Тема № 1. Теоретико-методологічні основи психологічної освіти.

План.

1. Сутність освіти.

2. Цільові орієнтири психологічної освіти.

3. Структура психологічної освіти.

4. Принципи психологічної освіти.

1. Сутність освіти.

Освіта складний соціокультурний феномен. Освіта визначається як цілеспрямований процес залучення дитини до культури, іншими словами, процес переводу людини з деякого початкового стану в деякий бажаний. Однак за межами уваги залишилася його суть, яка розкривається через уточнення: кого ми ведемо (що є людина?), Куди (яка мета освіти і хто її визначає?) І яким шляхом? Ймовірно, яку б галузь освіти ми не взяли (психологічну, математичну, історичну, екологічну та ін..), без відповіді на ці питання не обійтися. Дійсно, всі ці галузі включені в цілісний процес утворення людини і є його компонентами, а значить, їх цілі не можуть бути визначені поза контекстом цілей освіти. В іншому випадку ми ризикуємо втратити ту «провідну нитку», яка задає орієнтацію і навіть диктує необхідність кожного компонента.

Для того щоб охопити все різноманіття людської дійсності і знайти в ній місце освіти, необхідно з'ясувати, заради чого воно існує. Що значить освіта для кожної людини і людства в цілому? Тут можливі різні ракурси аналізу: розгляд ролі освіти в культурі (загальнокультурна та етнокультурна функції), в суспільстві (суспільна функція), значення освіти для кожної людини (гуманістична функція). Розгляд функцій допоможе нам співвіднести освіту з більш широким контекстом дійсності, виявити його цілі і уточнити пріоритети, щоб згодом проектувати психологічну освіту з точки зору конкретних, усвідомлених теоретико-методологічних позицій.

Функції освіти

Функції освіти є проявом її необхідних властивостей, співвідносні з різними областями дійсності. У функціях освіти закладена її роль в системах більш високого ієрархічного рівня (культура, суспільство, людина). Традиційно виділяють три її функції: культурну, суспільну й гуманістичну. Якщо розглядати культуру як специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, що виявляє себе у світі матеріальних і духовних цінностей, то взаємодія культури і освіти має дві сторони. Перша «проникнення» культури в освіту, набуття нею змісту і власної форми (освіта є галуззю масового духовного виробництва і засобом трансляції культури), друга відтворення культури через її реальне існування в людині (збереження і розвиток культурних досягнень).

Суспільна функція освіти виявляється в тому, що вона є інститутом соціалізації особистості, підготовки нових членів суспільства. Від того, наскільки ефективно освіта виконує соціальне замовлення, залежить розвиток виробництва і інших сфер суспільного життя.

У гуманістичній функції освіти відбивається її значимість для кожної особистості. Ефективність реалізації даної функції освіти виявляється в тому, наскільки успішно вона забезпечує основу для задоволення потреб і досягнення життєвих цілей. Що ж людина може знайти для себе в освіті? Яка освіта придбає особистісну значимість для всіх людей? Не такі вже прості питання, оскільки вони сягають корінням в уявлення про природу людини, її роль і місце у Всесвіті, і можуть вирішуватися тільки в контексті розуміння цілей, цінностей людини і навіть призначення і сенсу життя.

Відомий педагог, доктор психологічних наук Ш.О. Амонашвілі будує свою педагогіку на фундаментальних припущеннях, аксіоматичних засадах, суть яких надана в наступних трьох положеннях:

1. Душа людини є реальна субстанція;

2. Вона спрямована до вічного сходження і удосконалення;

3. Земне життя є відрізок шляху сходження.

З цих припущень виводяться три постулати.

1. Дитина є Явище в нашому земному житті, а не випадковість. Вона народжується тому, що мала народитися, вона є як би на поклик людей; людина народжується для людини, люди потрібні один одному, потребують один одного, бо вони творять один одного і самих себе теж.

2. Дитина як явище несе в собі своє життєве завдання, життєву Місію, якій вона повинна слугувати. Це її служіння, його Місія звернена на благо людей на близьких і рідних, на знайомих і незнайомих, на нинішні і майбутні покоління, на планетарну еволюцію. Є люди носії великих місій для людства. Розкриття і затвердження таких місій пов'язано зі сприянням інших людей. Кожна людина є шлях в житті для іншого.

3. Дитина несе в собі величезну енергію Духа. Він як істота космічна, як мікрокосм виношує в собі могутність і безмежність макросвіту і спрямований до обіймам цього світу! Вона як людина прагне стати боголюдиною. Ці устремління до одухотворення своєї сутності Дитині властиві спочатку. Почуття володіння необмеженою енергією Духа живить всі вищі устремління Дитини.

