48.1. Розкриття злочинів за гарячими слідами

Загальне поняття злочину треба відрізняти від досить поширеного в криміналі­стиці, слідчій і оперативно-розшуковій практиці поняття розкриття злочинів за га­рячими слідами. Це діяльність органів дізнання, досудового слідства, що відрізняєть­ся від звичайної слідчої діяльності, тобто розслідування, особливою організацією, використанням таких джерел інформації, застосуванням таких прийомів її витягу­вання, що приводять до швидкого і повного встановлення обставин злочину, вияв­лення і викриття винного. Тому розкриття злочину за гарячими слідами одночасно являє собою окреме завдання, що нерідко ставлять перед практичними органами при розслідуванні конкретного злочину.

Разом з тим розкриття злочину за гарячими слідами — досить умовне поняття в слідчій і оперативній практиці. Це специфічна за змістом засобів і організації їх ви­користання діяльність методологічного порядку, це підхід, метод дії, що базується на сукупності специфічних засад — принципів розкриття злочину за гарячими сліда­ми. Інакше, якщо не використовувати такі сліди - гарячі, вони „вистигнуть" і роз­криття злочину буде звичайною оперативно-слідчою діяльністю.

Гарячі сліди — це звичайні матеріальні та ідеальні сліди відображення, що вини­кають внаслідок події злочину. В історичному аспекті поняття «гарячі сліди» виник­ло в середні віки в період становлення розшукового процесу, коли при розкритті злочинів застосовувалися розшук, катування, ордалії, повальний обшук, тобто не­гайний збір чуток про «лихих людей» (підозрюваних) за місцем їх проживання і місцем виявлення злочину¹. Пізніше будь-які дії, що розпочинаються негайно після виявлення ознак злочину і спрямовані на виявлення і затримання злочинця шляхом використання збережених матеріальних і ідеальних слідів стали, називати розкрит­тям злочину за гарячими слідами².

Тактика розкриття за гарячими слідами характеризується низкою особливос­тей такої діяльності: 1) негайним (невідкладним) виявленням і фіксацією гарячих слідів на місці події; 2) швидким і об'єктивним декодуванням на місці події до відоб­раження інформації в слідах; 3) формуванням інформаційної моделі механізму події та її учасників; 4) раптовістю і конспіративністю оперативних заходів; 5) концент­рацією сил і засобів на розкриття злочину в перші дні після виявлення його ознак.

Таким чином, поняття «гарячі сліди» дуже складне, воно характеризує, при­наймні, дві обставини: 1) час, що минув з моменту утворення слідів до моменту їх виявлення з метою розкриття злочину; 2) відрізок часу, протягом якого можна найбільш ефективно використовувати сліди для розкриття злочину на досудовом\ слідстві. За змістом це поняття включає: а) матеріальні відображення, відбиті речо-

Розділ XIII. Методологічні основи криміналістичної методики 431

в ими джерелами (засоби вчинення злочину, сліди рук, ніг, знарядь злому, мікро-сліди, сліди запаху); б) уявні образи, відбиті в пам'яті обвинуваченого, потерпілого і свідка-очевидця.

Нарешті, поняття гарячі сліди є умовним і не відображає реальної сутності. В оперативній діяльності були спроби замінити його, наприклад, поняттям «свіжі сліди». Однак і останнє однозначно не визначає, який слід варто вважати «свіжим», а який — «несвіжим». Ця проблема пов'язана з установленням збереження слідів та інформації, відображеної ними. Останні залежать від багатьох факторів: виду від­ображення, фізичних властивостей матеріальних об'єктів, що беруть участь у відобра­женні, наступних умов, пов'язаних зі збереженням, виявленням і фіксацією. Слід пальця на хоршому папері може бути «старим», але не втратити своєї інформаційної значимості. Навіть після десяти років його можна виявити і, навпаки, такий же слід на погано проклеєному папері вже через чверть години стає непридатним, він втра­чає свою інформативність, хоча його треба вважати «свіжим».

