58.1. Поняття і характеристика легалізації

Легалізація грошових коштів або іншого майна, здобутого незаконним шляхом, є характерним явищем сучасної злочинності, воно породжене умовами переходу до ринкової економіки. Роздержавлення і приватизація державного майна за відсут­ності надійного правового регулювання цих процесів призвели до незаконного на­громадження в руках фізичних і юридичних осіб прихованого від державного облік\ капіталу, що одержав образну назву «тіньовий капітал», а обіг його стали називати «тіньовою економікою».

«Тіньовий» капітал — це грошові кошти, що знаходяться у володінні юридичних або фізичних осіб і приховані від оподатковування. Це грошові кошти, фактично вилучені із законного товарообігу в економічній діяльності. Такі грошові кошти не можна покласти в банк, легально придбати на них нерухомість, офіційно пустити в оборот для одержання прибутку, щоб не «засвітити» їх у різних формах державних обліків. Тому рух неврахованих від оподаткування грошових коштів здійснюється потай, в обхід законної економічної діяльності.

Таким чином, «тіньовий» капітал, «брудні» гроші — це підпільні, невраховані державою грошові кошти на підприємствах, в організаціях з будь-якою формою влас­ності, а також у фізичних осіб, здобуті шляхом розкрадання, присвоєння, шахрай­ства, крадіжки, грабежу, ігрового і наркобізнесу тощо.

58.2. Криміналістична характеристика

Легалізація — це новий злочин, ознаки якого можна знайти при аналізі фінан­сових операцій з грошовими коштами, угод з іншим майном при здійсненні підприємницької чи іншої економічної діяльності.

Предметом безпосереднього посягання є грошові кошти чи майно. Під грошови­ми коштами мають на увазі не тільки гроші і валюту, а й банківські чеки, дорожні чеки, грошові перекази, інвестиційну власність, а також грошові кошти у фізичних осіб, здобуті шляхом розкрадання, присвоєння, шахрайства, крадіжки, грабежу, ігро­вого і наркобізнесу тощо.

Легалізація за своєю сутністю — процес виведення грошових коштів («брудних» грошей) із сфери «тіньового» капіталу в сферу його законного обігу, тобто надання грошовим коштам чи майну статусу законної власності певної юридичної чи фізич­ної особи (ст. 209 ККУ). Отже, придбане незаконним шляхом стає фактично закон­ною власністю.

Легалізація має дві форми: просту і складну. Проста форма за своєю структурою є всього лише стадією складної легалізації, що являє собою багатоходову шахрайсь­ку фінансову операцію, в якій беруть участь легальні комерційні фінансово-банківські структури. Так, у Росії в цей період 703 групи займалися кваліфікованим шахрайством у кредитно-фінансовій сфері, кожна друга комерційна структура відми­вала «брудні» гроші.

Розділ XVI. Основні методики розслідування злочинів у сфері господарської діяльності 507

У пострадянському українському законодавстві легалізація була відсутня, подібні злочини містилися в главах КК про державні, посадові, господарські злочини, про розкрадання державної чи колективної власності.

Новий Кримінальний кодекс України передбачив легалізацію (відмивання) гро­шових коштів чи майна, здобутого незаконним шляхом, і відніс їх до розділу про злочини, що вчиняються у сфері господарської діяльності (розділ VIII, ст. 209 КК).

Аналіз легалізації свідчить, що в криміналістичномудіяльнісному аспекті ле­галізація характеризується: а) проведенням різних злочинних операцій з «тіньовим капіталом»; б) використанням «тіньового капіталу» в підприємницькій і госпо­дарській діяльності, тобто вчинення економічних злочинів; в) створенням орга­нізованих груп в Україні чи за кордоном для відмивання «тіньового капіталу». Ці три діяльнісні ознаки — операції з «тіньовим капіталом», використання його в підприємницькій діяльності і створення організованих груп для відмивання, тобто приховування слідів злочину, — утворюють матеріальні та ідеальні наслідки — сліди злочину.

Майно — це нерухомість, а також транспортні засоби, коштовності, дорогоцінні і рідкісні метали. Безперечно, найпоширенішим предметом безпосереднього пося­гання є гроші, валюта, цінності і цінні папери, нерухомість.

