Тема 2.3. : Діловодство в Запорозькій Січі

1. Виникнення Запорізької Січі.

2. Ведення справ на Січі.

Література:

1. Зубенко Л.Г. Ділові папери в менеджменті: навч. посібник. – К. : ТОВ „УВПК”, 2002. – 272с.

2. Палеха Ю.І. Управлінське документування: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту,2003.

1.Виникнення Запорізької Січі

Від початку освоєння уходниками — біглими селяна­ми, міщанами та збіднілими шляхтичами земель Середнь­ого Подніпров'я вони в придатних місцях будували неве­личкі укріплення (засіки, січі). Поступово виникла система укріплень, а згодом сформувався й союз козаць­ких поселень. У 40-х роках XVI ст. на острові Хортиця було збудовано укріплене зямляними валами та де­рев'яним частоколом поселення, у якому й розташувався козацький гарнізон. Так утворилася Запорозька Січ — центральне укріплення козаків.

У той же час визрівав грунт для останньої унії між князівством Литовським і все більш могутнішою Поль­щею. Кінець-кінцем 1 липня 1569 р. була підписана Любленська унія, згідно з якою ці дві країни об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту з виборним королем, спільним сеймом, спільною казною й грошовою одини­цею та системою справочинства. Втративши свою держа­вність, Литва стала частиною Речі Посполитої, зберігаю­чи автономію лише у місцевому управлінні, а майже всі українські землі опинилися під владою кріпосницької й католицької Польщі.

Захоплені Польщею українські землі поділились на шість воєводств, які в свою чергу складались з повітів; їх очолили старости й коштеляни (коменданти фортець).

Українська мова вживалась в судово-адміністративних установах лише трьох воєводств — Волинському, Брацлавському й Київському. Вищою судовою інституцією був Люблінський трибунал. У волостях і повітах діяли місцеві сеймики, у яких шляхта вела справочинство і обирала судо­вих урядовців та своїх представників до сеймів і трибуналів. Намагаючись окатоличити українське населення, польські королі щедро роздавали землі українським шлях­тичам, урівнюючи деяких з них у правах з польськими. Ук­раїнські пани, дотримуючись своїх станових та особистих інтересів, як правило, засвоювали польську мову, навер­талися до католицької віри. Згідно з прийнятою в 1557 р. «Установою на волоки» всі землі розбивались на однакові ділянки 19,5 га — волоки. За цим документом визначались платежі й повинності селян — два дні на тиждень з однієї волоки. Скарги («супліки») селян до державних судів май­же не розглядались, а кріпосним селянам узагалі не було куди скаржитись, оскільки суд над ними був панський. То­му з районів найбільшого розвитку панщини — Галичини, Волині, Північної Київщини — селяни втікали на слободи або на Запоріжжя, де й ставали козаками.

2. Ведення справ на Січі

Справочинством в Запорізькій Січі відали генеральний писар та генеральний і полкові судді. Кожний полк поділявся на сотні з осередками в невеличких містечках, розташованих на полковій території. Цивільна і військова влада над усіма козаками відповідної території належала козацьким старшинам, які й розбирали безпосередньо справи своїх підлеглих та вели діловодство. Вищим орга­ном влади на Січі була загальна рада, котра вирішувала всі найважливіші питання зовнішнього й внутрішнього життя. Проводилась Рада тричі на рік, на ній були при­сутні всі козаки, які й мали право голосу.

Поряд із зростанням значення ко­зацтва новою енергією наповнилося ук­раїнське релігійне й культурне життя. Для релігійної та культурної верхівки Києва, значна частина якої була пов'яза­на з Могилянською колегією, настав час «духовного злету й інтелектуального роз­витку» . З одного боку відродження православ'я сприяло послабленню по­лонізації, а з іншого — впровадженню в українську культу­ру західних елементів, які в пізніші часи уповільнювали русифікацію й водночас розвинули риси, що відрізняли ук­раїнців від сусідніх народів. Рушійною силою православно­го відродження стала стародавня Києво-Печерська Лавра, в якій у 1610 р. було здійснено грандіозний видавничий про­ект, опубліковано близько ЗО книг, що перевершувало за­гальну кількість усіх книжок, надрукованих в Україні до то­го часу. Провідним українським діячем П. Могилою були систематизовані православні догми та обряди й підготовле­ний до друку перший православний Кетехізис.

Прикладом змін в українській свідомості й діловодстві можна навести звернення простого козацького сотника до високого польського урядника. «А що ваша милість пи­сав до нас недавніми часами, що нам простим людям не го­диться до воєвід грамот писати, то ми за ласкою Божою тепер не є прості, але лицарі Війська Запорозького... Боже дай, щоб здоров був пан Богдан Хмельницкий, гетьман усьо­го Війська Запорозького. А пан полковник у нас тепер за воєводу, а пан сотник за старосту, а отаман городовий за суддю».

Протягом козацької ери соціально-економічна політи­ка здійснювалась в судах, фінансах, армії. Самоврядуван­ня сприяло піднесенню української еліти, гордої своїми традиціями. Навіть вже у 1767 р. українські старшинські посли відкинули реформи Катерини II, впевнено заявивши: «Наші закони найкращі». Приклад самоврядування ко­заччини надихав багато поколінь українців у їхніх праг­неннях створити свою власну національну державу.