У криміналістиці проблема збереження інформаційної цінності слідів досить складна, вона пов'язана з встановленням ідентифікаційного періоду, тобто часу, протягом якого предмет залишається тим, чим він є, і уможливлює його ідентифіка­цію. Отже, у кримінально-процесуальному плані ідентифікаційний період— це оцін­не Поняття, коли законодавець декларує частину прав суб'єкту правозастосуванням. Так ст. 103 КП К ставить за обов'язок органу дізнання застосовувати необхідні захо­ди для виявлення ознак злочину й осіб, які його вчинили, але не вказує в який пер­іод здійснювати цю діяльність.

Тому період виявлення і використання слідів злочину іноді називають розкрит­тям за гарячими слідами в оперативно-розшуковому розумінні. У цей період орган дізнання зобов'язаний знайти ознаки злочину й осіб, які вчинили його (ст. 103 КПК), зібрати і закріпити докази, тобто розкрити злочин за гарячими слідами.

Якщо кримінальну справу порушує слідчий, то невідкладні первісні слідчі дії також носять активний пошуковий характер і спрямовані на розкриття злочину за гарячими слідами на досудовому слідстві. Свою діяльність він координує з органа­ми дізнання, дає їм доручення і вказівки про провадження пошукових і слідчих дій, використовує допомогу установ підприємств, посадових осіб і громадян, для яких вимоги слідства обов'язкові і законні.

Таким чином, злочин, розкритий у період провадження оперативно-розшуко-вих і невідкладних слідчих дій на досудовому слідстві припустимо вважати розкри­тими за гарячими слідами. Встановлювати абсолютний час розкриття доцільно лише для статистичної звітності. Для практики розслідування, у науковому аспекті, воно не має значення, оскільки дії слідчого й органу дізнання в період досудового слідства мають невідкладний характер і повинні проводитися негайно після виявлення ознак злочину.

48.2. Організаційно-тактичні засади розкриття злочинів

по гарячих слідах

Розкриття злочинів за гарячими слідами здійснюється в стадії досудового слідства, з ході дізнання і попереднього слідства. В організаційно-тактичному плані діяльність по розкриттю злочинів за гарячими слідами можна розділити на два етапи:

432 Салтевський М. В. Криміналіст

1. з аходи щодо розкриття злочину в стадії проведення дізнання;

1. заходи щодо розкриття злочину під час провадження слідчих дій щодо пору­ шеної кримінальної справи.

Розкриття злочинів за гарячими слідами починається, як тільки органу дізнан­ня і попереднього слідства стає відомо про ознаки злочину. У ідей період почина­ються дії, що здебільшого носять непроцесуальний характер і включають:

• припинення триваючих протиправних дій злочинця;

• фізичне затримання (захоплення) злочинця на гарячому і доставлення затри­ маного в громадський пункт охорони порядку, відділ міліції, на пост патрульно-по­ стової служби;

• вжиття заходів щодо ліквідації тяжких наслідків, пов'язаних із заподіянням шкоди здоров'ю людини, знищенням державного, особистого, кооперативного май­ на;

• збереження джерел інформації про подію злочину;

— попереднє дослідження і перевірку інформації про ознаки злочину. Суб'єктами цієї діяльності є звичайно особи, що перебували на місці події чи

випадково поблизу нього, з обов'язку служби, наприклад, оперативні працівники, дільничні інспектори, співробітники патрульно-постової служби, контрольно-про­пускних пунктів, митниці, прикордонних застав, підприємств, установ, члени доб­ровільних формувань, спецпідрозділів «Беркут» тощо. Виявившись на місці події, ці особи насамперед вживають заходів щодо припинення злочинних дій і фізич­ного затримання злочинця на гарячому, надають допомогу потерпілим, охороня­ють затриманих до прибуття слідчо-оперативної групи, чергового наряду міліш: або доставляють у найближчий пункт охорони громадського порядку; вживають заходів щодо охорони місця події (видаляють сторонніх громадян, виставляють ого­родження), виявляють свідків, очевидців і забезпечують їх зустріч із членами слідчо-оперативної групи; записують адреси свідків або пропонують дочекатися прибут­тя слідчого.

