45.2. Структура криміналістичної методики

Методика в найширшому значенні являє собою координовану діяльність дер­жавних правоохоронних структур, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Однією з її складових є діяльність уповноважених осіб органів дізнання і прокуратури на до-судовому слідстві по розслідуванню злочинів. Це слідча, оперативна і розвідуваль­на діяльність. Вона має загальну елементну структуру будь-якої людської діяль­ності, в якій суб'єкт справляє вплив на навколишнє середовище, внаслідок чого його об'єкти (предмети, люди) взаємодіють один з одним і речами, утворюють в зовнішньому світі зміни — сліди в криміналістичному розумінні.

Вчинення злочину і його розслідування — структурно однакові діяльні процеду­ри. Вони розрізняються за сутністю цілей: у першому випадку суб'єкт впливає і взає­модіє з матеріальним середовищем у протиправних особистих ситуаціях мета суб'­єкта: виявлення ознак протиправної взаємодії, а в другому — пізнає факти проти­правних дій і виявляє осіб, що їх вчинили; встановлює факти порушення правопорядку і прав громадян, доказує вину обвинуваченого.

У такому контексті структура криміналістичної методики може бути представ­лена як структура специфічної діяльності — методики розслідування злочинів, що є закономірним і об'єктивним, оскільки вона адекватна структурі пізнавальної діяль­ності взагалі, яка відрізняється від криміналістичної тим, що вирішує лише окремі криміналістичні завдання розслідування, хоча діяльність слідчого не обмежується тільки цим.

Слідчому доводиться вирішувати кримінально-правові, процесуально-правові, адміністративно-правові та інші завдання, що не входять у предмет криміналістики і не вивчаються в її курсі.

Тому запропонована структура — це елементна структура окремої криміналі­стичної методики, її елементи своїм змістом відображають специфіку розслідуван­ня як процес пізнавальної діяльності, заснованої на категоріях матеріалістичної діа­лектики і законах формальної логіки.

Наведена чотиричленна елементна структура, на нашу думку, вигідно відрізняється від окремих методик, що зустрічаються в літературі, однак ця струк­тура в науці криміналістиці майже не розроблялася, зміст її елементів не розкрито, не досліджені кореляційні зв'язки між ними. Основний акцент робиться на кри­міналістичну характеристику, що не можна визнати обґрунтованим. Звернемося

416 Салтевський М. В. Криміналістика

д о сучасного розуміння структури методики як заключної частини науки криміна­лістики.

СУБ'ЄКТ І ЗАСОБИ І ПРЕДМЕТ І ПРОДУКТ

-Орган -Слідчі дії -Злочин: -Розкритий,

дізнання - Оперативні матеріальні і припинений

- Слідчий заходи, ідеальні сліди злочин

прокурор • організаційні дії - Злочинці ^ - Відновлене

начальник -Криміналістична, ~* особи. ^ право громадян

слідчого оперативна, Причинно - Відновлений

підрозділу спеціальна техніка пов'язані з правопорядок

-Суд -Криміналістична подією -Покараний

тактика злочину винний - Нетрадиційні (потерпілі, І

засоби свідки)

Криміналістична методика як розділ науки складається з двох частин: загаль­них положень-принципів і окремих методик розслідування.

Перша частина включає: 1) дані вивчення загальних закономірностей органі­зації і проведення розслідування; 2) понятійний апарат цього розділу науки¹; 3) зав­дання і принципи криміналістичної методики; 4) проблемні питання розвитку ме­тодики, характеристику структури окремих методик розслідування тощо. Загальні положення відображають і забезпечують системність складових окремих методик розслідування, їх наукову обґрунтованість і взаємозв'язок.

Друга частина розділу включає окремі методики розслідування окремих видів злочинів, розроблювані відповідно до потреб практики на основі загальних поло­жень криміналістичної методики. Головним у цій процедурі є: встановлення виду і характеру відносин, які складаються між елементами структури злочинної діяльності, що створює пізнавальні проблеми і ставить розумові завдання, котрі спонукають слідчого використовувати ситуаційний метод пізнання, тобто аналізувати слідчі си­туації і проектувати тактичні операції для їх вирішення.

