2.5. Надзвичайні ситуації воєнного часу

До сучасних засобів ураження відноситься ядерна зброя, хімічна, бактеріологічна, нові розроблювані види зброї.

Ядерна зброя заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, яка виділяється при ланцюгових ядерних реакціях поділу ядер деяких важких елементів (ізотопів урану, плутонію й інших трансуранових ізотопів) чи при реакціях синтезу легких ядер ізо­топів водню (дейтерію, тритію, літію).

В залежності від типу заряду зброя поділяється на: атомну, термоядерну, комбіновану, нейтронну. Потужність ядерних боєприпасів прийнято вимірювати тротиловим еквівалентом.

При вибуханні ядерного боєзапасу за мільйонні частки се­кунди виділяється колосальна кількість енергії, тому в зоні ядерних реакцій температура підвищується до десятків мільйонів градусів, утворюючи дуже сильне світлове випромінювання, а максималь­ний тиск досягає мільярдів атмосфер. Такий величезний тиск, впли­ваючи на навколишнє середовище, викликає потужну ударну хви­лю. Поряд з ударною хвилею вибух ядерного боєзапасу супровод­жується інтенсивним потоком нейтронів і гамма-випромінюван­ням, яке називається проникаючою радіацією. Рух у повітрі елек­тронів та іонів, які виникають під дією іонізуючих випромінювань, призводить до утворення електромагнітного імпульсу (ЕМІ).

Нейтронні боєприпаси. Розвиток ядерної зброї йшов як по лінії збільшення потужності ядерних зарядів, так і шляхом змен­шення розмірів і маси боєприпасів.

Використання різних вихідних трансуранових ізотопів дозво­ляє створювати ядерні боєприпаси дуже малої потужності. Першим представником нового різновиду зброї є нейтронні боєприпаси. Нейтронний боєприпас малогабаритний, з термоядерним зарядом потужністю від 3,5 до 2 кт, у нього основна частка енергії виділяється за рахунок реакції синтезу ядер дейтерію і тритію. У результаті вибу­ху цього боєприпасу 70% всієї енергії вибуху виділяється у вигляді проникаючої радіації (потоку нейтронів і гамма-квантів).

Хімічна зброя

Її дія заснована на використанні бойових токсичних хімічних речовин і токсинів, які уражають організм людини чи тварини, а також фітотоксикантів — для ураження різного виду рослин. 22 квітня 1918 р. у районі містечка Іпр німецькі війська провели першу газобалонну атаку (використовуючи для цієї мети хлор), у результаті якої в перші години загинуло близько 6 тис. чол., а 15 тис. одержали ураження різного ступеня складності.

За тактичним призначенням ОР поділяються на: смертельні, тимчасові, подразливі.

ОР смертельної дії:

• нервово-паралітичні (ві-ікс, зарин, зоман);

• шкірнонаривної дії (іприт, азотистий іприт);

• загальноотруйні ОР (синильна кислота, хлор-ціан);

• задушливі ОР (фосген);

• ОР, які тимчасово виводять з ладу (Бі-зет);

• подразливі ОР (хлорацетофенон, адамсит, Сі-Ес).

Токсини — хімічні речовини білкової природи рослинного, тваринного чи мікробного походження. Мають високу токсичність і здатність справляти вражаючу дію на людей і тварин. До них на­лежать: ботулічний токсин, який є найсильнішою з усіх відомих у наш час отрут смертельної дії. Смерть настає через 1-10 годин від паралічу серцевого м'яза і дихальної мускулатури.

Біологічна зброя

Вражаюча дія БЗ заснована на використанні хвороботворних властивостей деяких мікробів і токсичних продуктів їх життєдіяль­ності. Використовуються патологічні мікроорганізми — збудники

інфекційних захворювань. В залежності від розмірів, будови і біологічних властивостей поділяються на:

• бактерії (чума, сибірська виразка, сап та ін.);

• рикетсії — клітини, палички (висипний тиф, плямиста ли­хоманка та ін.);

• грибки — мікроорганізми рослинного походження;

• віруси — велика група біологічних організмів, які не мають клітинної структури, здатних розвиватися і розмножуватися тільки в живих клітинах (натуральна віспа, тропічна лихоманка, ящур та ін.).

Нові види зброї

Найбільш перспективними вважаються:

Променева зброя — це сукупність пристроїв (генераторів), вражаюча дія яких заснована на використанні гостроспрямованих променів електромагнітної енергії або концентрованого пучка еле­ментарних часток, розігнаних до великих швидкостей. Один тип заснований на використанні лазерів, інший видом є пучкова зброя.