Особливе місце в розкритті злочинів за гарячими слідами на цьому етапі нале­жить черговому по РВВС чергової частини. Одержавши повідомлення про злочин, черговий організує роботу з його розкриття, для чого: а) інструктує (телефоном) за­явника про подальші його дії; б) змінює маршрут найближчого патрульно-постово­го наряду і направляє його на місце події; в) доводить до відома про подію дільничног: інспектора; г) висилає на місце події слідчо-оперативну групу, наряд міліції; г) по­відомляє про подію начальнику РВВС; д) за погодженням з начальником РВВС інформує державні органи; є) забезпечує постійний зв'язок з місцем події і слідчо-оперативною групою.

Наступний етап розкриття злочину за гарячими слідами починається відраз> і після прибуття на місце події слідчо-оперативної групи. Діяльність слідчого (дізна-вача) спочатку спрямована на оцінку сформованої слідчої ситуації, уявну фіксацік наявних джерел матеріальних і ідеальних відображень, виявлення причинного зв'у. між ними, встановлення стосунку їхдо події пригоди. У цей період слідчий орієнтує на місці події і, оцінивши ситуацію, що виникла, іноді ще до огляду приймає так- І тичне рішення про проведення оперативно-розшукових або організаційних заходи, і для розкриття злочину за гарячими слідами, наприклад, опитує заявника, сві. затримує підозрюваних тощо.

Розділ XIII. Методологічні основи криміналістичної методики 433

О днак найчастіше розкриття за гарячими слідами починається паралельно з провадженням деяких невідкладних слідчих дій (переважно огляду, допиту, обшу­ку), коли буде зібрана вихіднадля розшуку і викриття злочинця інформація, або після них. У цей же час виготовляють фотознімки, схеми, складають орієнтування для розшуку речей, портрети, фотороботи для розшуку людей; здійснюють виявлення, фіксацію і попереднє дослідження речових джерел інформації; фіксують ідеальну інформацію звукозаписом, відеозаписом, кінозйомкою, забезпечуючи тим самим успіх розкриття злочину.

Кожна невідкладна слідча дія в широкому розумінні вирішує розшукові зав­дання. Однак головна увага приділяється організації оперативно-розшукових за­ходів, що включають: а) переслідування і затримання злочинця по запахових слідах за допомогою службово-розшукового собаки або за предметами, загубленими зло­чинцем (розсипане зерно, тютюн, краплі крові, олії тощо); б) організацію заго­роджувальних заходів і блокування шляхів відходу злочинця; в) організацію по-шуково-розшукового патрулювання за участю потерпілого або свідків-очевидців; г) ор­ганізацію засідок у місцях ймовірної появи злочинця (горища, підвали, покинуті будівлі); г) спостереження за місцями ймовірної появи злочинця (ринок, вокзал, кафе, кінотеатри тощо); д) «прочісування» території, що прилягає до місця події; є) організацію подвірного, поквартального опитування осіб, що проживають по­близу місця події.

Методика розкриття за гарячими слідами обумовлена обставинами конкретно­го злочину і тієї слідової картини, що створює слідчу ситуацію. Тому розкриття може бути здійснене за матеріальними і ідеальними відображеннями. Використовуючи матеріальні відображення, розшук можна починати: а) з речей, віднесених з місця події або залишених на ньому; б) слідів-засобів учинення злочину (знаряддя злому, транспортні засоби, зброя); в) слідів-відображень, наприклад, рук, ніг, зубів; г) спо­собу вчинення злочину; ґ) з ідеальних відображень слідів пам'яті, відбитих потерпі­лими, свідками-очевидцями, про ознаки зовнішності злочинця.

