2.3.2. Гідрологічно небезпечні явища

Повені

Повінь — це тимчасове затоплення окремих районів місце­вості через різкий підйом рівня води в річках, озерах і на морі в ре­зультаті зливових дощів. Підйом рівня води може відбуватися при бурхливому таненні снігу і льодовиків, від рясних опадів, у резуль­таті заторів, дії вітрів, підводних землетрусів з утворенням цунамі, аварій на гідровузлах і т.д.

На значній території України (Карпати, Крим) річки мають виражений паводковий режим стоку. В середньому за рік тут буває 6-7 повеней. Вони формуються у будь-який сезон року і часто ма­ють катастрофічні наслідки, призводять до масових руйнувань і за­гибелі людей.

Найбільш ймовірними зонами можливих повеней на тери­торії України є:

• в північних регіонах — басейни річок Прип'ять, Десна;

• в західних регіонах — басейни верхнього Дністра, річок Тиса, Прут, Західний Буг;

• у східних регіонах — басейни річок Сіверський Донець, Псел, Ворскла.

• у південному та південно-західному регіонах — басейни нижнього Дунаю, річки Південний Буг.

За останні сорок років катастрофічні повені в Карпатах і Криму спостерігалися 12 разів.

2.3.3. Метеорологічні небезпечні явища

Зливи

В Україні серед стихійних явищ найпоширенішими є зливи. Найчастіше вони спостерігаються в Карпатах і горах Криму. В теп­лий період року вони супроводжуються градом, який завдає знач­ної шкоди сільськогосподарським культурам.

Велика кількість опадів призводить до виникнення інших не­безпечних явищ — таких як селі, повені, зсуви.

Бурі, шторми — вітер силою від 6 до 11 балів, що відповідає швидкості вітру від 21 до 29 м/с. Найчастіше виникають при прохо­дженні глибоких циклонів (циклон — область зниженого тиску в атмосфері з мінімумом у центрі: погода під час циклонів — хмар­на із сильними вітрами; антициклон — навпаки).

Урагани — вітер силою 12 і більше балів (швидкість — 35 м/с і більше). За 17-бальною шкалою ураган в 17 балів відповідає швидкості вітру 60 м/с і більше.

На морі бурі, шторми, урагани утворюють сильне хвилюван­ня, яке ускладнює навігацію і загрожує загибеллю суднам, на суші — ламають дерева, перекидають будівельні крани, перевер­тають машини, руйнують будівлі. Шторми й урагани є причиною чорних бур, які призводять до зниження врожайності земель.

Смерчі — вихровий горизонтальний рух повітря, який вини­кає в грозовій хмарі і потім поширюється у вигляді гігантського чорного рукава (хобота), що звужується у напрямку до суші чи до моря. У верхній частині смерч має розширення, яке зливається з хмарою. Коли смерч опускається на поверхню землі або моря, ос­нова його також розширюється, стає схожою на перекинуту лійку, діаметр якої може досягати декількох десятків і навіть сотень мет­рів, повітря усередині величезного вигнутого стовпа (хобота) смер­чу обертається, як правило, проти годинникової стрілки, піднімаю­чись по спіралі нагору зі швидкістю декількох десятків метрів за секунду. Оскільки радіус обертання при наближенні до землі змен­шується, швидкість руху повітря по твірній смерчу збільшується і біля поверхні землі іноді досягає надзвукових величин. Швидкість поступального руху смерчу звичайно знаходиться в межах від 10 до 20 м/с, відстань, яку він проходить, — від 40 до 60 км. Усередині смерчу розрідження повітря настільки велике, що будинки й інші споруди, які опинилися на його шляху, руйнуються від напору повітря, що знаходиться в них. Внаслідок низького тиску вихору і величезної швидкості обертання, смерч втягує в себе пісок, воду, різні предмети, піднімає їх вгору і переносить на значні відстані.

Він майже завжди супроводжується грозою, дощем, а іноді й градом. Смерчі, які виникли над сушею, часто називають тромба­ми, а в США — торнадо.