Радіочастотна зброя — це зброя, вражаюча дія якої заснова­на на використанні електромагнітних випромінювань надвисоких (НВЧ) або наднизьких частот (ННЧ). Вражаюча дія — ушкоджен­ня, порушення життєво важливих функцій, органів і систем люди­ни, таких як мозок, серце, система кровообігу, центральна нервова система.

Радіологічна зброя — дія заснована на використанні бойових радіоактивних речовин (БРР), а також відходів, які утворюються при роботі ядерних реакторів.

Геофізична зброя — сукупність різних засобів, які дозволя­ють використовувати у воєнних цілях руйнівні сили неживої при­роди шляхом їх штучного ініціювання: таких як ураган, штучні землетруси, гірські обвали, лавини, зсуви, селеві потоки, штучні магнітні бурі, посухи, руйнування озонового шару і т.д.

Вогнища ураження при застосуванні сучасних засобів ураження

Вогнищем ядерного ураження називається територія, у ме­жах якої в результаті дії ядерної зброї відбулися масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, а також руйнуван­ня й ушкодження будинків і споруд.

Вогнище ураження характеризується кількістю уражених, роз­мірами площ ураження, зонами зараження з різними рівнями радіації, зонами пожеж, затоплень і пошкоджень житлових будинків та інших будівель. Розміри вогнища в основному залежать від по­тужності, виду вибуху і рельєфу місцевості. Як критерій для визна­чення меж зон прийнятий надлишковий тиск у фронті ударної хвилі. Для визначення можливого характеру руйнування і з'ясуван­ня обсягу РІНР, обумовлених впливом ударної хвилі, вогнище ядерного ураження умовно поділяють на чотири зони:

1. Зона повного руйнування: зовнішня межа — 50 кПа, на неї припадає 12% всієї плащі вогнища ураження, руйнування станов­лять 75% (повні) будівель і споруд, ПРУ, сховища зберігаються.

2. Зона сильних руйнувань з тиском на зовнішній межі 30 кПа, займає близько 10% площі вогнища. Спостерігаються сильні руйнування промислових споруд і повне руйнування житлових будівель, суцільні завали і пожежі. Рятувальні роботи полягають у розчищенні завалів, гасінні пожеж, порятунку людей з-під завале­них сховищ, будинків, споруд.

3. Зона середніх руйнувань характеризується надлишковим тиском від 20 до 30 кПа, займає приблизно 18% площі вогнища. Спостерігаються завали, масові загоряння горючих матеріалів, ма­сові санітарні втрати серед незахищеного населення.

Рятувальні роботи полягають у гасінні пожеж і порятунку людей з-під завалів, зі зруйнованих і палаючих будинків.

4. Зона слабких руйнувань характеризується надлишковим тиском від 20 до 10 кПа, на неї припадає до 60% площі усього во­гнища. Спостерігаються слабкі руйнування, окремі завали, окремі пожежі. В цій зоні проводяться роботи з гасіння пожеж та порятун­ку людей з палаючих та частково зруйнованих будинків.

Вогнище хімічного ураження

Це територія, у межах якої в результаті впливу хімічної зброї противника чи СДОР, що розлилася, відбулися масові ураження людей, сільськогосподарських тварин, рослин. В залежності від масштабу ураження в зоні зараження може бути одне чи кілька вогнищ хімічного ураження (ВХП). Захист від впливу хімічних за­собів ураження досягається використанням колективних та індивідуальних засобів захисту.

Вогнище бактеріального ураження

У результаті застосування БЗ утворюється зона бактеріального зараження, усередині якої можуть виникнути одне чи кілька вогнищ ураження.

Територія, у межах якої в результаті застосування БЗ відбу­лись масові ураження людей і сільськогосподарських тварин, нази­вається вогнищем БЗ. Межі вогнища ураження встановлюються протиепідемічними установами медичної служби ЦО.

Для запобігання поширення інфекційних захворювань у ВБУ встановлюється карантин, а в прилеглих районах вводиться режим обсервації. Карантин уводиться при безперечному встановленні за­стосування БЗ. Він передбачає повну ізоляцію вогнища ураження від населення. Населення у вогнищі розділяється, йому не дозво­ляється виходити зі своїх квартир, продукти доставляються по квартирах, припиняється робота підприємств, а ті, які працюють, переводяться на казармене становище. На території проводиться санітарна обробка людей, дезінфекція, виявлення хворих і їх госпіталізація. Терміни карантину встановлюються виходячи з тривалості максимального інкубаційного періоду захворювання. Його обчислюють з моменту госпіталізації останнього хворого і закінчення дезінфекції.