3.2. Проблеми та перспективи протидії злочинності

Доволі важливо перед розглядом проблем та перспектив боротьби зі злочинністю відповісти на питання про «вічність» чи «тимчасовість» злочинності. Чи можна злочинність побороти в принципі, чи лише можна знизити її до прийнятного рівня? Злочинність як тимчасове явище розглядали переважно радянські дослідники. Вважалося, що вона є продуктом класового суспільства, експлуататорського його антагонізмів, а розв’язання класових протиріч остаточно вирішить цю проблему. Злочинність в СРСР пояснювалась спочатку пережитками Російської імперії, а потім шкідливим впливом імперіалістичних країн. На сьогоднішній момент більшість дослідників вважають злочинність невід’ємним атрибутом суспільства, яка супроводжує його всю свою історію.

Як зазначають Давиденко Л.М., Бандурка А.М. терміни «боротьба» і «протидія» можна використовувати як взаємозамінні. Проте перше є більш суперечливим, оскільки має на увазі пряме протиборство, зіткнення сторін, наявність переможців і переможених, а останнє елементу перемоги не містить. Тому термін «протидія» є більш точним для відтворення загального впливу на злочинність¹⁰⁵. Хоча є і інші думки – Долгова надає перевагу саме «боротьбі». Якби та не було, – це одна зі сфер соціального управління, що забезпечує вплив: а) на причини та умови, породжують злочини і злочинність, що впливають на

їх розвиток; б) на саму злочинність з метою попередження та припинення її самодетермінації, недопущення рецидиву злочинів¹⁰⁶.

Перш за все, нас цікавить критичний аналіз стану протидії злочинності в Україні. Проблеми протидії злочинності в Україні, також можна відносити до умов злочинності, але це в більшості своїй не причинні умови, а ситуаційні, тобто вони не формують причини злочинності, а просто сприяють їй. Зрозуміло, що пріоритетним напрямком для держави у сфері боротьби зі злочинністю повинне бути її запобігання, оскільки воно впливає саме на умови та причини злочинності, підриває фундамент злочинності і відвертає потенційну шкоду від неї.

Ефективність загальносоціального запобігання буде залежати від того як держава зможе вирішити зміни негативні явища в соціально-економічній сфері, що були зазначені в попередньому підрозділі, чи зможе вона підвищити життєвий рівень членів суспільства, поліпшити умови їхнього життя, стабілізувати процеси в економіці та на споживчому ринку, підвищити платоспроможність широких верств населення. Втім, за сучасного рівня глобалізації та взаємозалежності країн, навіть розумна внутрішня політика не може гарантувати успіху. Світова економічна криза 2008-2009 років, виникнувши в США, призвела до кругової поруки всіх країн, за виключенням Китаю, який впевнено продовжував економічних розвиток. Зачепила вона Україну і стала для неї найбільш руйнівною з 90-х років. Нова економічна криза цілком ймовірна, з огляду на важке економічне становище деяких європейських країн (Греція, Італія, Португалія та ін.), новим епіцентром кризи може бути не США, а Євросоюз. При цьому, основним напрямком загальносоціального попередження злочинності повинна бути розумна культурна політика, відродження базових соціальних інститутів. Інакше ми отримаємо багату, успішну, зайняту людину, але з варварською душею, яка буде продовжувати вчиняти злочини, як це має місце в західних країнах.

Серед найбільш суттєвих недоліків у правовому регулюванні відносин, пов'язаних із запобіганням злочинності, Голіна В.В. виділяє наступні:

• правові норми про запобігання злочинності не систематизовані, що викликає ускладнення в їх використання на практиці;

• наявні прогалини в регламентації питань кримінологічної профілактики та запобігання на індивідуальному рівні;

• відсутність закону про запобігання злочинності в Україні

• поза правовим регулюванням залишається діяльність у сфері запобігання злочинності різних (тих, що вже існують, і тих, що тільки створюються) громадських формувань, релігійних і недержавних організацій.

Крім того, актуальною уявляється проблема професійної підготовки кадрів, для яких запобігання злочинності є основним завданням, адже покладатися на людей без спеціальних знань не можна. Потрібна не взагалі особа з вищою юридичною освітою, а спеціаліст-профілактик. Питання про підготовку таких фахівців потребує всебічного вивчення, розробки, обґрунтування і, безумовно, вирішення¹⁰⁷.

Академік А.П. Закалюк виступає за реалізацію ідеї кримінологічної експертизи законопроектів в Україні, цінність якої, за думкою її розробника, вбачається саме в тому, що вона дає обґрунтування для своєчасної, як правило, до прийняття останніх у формі закону, суспільно доцільної фахової корективи їх змісту, спрямованої на усунення сумнівних або суперечливих норм, і тим самим запобігає негативним наслідкам впровадження законів у життя у вигляді створення сприятливих умов для вчинення злочинів¹⁰⁸.

У одному із рішень Ради Національної безпеки і оборони, масштаби злочинності визнаються такими, що загрожують національній безпеці.

