1.2. Предмет криміналістики

Криміналістика — юридична наука — виникла в межах кримінального процесу як

акання, шо застосовуються для розкриття злочинів. Отже, криміналістика вивчає зло-

■и Однак злочин є предметом пізнання інших галузей знань (соціології, філософії,

ЧИ*мінального. цивільного, адміністративного права, психології, статистики тощо),

■осаджують певні специфічні сторони, властивості та особливості злочинної діяль-

ності

Салтевський М. В. Криміналістика

пості для боротьби з нею. В цьому аспекті наука криміналістика має свій предмет пізнання.

Предмет будь-якої науки — властивості та відносини навколишнього світ)', виок­ремлені в процесі практики і перетворені на об'єкт дослідження для розкриття їхніх специфічних закономірностей.

Злочин є складне соціальним явищем, яке характеризується своєю структурою, зв'язками та відносинами між його елементами. Пізнавані та кількісно виражен і відно­сини набувають властивостей закономірностей, притаманних саме даній структурі. Тому криміналістика досліджує злочин насамперед як динамічне явище, тобто його дійовий аспект.

Злочин у дійовому плані — це динамічна система, що містить різні форми взаємодій об'єктів живої і неживої природи. До структури її елементів наіежать: суб'єкти злочину (люди), предмети безпосереднього посягання; спосіб вчинення злочину; злочинний ре­зультат, тобто матеріальні та ідеальні відображення, а також інші обставини місця, часу; поведінка осіб, причетних до події злочину або таких, котрі випадково стали його оче­видцями.

Елементи динамічної системи підчас вчинення злочину, взаємодіючи між собою, утворюють сукупність послідовних процедур, які називаються механізмом злочину. Ос­танній є однією зі сторін злочину, яку вивчає криміналістика.

Механізм вчинення злочину, з одного боку, можна уявити як порядок слідування в часі певних дій, прийомів, процедур суб'єктів злочину в матеріальному середовищі, аз іншого — як обов'язковий вияв наслідків злочинноїдіяльності, тобто відображення ме­ханізму злочину у вигляді системи матеріальних та ідеальних слідів-відображень.

Механізм злочину — це система взаємодій реальних об'єктів матеріального світу, у зв'язку з чим у його сфері виявляються явища, події і факти реальної дійсності; моменти та проміжки часу, люди, ділянки місцевості та простору; предмети, речі, механізми і комп'ютерні системи; тварини, об'єкти рослинного світу тощо, які є елементами механ­ізму злочину. Вони є причинно взаємозалежними, а їхня взаємодія відбувається на ос­нові загальних закономірностей, форм руху матерії — механічного, фізичного, хімічно­го, біологічного та психічного.

Розкриття механізму злочину під час його розслідування є одним із важливих зав­дань криміналістів, оскільки не встановивши динаміку події (як, коли та за яких обста­вин, якими способа ми, в якій послідовності розгортштася картина злочину на місці його вчинення), не можна зрозуміти його мотиви та причини, дати кримінально-правову оцінку тому, що сталося, зрештою, скласти уявлення про зовнішній вигляд злочинця і сконструювати його динамічну модель поведінки.

Предмет безпосереднього посягання не можна плутати з об'єктом злочину, дослід­жуваним різними галузями права. Криміналістику цікавить безпосередній предмет, на який була спрямованадія злочинця, оскільки він взаємодіяв із ним. Установлення відно­син і взаємозв'язків між предметом посягання і суб'єктом злочину має безпосереднє зна­чення його розшуку та встановлення останього. Наприклад, наркомана найчастіше ціка­вить, де і як дістати наркотики. Якщо при крадіжці з аптеки зникли лише наркотичні препарати, а інші, навіть дорожчі, залишилися, насамперед слід шукати наркомана.