Окрема методика включає найбільш типові версії та особливості планування, розслідування конкретних видів злочинів. Для кожного виду злочинів характерні не тільки особливості їх вчинення, причини й умови, що сприяють їх вчиненню. Тому завданням окремих методик є вивчення відображення особливостей і збирання інформації про обставини, що сприяли вчиненню злочинів конкретного виду, і ха­рактеристика профілактичної діяльності слідчого.

Спробу визначення єдиної структури окремих методик не слід змішувати з по­шуками єдиної схеми розслідування, що мали місце в минулому, оскільки останнє означало нівелювання індивідуального, а встановлення єдиної структури ставить за

Розділ XIII. Методологічні основи криміналістичної методики 417

м ету вичленовування найбільш істотних для розробки і вдосконалення структури елементів окремих методик.

Щодо структури немає єдиної думки, однак більшість вітчизняних криміналістів — В.П. Бахін, В.І. Гончаренко, М.І. Клименко, В.К. Лисиченко, В.Ю. Шепітько, а також зарубіжних — Т.В. Аверьянова, Р.С. Бєлкін, О.В. Дулов, В.Я. Колдін, В.О. Образцов, М.О. Селіванов, Н.П. Яблоков — у структурі окремої методики назива­ють такі елементи:

• криміналістичну характеристику відповідного виду злочинів;

• перелік обставин, що підлягають встановленню;

• особливості порушення кримінальної справи;

• перелік первинних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів досудового слідства;

• характер наступних слідчих дій досудового слідства;

• виявлення обставин, що сприяють вчиненню злочинів, і визначення заходів для їх усунення.

Стосовно окремих методик, що формуються на основі особливостей «слідчої картини» у широкому її значенні, учинення злочинів особливе місце здобуває часо­вий фактор, встановлення шкали події злочину — діяльності злочинця в часі; потер­пшого і свідків у даний момент. Так, при розслідуванні злочинів минулих років або «затягнутих» провадженням особливого значення набуває тактика повторного слідства. Тут відбувається не стільки перевірка вербальних і матеріальних джерел інформації, скільки встановлення надійності збереження відображеної в минулих джерелах інформації, що збереглася в сьогоденні.

Тому проблеми відновлення забутого новими психотехнологіями¹ (гіпнопедія, психоаналіз) дедалі більше привертають увагу слідчих, однак у криміналістиці і су­довій психології ці проблеми ще не були серйозно досліджені.

Нового звучання в методиці одержують технології прямого і непрямого віднов­лення за допомогою технічних засобів слідів пам'яті, тобто інформації, що збері­гається, але втрачена потерпілим у зв'язку з подією злочину та об'єктивними його наслідками.

418 Салтевський М. В. Криміналі*.

Г лава 46. Криміналістична характеристика

46.1. Поняття криміналістичної характеристики

Характеристика — це опис прикметних властивостей, якостей, достоїнств, оз­нак якого-небудь явища, події, людини. Оскільки злочин вивчається різними юри­дичними науками, то й опис його властивостей і ознак проводиться конкретною наукою. Звідси характеристика злочину може бути кримінально-правовою, кримі­нологічною, адміністративно-правовою, криміналістичною та ін.

Кримінально-правова характеристика описує правовий характер діяння, вка­зує, чи містить воно прикметні ознаки складу злочину, яка міра суспільної небез­печності вчиненого, які заподіяні збитки, яке встановлене покарання за вчинене та інші ознаки.

Криміналогічна характеристика описує генезу злочину, його причини і умови вчинення, частоту зустрічності і класифікацію злочинів за різними підставами, на­приклад, вік, професія, освіта тощо. Кримінально-правова і криміналістична харак­теристики найбільш повно розроблені в юридичній науці і нерідко використовуються в криміналістиці.