Для виявлення легалізації і ознак безпосереднього посягання необхідно про­аналізувати господарсько-фінансову діяльність організації, підприємства, фірми, колективного господарства. Якщо виявиться, що: а) легальні джерела доходів у фізич­ної чи юридичної особи не відповідають їх операціям з великими грошовими сума­ми; б) придбана нерухомість; в) суми укладених угод значно перевищують доходи юридичної або фізичної особи, то все це ознаки предмета легалізації.

Спосіб вчинення. Легалізація як дія щодо виведення незаконно здобутих доходів з «тіньової економіки» і надання їм законного статусу, здійснюється: 1) проведен­ням фінансових операцій; 2) угодою і укладенням угод купівлі-продажу, позики, кредитування; 3) здійсненням підприємницької і господарської діяльності; 4) орга­нізацією злочинних груп для легалізації («відмивання») «тіньового капіталу».

Фінансові операції охоплюють розрахункові і депозитні операції, наприклад, звільнення від готівки шляхом перерахування її на рахунки підставних осіб (родичів, знайомих) у спеціально створюваних фірмах для приховування в посередників, ску­повування цінних паперів, наприклад, державних облігацій, чеків, векселів, депо­зитних і ощадних сертифікатів, ощадних книжок на пред'явника, приватизаційних цінних паперів, акцій та ін.

Способи легалізації в підприємницькій діяльності дуже різноманітні і зводять­ся до незаконного одержання прибутку в стадії виготовлення, збереження, видачі, транспортування і реалізації (обмірювання, обважування, фальсифікація, завищен­ня цін), обліку товарно-матеріальних цінностей, приховування прибутку.

Способи легалізації безпосередньо пов'язані з хабарництвом, зловживанням службовим становищем, корупцією, вимаганням, захопленням заручників, фінан­совим шахрайством, кримінальним тероризмом. Звідси вони мають різноманітний характер, притаманний самостійним складам злочинів. Наведемо деякі з них за В. І. Куликовим:

- участь посадових осіб, держслужбовців, депутатів у комерційній діяльності для витягування особистого чи корпоративного прибутку;

508 Салтевський М. В. Криміналістика

• « перекачування» державних коштів у комерційні структури і перетворювання в легальні гроші;

• надання пільг для своєї корпоративної групи (політичної, релігійної, націо­ нальної) з відволіканням державних ресурсів;

• вплив на засоби масової інформації для одержання особистої або корпора­ тивної вигоди;

• використання державними службовцями підставних фірм, найчастіше офор­ млених на родичів;

• використання службового становища для маніпулювання інформацією (пе­ рекручування, затягування термінів видачі тощо) з метою витягування особистої вигоди;

• бюрократичний «рекет», що виражається у вимаганні матеріальних коштів для їх «перекидання» в інші комерційні структури, політичні партії, благодійні фонди з прямою особистою вигодою;

• лобізм при прийнятті нормативних актів в інтересах певних груп;

• надання державних фінансових ресурсів у виборчі фонди окремих претен­ дентів¹ .

Слідова картина. Оскільки легалізація («відмивання») грошових коштів так чи інакше відображається в товарообігу, то слідову картину складають:

а) документи як сліди-предмети, які свідчать про банківську, бухгалтерську, підприємницьку та іншу діяльність, що відображає відділення від незаконного дже­ рела частини грошових коштів і введення їх у легальну економіку;

б) сліди різних пошкоджень у документах: монтаж, часткова і повна підробка документа, травлення реквізитів, підробка відбитків печаток, підписів, виготовлен­ ня документів з використанням сучасної комп'ютерної графіки і техніки друку;

в) утворення в пам'яті злочинця, потерпілого і свідків-очевидців ідеальних слідів «відмивання» грошових коштів, майна.

Гроші і цінні папери, що потрапляють в операцію «відмивання», проходять че­рез багато рук учасників злочину. З огляду на те, що папір якісний, в окремих випад­ках не слід виключати застосування засобів для виявлення слідів рук, пото-жирових плям для їх дослідження з метою ідентифікації. Треба пам'ятати, що, передаючи вимагачеві гроші, потерпілий нерідко переписує їх номери, робить видимі, нібито випадкові позначки або наносить маловидимі сліди, про що заявляє органам слідства. Такі об'єкти підлягають попередньому дослідженню, іноді експертизі.

