47.2. Структура способу вчинення злочину і формуючі його фактори

Системно-структурний аналіз дає можливість правильно пізнати структуру спо­собу вчинення злочину, виявити системну цілісність і виділити його з інших систем. Разом з тим структура способу відносно стабільна. В умисних злочинах її звичайно утворюють дії, спрямовані на підготовку, безпосереднє вчинення і приховування злочину. Деякі структурні елементи способу для інших видів злочинів можуть бути відсутні.

Для криміналістів найбільше значення мають повноструктурні способи. Тому встановлення структурних способів, що мали місце в розслідуваному злочині, доз­воляє слідчому найбільш повно виявляти наявні сліди злочину, прогнозувати взає­мозв'язок між ними, що нерідко веде до розкриття злочину

Поряд з виявленням структури способу вчинення злочину необхідно моделю­вати детальне компонування дій, що входять до складу кожної його субструктури. Тут можливі кілька підходів. Одним з них є компонентний аналіз, що грунтується на ієрархічній цільовій підпорядкованості рухів діям, дій — операціям, операцій —діяль­ності. Він сполучається з класифікацією структурних компонентів способу вчинен­ня злочину за їх складністю. При цьому можуть бути виділені:

а) комплексні компоненти, що являють собою частини структури діяльності злочинця, котрі складаються з внутрішньо пов'язаних окремих операцій і дій. До них можуть бути віднесені прийоми проникнення на об'єкт, подолання перешкод, зв'язки і спілкування зі співучасниками, дезінформація й усунення слідів тощо. Більш-менш повний набір комплексних компонентів може бути розроблений для кожного виду злочину на основі аналізу способів їх вчинення;

б) окремі цілеспрямовані дії злочинця, що характеризуються відносно корот­ ким часом і одним місцем виконання. Вони найбільш важливі для криміналістич­ ного пізнання, тому що в них виявляються професійні і злочинні навички виконав­ ця, характеристика його особи, об'єктивні умови здійснення дій;

в) рухові акти, елементарні (прості) рухи. Якщо вони відображаються в слідах, то мають найбільшу інформативну цінність для індивідуалізації злочинця і ототож­ нення знаряддя.

Системно-компонентний аналіз показує наявність у способі компонентів не тільки діяльнісного, а й пов'язаних з ним компонентів речового характеру. Харак­тер дій злочинця визначає необхідність певних засобів учинення злочину і, навпа­ки, наявність у злочинця реальних засобів, що можуть бути використані для вчи­нення злочину, визначає обрання відповідних їм дій. Знаряддя - це комплекс речо-

426 Салтевський М. В. Криміналістика

в их засобів, використовуваних злочинцями, вони взаємопов'язані з діями і залиша­ють сліди-відображення, що характеризують дії злочинця.

Кожен спосіб вчинення злочину ґрунтується на використанні обставин часу і місця, на подоланні несприятливих умов зовнішнього середовища. Отже, структура способу вчинення злочину являє собою комплекс речових, діючих і просторово-ча­сових компонентів, пов'язаних функціонально. Таким чином, для умисних злочинів спосіб вчинення — це система об'єднаних загальним задумом дій злочинця з підго­товки, вчинення і приховування злочину, детермінованих об'єктивними і суб'­єктивними факторами, поєднаних з використанням відповідних знарядь і засобів (Г.Г. Зуйков, 1978).

Особливо слід зупинитися на способі приховування злочину як самостійному понятті. Спосіб приховування злочину як самостійне криміналістичне поняття відрізняється віддій по приховуванню, що входять у спосіб як компоненти. Він має місце в тих випадках, коли: а) дії щодо приховування умисного злочину здійсню­ються після повної реалізації злочинного задуму і не є заздалегідь передбаченим продовженням дій з приховування, виконаних у період вчинення злочину; б) дії щодо приховування умисно вчинених імпульсивних чи вербальних злочинів (образа, на­клеп), приховування яких у період вчинення неможливе і здійснюється пізніше; в) при приховуванні злочинів, учинених з необережності.

В усіх цих випадках дії щодо приховування злочинів можуть утворювати само­стійний взаємопов'язаний комплекс, тобто певний спосіб. Такі комплекси можуть мати певну стійкість і повторюваність, але, як правило, не в тих самих, а в різних осіб, які перебувають у детермінованих умовах, що збігаються.

Спосіб приховування як самостійне явище реалізується тоді, коли злочин вчи­нений, у багатьох випадках зареєстрований і щодо нього ведеться розслідування. Усе це докорінно перебудовує систему його детермінуючих факторів. Коло можли­вих дій суб'єкта значно розширюється і може включати обмову, неправдиві пока­зання, залякування свідків, підкуп, наклеп, підробку документів тощо. У злочинах, вчинених у співучасті, спосіб вчинення може бути один, а способи приховування -різні в кожного співучасника.

У структурі способу вчинення злочину відображаються його формуючі факто­ри, що являють собою джерела особистісної і речової інформації. У вченні про спо­соби вчинення злочину їх прийнято підрозділяти на об'єктивні і суб'єктивні за їх природою.

