Лекція 2. Виробництво, його сутність та роль у житті суспільства

1. Зміст і структура суспільного виробництва.

2. Ресурси виробництва та їх види. Основні фактори виробництва.

3. Економічний вибір. Крива виробничих можливостей.

4. Ефективність виробництва, сутність, економічні та соціальні показники.

Питання перше. Зміст і структура суспільного виробництва

Виробництво — це доцільна ді­яльність людей, спрямована на задоволення їхніх потреб. Ре­зультатом виробництва є матеріальні й нематеріальні блага, які задовольняють людські потреби. Погляди на зміст поняття "виробництво" як і на "багат­ство" зазнали змін. На науковому і побутовому рівні під багат­ством розуміли тільки матеріальні блага, а під виробництвом — виготовлення тільки матеріально-речових предметів. Сферою, де створювали матеріальні блага, а отже, й багатство народу, фізіократи вважали сільське господарство (головно землеробство). Адам Сміт розширив цю сферу, увівши до неї промис­ловість. Це означало, що джерелом багатства є вся праця, яка була докладена до створення матеріальних благ (речей).

Однак ще з ХІІІ ст. висловлювали думки й щодо інших — не­матеріальних — форм багатства. Адже людина має не тільки ма­теріальні, а й духовні потреби, які можуть бути задоволені тільки нематеріальними благами і послугами. Тому виробництво має виробляти і матеріальні, і нематеріальні блага й послуги.

Наприкінці XIX ст. особливу увагу проблемі нематеріаль­них благ приділяв англійський економіст А. Маршалл.

Виробництво нематеріальних благ і послуг істотно зросло у XX ст., особливо в другій половиш, що зумовлено надзвичайним попитом на них. Адже нематеріальні форми багатства важливі для розвитку працівника, його інтелектуальних і фізичних здіб­ностей, фахових знань, підвищення освітнього і культурного рівня. Тому зміст поняття виробництво сьогодні розширився і зба­гатився. Вважають, що процес виробництва нині охоплює створен­ня і матеріальних благ та послуг, і нематеріальних.

Процес пристосування багатства природи до потреб людей означає взаємодію людини з природою і навколишнім середовищем.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво.

Матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги.

Нематеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей.

Взаємозв’язок матеріального і нематеріального виробництва:

• матеріальне виробництво створює матеріально-технічну базу для функціонування і відтворення як самого себе, так і сфери нематеріального виробництва;

• нематеріальне виробництво задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному піднесенні, забезпечуючи тим самим умови для нормального відтворення усіх працівників, у тому числі і сфери матеріального виробництва.

Для здійснення процесу суспільного виробництва необхідна наявність праці (робочої сили), засобів праці і предметів праці (рис. 5.1).

Рис. 5.1 Елементи процесу суспільного виробництва

Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці.

Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які часто називаються капіталом.

Робоча сила являє собою особистий фактор, а засоби виробництва – уречевлені фактори виробництва ( ресурси).

Засоби виробництва і працівники в їх єдності і взаємодії утворюють продуктивні сили .

Продуктивні сили знаходяться у стані безперервного розвитку. У їхньому історичному прогресі виділяються три великі епохи:

• до індустріальна, заснована на ручних ремісничих знаряддях праці;

• індустріальна, заснована на великій техніці;

постіндустріальна, основою якої є електронізація та інформатизація суспільства.

Форма організації суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило.

Основні риси натурального господарства:

1) замкнутість економічної діяльності (кожна господарська одиниця відокремлена від інших, спирається на власні виробничі та природні ресурси, забезпечує себе всім необхідним для життя, тобто є самодостатньою);

2) ґрунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці;

3) відсутність обміну (продукція розподіляється між учасниками господарства і безпосередньо надходить до їхнього особистого споживання без зворотних зв’язків);

4) натуральне виробництво – це панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях;

5) натуральне виробництво малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил.

Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

Товарне виробництво – така форма організації суспільного господарства, коли продукти виробляються не для власного споживання їхніми виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Причини виникнення товарного виробництва:

1) суспільний поділ праці – спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Поділ праці є об’єктивною основою необхідності обміну результатами діяльності виробників;

2) соціально-економічна відокремленість виробників, яка робить їх економічно самостійними товаровласниками. Економічною основою відокремленості виробників є приватна власність на засоби виробництва.

Основні риси товарного виробництва:

1) на відміну від натурального господарства є відкритою економічною формою господарства;

2) між виробниками складаються не безпосередні господарські зв’язки, а опосередковані, тобто через обмін продуктами своєї праці як товарами;

3) виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів;

4) товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах властивих йому економічних законів (закону вартості, попиту й пропозиції, конкуренції, грошового обігу та ін.).

Типи товарного виробництва:

а) просте товарне виробництво – це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок.

б) розвинуте товарне виробництво – це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії.

Питання друге. Ресурси виробництва та їх види. Основні фактори виробництва.

Для ведення господарської діяльності використовують засоби, які прийнято називати ресурсами. Виробничі ресурси складаються з усього того, що неодмінне для виробництва товарів і послуг, потрібних людям. Це фабричні й сільськогосподарські будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту, зв'язку, незліченні види праці, земля, найрізноманіт­ніші корисні копалини тощо.

Одні з цих ресурсів дає природа (відновлювані й невіднов­лювані), і вже тому вони абсолютно обмежені (земля, корисні копа­лини). Інші ресурси обмежені, оскільки обмежений наш власний розвиток (праця, знання, інформація, вміння, кваліфікація, види використовуваної енергії тощо). У будь-якому разі у кожний момент часу суспільство має лише певний обсяг ресурсів, які неможливо моментально збільшити. Правда, обмеженість ресурсів дещо віднос­на, бо вона зумовлена рівнем потреб. Звуженням потреб можна порів­няно зменшити й обмеженість ресурсів.