3.3.2. Евакуація робітників, службовців і населення

Евакуацією називається організоване вивезення (виведення) робітників та службовців підприємств, організацій і установ, які припиняють чи переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у виробництві населення із зон можливих руйнувань категорійованих міст і об'єктів, розташова­них поза цими містами. Екстрена евакуація населення здійснюється за рішенням начальника ЦО відповідного рівня з зон радіоактив­ного і хімічного зараження, із зон масових пожеж, а також з рай­онів можливого затоплення.

Заміською зоною називається територія за межами зон мож­ливих руйнувань, встановлених для категорійованих міст і кате­горійованих об'єктів, розташованих поза цими містами. Межі зон можливих руйнувань встановлюються в залежності від значення міста і чисельності його населення.

У будь-яких надзвичайних ситуаціях першорядне значення приділяється термінам евакуації людей з небезпечних зон. У макси­мально короткий термін евакуацію здійснюють комбінованим способом, який полягає в тому, що масове виведення населення з міст пішки поєднується з вивозом певних категорій населення усіма видами наявного транспорту.

Транспортом вивозяться робочі зміни (на час відпочинку) підприємств, що продовжують виробничу діяльність у містах, о. с. формувань ЦО (щоб підтримувати їх у готовності до негайного ве­дення РІНР в осередках ураження), населення, якому дуже важко пересуватися пішки на великі відстані (старі, інваліди, хворі, вагітні, жінки з дітьми до 10-річного віку).

Пішки виводяться робітники та службовці некатегорійованих підприємств, організацій і установ відповідно до розроблених на цих об'єктах планів евакуації і населення, незайняте у сфері вироб­ництва (непрацюючі члени родин робітників та службовців, учні ви­щих і середніх навчальних закладів, професійно-технічних училищ та ін.). При недостачі транспортних засобів частина робочих змін також може виводитися пішки разом із членами їхніх родин.

Евакуація населення комбінованим способом здійснюється за територіально-виробничим принципом. Це значить, що виве­дення у заміську зону більшої частини населення організовується через підприємства, установи і навчальні заклади. Інші евакуюють­ся, як правило, через ЖЕКи і домоуправління за місцем проживан­ня. При цьому ті, хто евакуюється в прилеглі до міста райони заміської зони, виводяться пішки безпосередньо у відведені для розселення місця, а ті, хто евакуюється в більш віддалені райони, виводяться на проміжні пункти евакуації (ППЕ), відкіля по завер­шенні евакуаційних заходів виводяться (вивозяться) в райони постійного розміщення. Перевага комбінованого способу полягає в тому, що він забезпечує досягнення основною частиною населен­ня безпечної зони в порівняно короткий термін.

Райони розселення евакуйованих у заміській зоні і порядок їх виведення і вивезення визначаються адміністрацією міста з ураху­ванням створення умов для продовження виробничої діяльності підприємств, транспортних можливостей, наявності жилого фонду і забезпечення всім необхідним угруповання сил ЦО, призначеного для ведення РІНР в осередках ураження.

При розподілі заміської зони враховується те, що райони роз­селення робітників та службовців підприємств, які продовжують ви­робничу діяльність у місті, повинні бути на такій відстані, щоб за­гальний час переїзду в місто на роботу і назад у заміську зону ста­новив не більше 4-5 год. Враховується також і те, що розосереджені робітники та службовці являють собою не тільки відпочиваючу зміну, вони є бійцями формувань ЦО, призначених для ведення РІНР на своїх підприємствах; тому їх розміщують поблизу залізнич­них станцій і автомобільно-дорожніх магістралей (у радіусі до 5 км).

Розселення робітників та службовців і їхніх родин у районах евакуації здійснюється за виробничим принципом. З цією метою кожному категорійованому об'єкту виділяють один або кілька роз­ташованих близько один від одного населених пунктів (у залеж­ності від кількості тих, хто розселяється, і наявності житлової площі). При такому принципі не порушується цілісність підприємства, робітники та службовці із родинами розміщуються компактно, полегшуються збір і відправлення робочих змін у місто на роботу, забезпечення харчуванням, медичним обслуговуванням та іншими видами постачання.