У кожному випадку структура методики вирішення тактичної операції «Розшук» буде різною. Наприклад, для розшуку особи за ознаками зовнішності вона включає: 1) допит свідків-очевидців, потерпілих; 2) матеріалізацію ідеальних відображень (протоколювання), складання орієнтувань, словесного портрета, фоторобота по пам'яті тощо; 3) проведення оперативного дізнавання шляхом огляду потерпілого або свідком-очевидцем, фотознімків із оперативних обліків, а іноді спостереження потерпілим злочинця в ході проведення оперативного заходу; 4) перевірку зібраної інформації в АБД поАІГС («Профілактика —розшук», «Заслін», картотека невпізна­них трупів тощо; 5) проведення портретно-криміналістичної експертизи; б) виго­товлення скульптурного портрета і використання його для впізнання.

Структура розшуку за слідами пальців рук, виявлених на місці події, включати­ме: 1) огляд сліду за участю фахівця; 2) перевірку за картотекою слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів; 3) перевірку за дактилоскопічною картотекою осіб, узя­тих міліцією на облік; 4) провадження дактилоскопічної експертизи при наявності підозрюваних; 5) допит підозрюваного з пред'явленням висновку дактилоскопічної експертизи.

Розкриття злочинів за гарячими слідами на початку провадження невідкладних слідчих дій відрізняється від діяльності в завершальній стадії. До цього часу вже буває

434 Салтевський М. В. Криміналіст

з ібрано досить інформації, виявлено і закріплено основні джерела інформації, ш були на місці події, у деяких випадках є і підозрювана особа. Цей період характег зується аналітичною діяльністю. Поряд із триваючими оперативно-розшуковими за­ходами і невідкладними слідчими діями слідчий веде роботу з матеріальними д> . релами інформації у своєму кабінеті: він проводить їх огляд і попереднє досліджен­ня із застосуванням технічних засобів і провадження судових експертиз. Оскільки цей період вимагає діяльності в різних напрямках, слідчий координує роботу з роз­криття і розслідування злочину за гарячими слідами з іншими правоохоронними структурами. Тут особливо важлива взаємодія з органами дізнання і громадськими

організаціями.

Можна назвати наступні основні організаційно-тактичні форми взаємо; слідчого з органами дізнання: 1) участь слідчого в оцінці оперативних матеріалів при вирішенні питання про порушення кримінальної справи, за якого досудове слідство є обов'язковим; 2) взаємне інформування про здобуті у справі факти, що належать до предмета розслідування; 3) спільне планування по кримінальній справі, передусім у тому разі, коли винних у вчиненні злочину не встановлено; 4) спільне проваджен­ня слідч их дій і розшукових заходів; 5) давання слідчим у порядку ст. 118 КПКдор\-чень оперативним працівникам про провадження ними самостійно окремих слідчих дій і розшукових заходів; 6) надання слідчому організаційно-технічної допомоги.

Розділ XIII. Методологічні основи криміналістичної методики 435

Г лава 49. Основи забезпечення і представлення інформації на досудовому слідстві

49.1. Поняття, сутність і структура забезпечення

Забезпечення є дія. У тлумачних словниках забезпечення роз'ясняють як поста­чити когось чимось; уможливити дійсним, а у військовій справі — як зробити розвідку, маскування, охорону якогось об'єкта, або забезпечити нормальну роботу радіозв'­язку, діяльності підрозділу. Наведена інтерпретація не звужує сутності аналізовано­го поняття, а лише свідчить про специфіку потреб користувача інформацією.

Забезпечення — процес діяльнісний, припускає наявність у своїй структурі суб'є­кта, що здійснює досудове слідство (ст. 102 КПК). Слідчий провадженням слідчих дій, організаційних і тактико-оперативних заходів здійснює збирання, досліджен­ня, оцінку і використання фактичних даних (тобто інформації та її джерел) і в такий спосіб забезпечує інформацією обставини, що підлягають доказуванню по кримі­нальній справі.