Особи злочинців різноманітні. Це особи, що так чи інакше беруть участь у пол­ітичній, економічній і суспільній діяльності, серед них депутати, працівники міністерств та інших державних установ, директори, економісти, бухгалтери підприємств із державною або колективною формою власності, керівництво підприємницьких структур, працівники митниць, банків, податкової служби тощо. Це також прості помічники, співучасники, шахраї, рекетири, грабіжники, корум­повані чиновники всіх гілок влади (депутат, державний службовець, співробітник органів управління тощо), підживлювані «брудними» грошима у вигляді нелегаль-

Розділ XVI. Основні методики розслідування злочинів у сфері господарської діяльності 509

н их піднесень, подарунків, хабарів і легальних благодійних пожертвувань громадсь­ким організаціям, фондам тощо.

У цьому зв'язку «легалізація — це сестра корупції». Корупція в найбільш загаль­ному вигляді — це засіб «відмивання» грошей.

В Росії кожне сьоме злочинне угруповання використовувало підкуплених чи­новників і витрачало на них у 1980 р. - 35%, а в 1995 р. - 50% своїх доходів.

Корумпованість характеризує сучасного злочинця, який бере участь у «відми­ванні» брудних грошей.

58.3. Особливості порушення кримінальних справ і первісні дії слідчого в типових ситуаціях

Особливість порушення кримінальних справ про легалізацію грошових коштів полягає втому, що процесові «відмивання» має передувати якесь кримінально ка­ране діяння, сутність якого зводиться до незаконного придбання грошових коштів чи майна. Інакше без злочинного придбання грошових коштів нічого було б і «відми­вати». Тому розслідування легалізації починається з аналізу іншого незаконного діян­ня щодо створення неврахованого майна, «тіньового» капіталу, прихованого від опо­даткування. Це можуть бути кримінальні справи, що перебувають у провадженні або закінчені провадженням, про хабарництво, розкрадання, посадові злочини, коруп­цію, фінансове шахрайство, порушення правил про валютні операції, вимагання тощо.

Ознаки легалізації можна знайти при аналізі даних про фінансові операції з гро­шовими коштами, купівлю-продаж, оренду, позику інші угоди з майном, здійснені в ході підприємницької або економічної діяльності.

Процесу легалізації як злочинній діяльності завжди передують дві обставини: а) злочинне нагромадження незаконного прибутку («брудних» грошей); б) збережен­ня і приховування його від обліку і оподаткування. Ці факти не проходять безслідно і відображаються в офіційному документообігу та «чорній бухгалтерії», які злочи­нець, як правило, веде паралельно «для пам'яті».

Ознаки нагромадження незаконного прибутку стають очевидними в ході аналі­зу економічної діяльності юридичної чи фізичної особи, вони відображають спосіб виробництва, рух товару. Якщо підприємство, фірма виробляє продукцію, то озна­ки незаконного нагромадження пов'язані з витратою сировини на одиницю про­дукції, заміною дорогих інгредієнтів на дешевші, з порушенням технологічного про­цесу, шо призводить до створення неврахованих «надлишків» сировини або готової продукції. При реалізації і постачанні продукції нагромадження йде за рахунок об­мірювання, обважування, фальсифікації, шахрайства, підробки документів тощо.

Незаконно нагромаджена продукція концентрується на складах і ретельно при­ховується від обліку і оподаткування. Нерідко виготовляють два документи: а) про реальну кількість; б) про таку, що значиться в бухгалтерії. В офіційні документи в цьому випадку вносять виправлення, нерідко сировина, гроші, товари передаються в інші підставні організації на час, наприклад, інвентаризації, ревізії, звіти. У матері­ально-відповідальної особи, як правило, ведеться «чорна бухгалтерія».