Евакуація населення, не зв'язаного з підприємствами, устано­вами і навчальними закладами, проводиться за територіальним принципом; населення одного міського району розселяється на те­риторії одного чи декількох дотичних сільських районів (у залеж­ності від кількості тих, кого евакуюють і наявності в цих районах житлової площі).

Робітники та службовці об'єктів народного господарства, які переносять свою виробничу діяльність у заміську зону, розміщу­ються поблизу наявних чи створюваних виробничих баз, за райо­нами розміщення робітників та службовців підприємств, що про­довжують працювати в місті.

Евакуйовані, які не зв'язані з виробничою діяльністю і не є членами родин робітників, що розосереджуються, і службовців, розміщуються в більш віддалених районах заміської зони, а насе­лення, яке евакуюється із зон можливого катастрофічного затоп­лення — у населених пунктах, що знаходяться поблизу цих зон.

Для розселення евакуйованих планується використовувати будинки місцевих жителів, а для розміщення установ — туристичні і спортивні бази, школи, клуби, будинки відпочинку, санаторії і пансіонати, розташовані в заміській зоні.

По завершенні розосередження й евакуації в місті повинні пе­ребувати тільки працюючі зміни категорійованих об'єктів, черго­вий і лінійний персонал, що забезпечує життєдіяльність міста (чергові бригади служб міськгазу, водоканалу, енергопостачання, охорони громадського порядку), нетранспортабельні хворі та пер­сонал, що їх обслуговує; це різко скоротить втрати, тому що порівняно невелика кількість тих, хто залишився цілком, забезпе­чується захисними спорудами.

Планування та організація евакозаходів

Планування евакуації — одне з найважливіших завдань штабів ЦО всіх ступенів. У масштабі міста проведення евакоза­ходів планується штабом ЦО міста. Основний документ, який виз­начає обсяг, зміст, терміни проведення заходів щодо розосереджен­ня й евакуації населення і порядок з виконання, це план ЦО (розділ про захист населення). Виписки з цього плану доводяться до відо­ма штабів ЦО міських районів і об'єктів народного господарства в тій мірі, що їх стосується.

Вихідними даними для планування евакуації населення міста є:

• загальна чисельність проживаючих у місті;

• кількість підприємств, установ, навчальних закладів, науково-дослідних інститутів та інших установ і організацій;

• кількість робітників та службовців, що підлягають розосе­редженню разом із членами їхніх родин;

• кількість тих, хто підлягає евакуації;

• кількість населених пунктів сільської місцевості і приміщень у них, придатних для розташування людей, установ і організацій; їх санітарний стан;

• наявність залізничних, автомобільних і водних шляхів та їх пропускна здатність;

• кількість залізничних станцій і платформ, пристаней і при­чалів, пунктів посадки і висадки; стан мостів; можливості підвищення пропускної здатності доріг і водних шляхів;

• наявність у місті та у заміській зоні медичних установ, ме­дичного персоналу, медикаментів і профілактичних за­собів; можливості медичного забезпечення населення на збірних пунктах, на шляху проходження й у районах розміщення евакуйованих;

• наявність і розміщення запасів продовольства та предметів першої необхідності; кількість і пропускна здатність підприємств громадського харчування; наявність хлібоза­водів, пекарень та їх продуктивність: можливість організації рухомих пунктів харчування; порядок доставки продовольства і предметів першої необхідності;

• наявність захисних споруд, їх місткість і захисні властивості;

• наявність матеріалів і конструкцій для будування БВУ і ПРУ;

• наявність і місця збереження індивідуальних засобів захис­ту, порядок і терміни забезпечення ними тих, кого евакуюють;

• наявність водойм, їх характеристика, можливості і терміни будівництва нових;

• метеорологічні умови, характерні для даної місцевості;

• можливості виникнення зон катастрофічного затоплення та інших стихійних лих.