До факторів об'єктивного характеру належать насамперед обстановка, умови зов­нішнього середовища, властивості предмета злочинного посягання, наявність чи відсутність зв'язку між злочинцем і названими елементами. Можливі декілька варі­антів ставлення злочинця до умов зовнішнього середовища, що впливає на зміст вчинюваних дій: а) суб'єкт правильно і повно сприймає і оцінює об'єктивну обста­новку і будує свої дії згідно з поставленою метою, з огляду на всі фактори, що скла­дають її зміст; б) суб'єкт правильно і повно сприймає і оцінює об'єктивну обстанов­ку, використовує фактори, що сприяють досягненню мети, але внаслідок зайвої са­мовпевненості чи з інших причин зневажає окремими її несприятливими факторами, не враховує їх у своїх діях; в) суб'єкт внаслідок неуважності, недбалості, недостат­ності знань, недостатнього розвитку органів почуттів тощо неправильно або не по­вністю усвідомлює об'єктивну обстановку, перекручено її сприймає чи помиляєть-

Розділ XIII. Методологічні основи криміналістичної методики 427

с я в оцінці її факторів; г) суб'єкт може діяти, свідомо зневажаючи факти об'єктивної обстановки, не докладаючи зусиль для використання в обраному способі дії спри­ятливих факторів, не вживаючи заходів до того, щоб пристосуватися до несприят­ливих умов чи подолати їх.

До суб'єктивних факторів, що впливають на формування способу вчинення зло­чину, належать: психологічні властивості особи, що виявляються у вигляді мотиву, мети, знань, умінь, звичок; характерологічний образ, що складається з рис характе­ру і психічної спрямованості особистості, а також соматичні властивості — стать, вік, зріст тощо. У своїй сукупності суб'єктивні фактори впливають на спосіб вчи­нення злочину. Так, мотив і мета злочину, знання і вміння злочинця визначають вибір засобів і прийомів реалізації задуму, визначають характер основних дій і по­в'язують їх у більш-менш складний комплекс.

Навичка — автоматизований елемент свідомої діяльності — додає способу вчи­нення злочину індивідуального забарвлення. 1 ще більшою мірою спосіб вчинення злочину і сліди його застосування персоніфікують звички злочинця, що являють собою повністю автоматизований елемент поведінки людини. Звичні дії індивіду­альні, вони відбуваються машинально, звільняючи з-під контролю свідомості не тільки техніку виконання, а й сам факт їх вчинення.

47.3. Детермінованість способу вчинення злочину

Криміналістичне значення способів учинення (і способів приховування) зло­чинів і використання даних щодо них на досудовому слідстві ґрунтуються на влас­тивості їх повторюваності в злочинній діяльності тих самих і різних осіб. Тому уяв­лення про причинні зв'язки, можливі їх форми, межі стійкості досягається в резуль­таті системно-генетичного аналізу на основі діалектичного підходу до пізнання соціальних явищ.

Детермінованість способу не можна розуміти як вільний вибір суб'єктом так­тичних прийомів і технічних засобів з раніше сформованого суб'єктом банку даних і стверджувати, що обрані тактичні засоби жорстко визначені факторами зовніш­нього середовища і мають для суб'єкта фатальний характер.

Спосіб як засіб предметно-перетворюючої діяльності щодо вчинення або при­ховування злочину являє систему як автоматизованих, так і логічно обраних засобів діяльності, підпорядкованих єдиній меті.

Безперечно, в детермінованості способу (способу дії) лежить вчення І. П. Пав-лова про динамічний стереотип як стійку відповідну реалізацію, усякий щоразу ви­никає на однаковий сигнал інформації зовнішній подразник. Відповідна реакція — це одномоментна діяльність, простий рух, наприклад, захисний рух руки, відповідь на реальну загрозу заподіяння шкоди, мимовільний лемент тощо. Оскільки спосіб являє собою складну систему простих рухів «цеглинок», підпорядкованих єдиній меті, його структура включає як прості, так і складні компоненти руху, що опосе­редковані суб'єктом і характеризуються лише відносною стійкістю.

Відтак не можна стверджувати, що спосіб - це конструкція, жорстко детермі­нована зовнішніми умовами і особою суб'єкта (злочинця), що вона повторюється в усіх деталях як шаблон, завчене правило.

428 Салтевський М. В. Криміналістика

Д ії, що складають спосіб вчинення злочину, як і вся діяльність людей, «пород­жені об'єктивним світом і припускають його». Об'єктивна дійсність впливає на по­ведінку людини через її свідомість, породжує в неї певні потреби, почуття, переко­нання. У людини все, що спонукає її до діяльності, неминуче повинно пройти через її голову, відбитися у вигляді думок, спонукань, проявів волі.

