4.9. Встановлення атрибутів файлів командою attrib

Поняття атрибутів файлів ми вже розглянули, тому тут буде розглянуте тільки питання встановлення та зняття атрибутів. Ці операції' виконуються командою attrib. Формат даної команди наступний:

attrib [+ або - ім'я атрибуту] [диск:\шлях\][ім'я] [Is]

Знак "+" використовується при встановленні, а "-" для зняття певного атрибуту. Ім'я атрибуту вказується по першій букві його англійської назви:

A (Archive) - архівний;

R (Read only) - тільки для читання;

Н (Hidden) - невидимий;

S (System) - системний.

Якщо не вказано ім'я атрибуту, то здійснюється перегляд текучих атрибутів вказаного файлу чи каталогу.

[Ім'я] - це ім'я файлу (шаблон), чи ім'я каталогу. Якщо ім'я не вказано, то вважається що це шаблон *.* (всі файли).

На каталог можна встановити атрибут невидимий (hidden).

Ключ Is дозволяє встановлювати чи знімати атрибути на файлах, які розміщені у всіх

підкаталогах текучого каталогу. Наприклад, для того щоб встановити атрибути архівний і тільки для читання на всі текстові файли кореневого каталогу диску А, необхідно виконати таку команду:

attrib +A+R A:\*.txt

4.10. Структура оперативної пам'яті пк. Видача інформації про оперативну пам'ять командою mem

Пам'ять в персональному комп'ютері буває:

• оперативна (RAM - Random Access Memory);

• постійна (ROM - Read Only Memory).

Постійна ROM пам'ять - це пам'ять в якій знаходиться BIOS та його програми. її вміст при роботі ПК не змінюється. Для зміни інформації, що знаходиться в ROM використовують спеціальні електронні програматори.

Оперативна (RAM) пам'ять - це пам'ять в яку копіюються програми, при запуску, і де вони знаходяться у процесі роботи ПК. В неї також поміщають дані для прикладних програм, які працюють в даний момент. Принцип зберігання інформації в оперативній пам'яті полягає в. нагромадженні зарядів певними носіями (описано в першій частині даного посібника). За рахунок цього швидкодія оперативної пам'яті достатньо висока (одиниці - десятки наносекунд). Але при вимкненні живлення носії зарядів розряджаються і це приводить до втрати інформації. Звідси і походить назва даного типу пам'яті - "оперативна".

Оперативна пам'ять сучасного персонального комп'ютера має складну будову (мал. 2.9.).

Expanded

Мал.2.9. Структура оперативної пам'яті

Перші персональні комп'ютери мали 512, а згодом 640 К оперативної пам'яті. IBM PC побудований на базі процесора 8086 мав вже адресацію до 1 М оперативної пам'яті.

Для цього ПК створено операційну систему MS-DOS 1.0, де для роботи програм відводились адреси пам'яті до 640 К. Решта пам'яті використовувалась для системних потреб (для відеоадаптера, клавіатури, контролера портів вводу-виводу і т.д.).

Перших 640 К назвали основною пам'яттю (Conventional), а решту пам'яттю верхніх регістрів (Upper Memory Block - UMB, або просто Upper). Підтримуючи традицію перших 8 розрядних операційних систем, нижні 64 К основної пам'яті зарезервували для самої операційної системи і назвали її нижньою пам'яттю (Low). В нижню пам'ять, як правило, прикладні програми не завантажуються, оскільки вона містить файли та драйвери ОС. Сучасні версії DOS займають в пам'яті приблизно 60К, тобто охоплюють практично всю нижню пам'ять.

Для забезпечення сумісності з попередніми версіями DOS, цей принцип поділу пам'яті збережено і в сучасних ОС. Тому програми, які працюють під DOS не можуть використовувати пам'ять з адресами вище ЇМ.