Тайфун (тропічний циклон) — ураган, супроводжуваний інтен­сивними зливовими дощами. Повітряні маси переміщуються навколо його центру в північній півкулі завжди проти годинникової стрілки зі швидкістю, яка іноді сягає 110 м/с. В центрі тайфуну низький тиск (близько 710 мм рт. ст.) і зона штилю; тут хмари розріджуються і вид­но блакитне небо — «око циклону». Руйнівна дія тайфуну звичайно доповнюється повенями, які призводять до затоплення окремих рай­онів. У Росії тайфуни найчастіше спостерігаються в Приморському краї і на Камчатці. Наближення тайфуну звичайно відзначається різким падінням тиску, появою хвиль у напрямку, що не збігається з напрямком вітру, задушливою погодою, затишшям і сильними елек­тричними розрядами в атмосфері. Сам тайфун переміщується зі швидкістю 15-20 км/год і, потрапляючи на сушу, швидко згасає.

Природні пожежі. Дуже розповсюдженими надзвичайними подіями, особливо в засушливу пору, є такі стихійні лиха, як лісові, степові та торф'яні пожежі.

Лісові пожежі знищують дерева і чагарники, заготовлену продукцію, будівлі і споруди. Ослаблені пожежами насадження стають осередками поширення шкідливих захворювань. В резуль­таті знижуються захисні, водоохоронні й інші корисні властивості лісу, знищується цінна фауна, порушується планове ведення лісово­го господарства. Пожежі можуть виникнути від блискавок, через самозаймання, при необережному поводженні з вогнем, від вихлоп­них газів транспорту і ще від цілого ряду причин. Лісові пожежі (підземні, низові і верхові або повальні) майже завжди поширюю­ться дуже швидко і охоплюють великі території. Критичний рівень відносної вологості поверхні землі, що сприяє їх виникненню, ле­жить у межах від 17 до 20%.

При підземних пожежах звичайно горить торф, який залягає під лісовими масивами, при цьому оголюються і обгоряють корені дерев, дерева гинуть, падають і утворюють завали. Підземні по­жежі самі по собі виникають дуже рідко, їх утворення в більшості випадків пов'язане з низовими лісовими пожежами.

Низові пожежі розвиваються в результаті згоряння хвойного підліску, живого приґрунтового покриву (моху, лишайнику,трав'янистих рослин, дрібних кущів) і мертвого приґрунтового по­криву (опалого листя, хвої, кори, сушняку), тобто рослин і рослин­них залишків, розташованих безпосередньо на ґрунті чи на неве­ликій висоті (до 1,5-2 метрів). Швидкість поширення таких по­жеж — від декількох сотень метрів (стійкі) до декількох кілометрів за годину (рухливі).

Верхові пожежі розвиваються, як правило, так само від низо­вих і в цьому випадку вогнем охоплюється не тільки приґрунтовий покрив, а й деревостій і крони дерев. Вогонь рухається суцільною стіною, піднімаючись над лісом на 100 й більше метрів і утворює стійкий осередок пожежі.

При загорянні від блискавки можуть виникнути швидкі вер­хові пожежі, так звані верхівкові, коли згоряє лише крона дерев і вогонь поширюється стрибками зі швидкістю від 0,2 до 5 км/год у залежності від вітру. Велика маса іскор і головешок, які летять пе­ред фронтом великих верхових пожеж, утворює псевдофронт, що має вище полум'я і поширюється з більшою швидкістю, ніж основ­ний фронт. Псевдофронт може утворювати попереду основного нові осередки низових пожеж. Цю обставину необхідно враховува­ти при організації гасіння.

Лісова пожежа, площа якої понад 2 км², вважається великою і, як правило, поєднує у собі елементи різних видів пожеж. При особливо сприятливих умовах лісові верхові пожежі можуть перерости у вогняні шторми, коли навколишнє повітря з ураган­ною швидкістю засмоктується до центра пожежі, а велика темпера­тура і висота полум'я повністю знищує усе.

Степові пожежі мають вигляд кромки горіння, яка пере­міщується. При сильному вітрі фронт вогню може пересуватися зі швидкістю до 25-30 км/год, а в гірській місцевості (нагору) — до 50 км/год.

Торф'яні пожежі на торфорозробках і на торф'яних болотах можуть виникнути від самозаймання або в результаті порушення правил експлуатації техніки, з допомогою якої добувається торф; у суху погоду можуть виникнути від будь-якої іскри. Торф'яні по­жежі охоплюють величезні простори, важко піддаються гасінню. Вогонь поширюється нерівномірно зі швидкістю кілька метрів на добу, обходячи місця з підвищеною вологістю; тому у випаленому торфі утворюються порожні місця, куди можуть провалитися люди і техніка. Непогашений до осені торф може тліти під заметами снігу і льодом і наступного року розгорітися з новою силою.