Найбільш поширеними сферами відмивання «брудних» грошей є: фінансове шахрайство в кредитно-фінансовій і банківській діяльності; приватизаційних про-

510 Салтевський М. В. Криміналістика

ц есах державного майна, інвестиційній діяльності різних фондів. Одна з головних ознак легалізації: а) відсутність легальних джерел доходу у фізичних або юридичних осіб або б) невідповідність доходів проведеним фінансовим операціям, угодам з неру­хомістю. Особливо ознаки легалізації помітні на початковому етапі, коли відбува­ються відділення частини грошових коштів від злочинного джерела та їх інтеграція через банки й інші кредитні установи у фінансову систему держави чи розміщення на рахунки іноземних банків.

Фінансові операції мають широку сферу застосування, охоплюючи розрахун­кові, депозитні та інші операції. Поширеним прийомом є звільнення від готівки на рахунках злочинців шляхом перерахування її на рахунки підставних осіб, родичів, знайомих, співучасників і партнерів по бізнесу.

Фінансове шахрайство є одним з найпоширеніших видів злочинної діяльності, безпосередньо пов'язаної з приватними інвестиційними фондами типу російський «Селенг», український «Швидкі гроші», коли внески громадян привласнювалися шахраями, акумулювалися в іноземних банках.

Про ознаки легалізації в сфері приватизації можуть свідчити, наприклад: 1) за­ниження балансової вартості приватизованих об'єктів; 2) придбання посадовою осо­бою акцій на суму понад 5% статутного капіталу; 3) присвоєння чи передача дер­жавного майна акціонерним товариствам, благодійним фондам без згоди трудових колективів; 4) використання державних грошових коштів від приватизації для при­дбання дач, транспорту, проведення євроремонту; 5) використання на аукціонах підставних осіб; 6) необгрунтована відмова особам, які подали заяву на участь в аук­ціоні; 7) внесення підробок у договори оренди і передача у довгострокову оренду нерухомості без згоди трудових колективів тощо.

Наведені особливості легалізації свідчать про складність збирання інформації, необхідної для порушення кримінальної справи про легалізацію як самостійний зло­чин, для якого головною ознакою є встановлення незаконного походження грошо­вих коштів і майна. Тому кримінальні справи порушуються: а) за матеріалами різних перевірок, аналізом суміжних злочинів, пов'язаних з реалізацією; б) за матеріалами оперативних розробок органів дізнання Служби безпеки і МВС.

У першому випадку матеріали надходять від спеціалізованих підрозділів по бо­ротьбі з економічною (УБЕЗ) і організованою злочинністю (УБОЗ) у системі МВС і СБУ. Слідчий разом з органом дізнання розробляє план реалізації матеріалів і пору­шення кримінальної справи.

В другому випадку ситуація складається майже аналогічним чином, коли орга­ни дізнання в порядку ст. 103 КПК проводять оперативно-розшукові заходи за фак­тами виявлення ознаклегалізації чи проводять перевірку за повідомленнями, заява­ми. Зібрані матеріали надають слідчому, який вирішує питання про порушення спра­ви і початок розслідування. Складається план реалізації оперативних матеріалів і розробляється тактична операція, наприклад, «Затримання з доказами», «Одночас­не вилучення незаконного прибутку в декількох осіб», «Обшук на робочому місці і затримання», «Арешт рахунків у банках», «Одночасна виїмка документів у відповід­них установах» тощо.

Механізм легалізації - це складний ланцюг взаємодій різних осіб і установ, успіх його залежить від того, на якому етапі розслідування виявлені ознаки легалізації. В усякому разі елементами механізму легалізації € злочинець - власник «брудних» гро-

Розділ XVI. Основні методики розслідування злочинів у сфері господарської діяльності 511

ш ей, який розпочинає дії щодо їх легалізації, і співучасник — державний службо­вець, посадова особа, яка безпосередньо виконує функції легалізації за певну вина­городу, тобто корупціонер.

Якщо взяти за основу схему «злочинець — корупціонер», то можна констатува­ти, що в процесі порушення кримінальної справи виникають наступні ситуації.

Перша ситуація характеризується наявністю інформації про факти і ознаки ле­галізації, відомий хазяїн «брудних» грошей — злочинець (затриманий з доказами), перевіркою і ревізією встановлений незаконно здобутий прибуток (грошові кошти, майно), але невідомий безпосередній виконавець — корупціонер і спосіб легалізації.

