2. Види деструктивної поведінки

Велике різноманіття проявів деструктивної поведінки викликає необхідність їх класифікації. Сама по собі, класифікація має важливе значення навіть, якщо не містить практичної користі, адже дозволяє впорядкувати наші знання про предмет дослідження. Даний підрозділ дасть змогу визначити місце злочинності серед численних проявів деструктивності, в ньому також будуть розглянуті інші її прояви, які для злочинності як такої, виступають фоновими явищами, а тому викликають певний інтерес. Освоєнню злочинного шляху передує, як правило, поширення менш значних проявів деструктивності, що засвідчує поступову деградацію особи. Велика частка злочинів вчиняється під впливом залежностей різного роду, а злочинці після вчинення злочинів (особливо насильницьких) мають схильність до суїциду.

Провести класифікацію деструктивної поведінки доволі важко з огляду на міждисциплінарний характер предмету та багатоманітність її проявів. Але загалом, можна розмежовувати її в залежності від цілей. З одного боку це зовнішньодеструктивні цілі, спрямовані на завдання шкоди, руйнування зовнішніх об’єктів взаємодії і відповідно порушення соціальних норм (правових, морально-етичних, культурних) – зовнішньодеструктивна поведінка. З іншого боку – внутрішньодеструктивні цілі, спрямовані на завдання шкоди самому суб’єкту взаємодії і відповідно, порушення передусім медичних, психологогічних, етичних норм – самодеструктивна поведінка. При цьому, простежується взаємний вплив цих проявів (див. Додаток №1).

Концепцію самознищувальної поведінки людини сформулював Н. Фарбероу, проте вона не отримала широкого розповсюдження. Він відносить до саморуйнівної поведінки не тільки завершені самогубства, а й алкоголізм, токсикоманію, наркотичну залежність, нехтування лікарськими рекомендаціями, трудоголізм, невиправдану схильність до ризику, необачний азарт. Цей підхід дозволив Н. Фарбероу розробити принципи сучасної профілактики самогубств і стати ініціатором створення центрів їх профілактики в США, а потім у багатьох країнах світу¹³.

Все різноманіття аутодеструктивних проявів може бути зведене до аддиктивної і суїцидальної поведінки.

Аддиктивна поведінка проявляється, у свою чергу, в різного роду залежностях. Вони можуть бути розділені на залежності хімічного і нехімічного характеру.

Основними видами хімічних залежностей є алко- і наркозалежності.

В даний час деструктивний вплив наркотиків та алкоголю на особистість не викликає сумнівів, як і їх очевидний зв'язок зі злочинною поведінкою. Так в 2010 році в Україні, близько 15,6% усіх осіб, що вчинили злочини перебували у стані алкогольного сп’яніння, а у 2011 – 16,6%.(див. Додаток №6). Наркоманія призводить до психічної, інтелектуальної, фізичної та моральної деградації особи. Причому при припиненні вживання наркотиків повного відновлення інтелектуальних функцій особистості не відбувається.

В архаїчних суспільствах наркотичні речовини використовувалися насамперед у релігійно-обрядових цілях. Вони дозволяли досягти зміненого стану свідомості шаманів, використовувалися в магічній практиці і в лікувальних цілях; виникненні під їх впливом галюцинації вважалися особливим способом «навчання». При цьому випадки залежності від наркотиків архаїчним спільнотам практично не відомі. Самі галюциногенні речовини вважалися там священними, їх вживанню передувала спеціальна підготовка, яка, як правило, включала статеву стриманість і особливу дієту.

Вживання наркотичних речовин тільки заради задоволення було практично немислимим.

Масове вживання наркотиків в Європі почалося в XIX ст., В період, коли група інтелектуальних авантюристів проводила експерименти над власною свідомістю, вживаючи наркотики, привезені з Єгипту та Індії. Саме інтелектуали несуть відповідальність за поширення наркотиків. Лікарі писали про їх користь і приписували пацієнтам, діячі культури – робили їх модними. Першими споживачами наркотиків були привілейовані верстви населення¹⁴. Чимало відомих письменників, поетів, художників, журналістів долучилися до наркотиків. До їх числа можна віднести Шарля Бодлера, Теофіля Готьє, Олександра Дюма-старшого, Гюстава Флобера та інших іменитих осіб, в їхніх творах знайшла відображення тема «наркотики-насолода».

В XIX столітті був винайдений морфій (названий в честь Морфея, давньогрецького бога мрій і марення). Приблизно в 1865 р. в Америці була винайдена голка для підшкірного впорскування, що дозволило широко застосовувати морфін при наданні допомоги солдатам в ході Громадянської війни, не тільки пораненим в боях, а й хворим на дизентерію.

На рубежі XIX-XX вченими був винайдений ЛСД.