Криміналістична характеристика — поняття порівняно нове, недостатньо роз­роблене. Разом з тим криміналістична характеристика, за визнанням більшості уче-них-криміналістів (Р.С. Бєлкін, А.Н. Васильєв, І.Ф. Герасимов, В.Г. Танасевич та ін.), є основою конструювання ефективних методик розслідування. У літературі зу­стрічаються, принаймні, три підходи до конструювання визначення криміналістич­ної характеристики.

Прихильники першого підходу формулюють поняття характеристики простим переліком ознак і властивостей злочину, однак простий перелік ознак — не кращий спосіб конструювання дефініцій. Такі визначення, як правило, громіздкі і погано сприймаються.

Прихильники другого підходу визначення поняття криміналістичної характе­ристики формулюють не переліком ознак і властивостей, а через підкреслення їх інформаційної значущості. Такі визначення більш лаконічні. Наприклад, І.Ф. Ге­расимов визначав криміналістичну характеристику як сукупність відомостей про такі загальні, типові ознаки, обставини та інші характерні риси певного виду (групи) зло­чинних діянь, що мають важливе організаційне і тактичне значення для розкриття цього виду (групи) злочинів.

Нарешті, прихильники третього підходу переносять акцент на опис механізм) злочинного діяння, типових відображуваних у відображуючих і об'єктів, взаємоді­ють у процесі вчинення злочину.

Найбільш досконалим видається інформаційний підхід при конструюванні ви­значення криміналістичної характеристики. Такий підхід означає, що:

а) криміналістична характеристика — це сукупність інформації, яка певним чи­ ном субординована у систему, що являє собою абстраговану узагальнену інформа­ ційну модель конкретної події;

б) опису підлягають не всі, а тільки типові ознаки, тобто загальні для даного виду (групи) злочинів. Тому поняття криміналістичної характеристики є видовим, типізованим:

Розділ XIII. Методологічні основи криміналістичної методики 419

в ) ознаки описують на якісному рівні, характеризуючи співвідношення їх кількісних сторін. Тому в інформаційній моделі описані ознаки повинні мати ймо-вірносно-статистичні показники, що відображають взаємозв'язок між елементами криміналістичної характеристики. З урахуванням названих елементів інформацій­ного підходу можна запропонувати наступне визначення.

Криміналістична характеристика — це інформаційна модель, що являє собою якісно-кількісну систему опису типових ознак конкретного виду (групи) злочинів.

46.2. Структура криміналістичної характеристики

Структура криміналістичної характеристики розкриває її зміст, тобто які еле­менти злочину підлягають опису. На думку Л.О. Сергеєва, її зміст включає: спосіб вчинення злочину; обстановку і умови, в яких вчинено злочин; обставини, пов'я­зані з предметом злочинного посягання, суб'єктами і суб'єктивною стороною зло­чинів; схожі зв'язки конкретного злочину з діями, що не є кримінально караними.

О. М. Колесниченко оперував у своїй докторській дисертації терміном «кримі­налістична характеристика»', але не розкрив його змісту. Найповніше розкрив кри­міналістичну характеристику Р.С. Бєлкін (1972 р.), за яким вона включає опис: да­них про спосіб вчинення і приховування злочину і типових наслідків його застосу­вання, особи ймовірного злочинця і ймовірних мотивів і мети злочину, деяких обставин вчинення злочину (місце, час, обстановка). Однак і це визначення доте­пер трансформується ученими.

Аналіз наявних визначень і структур криміналістичної характеристики показує, що всі вони розрізняються як за кількістю, так і за змістом елементів. Разом з тим порівняльний аналіз запропонованих структур дозволив нам стверджувати, що в основному вони описують чотири сторони злочину: 1) предмет безпосереднього посягання; 2) спосіб вчинення злочину в його широкому розумінні; 3) типову об­становку — «слідову картину» в її широкій інтерпретації і 4) особу злочинця².

Структуру криміналістичної характеристики не можна ототожнювати з обста­винами, що підлягають доказуванню за кримінальною справою. Предмет доказу­вання — це насамперед елементи кримінально-правової характеристики злочину, тобто «факти, обставини кримінальної справи, що для правильного вирішення спра­ви підлягають установленню за допомогою доказів»³.

