Розділ 2 : історія розвитку діловодства

Ми - пізнаємо, світ не тільки через органи слуху, дотику, смаку, нюху, але, й через слово. Саме воно здатне переноси­ти і передавати величезний обсяг інформації з минулого в сьогодення із сьогодення у прийдешнє.

Тема 2. 1. : Виникнення справочинства.

1. Історія розвитку писемності.

2. Складання документів у Київській Русі.

Література:

1. Діденко А.Н.Сучасне діловодство: Навч.посібник. – К. : Либідь, 1998.

2. Діденко А.Н.Сучасне діловодство: Навч.посібник. – 3-тє вид. - К.: Либідь, 2001.

3. Корж А.В. Документація праводілової сфери: Навч. посібник . – К.: Інститут держави і права, 2003.

4. Палеха Ю.І. Управлінське документування: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту,2003.

1. Історія розвитку писемності

З далеких часів дійшли до нас різні види документів, за допомогою яких ми пізнаємо історію своєї країни, її героїчне минуле, з'ясовуємо особливості побуту народу, правові форми та етичні норми взаємовідносин між сус­пільством і державою, між окремими особами, знайоми­мося з культурою становлення письмового мовлення.

До появи письма для оформлення міжплемінних до­говірних відносин, а також для полегшення запам'ятову­вання наші предки використовували палиці із зарубинами.

Щоб закріпити договір чи торговельну угоду, наприклад записки про взятий борг, на палиці робились зарубки, а потім її розрубували вздовж. Кожен брав собі по половині. При поверненні боргу, половинки, складали разом і перевіряли правильність розрахунків. Наскельні малюнки та написи виконувались примітивним інструментальним знаряддям (кам'яними сокирами, дов­бнями) на рівних кам'яних брилах.

З появою писемності виникає необхідність складати документи. Більше того, вважається, що саме нагальна потреба в укладенні різноманітних документів (угоди, до­говори, тестаменти) і викликала появу писемності як за­собу фіксації і збереження державної і приватної доку­ментації. Так, знайдені під час розкопок біля м. Сузи в 1901 р. французькими вченими на поверхні кам'яного стовпа клинописні тексти були законами, що належали вавилонському цареві Хаммурапі, який правив з 1792 до 1750 р. до н. е. Фігура бога сонця Шамаша над текстом начебто затверджувала закони і дозволяла цареві творити від його імені суд над усіма своїми підданими. Всього було близько трьох Сотень законів і всі вони, за заявою Хам­мурапі, захищали слаб­кого від сильного.

У палаці ассирійсько­го царя Ашшурбаніпала (668—633 р. до н. е.) під час розкопок у його бібліотеці Знайдено майже ЗО тисяч невеликих глиняних табличок, списаних маленькими клиноподібними знаками, випале­ними в гончарних печах і висушеними на сонні. Серед них — граматика і хроніки, що розповідають про важливі історичні події народів Межиріччя, договори між країна­ми, закони, звіти про будівництво, доноси чиновників, інформації розвідників про стан справ у сусідніх країнах, листи, скарги, договори, бухгалтерські книги тощо. Цікаво, що на всіх табличках стояв бібліотечний штамп — «Палац Ашшурбаніпала, царя Всесвіту, царя Ассирії».

Важко переоцінити внески вавилонян і ассирійців та їхніх шумеро-аккадських предків у культуру документу­вання. По-перше, це винайдення письма. Вавилонське клиновидне письмо, а точніше — шумерське, з якого воно розвинулось,— найдавніше у світі. Використовували його у різних видозмінах протягом трьох тисяч років, тоб­то довше, ніж сучасний латинський алфавіт. Цим письмом користувалися народи від Вірменських гір до Перської за­токи, від Егейського моря до кордонів Індії. Саме в Месо­потамії виник перший великий поетично-філософський твір «Сказання про Гільгамеша». Тема цього документу — пошуки людського безсмертя, основна ідея — безсмертя можна здобути лише корисними для людства справами — сягають справжньої філософської глибини і забезпечують йому почесне місце серед найвизначніших робіт усіх часів і народів.