Для начальників маршрутів і начальників колон розробля­ються схеми маршрутів евакуації. На схемі начальника маршруту вказуються: перелік колон, їх склад і нумерація, вихідний пункт, пункти регулювання, час проходження їх колонами; райони і три­валість привалів; медичні пункти і пункти обігріву; проміжні пунк­ти евакуації; райони постійного розміщення в заміській зоні; поря­док і терміни вивезення (виведення) населення з ППЕ в райони постійного розміщення; сигнали керування й оповіщення.

На підставі плану евакуації в ході підготовки до його здійс­нення:

• створюються і підтримуються в постійній готовності пунк­ти управління, засоби зв'язку й оповіщення;

• підготовляються усі види транспорту, станції і пункти посадки та висадки; транспортні і пішохідні маршрути, ППЕ і райони розміщення в заміській зоні;

• виявляються приміщення і споруди, придатні для використання їх як ПРУ;

• будуються та обладнуються джерела водопостачання;

• підготовляється і виконується ряд інших заходів, які сприяють успішному проведенню розосередження й евакуації.

У містах, районах і на об'єктах народного господарства (підприємствах, організаціях і навчальних закладах) створюються евакуаційні комісії, а в сільській місцевості — евакоприймальні комісії. Міська (районна) евакуаційна комісія створюється за рішенням голови міської (районної) адміністрації. її головою при­значається один із заступників голови адміністрації. До складу комісії входять відповідальні працівники органів місцевого само­врядування — керівники найважливіших відділів (транспорту, зв'язку, народної освіти, охорони здоров'я, соціального забезпе­чення, внутрішніх справ, військкомату тощо).

До обов'язків міської (районної) евакуаційної комісії і штабу ЦО міста (району) входять:

• облік населення, установ і організацій, що підлягають розосередженню й евакуації;

• облік можливостей населених пунктів заміської зони з прийому та розміщення тих, кого евакуюють;

• розподіл районів і населених пунктів заміської зони між районами міста, підприємствами, установами й організаціями;

• облік транспортних засобів і розподіл їх по об'єктах для проведення перевезень з розосередження та евакуації;

• визначення складу піших колон і маршрутів їх руху;

• розробка питань матеріального, технічного та інших видів забезпечення розосередження й евакуації;

• розробка, розмноження, збереження документів з питань розосередження й евакуації і забезпечення ними всіх евакуаційних органів міста;

• визначення термінів проведення розосередження й еваку­ації.

Об'єктова евакуаційна комісія створюється за рішенням на­чальника ЦО об'єкта. До її складу включаються представники зав­кому, відділу кадрів, штабу і служб ЦО об'єкта, начальники цехів; головою призначається один із заступників керівника об'єкта. Комісія займається:

• обліком робітників, службовців і членів їхніх родин, що підлягають евакуації;

• визначенням складу піших колон і уточненням маршрутів їхнього руху;

• вирішенням питань транспортного забезпечення;

• підготовкою ППЕ, районів розосередження й евакуації, пунктів посадки і висадки;

• організацією зв'язку і взаємодії з районною (міською) евакуаційною комісією і збірним евакуаційним пунктом;

• встановленням зв'язку з евакоприймальною комісією і приймальним евакопунктом сільської місцевості до вирішення разом з ними питань розміщення, працевлаштування, матеріального забезпечення, медичного і побуто­вого обслуговування евакуйованого населення.

Розосередження й евакуація проводяться через збірні еваку­аційні пункти (ЗЕП), створювані міськими евакуаційними комісіями. Ці пункти призначаються для збору, реєстрації евакуйо­ваного населення та населення, що розосереджується, і відправлення його на пункти (станції, платформи, пристані) посадки чи на вихідні пункти пішохідних маршрутів. На ЗЕП також покладають­ся: організація посадки людей на транспорт чи формування піших колон і відправлення їх у заміську зону, організація укриття людей у районі ЗЕП за сигналом «Повітряна тривога»; представлення да­них в евакуаційну комісію про кількість людей, відправлених у заміську зону.