Друга ситуація характеризується наявністю незаконних операцій легалізації «брудних» грошей у певній державній структурі (наприклад, справа про корупцію, що розслідується, одержання хабарів), але невідомі джерело «брудних» грошей та їх хазяїн-злочинень.

Третя ситуація виникає тоді, коли є інформація про факти легалізації, відомі зло­чинець і корупціонер, але невідомі способи легалізаціїта інші особи, що беруть участь у відмиванні «брудних» грошей.

58.4. Організаційно-тактичні дії слідчого в типових ситуаціях

досудового слідства

Відповідно до особливостей порушення кримінальних справ про легалізацію і виникаючі при цьому слідчі ситуацій розслідування починається з аналізу структу­ри організації (підприємства), її виробничої, економічної і фінансової діяльності, виявлення «ланцюжка» документообігу і встановлення місцезнаходження документів для їх вилучення. Для цього проводяться допити свідків, підозрюваних, виїмки доку­ментів, обшуки на робочих місцях підозрюваних, огляди документів, їх слідче дослі­дження, проведення досліджень фахівцем, провадження ревізій, судових бухгалтерсь­ких, економічних і криміналістичних експертиз.

Разом з тим слідчий продовжує співробітництво з органом дізнання по збиран­ню відсутнього доказового матеріалу шляхом давання окремих доручень.

Зібраний органом дізнання і слідчим при перевірці заяв, повідомлень матеріал дозволяє визначити загальний напрямок розслідування і будувати загальні версії, насамперед за характером сформованих слідчих ситуацій.

Так, у першій ситуації при затриманні злочинця з доказами висунення слідчих і оперативних версій максимально прив'язується до конкретних сфер фінансової, підприємницької та економічної діяльності злочинця, з'ясування місцезнаходжен­ня джерела грошових коштів або іншого майна, здобутого незаконним шляхом; зв'язків з корупціонерами. Версії будуються за двома напрямками: а) про суб'єкта — співучасника легалізації; б) про спосіб легалізації, встановлення механізму і осіб, що беруть участь у ньому.

При відпрацьовуванні першого напрямку, коли підозрюваний затриманий з доказами, а корупціонер — співучасник «відмивання» грошових коштів невідомий, висуваються три версії: а) чи є затриманий злочинцем, а виявлені в нього засоби (майно, коштовності, цінні папери) здобутими злочинним шляхом і приховуються їм від обліку і оподатковування; б) хто є посередником — корупціонером, який без­посередньо здійснює фінансові махінації для легалізації «брудних» грошей; в) мож-

512 Салтевський М. В. Криміналістика

л иво, підозрюваний не злочинець, а виявлені грошові кошти є законною власністю фізичної чи юридичної особи.

Якщо підозрюваний — юридична особа, то бажано будувати окремі версії про структуру підприємства, господарські зв'язки — внутрішні і зовнішні, про фінансо­ве становище, наявність представництв, філій, дочірніх підприємств. Особлива ува­га надається версії: «Хто є засновником?», «Хто володіє контрольним пакетом акцій?». Можливо, підозрюваний лише співучасник, член злочинної групи.

При відпрацьовуванні другого напрямку — встановленні способу і механізму легалізації, версії будують щодо схеми фінансової операції руху легалізованих гро­шових коштів. З'ясовується установа і особа, що виконала відділення частини гро­шових коштів від приховуваного джерела, якими документами і хто це оформив. Потім простежується рух легалізованих грошових коштів за системою фінансово-банківських установ. Окремі версії можуть бути побудовані за суб'єктом і способом легалізації, наприклад, керуючий і головний бухгалтер банку є співучасниками — корупціонерами при виконанні фінансової операції. При перевірці окремих версій треба встановити: «Яка роль кожного учасника у відмиванні «фінансової комбі­нації?», «Хто ще задіяний у ній?» тощо. Остання версія спрямована на встановлення свідків.