Зокрема відзначається, що протиправні схеми пронизують сферу господарської діяльності, правоохоронні органи та суди. Корупція охопила всі ланки органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Значно ускладнює криміногенну ситуацію протиправна діяльність численних організованих груп та злочинних організацій з корупційними і транснаціональними зв'язками.

Через недостатність заходів прокурорського нагляду, слабкість відомчого контролю набула значного поширення практика відмов у порушенні кримінальних справ працівниками органів внутрішніх справ. Особливо тривожним показником є щорічне зростання розриву між кількістю заяв та повідомлень про злочини і числом зареєстрованих злочинів. Реальний рівень злочинності в Україні значно перевищує офіційні показники, що не дає змоги адекватно протидіяти їй. Існуюча в Україні система реєстрації злочинів спотворює дійсну картину стану злочинності, підриває довіру громадян до держави. Усе це призводить до порушення конституційних прав людини і свідчить про неспроможність держави забезпечити їх належний захист.

Згідно з результатами соціологічних опитувань правоохоронні органи не користуються довірою громадян, не є здатними забезпечити ефективну протидію злочинності внаслідок політичної заангажованості, корумпованості, відсутності результативних системних реформ, різкого зниження рівня професіоналізму кадрів.

Як наслідок, на фоні зростання числа зареєстрованих тяжких та особливо тяжких злочинів останнім часом відзначається тенденція до зменшення кількості розслідуваних злочинів цієї категорії. Залишаються не розслідуваними понад 2 млн. злочинів минулих років, у тому числі надзвичайно резонансні¹⁰⁹.

На сьогоднішній момент відсутні реальні кроки, спрямовані на реформування правоохоронних органів, вони продовжують залишатися корумпованими та каральними по своїй суті.

Діяльність держави з протидії злочинності не має належного наукового забезпечення, нові технології та методики розробляються повільно та безсистемно, а наявні розробки впроваджуються недостатньо активно.

Існують проблеми також у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення протидії та запобігання злочинності.

Передусім слід зазначити розосередженість обліку злочинів по окремих відомствах. Кримінально-правова статистика ведеться у Верховному Суді України, МВС України, прокуратурі, податковій міліції, митних органах, СБУ. Кожний із вказаних органів обліковує показники кримінально-правової статистики на власний відомчий розсуд, нерідко перекручуючи їх, що не дає достовірної, точної загальної інформації про стан злочинності та ефективність роботи з протидії їй. Розосередженість обліку злочинів по окремих відомствах створює умови для відомчого впливу, викривлення державної статистичної звітності, маніпуляцій із цифровими показниками. Система збору показників кримінально-правової статистики про злочинність через відомчий підхід до неї не сприяє формуванню об'єктивної і достовірної картини про стан злочинності в країні і про результати роботи правоохоронної системи. Ситуація, що склалася, негативно впливає і на використання статистичних даних для визначення стратегії й тактики протидії злочинності та іншим правопорушенням¹¹⁰.

Другою проблемою є надмірна формалізація аналітичної роботи. Світовою тенденцією стало створення та зміцнення аналітичних підрозділів в правоохоронних органах розвинутих країн. В епоху інформаційного суспільства інакше й не може бути. Американські економісти підрахували, що при правильній організації аналітичної роботи вона дає 4,2 долари прибутку на 1 долар затрат. На жаль, економічну оцінку своєї роботи вітчизняні правоохоронні органи не враховують. Сьогодні управлінсько-аналітичну статистичну діяльність правоохоронних органів правильніше буде називати просто арифметичними підрахунками фактів і подій. Пріоритетним став курс на максимальну математизацію аналітичної роботи, в основу якої покладено маніпуляції зі статистичними показниками, які зовсім не відтворюють реальний стан протидії злочинності, показують лише рух облікових документів про виявлені і розкриті злочини, в яких досить чітко прослідковується певна воля і бажання керівників правоохоронних органів. Наприклад, донедавна в підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю діяли 84 форми звітності, які потім скоротили до 40. Фактично УБОЗ було перетворено не в оперативно-розщуковий підрозділ, а в «рахункову палату» для обслуговування усіх цих форм звітності¹¹¹.

На сьогоднішній момент, порушується один з основоположних кримінально-правових принципів – невідворотність покарання за вчинений злочин. Вище, у рішенні РНБО уже відзначалось, що понад 2 млн. злочинів залишаються нерозкритими. За останній роки ця цифра лише збільшується, близько 45% всіх злочинів в 2011 році залишились нерозкритими. Несвоєчасне настання відповідальності за вчинений злочин заохочує до вчинення нових злочинів, а це створює сприятливі умови для рецидивної, професійної злочинності і тривалої діяльності організованих злочинних груп. У морально-психологічному аспекті високий рівень латентної злочинності формує в громадян правовий нігілізм, сумнів щодо ефективності діяльності правоохоронних органів та їх можливостях в охороні життя, здоров'я, майна й інших благ. В цілому, слід сказати, що ця критика справедлива і на сьогодні, оскільки криміногенна ситуація в Україні порівняно з 2009 роком тільки погіршилась. Все це свідчить про кадрову проблему правоохоронних органів, їхній низький професіоналізм. З огляду на це, потрібно підвищувати якість підготовки працівників правоохоронних органів, підвищувати престижність роботи в правоохоронних органах, шляхом розширення соціальних гарантій, збільшення заробітної плати, впроваджувати нові більш сучасні технології у практику боротьби зі злочинністю.