Тому елементи криміналістичної характеристики описують головним чином типові властивості й ознаки злочинної події і не можуть охоплювати всі елементи предмета доказування.

Змішування структур і ототожнення обставин предмета доказування з елемен­тами криміналістичної характеристики допускаються, мабуть, тому, що поняття і

420 Салтевський М. В. Криміналістика

з міст елементів предмета доказування визначено суворо і чітко, а елементи кри­міналістичної характеристики поки що залишаються дискусійними. Звідси іноді замість опису криміналістичної сутності злочину для його характеристики вико­ристовують відомі кримінально-правові, кримінологічні та інші ознаки, наприк­лад, суспільну небезпечність, розмір терміну покарання та ін. Безперечно, ці оз­наки мають певне значення для висування пошукових і слідчих версій, для роз­криття і розслідування злочинів узагалі. Разом з тим вони не повинні домінувати над криміналістичними. Наприклад, вікова характеристика особи має значення для визначення кола осіб дуже приблизно, вона менш інформативна, ніж сліди рук чи знарядь злому.

Кримінологічні і кримінально-правові ознаки в криміналістичній характерис­тиці «працюють» тільки в сукупності з усіма іншими. Тому знання криміналістич­них ознак, якими описують елементи криміналістичної характеристики, важливо як з теоретичного, так і з практичного боку.

Предмет безпосереднього посягання — це найрізноманітніші фізичні об'єкти (речі і предмети) органічного і неорганічного походження, шо є матеріальним виражен­ням суспільних відносин.

Фізичні об'єкти характеризуються насамперед ознаками їх агрегатного стану — твердий, рідкий, сипучий, газоподібний; споживчим призначенням — предмети праці (знаряддя, інструменти), предмети побуту, туалету, прикраси тощо; фізико-хімічни-ми властивостями — колір, вага, розмір, летючість, подільність, хімічна активність тощо.

На відміну від кримінально-правового поняття предмета злочину предметом безпосереднього посягання в криміналістичному аспекті є людина, тобто її тілесна організація, розглянута як фізико-біологічна система, що, вступаючи в різні взає­модії, відображає себе в матеріальному середовищі, оскільки суспільні відносини органічно пов'язані з речами і виявляються як речі.

Звідси криміналістика при розслідуванні злочинів досліджує насамперед мате­ріальні об'єкти (неживі, живі та їхні сліди — відображення, що виникають внаслідок взаємодії матеріальних об'єктів). Саме за слідами-відображеннями слідчий пізнає, які матеріальні об'єкти взаємодіяли і у які конкретні відносини вступали.

Для криміналістичної характеристики предмет злочинного посягання — це на­самперед слідоутворюючий об'єкт — які сліди він може залишити на взаємодіючих матеріальних об'єктах (тілі злочинця, потерпілого, обстановці місця події). Тому опис саме цих ознак дає можливість найбільш об'єктивно прогнозувати наявність слідів-відображень у матеріальній сфері. Наприклад, сліди вкраденої сипучої речовини найчастіше можна знайти на одязі і тілі злочинця, знаряддях злочину; при розкра­данні хімічно активних речовин (кислоти, луги, сильнодіючі радіоактивні речови­ни) — на предметах одягу і тілі злочинця, пакувальних предметах, а при зберіганні можуть виникати характерні сліди опіку, окислювання, розкладання, відновлення тощо. Взаємодія їх із предметом, що має ознаки подільності й адгезії, дає можливість прогнозувати утворення слідів — речовин і мікрочастинок на предметах обстанов­ки, знаряддях злочину і злочинці.

Типова слідова картина вчинення злочину як елемент криміналістичної харак­теристики — поняття збірне, що включає опис матеріальних, ідеальних слідів-відоб-

ражень — ознак злочину на момент його виявлення. Тому поняття «слідова картина» «■

Розділ XIII. Методологічні основи криміналістичної методики 421

в ключає ідеальні відображення і матеріальні сліди, як джерела видимих і невидимих, прогнозованих слідів, що утворилися в момент вчинення злочину, розташування, і види схованок та деякі інші ознаки, що іноді називаються самостійними елемента­ми криміналістичної характеристики.