Предмет безпосереднього посягання закономірно пов'язаний із особою злочинця, його віком, професією, деякими особистісними властивостями. Приміром, із фотовідділу великого універмагу зникли два фотоапарати «ФЕД», кілька пачок фотопаперу та про-

Розділ І. Методологічні засади криміналістики 17

я вника. Відділи продажу годинників і готового плаття, розташовані поруч, злодія не цікавили. Було висунуто версію, що крадіжку вчинив неповнолітній, який цікавиться фотографією, можливо, раніше займався у фотогуртку. На вокзал і дійсно затримали школяра, який утік від батьків і займався бродяжництвом. З'ясувалося, що перед зак­риттям універмагу він залишився всередині, вночі взяв два фотоапарати, а вранці, коли універмаг відкрили, непомітно вийшов. Хлопчик навчався у 8-му класі та займався у фотогуртк}

Спосіб вчинення злочину — це спосіб діяльності суб'єкта. Це не тільки поведінко-вий аспект суб"єкта, а й закономірне відображення звички використовувати знаряддя — засоби діяльності. У зв'язку з цим спосіб учинення злочину опосередкований об'єктив­ними умовами, в яких виникла і розвивалася протиправна подія.

Злочинець і спосіб його дії пов'язані з місцем вчинення злочину й особою потерпі­лого. Відомо, шо при вчиненні вбивства людиною, близькою до потерпілого (родич, близький друг, знайомий), злочинець найчастіше прагне сховати труп, знищити сліди злочину на місці події, приховати зникнення вбитого, створити хибне алібі тощо. Зазви­чай за такими слідами злочину вибудовують дві типові версії: «Злочинець — свій» та «Злочинець — чужий», тобто не знайомий з потерпілим.

Сліди-відображення виникають за загальними законами діалектики і мають необ­хідний і повторюваний, а відтак закономірний характер. Здавна помічено, що в соці­альній діяльності люди розрізняються за способом дії, використовуваними знаряддями та прийомами їх застосування. Трапляючись неодноразово, це набуває закономірного характеру причини та наслідку.

Слідоутворення при вчиненні злочину — процес динамічний. Будь-який рух, а отже, взаємодія, супроводжується змінами в матеріальному середовищі. Цей процес стано­вить загальну закономірність, сутність якої яскраво виражена в сентенції: «Немає зло­чину без слідів», оскільки «немає руху без слідоутворення».

На основі загальної закономірності Р.С.Бєлкін (1966) сформулював окремі групи закономірностей, що трапляються у процесі вчинення злочину і є передумовами утво­рення слідів. Розглянемо їх.

Перша група містить три види закономірностей:

1. повторюваність, тобто за наявності одних і тих самих причин настають однакові наслідки;

2. зв'язок між дією і результатом. Сутність цієї закономірності полягає втому, що наявність злочинного результату свідчить про наявність протиправної діяльності;

3. закономірне зникнення слідів-відображень. Сліди злочину після їх утворення «старіють», кількість відображеної інформації зменшується, а відтакдоказове значення поступово знижується. Знання закономірностей збереження у часі окремих слідів зло­ чину дозволяє вчасно вживати заходів щодо їх виявлення і фіксації.

Друга група закономірностей містить три види зв'язків:

1. зв'язок між способом дії і слідами злочину полягає у тому, що однакові взаємодії при рівних інших умовах призводять до однакових наслідків. Якщо в зачиненому складі відсутнє майно або його частина, а слідів злому перешкоди та замикаючих пристроїв немає, отже мало місце привласнення, зловживання. Якщо знайдений труп висить у петлі, обов'язково виникають специфічні сліди (на шиї - странгуляційна борозна, язик прикушений, крововилив у капілярних судинах тощо), які дозволяють відрізнити са-моповішення від інсценування;

18 Салтевський М. В. Криміналістика

2. з в'язок способу вчинення злочину з особою злочинця. Хоча спосіб вчинення злочину образно називають «почерком злочинця», однак цей зв'язок має імовірніший характер і реально виявляється лише при масовому повторенні явищ. Водночас спосіб вчинення злочину лежить в основі побудови криміналістичних обліків, автоматизова­ них баз даних;

3. залежність способу від конкретних обставин. Хоча діяльність злочинця і має відносно стійкий характер, проте не може щоразу повторюватися у всіх деталях, оскіль­ ки кожен злочин вчиняється у нових об'єктивних умовах обстановки та часу. Тому спосіб дії залежить від ситуації, що склалося на місці вчинення злочину. Такий зв'язок має різний ступінь кореляції, усе залежить від конкретних обставин та їх значущості для вчинення злочину.