Особливо, на думку автора, потрібно зупинитися ще на проблемі системи виконання покарань в Україні. Боротьба зі злочинністю включає в себе і діяльність по виправленню і перевихованню засуджених. А статистика, свідчить (Додаток 5), що 45% всіх осіб, що вчинили злочини в 2011 році раніше вже вчиняли злочини.

Сис­тема та умови ув'язнення з інквізиційних часів та до новітніх репресивних режимів сформували в народі переконання, що «тюрма не лікує, а калічить», а перебування в ній — це проходження «тю­ремного університету». Україна, на жаль, опинилася серед країн, переважно постра­дянських (Росія, Білорусь, Молдова та ін.), де не тільки непомірно застосовується позбавлення волі, але й система та зміст цього пока­рання мало в чому змінилися зі старих часів, коли ґрунтувалися на каральних, репресивних, екзекуційних засадах. Слід визнати, що ос­новні засади і недоліки, які були характерні для радянської системи виконання покарань, багато в чому збереглися й у кримінально-ви­конавчій системі суверенної України, а деякі з них за умов сучасних негараздів, передусім соціально-економічних, стали ще більш знач­ними і навіть небезпечними. Серед них: недосконале вивчення осіб, що надходять до системи вико­нання покарань для їх класифікації з метою розподілу до відповідних установ; поверхове знання індивідуальних якостей засуджених, у то­му числі насамперед їх ставлення до вчиненого злочину, у поєднанні з обмеженими матеріально-фінансовими можливостя­ми УВП не дозволяють диференціювати виправно-виховний про­цес; останній ведеться за шаблоном і, як правило, не досягає бажа­ного результату; через гостру нестачу приміщень, матеріального обладнання та інвентарю, хронічний дефіцит коштів установи позбавлення волі, особливо слідчі ізолятори та тюремні лікарні, постійно пере­повнені; істотним недоліком нинішньої системи виконання покарань є її неспроможність забезпечити зайнятість працею та трудове пе­ревиховання засуджених; за неможливості забезпечити нормативні умови утримання засуджених адміністрація УВП прагне занадто широко використо­вувати умовно-дострокове звільнення від відбування покарання тощо¹¹².

Хоча сучасні проблеми України в боротьбі зі злочинністю пов’язані з проблемами передусім держави та правоохоронних органів, слід відзначити і необхідність більш широкого залучення населення у практику протидії злочинності.

У реальній дійсності ігнорування ролі громадян і громадських об'єднань у підтриманні правопорядку призвело до деформації суспільно-правової свідомості, зниження громадянської активності населення, більш орієнтованого раніше на готовність надати сприяння в боротьбі зі злочинністю та іншими негативними проявами в суспільстві. Це помітно послабило ефективність діяльності правоохоронних органів, знизило попереджувальний потенціал. Держава – основний суб'єкт боротьби зі злочинністю, але вона досягає успіху в такій боротьбі тільки за умови підтримки громадянським суспільством, громадянами держави. Це закріплено в ряді резолюцій ООН. Зокрема, в матеріалах спеціальної сесії IV конгресу ООН по боротьбі зі злочинністю та поводження з правопорушниками формулюється висновок про те, що в різних країнах світу різні межі використання інституту участі громадськості в боротьбі зі злочинністю, ці відмінності мають об'єктивну політичну та соціально-економічну основу, але суть закріпленої в резолюції позиції зводиться до того, що без допомоги всього населення, всього суспільства успіх у боротьбі зі злочинністю неможливий¹¹³.

Загалом, слід сказати, що прогнози злочинності у світі невтішні. Констатується що приріст злочинності в світі складає в середньому 5% на рік при рості населення в 1-1,5%.

Фахівці відзначають кілька тенденцій, що характеризують світову злочинність:

• Професіоналізацію злочинності;

• Інтенсифікацію злочинності;

• Структурні зміни, пов'язані зі зростанням організованої злочинності;

• Інтелектуалізацію злочинності – злочинець 21 століття буде мало нагадувати атавістичну людину Чезаре Ломброзо. Відбувається його заміна типом «інтелектуального», «підприємливого» злочинця, широке поширення нових, раніше невідомих форм і методів злочинної діяльності тощо;

• Посилення корисливої ​​спрямованості злочинності

• Збільшення витонченості, озброєності та технічної оснащеності злочинності¹¹⁴.

У найближчий час, очікується, що Україну відвідають мільйони туристів у зв’язку з Євро-2012, що може вплинути на зростання рівня злочинності в 2012 році. У більш довготривалій перспективі абсолютний рівень злочинності буде обов’язково гальмуватися подальшим зменшенням населення України. Все інше буде залежати від того, чи вдасться Україні розв’язати соціально-економічні, ідеологічні, правові кризові явища, ліквідувати недоліки національної боротьби зі злочинністю.