Цей процес інформаційного «самозабезпечення» у ході розслідування треба відрізняти від забезпечення, що виникає в ситуаціях професійної інформаційної не­достатності, коли слідчий не може одержати інформацію, що вимагається, або коли з тактичних міркувань самостійне одержання її вважає недоцільним. Він звертаєть­ся до органів дізнання, спеціальних наукових і практичних організацій, установ, гро­мадських формувань і вступає з ними в інформаційні відносини, сутність яких зво­диться до одержання відсутньої спеціальної інформації в якійсь-то галузі знань. Слідчий стає замовником інформації і розріджує інформаційну ситуацію спільною діяльністю з виконавцем:

Замовник —> предмет замовлення —> виконавець —•> продукт замовлення.

Отже, інформаційне забезпечення — це специфічний самостійний етап у діяль­ності слідчого при розслідуванні злочинів.

Його треба інтерпретувати так: забезпечення інформацією на досудовому слідстві — це слідча діяльність, спрямована на прирощення (додавання) порції нової інформації до вже наявної, але недостатньої для вирішення адресатом (замовником) фізичного або інтелектуального завдання.

Таким чином, забезпечення, з одного боку, — функція слідчого як замовника, а з другого - діяльність державних органів, організацій, установ, підприємств коопера­тивної і приватної форм власності, а також фізичних осіб як виконавців інформацій­ного замовлення. Стає очевидним, що суб'єкти досудового слідства (ст. 102 КПК) якусь частину доказової інформації одержують у ході етапу забезпечення шляхом інформа­ційного замовлення, для чого слідчий з виконавцем замовлення вступає в інформаційні відносини, врегульовані кримінально-правовим законодавством і законами України лро інформацію.

436 Салтевський М. В. Криміналістика

З аконодавець назвав джерела інформації досудового слідства (ч.2 ст. 65 КПК) і розкрив їх перелік у ст. 78 КПК, де визначив джерела як всі інші предмети, що мо­жуть бути засобами для розкриття злочину. Тому предметом інформаційного замов­лення можуть бути різні види матеріальних джерел інформації, перелік яких дати неможливо, а загалом — це об'єкти живої і неживої природи, тобто люди і речі.

Для успішного аналізу, пошуку і організації розшуку джерел інформації з кри­мінальної справи останні рекомендується поділяти на два види: 1) об'єкти — джере­ла, що були безпосередньо «присутні» на місці події злочину і «спостерігали» (відоб­разили) слідову картину: злочинець, потерпілий, свідки-очевидці; 2) об'єкти- дже­рела, пов'язані з подією злочину біологічними і соціальними зв'язками (родичі близькі і далекі, товариші по службі, сусіди, знайомі, друзі дитинства, спільного на­вчання тощо).

Одержана інформація на етапі забезпечення — це звичайні фактичні дані про обставини — факти події, що підлягають доведенню. Разом з тим такі фактичні дані, одержані в ході реалізації інформаційного замовлення, характеризуються такими особливостями:

• інформація являє порцію до вже наявної сукупності відомостей про доказува­ ний факт:

• інформація відображає нову ознаку, властивість, не відому раніше:

• інформація одержана на основі використання непрофесійних знань для осо­ би, що веде слідство.

Таким чином, основне інформаційне забезпечення слідчий здійснює сам шля­хом провадження слідчих дій, лише незначну частину нової спеціальної інформації (непрофесійних знань) слідчий одержує інформаційним замовленням. Тому в розс­лідування, у структуру якого прийнято включати збирання, дослідження, оцінку і ви­користання доказів, доцільно додати інформаційне забезпечення і представити струк­туру так:

Збирання —> забезпечення ~> дослідження —=> оцінка —> використання.