Третя група закономірностей - це закономірності виникнення і перебігу явищ, пов'я­заних зі злочином. Вони характеризуються суб"єктивними діями учасників злочину, насамперед злочинця, потерпілого, свідків. До них належать такі дії суб'єктів:

1. прихованість підготовки та вибору засобів учинення злочину;

1. рекогносцировка місця вчинення злочину — підготовча діяльність злочинця, яка, звісно, ведеться потай. Злочинець оглядає входи та виходи приміщення, визначає, хто в цей час доби може бачити або чути подію злочину, обирає шляхи втечі, місця, де слід поставити спостерігачів, тощо. Оскільки злочинець заздалегідь відвідує майбутнє місце події, не виключена можливість появи випадкових свідків, які могли бачити та запам'­ ятати злочинця. При розслідуванні «по гарячих слідах» цю обставину необхідно врахо­ вувати;

2. раптовий від'їзд, зміна зовнішності, зміна місця проживання, роботи тощо не­ рідко є наслідком учинення злочину. Такі факти слід виявляти і встановлювати при­ чину їх виникнення. Скоївши злочин, злочинці нерідко ховаються, змінюють місце проживання (їдуть у гості, будинок відпочинку, наймаються на роботу у віддалені райони);

3. поява нестандартної поведінки — сторожкості, дратішіивості. потайливості тощо. Звісно, ця закономірність може виявлятися лише при спостереженні великої кількості фактів і має орієнтуюче значення.

Наведені закономірності механізму злочину лежать в основі процесуального дока­зування, яке включає збирання і подання доказів (ст. 66 КПКУкраїни), оцінку доказів (ст. 67 КПК) та їх використання в доказуванні.

Доказування в інформаційному плані є рухом інформації і підкоряється певним зако­номірностям теоріїінформатики. Цей процес включає: виникнення, виявлення, фіксацію, збереження, легалізацію і процесуалізацію інформації та їїджерел, збереження і системати­зацію, оцінку, подання інформації адресату та її використання вдоказуванні.

Збирання доказів як діяльність складається з таких процедур:

а) виявлення джерела інформації, тобто таких об'єктів, які «були присутні» на місці події або відсутні, але причинно пов'язані з подією злочину. Джерелами ідеапьних відоб- раженьє люди, а матеріальних усі тверді, сипучі, рідкі та газоподібні тіла;

б) фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних і тактичних прийомів для відображення джерела у формі, доступній для сприйняття його суб'єктами доказу­ вання;

в) легалізації і процесуалізації, тобто вилучення інформації з джерел і надання їй індивідуалізації та процесуальної форми в протоколі проведення слідчої дії;

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 19

г ) збереження джерела та інформації, їх систематизації і створення інформаційних банківта колекцій її джерел (кулегільзотеки, колекції зброї, слідів ніг, протекторів шин тощо);

г) оцінки доказів — логіко-психологічного процесу, під час якого в суб'єкта фор­ мується уявлення (переконання) про значущість інформації, яка міститься у матері­ альних носіях, а також їх причинного зв'язку з подією злочину і особами, що вчинили його;

д) подання процесу передачі (забезпечення) суб'єкту доказування джерела та легалі­ зованої, відображеної ним інформації у перетвореному вигляді, зручному для сприй­ няття органами чуття людини в конкретній процесуальній формі;

є) використання доказів — процедури оперування ними в доказуванні, тобто мож­ливості суб'єкта знайомитися із джерелом інформації, оцінювати фактичні дані, що містяться у ньому, перевіряти законність і обгрунтованість вилучення, фіксації, спосіб вилучення інформації і форму її процесуального закріплення. Все це дозволяє будь-якому учаснику процесу на свій розсуд використовувати джерела в доказу­ванні.

Отже, розглянуті закономірності вчинення злочину, його механізм, криміналістичні засоби та методи збирання доказів є елементами предмета науки криміналістики, яку можна визначити так.

Криміналістика — наука про закономірності механізму злочину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, а також про спеціальні засоби й методи судового дослідження і за­побігання злочинам, які грунтуються на пізнанні цих закономірностей, (за Р.С.Бєлкіним).