Допит свідків має свої особливості, оскільки вони нерідко не бажають повідо­мити об'єктивну інформацію про способи легалізації, в яких вони брали участь як працівники державної чи комерційної установи, і свідчити проти себе не зобов'я­зані. У цьому зв'язку допит треба будувати на фактах, документах, оперативних да­них, отриманих у ході слідства. Традиційний прийом встановлення психологічного контакту в цих випадках майже не спрацьовує. Необхідно пред'являти докази так само, як це рекомендується при допитах підозрюваного або обвинуваченого.

Друга слідча ситуація діаметрально протилежна першій, тут відомий корупціо-нер, оскільки він спійманий з доказами на виконанні незаконних фінансових опе­рацій при ревізії або перевірці контрольно-ревізійною установою. Є документи, тобто факт фінансового зловживання в наявності. У цьому разі відпрацьовується версія — чи є незаконною виявлена операція «відмивання», чи це помилка, а операція закон­на, хто є замовником, тобто хазяїном-злочинцем легалізованих грошових коштів тощо.

Кримінальна справа в цій ситуації, як правило, порушується за матеріалами перевірок, тому розслідування починається з вивчення документообігу і встанов­лення схеми його руху, тобто визначення місцезнаходження документів, що фіксу­ють незаконну фінансову операцію. Тут початковими слідчими діями служать виїм­ка або обшук для вилучення документів, їх огляд і слідче дослідження. Треба відзна­чити, що іноді проводиться суцільна виїмка документів, наприклад, за якийсь період. Така тактика виїмки ускладнює роботу судово-бухгалтерської експертизи та інші дослідження, вимагає багато сил і засобів. У цих випадках, готуючись до виїмки або обшуку, треба запросити фахівців і скласти схему руху фінансових до­кументів, що відображають конкретну операцію, встановити місцезнаходження (зберігання) документів і тільки після цього проводити одночасну виїмку необхі­дних документів. На підприємстві і в установі призначається ревізія, іноді з по­вним відновленням бухгалтерського обліку. При цьому призначаються судово-бух­галтерські чи економічні експертизи, а у разі виявлення в документах виправлень,

Розділ XVI. Основні методики розслідування злочинів у сфері господарської діяльності 513

п ідробок, матеріальної чи інтелектуальної підробки призначаються відповідні кри­міналістичні експертизи.

В розглядуваній ситуації можуть проводитися затримання підозрюваних, обшук на робочих місцях і за місцем проживання підозрюваних та обвинувачених.

Таким чином, для першої і другої слідчих ситуацій характерними слідчими дія­ми є: виїмка, затримання, обшук, допит, огляд, проведення ревізії, судових екс­пертиз.

Третя ситуація є найбільш сприятливою, коли відомі злочинець і корупціо-нер, але не зовсім відомі способи легалізації, коло осіб, що беруть участь в ній, розмір і походження джерела «брудних» грошей. Своєчасна виїмка і робота з доку­ментами є найважливішою особливістю розслідування економічних злочинів вза­галі і відмивання «брудних» грошей зокрема. Тут треба мати на увазі, що легаліза­ція грошових коштів або іншого майна може здійснюватися шляхом укладення цивільних угод, коли одна угода маскує іншу, що приховує справжні наміри сторін. Зовні це може виглядати як укладення договорів дарування, позики, позички, схову, купівлі-продажу та ін. Угоди можуть містити відкладені і скасувальні умови для маскування реальних цілей. У даній ситуації необхідно вилучати всі документи, що стосуються угоди, і окремо допитувати не тільки учасників угоди, а й всіх осіб, що беруть участь в її оформленні. Всі угоди припускають одержання незаконного прибутку.

Легалізація може бути здійснена способом, не пов'язаним з одержаннями при­бутку як основної мети. «Відмивання» може відбуватися через направлення грошо­вих коштів на благодійні цілі, охорону здоров'я, розвиток спорту, захист прав, за­конних інтересів, на інші нематеріальні потреби громадян, для досягнення суспіль­них благ. Створення різних благодійних фондів — один з поширених способів легалізації. При розслідуванні такої легалізації треба звертати увагу на дві особли­вості: а) розшук і забезпечення схоронності майна для подальшої його конфіскації; б) застосування заходів цивільно-правового характеру про визнання угод незнач­ними і недійсними.