Пам'ять верхніх регістрів (Upper), займає адреси від 640 до 1024 К, тобто її об'єм складає 384К. В цю пам'ять, при запуску ПК, перш за все копіюється BIOS, створюючи так звану дзеркальну копію BIOS. За адресами вище BIOS поміщаються драйвери деяких зовнішніх пристроїв (контролерів дисплею, клавіатури і т.д.). Решту частина Upper- пам'яті, що не зайнята BIOS та драйверами називається резервною (Reserved). В перших моделях IBM PC вона використовувалась, як відеопам'ять. Оскільки її об'єм був незначний і не задовольняв зростаючих вимог до відеосистем, то відеопам'ять почали розміщувати на платах відеоадаптерів (частина 1.).

В зв'язку з тим, що копія BIOS і його драйвери займають в пам'яті незначний об'єм, то доцільно вільну частину Upper-пам'яті використати для зберігання даних. Тому, одне з важливих завдань конфігурування ОС - створити таку конфігурацію, щоб якомога більша частина драйверів і програм була розміщена в Upper-пам'яті. Цим самим звільняється більше основної пам'яті для інших програм і даних.

У ПК з процесором 80286 виникла нова пам'ять High (верхня) величиною 64К, яка займає адреси від 1024 до 1088К. Вона виникла при проектуванні процесора 80286, внаслідок помилки в адресації. її успадкували всі наступні покоління ПК, для забезпечення сумісності. Верхню пам'ять можна використати для зберігання даних і програм, оскільки використовується адресний простір безпосередньо, без переключення режимів роботи процесора. Тобто, вона теж може використовуватися програмами DOS. Але використання даної пам'яті допускається тільки однією програмою. Найчастіше такою програмою є сама DOS, коли частина її коду (приблизно 45К) поміщається у верхню пам'ять, залишаючи в нижній лише основне ядро (15К).

а Отже пам'ять з адресами від 0 до 1088К може використовуватися DOS і її програмами. Інші області пам'яті для DOS недоступні і використовуються іншими ОС.

В зв'язку з тим, що прикладні програми вимагали все більшого об'єму оперативної пам'яті в ПК з процесором 80286 вперше було реалізовано додаткову (expanded) пам'ять. Для неї фірмами Lotus, Intel і Microsoft розроблено специфікацію Expanded Memory Specification (EMS). Сукупність програмно-апаратних засобів дозволяє зберігати в даній пам'яті дані, але не дозволяє поміщати в неї програми. Конструктивно додаткова пам'ять виконана на спеціальних мікросхемах, що розміщені на додатковій платі, схожій до контролера чи адаптера. Ця плата встановлена на слоти розширення материнської плати. Оскільки доступ до інформації, яка знаходиться в додатковій пам'ятті здійснюється по відносно повільній шині.

то така пам'ять не набула значного поширення.

Принцип дії додаткової пам'яті побудовано за технічним принципом, відомим, як зміна сторінок, або як переключення сторінок всередині Upper пам'яті. В Upper пам'яті виділяється 64К вікно (Page Frame), через яке відображається 4 довільних 16К сторінки додаткової пам'яті, що необхідна в даний момент. Обмін між додатковою і сторінко^ Upper пам'яті здійснюється по спеціальному каналу зв'язку (Channel of Connection) (мал. 2.9.).

Таким чином, процесор "вводиться в обман" оскільки, з допомогою віртуальної адресації він звертається до даних у вікні, хоча насправді їх фізичні адреси не належать адресному просторові процесора.

Для усунення вищенаведених недоліків додаткової пам'яті, вперше, в ПК з процесором 80386 було реалізовано розширену (Extended) пам'ять. Для цього типу пам'яті фірмами Lotus, Intel і AST розроблено специфікацію для даного типу пам'яті - extended Memory Specification (XMS). Ця нова специфікація визначає, як правила доступу до самої розширеної пам'яті так, і додаткової, а також можливість емуляції (перетворення) розширеної в додаткову.

Технічно доступ до розширеної пам'яті здійснюється шляхом переходу процесора з реального в захищений режим. В захищеному режимі вся доступна пам'ять адресується, як суцільний простір. Доступ до розширеної пам'яті здійснюється поблочно.

В процесорах 80386SX для розширеної пам'яті виділено адресний простір до 16М, а в 80386DX і новіших моделях до 4Г.

Для отримання інформації про оперативну пам'ять на ПК (зайняту та вільну) в ОС DOS використовують зовнішню команду mem. Формат команди mem наступний: