйця та інша продукція). Рослинництво задовольняє основні потреби населення в продовольстві та забезпечує тваринництво кормами.

Під впливом природних та історичних умов в Західній Європі склалося 3 основних типи сільського господарства (див. рис. 2.1.). Північноєвропейський характеризується переважанням інтенсивного молочного скотарства, а в рослинництві – кормовиробництва. Середньоєвропейський тип відрізняється переважанням тваринництва (але більш диверсифікованого – молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво), а в рослинництві – переважанням зернового господарства і технічних культур (цукровий буряк, рапс, льон, хміль). Для південноєвропейського типу властиве переважання рослинництва, в якому крім зернового господарства (більше зорієнтованого на внутрішні потреби) представлені галузі міжнародної спеціалізації – овочівництво, садівництво, виноградарство. А в тваринництві на перший план виходить розведення дрібної рогатої худоби (кіз та овець).

Рис. 2.1. Типи сільського господарства європейських країн

Інколи спеціалізація західноєвропейських країн в галузі сільського господарства має досить вузькі рамки: так, наприклад, Франція, Нідерланди, Швейцарія славні виробництвом високоякісного сиру, ФРН – вирощуванням хмелю та ячменю пивоварних сортів, Нідерланди – вирощуванням квітів, що продаються у понад 140 країн світу.

Для північно- та середньоєвропейського типів сільського господарства характерне високотоварне спеціалізоване виробництво. Південноєвропейський тип відрізняється збереженням деяких елементів докапіталістичного землеволодіння.

Рибальство відіграє традиційно значну роль в економіці Норвегії, Данії, Ісландії. Вилов риби в Ісландії становить 6 тон на особу за рік; виловом, переробкою і продажем рибопродуктів в цій країні зайнята майже третина економічно активного населення (своєрідний рекорд серед постіндустріальних країн).

Географія транспорту

Конфігурація транспортної мережі Західної Європи надзвичайно складна. Але каркас її (як і в США) складають міжнародні полімагістралі широтного та меридіонального напрямків. Їх основу становлять транс’європейські залізниці «Лісабон – Мадрид – Барселона – Париж – Берлін» (з подальшим продовженням на Варшаву – Мінськ – Москву), «Лондон – Париж – Марсель», «Гамбург – Мюнхен – Рим» тощо.

Найважливіші річкові шляхи також мають меридіональний (Рейн) або широтний (Дунай) напрямок. По Рейну щорічно перевозять близько 300 млн. тон вантажів. В пониззі Рейну розташований найбільший порт світу за вантажообігом – Роттердам (Нідерланди), а в середній течії – найбільший річковий порт світу – Дуйсбург (ФРН).

Річки Майн, Рейн, Дунай з’єднані системою судноплавних каналів, це збільшує їх транзитне транс’європейське значення.

Велике значення мають морські порти, що обслуговують переважно зовнішню торгівлю. До числа світових портів відносяться Лондон, Гамбург, Антверпен, Марсель, Гавр та вже названий Роттердам – всі вони розташовані в естуаріях річок, ці річки зв’язують потужні портово-промислові комплекси із внутрішніми районами країн.

Західноєвропейські країни одними з перших у світі продемонстрували, що навіть великі природні перешкоди перестають бути обмежуючим фактором у розвитку господарських зв’язків. Чисельні залізниці, автошляхи і трубопроводи пронизують Альпи (наприклад, італійці з прикордонних провінцій щоденно їздять на роботу до Швейцарії). Паромні переправи надійно з’єднують береги Північного і Балтійського морів. «Проектом століття» став 50-кілометровий тунель під Ла-Маншем (швидкісні поїзди тепер долають відстань між Парижем і Лондоном за 3 години).

Транспортні мережі окремих країн мають свої відмінності. Наприклад, у Франції дорожня сітка має радіальну (моноцентричну) конфігурацію: всі шляхи ведуть до Парижу; а в Німеччині – лінійно-вузлова (поліцентрична) транспортна структура.