Початкові і наступні слідчі дії при розслідуванні економічних злочинів взагалі і легалізації зокрема проводяться з дотриманням загальних процесуальних норм і ре­комендацій криміналістичної тактики. Слідчий використовує всі вербальні і нон-вербальні тактичні засоби, розглянуті вище. Разом з тим деякі слідчі дії відрізняють­ся специфікою, зокрема затримання, допит, огляд і попереднє дослідження доку­ментів.

Затримання. Затримання ефективне своєю раптовістю, воно, як правило, спон­танне і повинно бути обґрунтованим і доцільним, а не затриманням заради затри­мання, щоб пізніше вибачитися і звільнити затриманого. Затримання як слідчу дію не слід змішувати з короткочасним затриманням, що, як правило, проводиться ор­ганом дізнання в ході перевірочної оперативно-розшукової діяльності, головним чином у ситуації безпосереднього виявлення злочинної діяльності.

Затримання як слідча дія найчастіше є тактичним засобом реалізації зібраних оперативних матеріалів, порушенням кримінальної справи і початком розслідуван­ня. Орган дізнання надає зібрані матеріали слідчому, а останній разом з органом дізнання вирішує питання про порушення справи і про те, якою слідчою дією поча­ти розслідування. Якщо матеріали обґрунтовані, а виявлені факти дозволяють за-

514 Салтевський М. В. Криміналістика

т римати підозрюваного з доказами, то слідчий виносить постанову про затримання і визначає тактику його проведення.

Ретельна підготовка до затримання і повторний огляд фактичних матеріалів орга­ну дізнання дають можливість слідчому уникнути необгрунтованих затримань. Рап­товість затримання спрацьовує тоді, коли підготовка і перевірна діяльність ведуться потай оперативними засобами, з документуванням фото- відео-звукозаписом фактів зл о ч и н н ої ді ял ь н ості.

Допит. Нерідко розслідування починається з встановлення і допиту свідків, що проходили по кримінальних справах, які передували легалізації (корупція, хабар­ництво, розкрадання тощо), що дозволяє не тільки встановити злочинні зв'язки і механізм легалізації, а й з'ясувати нових свідків. Допит останніх спрямований на встановлення безпосереднього предмета легалізації, його кількості, виду і стану, способу легалізації, осіб, які брали участь у цій операції, їх способу життя, майново­го стану, наявності зв'язків з державними структурами: міліцією, прокуратурою, судом, депутатським корпусом, місцевою адміністрацією та ін.

Допит підозрюваних і обвинувачених рекомендується проводити негайно, тільки у разі затримання з доказами. В інших випадках не слід поспішати, оскільки без зібра­них доказів, що викривають, важко сподіватися на об'єктивні показання підозрю­ваного при пред'явленні обвинувачення. Слідчий, готуючись до допиту обвинува­ченого, повинен зібрати достатню кількість оперативної задокументованої інфор­мації, фото- звукозаписом, відеозйомкою, забезпечити базу свідків. Тільки тоді можна приступати до допиту, використовуючи всі прийоми тактики, що рекомен­дуються, для викриття обвинувачуваного, який запирається, викриття його в неправді і встановлення об'єктивної істини.

Огляд. Оскільки виїмка документів у багатьох випадках є початком розсліду­вання «відмивання» грошових коштів, те слідчий почне огляд документів після виї­мки є важливою дією. Огляд супроводжується попереднім дослідженням із застосу­ванням технічних засобів і участю фахівців — криміналіста, бухгалтера, економіста. Фахівець-криміналіст повинен дослідити документи і встановити наявність техніч­них підробок, виправлень, невідповідність реквізитів (штампів, печаток) джерелу документа. Фахівці-бухгалтери допоможуть сформувати документи за джерелами їх походження в злочинному ланцюжку механізму легалізації. Таким чином, через ог­ляд і попереднє дослідження слідчий підготується до призначення судових експер­тиз та їх видів.

Судові експертизи призначаються і проводяться в загальному порядку відпові­дно до норм кримінально-процесуального законодавства і рекомендацій криміна­лістичної тактики.

Розділ XVI. Основні методики розслідування злочинів у сфері господарської діяльності 515

Г лава 59. Основи методики розслідування хабарництва і корупції