31. Тоталітаризм: проблемні комплекси вивчення.

Термін «тоталітаризм» походить від латинського слова «totalis», що означає «весь», «цілий», «повний». На практиці тоталітаризм встановився в ряді країн у першій половині XX ст. Тоталітаризм - це повний (тотальний) контроль і жорстка регламентація з боку держави над усіма сферами життєдіяльності суспільства і кожною людиною, що спираються на кошти прямого збройного насильства. При цьому влада на всіх рівнях формується закрито, як правило, однією людиною або вузькою групою осіб з правлячої еліти. влада широко використовує розвинену каральну систему, політичний терор, тотальну ідеологічну обробку громадської думки.

Однак значно раніше тоталітаризм розвивався як напрям політичної думки, обгрунтовує переваги етатизму (необмеженої влади держави), автократії (від грецького «самовладний», «має необмежене право»). У далекій давнині ідеї тотального підпорядкування індивіда державі були реакцією на розвинуте різноманіття людських потреб і форм поділу праці. Вважалося, що примирити різні інтереси і тим самим досягти справедливості можна лише за допомогою сильної держави, яке буде керувати усіма соціальними процесами. Представник однієї з основних філософських шкіл Стародавнього Китаю - школи закону («фа-цзя») Шан Ян (середина 4 тис. до н. Е..) Зазначав, що справжня доб-родетель «веде своє походження від покарання ». Встановлення чесноти можливе Лише «шляхом страт і примирення справедливості з насильством». Держава, по Шан Яну, функціонує на основі наступних принципів: 1) повне однодумність, 2) переважання покарань над нагородами, 3) жорстокі кари, що вселяють трепет, навіть за дрібні злочини (наприклад, людина, що упустила по дорозі палаючий уголек, карається смертю) , 4) роз'єднання людей взаємною підозрілістю, стеженням і доносительством.

Автократична традиція в управлінні товариством була властива політичної думки не тільки Сходу, а й Заходу. Тоталітарні ідеї виявляються в політичній філософії Платона і Аристотеля. Так, для формування морально досконалої людини, за Платоном, необхідно правильно організоване государство, яке здатне забезпечити загальне благо. Для правильно організованого держави головне полягає не в тому, «щоб лише дехто в ньому був щасливий, але так, щоб воно було щасливо все в цілому». Заради блага цілого, тобто справедливості, забороняється або скасовується все, що порушує державну єдність: забороняється вільний пошук істини; скасовуються сім'я, приватна власності, оскільки вони роз'єднують людей; держава жорстко регламентує всі сторони життя, в тому числі приватне життя , включаючи статеву; затверджується уніфікована система виховання.

Всякий раз, коли в розвитку людського суспільства відбувалися помітні зрушення в системі поділу влади й з'являлися нові групи потреб, це призводило до певної втрати керованості соціальними процесами. Помітно ускладнене і диференційоване суспільство далеко не відразу знаходило адекватні способи регуляції, що викликало зростання соціальної напруженості. Влада на перших порах намагалися подолати виникає хаос початкового етапу структурних змін системи простими рішеннями, пошуком ідеї, здатної об'єднати всі групи суспільства. Так відбувалося теоретичне прирощення ідей тоталітаризму.

Пізніше, на початку XX ст., Тоталітарна думку втілилась в політичну практику в ряді країн, що дозволило систематизувати і виділити ознаки тоталітаризму, сформулювати його видову специфіку.

На основі функціонування тоталітарних режимів у Німеччині та СРСР була створена теорія тоталітаризму. Найбільш повно вона викладена в роботах Т. Адорно «Авторитарна особистість», А. Хайєка «Дорога до рабства», X. Арендт «Історія тоталітаризму», К. Фрідріха і 3. Бжезінського «Тоталітарна диктатура і автократія», М. Джиласа «Новий клас», Е. Фромма «Некрофіли і Адольф Гітлер» та ін.Використовуючи матеріали судового процесу над компартією США (1951), К. Фрідріх і 3. Бжезінський виявили родові ознаки тоталітаризму як режиму: гегемонія однієї партії, всевладдя поліції, монополія однієї ідеології, заперечення прав людини.