Цікавий приклад приводить Антонян Ю.М.: «Завоювавши Східний Китай, японці старанно насаджували там наркоманію, щоб таким чином знищити корінне населення. Наркоман-китаєць, що знижував частку споживаного ним наркотику, піддавався покаранню»¹⁵. У стані ейфорії (наркотичного сп'яніння) або абстиненції (наркотичного голоду) наркомани здатні на агресивні дії, у них виявляються приховані при нормальному стані пагубні якості і риси особистості. Людина втрачає контроль над собою, частково або повністю усувається дія стримуючих її факторів (совісті, страху покарання). Тяга до наркотиків може підштовхнути людину на вчинення будь-якого злочину¹⁶.

Проблеми з надмірним споживанням алкоголю відзначалися майже з самого моменту його появи. В даний час алкоголізм є серйозною проблемою для європейців і населення країн, що зазнали впливу європейської культури: Аргентини, Канади, Чилі, Японії, США і Нової Зеландії. Населення цих держав складає менше 20% світового населення і в той же час споживає 80% алкоголю. Алкоголь чинить деструктивний вплив на особистість, причому поряд з оборотніми змінами зловживання ним викликає і незворотні процеси. Перш за все, у алкоголіків зазнає деструктивних змін когнітивна функція мозку, що згубно позначається на аналітичних та інших розумових процесах, а також послаблюється самоконтроль. Між пияцтвом і злочинністю є тісний зв'язок. Особливо помітний цей взаємозв’язок в насильницькій і корисливо-насильницькій злочинності. Загалом і наркотики, і алкоголь призводять до деградації особи.

Деструктивні зміни особистості може викликати і патологічна нехімічна залежність, в тому числі залежність від Інтернету і пристрасть до азартних ігор – гемблінг, релігійний фанатизм, залученість в секту. Інтернет-адикція призводить до спотвореного сприйняття власної особи і спотворення сприйняття людиною об'єктивної реальності, що обов'язково призводить до дезадаптації. Деякі люди конструюють віртуальну ідентичність, яка є ідеальним «Я» і заміщає реальне «Я». Так задовольняються недосяжні в реальному житті потреби, насамперед потреба в досягненні високої самооцінки і потреба в повазі з боку інших. Люди з низькою самооцінкою або ті, хто часто стикається з несхваленням оточуючих, а також депресивні і тривожні люди будуть найбільш схильні створювати ідеальне «Я» on-line. Наслідком Інтернет-залежності може стати десоціалізація особистості, яка виступає у формі зневаги до товариства собі подібних¹⁷. Ще одним способом аутодеструкціі особистості є гемблінг – патологічна пристрасть до азартних ігор. Уже в давнину люди усвідомлювали, що азартні ігри спричиняють руйнівний вплив на людину, і намагалися запобігти його, забороняючи даний вид ігор. Так, перший з відомих законів про азартні ігри – Lex aleatoria (alea – гральна кістка) був прийнятий в Древньому Римі в III до н.е. Він забороняв азартні ігри і дозволяв всі інші: громадські, спортивні, в тому числі і гладіаторські. У Стародавньому Китаї відправляли на каторгу за гру в шупу (різновид гри в кості). У 1188 р. англійський король Генріх II заборонив хрестоносцям грати в кості. У Франції гра в кості була заборонена указами 1291, 1391 і 1396 рр. Азартні ігри в сучасному суспільстві приймають різні форми включаючи казино і рулетку, ігри на тоталізаторі (легальні і нелегальні), гри з числами, лотереї, кістки, бінго і карти. Їх поширеність пояснюється в тому числі і тим, що в літературі, засобах масової інформації пропонується міф про зв'язок гри з багатством, свободою, силою. Наслідком патологічного пристрасті до азартних ігор є деструктивні зміни особистості. У патологічних гравців відбувається деформація потреб і мотивів, найважливішою з яких стає потреба в грі, порушення вольової регуляції поведінки – нездатність припинити гру, відбувається спотворення самооцінки, яка напряму зв'язується з успішністю гри¹⁸. Зрозумілим, є те, що дана залежність є доволі затратною в матеріальному плані, а тому може штовхати на шлях вчинення злочинів, переважно з корисливих мотивів.

Крайньою формою аутодеструктивні діяльності людини є суїцид. Кількість самогубств у європейських країнах приблизно в три рази перевищує число вбивств. Під самогубством (суїцидом) розуміється умисне позбавлення себе життя. Самогубством не вважається позбавлення себе життя особою, що не усвідомлює своїх дій або їх наслідків через психічний стан або дитячий вік (зазвичай до 5 років). За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у 2-й половині XX ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією до постійного зростання: 400 — 600 тис. осіб у рік на планеті кінчають життя самогубством. Кількість же тих, хто вчинив замах на самогубство, у 8—10 разів більша. Відповідно до критеріїв ВООЗ психічне здоров'я нації перебуває під загрозою, якщо число суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення (рівень суїцидальної активності). Серед країн з високим її рівнем — Латвія (42,5 суїцида), Литва (42,1), Естонія (38,2), Росія (37,8), Угорщина (35,9). За даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, Україна теж увійшла до числа країн з високим рівнем суїцидальної активності. При цьому цей показник весь час підвищується: 19 — у 1988 р. та 29,8 — у 1999 р. Смертність серед чоловіків від самогубств у 3 рази вища, ніж серед жінок. Найбільший відсоток самогубств припадає на людей похилого віку¹⁹.