Слідова картина включає джерело ідеальних відображень, тобто людину, яка ви­ступає в події злочину обвинуваченим, потерпілим, свідком-очевидцем. Вона вклю­чає обставини, що сприяють вчиненню злочину. До них належать: а) структура і орга­нізація діяльності підприємства, організації, установи, зокрема: технологічний про­цес, стан охорони, особливості документообігу і розпорядчо-виконавчоїдіяльності, що сприяють формуванню антисуспільних поглядів і установок, перетворенню їх на злочинний намір чи злочинну необережність; б) стан виховної роботи і мікро­клімат у колективі. Інформація про ці обставини міститься як у матеріальних, так і ідеальних відображеннях, що характеризують злочин на момент його вчинення.

Отже, слідова картина конкретного злочину — це реальна матеріальна' слідова обстановка на конкретний момент часу, що відображає і зберігає різну інформацію про конкретну подію злочину і особу, яка вчинила його в даній обстановці⁹.

У пізнавальному плані елементи криміналістичної характеристики взагалі і слідова картина зокрема — сукупність абстрагованої інформації про типові матері­альні джерела, характерні для даного окремого виду злочинів, наприклад, крадіжки зі зломом, розбійного нападу із застосуванням зброї тощо.

Слідова картина містить типовий опис слідів та їх джерел (людей, речей) і об­ставин події. Тому вона, як будь-яке загальне, менш конкретна в деталях (подроби­цях), але більш змістовна як ідеальна модель конкретного виду злочинів, що дозво­ляє більш повно виділити окреме на підставі загального. У цьому полягає прогнос­тична роль криміналістичної характеристики, що дає можливість будувати версії про місце перебування ще не виявлених об'єктів, не виявлених ознак і властивостей.

Спосіб вчинення злочину як елемент криміналістичної характеристики назива­ють усі вчені-криміналісти, причому деякі з них як на самостійний елемент вказу­ють ще й на спосіб приховування злочину.

Спосіб - це спосіб дії суб'єкта, використовуваний для досягнення поставленої мети в якій-небудь діяльності. Криміналістична характеристика описує спосіб як процес взаємодії і слідоутворення, тобто які об'єкти вступають у взаємодію при кон­кретному способі і які при цьому утворюються сліди, де вони розташовуються, яки­ми ознаками і властивостями характеризуються. Такий опис способу є криміналі­стичним і дає можливість за слідами-відображенням прогнозувати властивості зло­чинця, спосіб дії й ознаки застосовуваних конкретних знарядь.

Спосіб так чи інакше являє собою взаємодію одного простого руху або сполу­чення в одному декількох простих рухів (механічного, фізичного, хімічного, біолог­ічного, суспільного), опис яких дозволяє прогнозувати інші властивості способу вчинення злочину, наприклад, суспільну небезпечність, поширеність, жорстокість тощо.

Тому опису підлягають: спосіб руху, дій суб'єкта, наприклад, знаряддям, що

422 Салтевський М. В. Криміналістика

з находиться в його руках, як завдавав удару, відтискав ригель. Так, руйнування пе­решкоди може бути здійснене видавлюванням, вирізуванням, випилюванням, вис­вердлюванням, руйнуванням, іншими способами, в основі яких лежать термічні, хімічні або фізичні форми руху матерії. Отже, у криміналістичній характеристиці спосіб вчинення злочинів включає опис: а) прийомів реалізації способу проникнення шляхом злому, пролому, підкопу; вбивства шляхом удушення, отруєння, застосу­вання вогнепальної зброї; створення неврахованих «надлишків» шляхом пересор­тиці, обмірювання, обважування, фальсифікації товару, сировини; б) виду взаємо­діючих об'єктів, наприклад, ніж, виготовлений кустарним способом за типом «фінського» тощо; в) механізму взаємодії і форми руху — контактний, механічний, прямолінійно-поступальний, безконтактний, фізичний, тепловий, хімічний; г) слідів способу — обов'язкові сліди мікрочастинок пальців рук, ніг, запаху.