Єгиптяни своє справочинство вели на папірусі — своє­рідному папері, виготовленому з тонких, висушених ко­ричневих смужок очерету, якого вдосталь росло в дельті Нілу. В музеї голландського містечка Лейден зберігся аркуш папірусу, з описом повстань в країні, зроблений писцем Іпусером в середині XVIII ст. до н. е. Велись записи також на особливим чином очищеній вапном і об­робленій крейдою овечій чи козячій шкі­рі — пергаменті. Ця назва походить від назви малоазіатського міста Пергам, де він вперше виготовлявся.

Біля підніжжя Ліванського хребта знайдені древні над­писи на камені, зроблені з букв фінікійського алфавіту, від якого пішов грецький. Написи датуються XIII ст. до н. е. Саме купці фінікійських міст Бібла, Тіра, Сідона відмови­лись від ієрогліфів і клинопису при веденні своїх ділових записів і винайшли зручнішу для запам'ятовування і сприйняття різновидність письма. У фінікійському ал­фавіті кожен значок-буква передавав окремий звук, і на­писані слова можна було читати, а не розшифровувати, як ієрогліфи, що означали то склад, то ціле слово. Винайдене фінікійцями алфавітне письмо широко розповсюдилось, і зараз більшість народів світу користуються цим алфавітом. Папір для письма був винайдений в Китаї приблизно в 105 році до н. е. Цай-Лунем, який придумав технологію його виготовлення із внутрішньої волокнистої частини кори бамбукового дерева. З Китаю папір було завезено в Самарканд, звідти араби доставили його в Іспанію. Зна­добилось майже 700 років, щоб мистецтво виготовлення паперу поширилось по всьому світу.

Уже давньоримський плебс вимагав уведення чітких «писаних» законів. Складання зафіксованих на папері за­конів та правил було також головною вимогою учасників народних повстань. Коли ж видавались закони, від справочинця вимагалась абсолютна точність формулювань та досконале знання форми, інакше документ втрачав юри­дичну силу.

Перший закон про розподіл влади був прийнятий у найвідомішій і наймогутнішій державі Стародавньої Греції — Спарті. За­сновником її греки вважали законодавця Лікурга. Закон обмежував владу царів, на­дшивши владою старійшин, жителів, старших 60 років, які називались геронтами. Щоб геронти, царі і народ не сперечались між собою у боротьбі за владу, і був прийнятий цей закон, за яким народ одержав право на збори, на яких вислуховував промови царя або геронтів, а потім криком схвалював або відхиляв унесені ними пропозиції.

З розвитком писемності ділові папери стали засобом спілкування та передачі інформації. Так, давньогрецький філософ Епікур висловив у листах свою філософську докт­рину. В творах «Тїмей» і «Крітій» його співвітчизниками розповідається про казково красивий острів Атлантиду, який населяли завойовники, нащадки Посейдона. Острів зник, як зазначав автор, 9 тис. років тому в результаті силь­ного землетрусу. Завдяки справочинству нам стали відомі роботи Архімеда, Піфагора, Есхіла, Еврипіда. Серед вели­ких греків був і історик Геродот, якого нащадки назвали «батьком історії». Сократ завдяки складанню документів за­пропонував людству пізнавати себе; дослідження Сократа продовжили Платон і Арістотель.

У маніфесті після здобуття Вавилону цар Персії ша­новний Кір (538 рік до н. е.), оголошував: «Мардук, вели­кий владика, мені, Кірові, який його шанує, і Камбізові, моєму сину, і всьому моєму війську виявив милість, бо ми щиро й з радістю прославляєм його велич». У посланні індійського царя Іоанна до грецького царя Мануїла, яке в часи хрестових походів було відоме як розповідь про індійське царство, описувалась могутня та багата азіатсь­ка держава, котра повинна прийти на допомогу христи­янській Європі.

У першому статуті, що був складений на початку VI ст. нашої ери, регламентувалось життя ченців. Його автором був італійський чернець Бенедикт Нурсійський. Тому і статут став називатись «бенедиктським», а всі монастирі, в яких дотримувались цього документу, утворили орден Святого Бенедикта.