Існують різні класифікації самогубств. Е. Дюркгейм розрізняв самогубства егоїстичні (результат ослаблення соціальних зв'язків індивідів), аномічні (характерні для суспільства, яке перебуває в стані аномії), альтруїстичні (здійснюються заради інших людей або в ім'я високої мети) і фаталістичні (як наслідок надмірного соціального контролю, «надлишку регламентації», наприклад в армії, пенітенціарних установах)²⁰.

Вітчизняні дослідники поділяють суїциди на три основні групи: дійсні, демонстративні і приховані. Істинний суїцид направляється бажанням померти. Він не буває спонтанним, хоча іноді й виглядає досить несподіваним. Такому суїциду завжди передує пригнічений настрій, депресивний стан або просто думки про відхід з життя. Причому оточуючі такого стану людини можуть не помічати. Іншою особливістю дійсного суїциду є роздуми і переживання з приводу сенсу життя. Демонстративний суїцид не пов'язаний з бажанням померти, а є способом звернути увагу на свої проблеми, покликати на допомогу, вести діалог. Це може бути і спроба своєрідного шантажу. Смертельний результат в даному випадку є наслідком фатальної випадковості. Прихований суїцид (непряме самогубство) - вид суїцидальної поведінки, що не відповідає його ознакам в строгому сенсі, але має ту ж спрямованість і результат. Це дії, що супроводжуються високою ймовірністю летального результату. Більшою мірою це поведінка націлена на ризик, на гру зі смертю. Схильні до такої поведінки люди вибирають не відкритий відхід з життя «за власним бажанням», а так зване суїцидально-обумовлену поведінку. Це і ризикована їзда на автомобілі, і заняття екстремальними видами спорту або небезпечним бізнесом, і добровільні поїздки в гарячі точки, і вживання сильних наркотиків, і самоізоляція²¹.

Такими є основні прояви аутотодеструктивної діяльності. Слід сказати, що в підручниках кримінології недостатня увага приділяється комплексному вивченню злочинності та самодеструктивної діяльності. Особливо це стосується суїциду та злочину.

Зовнішня ж деструкція також має велике різноманіття проявів, які загалом можна об’єднати у дві великі групи – антисоціальна поведінка (деліктвентна) і асоціальна поведінка (аморальна). Хоча, зрозуміло, цей поділ є неідеальним, адже чимало проявів протиправності (вбивства, зґвалтування, давання хабара тощо) прямо порушують і норми моралі, вони є водночас і аморальними і протиправними.

Зазвичай активне практикування аморальної поведінки передує злочинному шляху і загалом більш загрозливій деліквентній поведінці в цілому. ЇЇ ознаки проявляються вже в дитячому віці: відсутність емоційної прихильності до батьків і близьких, брехня, жорстокість, що виявляється до тварин чи більш слабких дітей, агресивність. Потім йде розвиток до шкільних прогулів і залучення до асоціальної групи однолітків. За цим слідує дрібне хуліганство, знущання над молодшими і слабкими, віднімання дрібних кишенькових грошей у молодших, вплутування в бійки, бродяжництво, пізні повернення додому, різноманітні сексуальні девіації (безладне статеве життя, проституція, гомосексуалізм тощо). Асоціальна поведінка набула широкого поширення у великих містах, де навколо численних центрів проведення вільного часу (дискотеки, пивні бари) нерідко створюються умови, які полегшують залучення підлітків у різні види злочинної діяльності. Специфіка міста, як соціального утворення полягає в тому, що воно завжди є каталізатором суспільних процесів²². Асоціальна поведінка поєднується зазвичай з вживанням різних речовин, що змінюють психічний стан, в ряді випадків з азартними іграми, тобто поєднання асоціальної і адиктивної поведінки. Особи з асоціальною поведінкою вже в ранньому підлітковому віці починають курити, вживати алкоголь та інші ейфорізуючі речовини.

Антисоціальна (делінквентна) – це поведінка, що суперечить правовим нормам, що загрожує соціальному порядку і благополуччю оточуючих людей. Вона включає будь-які дії чи бездіяльность, заборонені законодавством.

Проявляється в адміністративних правопорушеннях, злочинах, цивільно-правових проступках, дисциплінарних проступках тощо.