ЗЕП розгортаються в громадських будовах (школах, клубах і т.п.) поблизу залізничних станцій, платформ, пристаней, тобто по­близу місць посадки на відповідний транспорт, а також на підприємствах, що мають під'їзні колії або річкові (морські) прича­ли, і на тих, на яких розосередження робітників та службовців і ева­куація членів їх родин передбачені автомобільним транспортом.

Для збору, реєстрації і відправлення населення пішки ЗЕП розгортаються на окраїнах міста біля кінцевих пунктів міського транспорту і вихідних пунктів пішохідних маршрутів.

На території ЗЕП та поблизу його повинні бути підготовлені сховища й укриття з розрахунку розміщення в них усіх людей, які знаходяться на ЗЕП одночасно.

Кожному ЗЕП привласнюється порядковий номер і до нього приписуються найближчі об'єкти народного господарства, устано­ви, організації, ЖЕКи району (мікрорайону), населення якого буде евакуюватися через цей ЗЕП. Зразок складу ЗЕП: начальник, за­ступник начальника, група оповіщення, група реєстрації й обліку, стіл довідок, група охорони громадського порядку, медпункт, на­чальники автоколон або залізничних ешелонів, комендант і чер­гові.

Начальник ЗЕП затверджується рішенням голови районної (міської) адміністрації з числа керівного складу установ і організа­цій, приписаних до даного ЗЕП, за поданням голови евакуаційної комісії. Заступник начальника підбирається також з керівних працівників, а весь інший склад комплектується з робітників та службовців підприємств і установ, на базі яких розгортається ЗЕП.

Адміністрація ЗЕП повинна забезпечити: своєчасний облік прибуваючого населення; організоване відправлення його на стан­ції (пункти) посадки; формування піших колон і відправлення їх на вихідні пункти маршруту; прийом, завантаження і відправлення ре­чей населення, яке евакуюється пішки; надання медичної допомоги хворим; підтримка громадського порядку і виконання інших за­вдань, пов'язаних з евакуаційними заходами. Час прибуття людей на ЗЕП визначається і призначається в залежності від плану подачі транспорту на пункти посадки або часу відправлення піших колон.

У районах сільської місцевості проведення заходів з прийому та розміщення евакуйованих покладається на начальників і штаби ЦО сільських районів, колгоспів і радгоспів. На допомогу штабу ЦО сільського району при адміністрації місцевого самоврядування створюється евакоприймальна комісія, до складу якої включають­ся відповідальні працівники районних організацій і служб; очолює її заступник голови адміністрації.

Евакоприймальна комісія веде підготовку до прийому і розміщення евакуйованого населення, підприємств і установ, орга­нізовує постачання продовольством, предметами першої необхід­ності, медичне й інше обслуговування та забезпечення. Для безпо­середнього прийому евакуйованих районні евакоприймальні комісії створюють прийомні евакопункти (ПЕП) поблизу станцій (пунктів) висадки. Приміщення під ПЕП підбираються районною евакоприймальною комісією і затверджуються рішенням голови адміністрації району.

ПЕП організовують зустріч прибуваючих, їх облік і відправ­лення на кінцеві пункти розміщення транспортом сільського райо­ну або пішки.

Склад ПЕП і його чисельність визначаються з урахуванням кількості прибуваючого населення. Склад його може бути таким: начальник ПЕП, заступник начальника, група зустрічі і прийому евакуйованих, група обліку і реєстрації, група комплектування і відправлення евакуйованих до місця розселення, група харчування і постачання, стіл довідок, кімната матері і дитини, медпункт, пост охорони громадського порядку, комендант.

На проміжних пунктах евакуації (ППЕ) створюється адміні­страція, яка формується з постійного складу відповідальних пра­цівників органів місцевого самоврядування території, на якій роз­ташований ППЕ, представників штабу ЦО міського району, з яко­го проводиться евакуація, і відповідальних працівників ОНХ, ЖЕКів та інших організацій, що беруть участь у проведенні еваку­ації.

