3. Особистий прийом громадян

Завдяки добре організованому особистому прийому, уважному ставленню керівників установ, підприємств, працівників місцевих органів влади до повсякденних потреб і запитів громадян значною мірою знижується кіль­кість заяв і скарг, що надходять у різні державні органи та громадські організації.

Кожна установа повинна мати книгу для запису в стислій формі імені та по батькові відвідувача, суті його заяви та напряму розгляду справи.

Прийом громадян проводиться у встановлені і дове­дені до їхнього відома дні та години, передусім зручні для них, за потреби — у вечірні години. Відповідальність за проведення прийому громадян покладається на керівників установ, організацій, підприємств.

Велике значення мають форма прийому, обставини, за яких він відбувається, вміння керівника вислухати відвідувача, зрозуміти суть скарги чи заяви, чуйне, уваж­не ставлення до співрозмовника тощо. Тому до прийому громадян слід ретельно готуватися: продумати його дні і години, підготувати приміщення, створити ділову атмо­сферу. Відповідальний за прийом повинен фіксувати все, про що говорив заявник і рішення, яке прийняв ке­рівник установи.

Облік прийому громадян ведеться на спеціальній картці, що містить такі реквізити: порядковий номер, дата прийому; рік; ім'я, по батькові, прізвище та адреса заявни­ка; зміст заяви; прізвище особи, яка веде прийом; резуль­тати розгляду заяви. В разі повторного прийому на зворот­ному боці картки особа, яка веде його, зазначає дату і результат повторного розгляду заяви .

Громадянин, який прийшов на прийом, має дістати задовільну відповідь або роз'яснення (у разі непра­вомірності прохання). Якщо ж питання вимагає додатко­вого вивчення, відвідувачеві пояснюють, що його заяву буде розглянуто найближчим часом, не перевищуючи строки, визначені законом. У ряді випадків громадяни­нові дається проміжна відповідь щодо вжитих заходів за його заявою, повідомляється строк отримання остаточ­ної відповіді, пояснюється причина затримки.

Тема 7.6.: Робота з документами, що містять комерційну таємницю

1. визначення понять.

2. умови віднесення інформації до конфіденційної.

3. заходи щодо захисту комерційної таємниці.

4. особливості діловодст­ва в роботі з документами, що містять комерційну таємницю.

5. Зберігання конфіденційних документів.

Література:

1. Закон України від 27.03.1991 «Про підприємства в Ук­раїні» / Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991.—№ 24— ст.272

2. Закон України від 07.06.1996 «Про захист від добросовісної конкуренції» / Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №36— ст.164.

3. Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань, та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, 1998.

4. Діденко А.Н.Сучасне діловодство: Навч.посібник. – К.: Либідь, 1998. – 256с.

5. Палеха Ю.І. Управлінське документування: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту,2003. – 327с.

1. Визначення понять

В умовах конкуренції між фірмами, підприємствами установами актуальною проблемою стає збереження інформації, що становить їхню комерційну таємницю

Комерційна таємниця — це виробнича, науково-технічна, управлінська, фінансова та інша інформація, що використовується для досягнення комерційної мети (одержання прибутку, уникнення збитків, чесного здо­буття переваги над конкурентами) і яка вважається конфіденційною. До конфіденційної інформації нале­жать також ідеї, винаходи, відкриття, технологи, індивідуальні особливості комерційної діяльності, які да­ють змогу успішно конкурувати.