Грунтуючись на висновках К. Фрідріха і 3. Бжезінського та узагальнюючи практику франкфрутського режиму в Іспанії, X. Лінц виділив наступні елементи тоталітарного режиму:

1) сильно централізована, моністична структура влади, в якій панівна група «не несе відповідальності ні перед яким виборним органом і не може бути позбавлена влади інституційними мирними засобами». Структура влади в таких режимах має пірамідальну форму, вершину якої вінчає лідер (вождь) або група. Всі види влади (за-законодавче, виконавча, судова) фактично сконцентровані в руках правлячої групи або вождя. Неодмінною умовою функціонування є сакралізація вождя;

2) монопольна, деталізована ідеологія, легітимно діючий режим і пронизує його якимось величчю истори чеський місії. Значення монопольної ідеології в подібних системах велике, оскільки саме вона виступає в якості механізму, форми-рующего потреби і мотивації індиві-дів, інтегрує суспільство навколо пріоритетних цілей. З під чи-гання суспільства досягнення спільної для всіх ідеї, кол-лек тивної мети починає формуватися тоталітарний режим. Зведення всього різноманіття потреб до досягнення єдиної мети не залишає місця для свободи і автономності окремої особистості;

3) активна мобілізація населення на виконання поли тических і соціальних завдань за допомогою цілого ряду монополітичних інститутів, включаючи єдину, масо-ву партію, які практично душать у зародку будь-яку форму автономної суспільної і політичної організації

Тоталітарні системи відносяться не до саморозвиваючихся утворень, які базуються на природно-історичних механізми еволюції (приватний інтерес, вільний індивід, приватна власність, нерівність), а до мобілізаційним. Мобілізаційні системи функціонують за рахунок використання ресурсів страху і примусу. Для цього правляча еліта формує «образи ворога» (внутрішнього і зовнішнього) для концентрації соціальної енергії мас при вирішенні конкретних завдань. Крім того, тоталітарний тип влади апелює і до цінностей (або класовим, або національним), проводить тотальне промивання мізків. Однак мобілізаційні системи повинні формувати і власну соціальну базу, на яку могли б спертися. Тому можна виділити і третій ресурс, який використовують тоталітарні режими, - винагорода індивідів, груп або цілих соціальних класів символічними або статусними знаками відмінності (підвищення статусу, надання економічних або матеріальних переваг певним категоріям або населенню в цілому). Поряд із зазначеними ознаками слід відзначити відсутність в тоталітарних системах вільного індивіда і громадянського суспільства (їх поглинає політика), а також високу ступінь мілітаризації всіх сфер суспільного життя.

До XX в. встановлення тоталітаризму ускладнювалося відсутністю умов, які могли б забезпечити тотальний контроль держави за суспільством і особистістю. Тільки з вступом людського суспільства в індустріальну фазу розвитку, що ознаменувався появою системи масових комунікацій, що надала можливості для ідеологічного контролю за суспільством і тиражування певних цінностей, держава опинилася в стані повністю підпорядкувати собі суспільство. Отже, тоталітаризм з'явився реакцією соціального та етнічного маргінала на індивідуалізм, на зростаючу складність соціального життя, жорстку конкуренцію, глобальне відчуження індивіда, безсилля перед навколишнім ворожим світом. Маргінальні верстви приваблювали гасла масових партій, які обіцяли гарантувати соціальну захищеність, стабільність, підвищення життєвого рівня, зрівнялівку (під виглядом рівності).Диференціація соціальних ролей і функцій, обумовлена поділом праці в індустріальних суспільствах, посилювала взаємозалежність індивідів і груп в рамках соціуму. Потреба в подоланні цього різноманіття та забезпечення цілісності соціально-диференційованого суспільства помітно підвищувала інтегративну роль держави і скорочувала обсяги індивідуальної свободи.

Об'єктивно сприятливі передумови для формування тоталітарних режимів зовсім не означають фатальної неминучості їх встановлення - все залежить від зрілості громадянського суспільства, наявності демократичної політичної культури, розвинених демократичних традицій.

"Історичний досвід показує, що тоталітарні режими найчастіше виникають при надзвичайних обставинах: в умовах наростаючої нестабільності в суспільстві; системної кризи, що охоплює всі сфери життя; необхідності вирішення якої-небудь стратегічного завдання, надзвичайно важливою для країни.

Світова практика дозволяє виявити два різновиди тоталітарного режиму: праву і ліву.

Права різновид тоталітаризму представлена двома формами - італійським фашизмом і німецьким націонал-соціалізмом. Правими вони вважаються тому, що зазвичай зберігали ринкову економіку, інститут власності, спиралися на механізми економічного саморегулювання. Лівим різновидом тоталітаризму був радянський комуністичний режим і подібні режими в країнах Центральної та Східної Європи, Південно-Східної Азії, на Кубі. Він спирався (а в ряді країн до цих пір спирається) на розподільну планову економіку, знищує ринок, "Якщо той існує. вікову мрію про справедливе і досконале суспільство.

Реакція на індівідуалізм зберігає свою актуальність і сьогодні у країнах з нерозвиненим громадянським суспільством, низькою політич-ської культурою. Подолання даного синдрому вимагає активного впровадження "в політичне життя принципу вільної конкуренції з обов'язковими умовами - повагою усіма учасниками політичної боротьби« правил гри », законослухняністю, з засвоєнням громадянами демократичної системи цінностей