ППЕ здійснює прийом і відправлення тих, кого евакуюють, тому штатний склад пункту залежить від числа людей, які прохо­дять через нього. Зразок складу ППЕ: начальник, його заступник, група з прийому, обліку і тимчасового улаштування тих, кого ева­куюють, транспортна група (організовує подальшу евакуацію), група продовольчого постачання, медичний пункт, кімната матері і дитини, стіл довідок, група охорони громадського порядку.

Для забезпечення безперебійного руху на шляхах розосеред­ження й евакуації на кожен маршрут призначається начальник маршруту з групою управління, до складу якої включаються пред­ставники підприємств та організацій, що рухаються даним марш­рутом, сільських районів, п територією яких проходить маршрут, служби охорони громадського порядку й інших служб ЦО.

Групи керування забезпечуються необхідними засобами зв'язку й оповіщення, їм підпорядковуються сили і засоби для ве­дення радіаційної, хімічної і медичної розвідки.

Зі складу групи управління створюються пости регулювання руху, що інформують начальника маршруту про рух колон і обста­новку на маршруті, передають необхідні розпорядження, підтриму­ють зв'язок з органами ЦО сільських районів і начальниками ППЕ. Посади регулювання створюються завчасно з таким розрахунком, щоб до моменту виходу на маршрути колон вони були на своїх місцях.

Проведення евакуації

Евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів Ук­раїни і здійснюється органами виконавчої влади. Рішення на про­ведення екстреної евакуації можуть прийняти начальники ЦО об'єкта, району, міста. Підготовча й організаційна робота з прове­дення евакуації покладається на штаби ЦО і евакооргани.

Одержавши розпорядження про проведення евакуації, штаби ЦО об'єктів народного господарства разом з евакуаційними комісіями:

• уточнюють чисельність робітників, службовців і членів їхніх родин, що підлягають розосередженню й евакуації, номери залізничних ешелонів, автомобільних колон і пішохідних маршрутів, виділених об'єкту за планом; терміни прибуття на збірний евакуаційний пункт;

• оповіщають і організовують збір робітників, службовців і членів їхніх родин;

• надають допомогу ЗЕП відносно реєстрації і посадки тих, кого евакуюють, на транспорт, а також у формуванні і відправленні піших колон;

• допомагають місцевим органам у районах розосередження й евакуації розміщувати прибуваюче населення.

Начальники ЗЕП з одержанням розпорядження про початок проведення евакуаційних заходів:

• приводять ЗЕП у готовність до прийому евакуйованих;

• встановлюють зв'язок з начальниками станцій, портів, пристаней і пунктів посадки, а також зі штабами ЦО об'єктів, приписаних до даного ЗЕП;

• уточнюють порядок відправлення робітників та служ­бовців підприємств, установ і організацій, номери виділе­них залізничних ешелонів (автоколон, суден), час їхньої подачі і відправлення, номери пішохідних маршрутів, склад піших колон і вихідні пункти.

В міру прибуття населення начальники ЗЕП разом із пред­ставниками штабів ЦО об'єктів і ЖЕКів здійснюють його прийом і реєстрацію, розподіляють по вагонах (автомобілях, кораблях), формують піші колони, інформують штаб ЦО й евакуаційну комісію міста про хід евакуації.

Про початок евакуації населення оповіщається через підпри­ємства, навчальні заклади, домоуправління й органи міліції.

Ідучи на ЗЕП, кожен повинен узяти із собою паспорт, військовий квиток, документи про освіту, трудову книжку чи пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження дітей, необхідний запас продуктів (на 2-3 дні), білизну, постіль та інші необхідні речі з урахуванням тривалого перебування в заміській зоні.

Дітям дошкільного віку необхідно покласти в кишені чи при­шити до одягу записки із зазначенням прізвища, імені, по батькові і місця проживання чи роботи батьків.