Особа злочинця як елемент криміналістичної характеристики відзначається всіма ученими-криміналістами. Однак питання проте, які ознаки і властивості треба опи­сувати, залишається відкритим. Тому іноді особу злочинця характеризують у кри­мінально-правовому, а частіше в кримінологічному аспекті, що найбільш розроб­лені в науці.

Криміналістична характеристика особи злочинця повинна давати опис люди­ни як соціально-біологічної системи, властивості й ознаки якої відображаються в матеріальному середовищі і використовуються для розслідування злочинів. До та­ких властивостей людини належать: фізичні, біологічні і соціальні.

Криміналістична характеристика — це такий опис рис зовнішності і внутрішніх властивостей людини, що дозволяє уявити образ людини, її портрет як соціально-біологічної істоти.

46.3. Криміналістична характеристика — основа побудови методики розслідування окремих видів злочинів

Роль криміналістичної характеристики для побудови методики розслідування окремих видів злочинів очевидна, оскільки вона являє собою інформаційну модель, що описує на якісно-кількісному рівні типові ознаки і властивості певної групи (виду) злочинів, наприклад, крадіжки особистого майна, розбійного нападу, хабарництва, корупції тощо. Порівнюючи типові ознаки криміналістичної характеристики з кон­кретною ситуацією злочину, можна прогнозувати окрему методику розслідування одиничного злочину. Наприклад, узагальнення досвіду розслідування вбивства, вчи­неного «своїми», тобто родичами, близькими, знайомими чи сусідами, дозволяє го­ворити про те, що злочинець, як правило, прагне сховати труп, спотворити особу, знищити документи для того, щоб ускладнити наступне встановлення особи потер­пілого, а потім і злочинця.

Якщо ж вбивство вчинене сторонньою особою, «чужим», то таких запобіжних заходів убивця звичайно не розпочинає. Тому при виявленні ретельно захованого трупа зі значними ушкодженнями в ділянці обличчя є підстави вважати, що злочин­ця треба шукати серед «своїх», тобто родичів, друзів, недругів, знайомих, сусідів. При висуванні і перевірці версій у цьому разі звичайно вирішується питання: «Кому це вигідно?». Звідси розслідування справ про вбивства, порушені за фактом виявлення трупа, розпочинається з огляду місця виявлення трупа, встановлення його особи,

Розділ XIII. Методологічні основи криміналістичної методики *■ 423

д опиту особи, що виявила труп, встановлення і допиту осіб, які останніми бачили потерпілого і зустрічалися з ним. •

Криміналістичну характеристику багато хто з учених являють як «еталон», «тра­фарет», котрий мовби накладають на вихідні дані розслідуваного злочину для ви-членовування загального із окремого з метою визначення напрямку розслідування і конструювання методики. Звідси криміналістична характеристика повинна являти собою відносно стабільну сукупність інформації про ознаки конкретного виду зло­чинів. Якшо допустити, що зміст криміналістичної характеристики постійно змінюється в міру розслідування злочину, то тоді ні з чим було б порівнювати озна­ки конкретної події злочину.

Розуміння криміналістичної моделі дозволяє заздалегідь будувати типову про­гностичну модель розслідуваного злочину, визначати ймовірні співвідношення між її елементами та обставинами реальної події, намічати шляхи розшуку людей і ре­чей.

З практики відомо, що безпосередній предмет крадіжки нерідко характеризує особу злочинця. Так, наркотичні речовини найчастіше викрадають наркомани; про­дукти харчування і спиртні напої — бродяги, неповнолітні; крадіжки тварин на фер­мах вчиняють тільки дорослі, причому мотивом служить придбання спиртного. Знан­ня таких залежностей дозволяє будувати найбільш ймовірні розшукові версії.

Таким є значення криміналістичної характеристики для методики розслідуван­ня окремих видів злочинів.

424 Салтсвський М. В. Криміналістика

Г лава 47. Вчення про спосіб вчинення злочину