1 Повідомлення

"Батько мій був родом із самої темної лісової усть-сисольської глухомані з спадкоємницької попівської родини, пращури якої нещодавно були зирянськими шаманами декілька поколінь з шаманського роду, непомітно і природно змінившого бубен на кадило..."

"Моя мати дикарка, фантазерка і кухарка". Вона була повністю прикута до господарства, до кухні, любила поезію, мала тонку душу.

Стосунки майбутнього письменника з батьком були досить складними. Молодший син в великій багатодітній родині, він не знаходив з батьком, категоричною в своїх думках людиною, спільної мови. В.Шаламов згадує, що дома батько молився перед іконою, яка уособлювала собою репродукцію картини Рубенса - велике зображення Христа у терновому вінці, освячене, наклеєне на фанеру і взяте у позолочену, вузьку рамку, за всіма канонічними правилами.

Питання про віру Шаламова - питання через мірно складне і важливе. Здавалося б виходець з попівської родини він не міг не зберегти в душі релігійну основу, котра підтримувала б дух багатьох віруючих у самих суворих випробовуваннях. І тих, хто йшов з табору за свою віру, і тих, хто звернувся до Бога вже там, знайшовши у ньому опору і надію.

"Якщо в таборі і були люди, котрі не дивлячись на всі жахи, голод, знущання і холод, важку роботу, зберігали і зберегли виключно людські риси - це сектанти, сектанти ж завжди залишалися людьми".

Про долю свого батька Шаламов розповідає в оповіданні "Хрест", в основу якого покладено реальний факт: сліпий священник, коли його положення стає зовсім безвихідним, рубає сокирою на шматочки унікальний золотий хрест, щоб на виручені за золото гроші мати змогу купити їжи.

Для гідності, совісті, і честі настають не кращі часи. "Бог помер" - ось його висновок.

"Батько мстилися всі І за все. За його освіченість, за інтелігентність. Всі історичні емоції російського народу проходили через поріг нашого будинку".

Виселення з квартири і вселення міського прокурора — це було тільки початком... Для того, щоб вступити до вищого навчального закладу, Шламову, якому викладач літератури прогнозувала стати гордістю Росії, потрібно було отримат дозвіл завідуючого міськвно, як сину священика. Проте замість дозволу він отримав досить красномовну відповідь — дулю під ніс...

2 Повідомлення

Останнє десятиріччя життя, особливо самі останні роки, не були для письменника легкими і безхмарними. Шаламов зістарівся. У нього була вражена центральна нервова система. У нього була порушена координація. Йому було необхідне лікування неврологічне і зовсім не психіатричне...

В травні 1979р письменник переїхав в будинок інвалідів у Тушино. Казена піжама робила його схожим на арештанта. Він дійсно сприймав цей будинок як в'язницю, як насильницьку ізоляцію. "Нічого не забув колишній зек Шаламов". В його кімнаті кожен день збирались люди, щоб почути про Колиму. Однак його принижувало положення в якому він знаходився. "Я - чесний радянський письменник, інвалідність моя не дає мені змоги приймати активну участь в суспільні діяльності." Це було сприйнято багатьма як відхід від літератури.

Шаламов не бажав спілкуватись з медперсоналом. Все було класично табірним -і рушник навколо шиї, і скатана ковдра, і те. що ховав під матрац хліб, і накопичував у кишенях шматочки цукру: він жив у двох вимірах, поєднуючи в одне...

В вересні 1981р була зібрана комісія з питання подальшого перебування письменника у будинку пристарілих. Проте діагноз йому було поставлено саме той, якого побоювались його друзі: старчеська деменція.

14 січня, свідки розповідають, його вивезли в кріслі, напіводягненого, в морозній машині везли через всю Москву - відправлено в псих - інтернат №32. 17 січня 1982р Варлама Шаламова не стало.

Громадянської панихіди у спілці письменників не влаштовували. Він був похований на Кунцевському кладовищі, неподалік від могили Надії Мандельштам. Бажаючих провести в останню путь письменника було несподівано багато. Неподалік стояли чорні "Волги": смерть також володіє вибухонебезпечною силою.,. А в катафалці між кабіною і салоном, ніби в насміх, була приліплена фотографія Сталіна.

Життя дописало останнє оповідання Варлама Шаламова, само стало трагічним документом.