Освітня парадигма – це сукупність теоретичних передумов, що визначають конкретні підходи до проектування процесу освіти і саму освітню практику (тактичні педагогічні завдання, стиль взаємодії учасників і пр.). Освітня парадигма, з одного боку, є частина наукової парадигми, з іншого відображення особистої філософії педагога, що творить освітній процес.

Розведемо поняття наукової та освітньої парадигми. Відомо, що традиційно поняття парадигми використовується для позначення деякої єдиної «матриці», крізь яку більшість учених дивляться на досліджувану реальність в певний історичний період. Парадигма є підставою вибору наукових проблем, моделлю, зразком дослідницьких завдань. У гуманітарних науках парадигма визначається баченням світу в людині і людини в світі, визнанням наявності в неї тих або інших сторін, підходами, способами його вивчення (методами наукового дослідження).

Освітня парадигма також виходить з певного розуміння сутності людини, але, на відміну від наукової, концентрує увагу не на способах пізнання, а на розумінні того, що є справжньою освітою. Тому вона не стільки в процесі пізнання реальності, скільки в теоріях освіти і у вирішенні його практичних завдань. У рамках однієї наукової парадигми, яка визначається типом раціональності (В.С. Стьопін), може існувати цілий ряд освітніх парадигм, що різняться поглядами на природу освітніх цінностей, цілей і процесів, зміст і технології навчання і виховання.

В даний час своєрідна «мода на гуманізм» тягне за собою появу безлічі теорій гуманізації освіти, іноді застосованих сюди без жодних підстав. Використовувані в педагогічній науці та практиці заголовки «суб'єкт-суб'ектна педагогіка», «педагогіка співробітництва», «гуманна педагогіка», «педагогіка особистості», «особистісно-орієнтована освіта» різноманітні і часто відображають не істоту, а лише акценти педагогічного процесу.

Таблица 1.

Сравнительный анализ образовательных парадигм и их проявления

Признаки сравнения	Авторитарная парадигма	Деятельностная парадигма	Гуманистическая парадигма
1	2	3	4
Представления о человеке	Природа человека асоциальна и деструктивна, необходимы постоянное внешнее управление и контроль. Ценность человека определяется пользой, которую он может принести обществу	Человек — существо активное, избирательно относящееся ко внешним воздействиям, стремящееся к достижению собственных целей, которые по своей природе социальны. Во внутреннем опыте человека нет ничего, чего не было бы вовне	Каждый человек неповторим и самоценен, наделен от природы (от Бога) не только актив­ностью, стремлением к само осуществлению, но и уникальным потенциалом, раскрытие которого и есть цель развития человека
Смысл образования	«Окультуривание», адаптация биологической природы человека к жизни в обществе; под­готовка путем трансляции ЗУН к «настоящей» (приносящей пользу обществу) жизни	Трансляция социокультурного опыта; формирование необходимых обществу качеств личности; развитие способностей, понимаемых как средства общественного развития	Раскрытие духовного потенциала; поддержка и помощь в самоопределении, самореализации, самостроительстве; развитие субъектности как самоценности
Объект воспитания	Поведение, внешние проявления человека	Мотивы и цели деятельности	Личность, ее ценностно-смысловая сфера, субъектность
Базовые педагогические ценности	Нормативность, управляемость, исполнительность, дидактическая задача	Активность, самостоятельность, соответствие развития социальным целям, мораль	Ребенок, индивидуальность, субъектность, духовность, свобода, творчество, диалог.
Содержание образования	Отчужденные от ученика, раздробленные, типовые, единые для всех знания и способы деятельности, необходимые человеку для выполнения соци­альных функций	Научные знания, опыт различных видов деятельности, лич­ностные качества, отраженные в умственном, нравственном, гражданском, эстетическом, трудовом и др. направлениях воспитания	Содержание «сливается» с процессом его реализации:знания и умения как обогащение субъективного опыта ребенка; ценности личности как интери оризованные ценности культуры, опыт «быть личностью», субъектом своей жизнедеятельности
Основные методы	Репродуктивные методы обучения, распоряжение, запрет, поощрение и наказание, словесные методы воспитания	Активные методы обучения, включение воспитанников в разнообразные виды деятельности	Творческие, диалоговые методы обучения, игра, создание личностноразвивающих ситуаций, условий для выявления смысла, развития субъектности
Характеристика активности педагога	Научить,указать, сдержать, подчинить, транслировать	Активизировать, направить, организовать усвоение, сформировать, развить	Помочь, поддержать, создать условия, раскрыть, понять, познать, реализовать себя
Преобладающая стратегия общения	Императивная — воздействие на объект	Манипулятивная —учет индивидуальных особенностей учеников с целью приведения их к желаемому педагогом решению	Развивающая — диалог двух личностей, каждая из которых уникальна, имеет право на собственное мнение, на то, чтобы быть понятой и принятой