Головний висновок із аналізу детермінації полягає в тому, що абсолютна повто­рюваність способів учинення злочинів у всіх їх ознаках як у той самій особи, так і в різних осіб повністю виключена. Повторюваність не можна розглядати як повто­рення всіх властивостей явища. Лише загальні умови існування якого-небудь яви­ща, факту визначають повторюваність цих явищ. Однак це не означає втрати кри­міналістичного значення даних про способи вчинення злочину, повторюваність яких можлива в різних формах. Підстава для припущення про вчинення злочинів тією самою особою виникає тільки в двох випадках: 1) за наявності в способах дій сукуп­ності видових ознак, що утворюють сполучення, повторення якого в діях інших осіб малоймовірно; 2) за наявності в способі вчинення злочину ознак, що індивідуалізу­ють особу злочинця. У всіх інших випадках схожість ознак способів дозволяє вису­вати лише припущення про належність невідомого злочинця до певної групи осіб, тобто встановлення групової належності.

47.4. Використання даних про способи вчинення злочинів

Криміналістичне вчення про способи вчинення злочинів являє собою одну із окремих теорій криміналістики. її об'єктом є способи вчинення злочинів, а предме­том — закономірності їх формування, детермінація, зміни, структурна побудова. Дані про способи вчинення злочинів використовуються для розробки криміналістичних тактичних прийомів, технічних засобів і методичних рекомендацій з розслідування окремих видів злочинів. Найбільш широке застосування дані про спосіб знаходять при розробці методичних основ криміналістичної профілактики окремих видів зло­чинів

Знання існуючих і передбачення можливих способів учинення злочинів допо­магають криміналістам розробляти технічні засоби, що ускладнюють чи роблять неможливим здійснення конкретних злочинів даним способом; розробляти нові так­тичні технології висування версій про особу, яка вчинила злочин; приймати опти­мальні рішення при організації і плануванні розслідування; створювати ефектив­ний тактичні прийоми провадження окремих слідчих дій.

Розробка практичних рекомендацій на основі даних про способи вчинення зло­чинів розвивається в наступних основних напрямках: а) розкриття вчинених конк­ретних злочинів; б) розшук злочинців; в) криміналістичне попередження злочинів

Злочин як матеріалізований акт діяльності, що виступає в єдності його об'єктив­них і суб'єктивних елементів, відображається в навколишньому середовищі через спосіб вчинення. Діючий суб'єкт злочину опосередковано відображає інформацію про спосіб вчинення злочину, детермінуючі його фактори, особливості окремих дій. властивості суб'єкта, використані знаряддя.

Процес розкриття злочину і доказування відбувається в основному порядку: віл виявлення змін у матеріальному середовищі до встановлення способу, від способу вчинення злочину до виявлення суб'єкта злочину. Головним змістом виявлення спо-

Розділ ХШ. Методологічні основи криміналістичної методики 429

с обу є встановлення слідів змін та їх зв'язку з подією злочину. Роль способу вчинен­ня злочину, який певною системою передав у зовнішнє середовище закодовану інформацію про злочин і його учасників, видається в цьому процесі дуже значною. Дешифрування інформації дає змогу встановити особу злочинця, знайти (розкри­ти) його причинний зв'язок зі способом вчинення злочину.

Встановлення на основі окремих слідів способу вчинення злочину, а потім об­ставин розслідуваного злочину і фактів, що зумовили спосіб дії, ставить перед слідчим складне розумове завдання. Його вирішення пов'язане з використанням методів моделювання та аналогії. Побудова моделі шуканого способу вчинення злочину про­водиться за аналогією схожості способу розслідуваної події зі слідами способу вчи­нення злочинів у минулому, характеристика слідів яких відома в науковій літературі чи зареєстрована в криміналістичних обліках або збереглася в пам'яті слідчого.

Розшук злочинців за ознаками способів учинення злочинів заснований на їх повторюваності. Незважаючи на ситуаційність і повторюваність, пошук є цілком реальним, що зумовлено наявністю в підрозділах органів дізнання криміналістич­них обліків автоматизованих інформаційно-пошукових систем (АІПС), реалізова­них на базі сучасних комп'ютерних технологій і мереж (табл. 27, 28, 29). їх застосу­вання знімає суперечність між повнотою накопичених облікових даних і можливі­стю їх швидкої обробки. АІПС передбачає логічну обробку наявних даних за способом вчинення злочину, що забезпечує максимальний пошуковий ефект. При цьому в програмному забезпеченні використовуються положення математичної теорії множин, теорії статистичних рішень, багатофакторного аналізу в умовах не­визначеності і наявності різних перешкод.

Наявна практика використання АІПС свідчить про успішність пошуку за озна­ками способів учинення злочинів навіть в ускладненій, але типовій для оперативної роботи ситуації.

Дані про способи вчинення злочинів використовуються в уніфікованих АІПС разом з даними про зовнішність злочинців та інші ознаки, що фіксуються в картах криміналістичних обліків і АІПС. Така організація обліку при машинній обробці даних значно підвищує пошукові можливості розшуку людей і речей (табл. 27).

430 Салтевський М. В. Криміналістик^

Г лава 48. Розкриття злочинів за гарячими слідами