Перед виходом з квартири необхідно відключити електро­живлення, закрити вікна і кватирки, перекрити вентилі в системі опалення і водопостачання, відключити газ, зачинити квартиру, здати ключі представнику домоуправління.

На ЗЕП ті, кого евакуюють, проходять реєстрацію, групу­ються по вагонах залізничного ешелону або по автомашинах авто­колони і у призначений час виводяться до пунктів посадки на транспорт.

На пунктах посадки адміністрація станції (платформи, при­стані) разом із представниками об'єктів організовує посадку людей у вагони (автомашини, кораблі) і підтримує необхідний порядок. Посадку проводять старші по вагонах (автомашинах, кораблях). Після посадки, а потім у дорозі, евакуйованим не дозволяється без особливої необхідності виходити з вагонів (автомашин, кораблів).

Після прибуття ешелону (автоколони) на пункт висадки ті, кого евакуюють, за розпорядженням начальника ешелону (автоко­лони) вивантажуються і прямують на прийомний евакопункт, де проходять реєстрацію, розподіляються по населених пунктах і йдуть до них. Діти, інваліди і старі, а також речі тих, кого евакую­ють, перевозяться місцевим транспортом.

Ті, кого евакуюють пішки також проходять реєстрацію на ЗЕП, після чого зводяться в піші колони по 500-1000 чол., сформо­вані підприємствами (установами, організаціями, ЖЕКами). На­чальники піших колон призначаються керівниками цих підприємств. Начальнику колони видається схема маршруту, яка є основним документом, що регламентує рух. Для зручності уп­равління колона розбивається на групи по 50-100 чоловік, у них призначаються старші, котрі перевіряють склади своїх груп, не до­пускають у колону сторонніх і стежать, щоб не було відстаючих.

У призначений час колони виводяться на вихідні пункти і прямують вказаними маршрутами. Розрахункова швидкість руху 3-4 км/год. Між колонами встановлюється дистанція до 500 м. Че­рез кожні 1-1,5 години руху передбачається малий привал три­валістю 15 хв., а на початку другої половини добового переходу — великий привал на 1-2 год.

Добовий перехід закінчується з приходом у ППЕ. На ППЕ організується облік прибулих, тимчасове розміщення їх у житлових приміщеннях чи у наметах, забезпечення їжею та водою і подаль­шим відправленням до місця розселення.

Від ППЕ в залежності від обстановки і транспортних можли­востей ті, кого евакуюють, можуть перевозитися транспортом сіль­ського району чи транспортом, що звільнився від попередніх ева­куаційних перевезень. Ті, хто підлягає розміщенню в прилеглих до ППЕ районах, до кінцевих пунктів можуть відправлятися і пішки.

Забезпечення евакуації

Транспортне забезпечення розосередження й евакуації вклю­чає: вивезення населення, установ і організацій у райони евакуації, вивезення матеріальних цінностей; перевезення робочих змін з рай­онів евакуації в місто на підприємства і назад.

Штаб ЦО об'єкта одержує від вищестоящого штабу виписку із плану евакуаційних заходів, в котрій зазначено, які транспортні засоби виділяються об'єкту, їх місткість, час подачі, місце посадки, час відправлення, місце і час висадки.

Перевезення автотранспортом плануються й організовують­ся начальником автотранспортної служби міста, який розробляє план перевезень, узгоджує його з начальником ЦО міста і доводить до виконавців розпорядження, у якому вказується:

• кому, куди, у якій кількості й у чиє розпорядження виділи­ти транспортні засоби, місце призначення та мету перевезень;

• порядок та терміни устаткування транспортних засобів для перевезень;

• маршрути руху і терміни прибуття транспортних засобів;

• порядок забезпечення автомобільного транспорту паливно-мастильними матеріалами і запасними частинами;

• порядок і місце ремонту транспорту.

Для перевезення людей виділяються автобуси, легкові та ван­тажні автомашини, у тому числі і самоскиди; вантажні автомаши­ни і самоскиди обладнуються сидіннями.

На базі автотранспортних підприємств міста створюються автоколони у складі 20-30 автомобілів, призначаються начальники автоколон, а на машинах — старші автомашин. При плануванні роботи автоколон бажано передбачати, щоб кожна здійснювала перевезення на одному маршруті. При розрахунках автотранспор­ту, необхідного для перевезення тих, кого евакуюють, виходять з пасажиромісткості машин.

З одержанням розпорядження про початок розосередження й евакуації автоколони прибувають на ЗЕП і подаються для посадки людей. По закінченні посадки виходять на свої маршрути і достав­ляють людей у призначені пункти висадки, потім повертаються на ЗЕП для виконання наступних рейсів. Управління автотранспорт­ними перевезеннями на маршруті здійснюється диспетчерськими пунктами, які організовуються по одному на кожному маршруті.

Матеріальне забезпечення включає, головним чином, поста­чання евакуйованого населення продовольством і предметами пер­шої необхідності. Організація його покладається на заступника на­чальника об'єкта з матеріально-технічного забезпечення, що спільно зі службами ЦО міського та сільського районів підготовляє необхідні умови для постачання матеріальними засобами робітни­ків та службовців об'єкта і членів їх родин у заміській зоні, а також організовує харчування працюючої зміни на об'єкті.

Забезпечення продовольством та предметами першої не­обхідності у заміській зоні організовується через місцеві торгові організації, мережі громадського харчування і побутового обслугову­вання.

Міські підприємства торгівлі, громадського харчування і по­бутового обслуговування одночасно з розосередженням і еваку­ацією населення вивозяться в заміську зону і використовуються для розширення і збільшення пропускної здатності сільських мереж.

Харчування працюючих змін підприємств, які продовжують виробничу діяльність у місті, організовується в наявних на об'єктах їдальнях. Постачання їдалень продуктами здійснюється службою торгівлі і харчування міста (міського району), яка створює необхідні для цього запаси продовольства в межах установлених норм.

На пішохідних маршрутах для забезпечення евакуйованих слід передбачати організацію рухомих пунктів харчування і водо­постачання, а в зимовий час — і пунктів обігріву.

Постачання питною водою у заміській зоні здійснюється в основному з артезіанських колодязів, шахтних, трубчастих та інших закритих джерел.

Медичне обслуговування евакуйованого населення здійсню­ється через існуючу мережу лікарень, поліклінік і медпунктів сільської місцевості, розширювану за рахунок міських лікувальних установ, що вивозяться. Для збільшення персоналу лікарень і поліклінік залучаються лікарі й інші медпрацівники з числа евакуй­ованих.

На період проведення евакуаційних перевезень населення ме­дична служба ЦО виділяє на пункти збору і посадки медичний пер­сонал. Для надання медичної допомоги в дорозі на кожен залізнич­ний ешелон, автоколону чи пішу колону виділяються медпрацівни­ки, переважно з числа евакуйованих; у ППЕ й у пунктах висадки медичними службами сільських районів створюються медпункти.

На підприємствах, що продовжують виробничу діяльність у місті, медичне обслуговування працюючих змін організовується начальниками медичних служб об'єктів. Лікарська допомога забез­печується медичними установами, що залишаються в місті, стаціонарне лікування проводиться в лікарнях заміської зони.

Інфекційні хворі, а також підозрілі на захворювання і контак­ти, які вони мали з ними, негайно ізолюються й евакуюються спеціальним транспортом у найближчу інфекційну лікарню з до­триманням суворого протиепідемічного режиму.

Інженерне забезпечення розосередження й евакуації включає: забезпечення утримання і ремонту доріг, бруківки дорожніх споруд, устаткування пунктів посадки і висадки, колонних шляхів на пішохідних маршрутах, побудову пішохідних переходів на водних перешкодах, обладнання укриттів для населення на шляхах еваку­ації й у районах розміщення. Відповідальність за стан колонних шляхів і доріг покладається на начальника ЦО, по території якого вони проходять.