Глава 39. Допит і очна ставка

39. /. Поняття допиту, його види і сутність

Допит — це досудова, слідча і судова дія, в процесі якої орган розслідування або суд одержують інформацію від допитуваного про обставини, що мають значення для вста­новлення істини в справі. Допит у цьому плані є найбільш поширеним методом зби­рання доказів. Допит займає 25% усього робочого часу слідчого¹.

Особливість одержання інформації в ході допиту полягає в тому, що джере­лом її є людина, її психічне (ідеальне) відображення, яке необхідно розкрити. У цьому зв'язку допит у літературі розглядається комплексно: як засіб доказування, як процес специфічного спілкування для одержання інформації та як соціальне яви­ще, що має етичну і виховну функції. Допит, з одного боку, допустимо розгляда­ти як метод одержання інформації про психічне (ідеальне) відображення фактич­них даних, відбитих у свідомості людини, а з другого — як діяльність з реалізації цього методу, втілену в процесуальну форму. Такий підхід відкриває перепекти-

Розділ XI. Тактика провадження вербальних слідчих дій * 359

ви систематизації тактичних прийомів допиту в єдиний метод практичної діяль­ ності. -

Допит як метод спішування в широкому плані являє собою вчення про спе­цифічні прийоми і засоби спілкування, використовувані у кримінальному судо­чинстві для одержання інформації від допитуваного. Вчення включає систему за­собів криміналістичної тактики, окремих вчень про психологічні і морально-етичні засоби дослідження особи допитуваного. Звідси одержання інформації методом до­питу становить упорядковану сукупність прийомів і засобів спілкування з джере­лом, що має відношення до розслідуваної події.

Вид допиту визначається наступними даними: а) процесуальним становищем допитуваного; б) соціально-демографічними особливостями допитуваного; в) так-тико-психологічними міркуваннями. Розрізняють такі види допиту: а) за процесу­альним становищем: допит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта, фахівця; б) за віковими особливостями: допит дорослого, допит непов­нолітнього, допит малолітнього; в) за психофізіологічним станом: допит глухоні­мих, допит психічно хворого; г) за тактичними підставами: допит на місці події, до­пит у конфліктних і безконфліктних ситуаціях, первинний допит, повторний і до­датковий допит, допит за участю третіх осіб (фахівець, прокурор, начальник слідчого підрозділу).

39.2. Структура і підготовка до допиту як керованого процесу одержання інформації з ідеальних відображень

Допит — це спосіб (методика) пізнання змісту ідеального відображення, джере­лом якого є люди. Розкриття змісту ідеального відображення, тобто витягування інформації з джерела, здійснюється при вільному волевиявленні людини, доб­ровільній згоді спілкуватися і передати інформацію про зміст сліду пам'яті.

Спілкування — діяльнісна сутність допиту, управлюваної слідчої дії. Процес спілкування в ході допиту має п'ять етапів, що утворюють власне структуру тактики спілкування, а саме: І) прогнозування і планування майбутнього спілкування; 2) встановлення психологічного контакту; 3) обмін мовною (та іншою) інформацією; 4) закінчення допиту (вихід із спілкування) і 5) аналіз його результатів.

Прогнозування і планування майбутнього спілкування входять у підготовку до допиту і спрямовані на вирішення наступних завдань: а) визначення мети і часу допиту; б) визначення тактичних і психологічних прийомів (засобів досягнення мети); в) прогнозування майбутнього спілкування допитуваної особи і слідчого.

Визначення мети допиту становить основне завдання підготовки. Вона повин­на бути чітко сформульована для кожного допитуваного, деталізована, продумана: які обставини будуть з'ясовані першими, як буде поставлене запитання, який пред'­явлений доказ тощо. Мета найчастіше зводиться до встановлення обставин події та оцінки їх допитуваними, продовження вивчення особи допитуваного, справляння на нього керівної дії, надання виховного впливу.

Вибір моменту допиту для деяких учасників процесу визначений законом. Іноді послідовність допиту визначається віком, колишньою судимістю, життє­вим досвідом, роллю у вчиненому злочині тощо. Так, неповнолітнього обвину­ваченого або підозрюваного бажано допитувати невідкладно. Допит за гарячими

360 Салтевський М. В. Криміналісти!

с лідами осіб з недостатнім життєвим досвідом нерідко дає позитивні результати, оскільки допитуваний не встигає самостійно деформувати уявлення. Навпаки, допит дорослого обвинуваченого іноді доводиться відкладати на якийсь час для вибору тактичного моменту, місця допиту і відповідних доказів. Якщо особа має судимість, то її, як правило, допитують після осіб, що мають менший досвід зло­чинної поведінки.

Формування інформаційної бази майбутнього допиту. Інформаційну базу для вирішення названих завдань, а також для визначення прийомів керівного вплив\ складають матеріали порушеної кримінальної справи і оперативно-розшукові дані, зібрані за розслідуваною подією, що досліджуються: для визначення обсягу інфор­мації про допитуваних осіб, для систематизації та аналізу зібраних у справі доказів, визначення можливої структури спілкування.

Інформація про особу допитуваного повинна характеризувати вікові, психофізіо­логічні особливості, суспільно-політичну і трудову діяльність, моральне обличчя, поведінку в колективі і побуті тощо. Без знань про особистість недоцільно розпочи­нати допит.

Матеріали справи підлягають предметній систематизації та аналізу, тобто дока­зи необхідно згрупувати за особами, фактами, епізодами, подіями, що цікавлять слідство, і видами зв'язків з головним фактом, що дає можливість черпати відомості деталізуючого і уточнюючого характеру в ході допиту. Виявляються суперечності в доказах, прогалини, виділяються матеріали, що можуть бути використані як конт­рольні при оцінці свідчень допитуваних. Після аналізу і систематизації зібраних до­казів, вивчення і збирання необхідної інформації про осіб, що проходять у справі, виникає необхідність синтезувати всі дані у систему для визначення оптимальної структури спілкування слідчого з допитуваними.

Прогнозування майбутнього спілкування в стадії підготовки і безпосередньо в ході допиту спрямоване на створення моделі поведінки допитуваного. Тому на кож­ну умисну негативну відповідь допитуваного необхідно підготувати відповідні дока­зи, власне програвання ситуацій, що можуть виникнути при реалізації складеного плану допиту. Прогнозування включає: а) визначення власних дій слідчого в ході спілкування; б) підготовку тактичних прийомів переконання і впливу у разі неправ­ди, ухилення від спілкування або іншої протидії слідству з боку допитуваного. Ре­зультати прогнозування відображаються в плані допиту.

Планування є заключним етапом підготовки до спілкування. У ньому відобра­жаються всі дії, що будуть здійснені вході допиту. План складається вдовільній формі. Іноді це окремі замітки, перелік епізодів або обставин, питань, що підлягають вста­новленню, а в ряді випадків — розгорнута програма дій слідчого. У ній визначені обставини, які необхідно з'ясувати, сформульовані питання, що будуть поставлені для цього; зазначені докази для пред'явлення допитуваному в разі виникнення конфліктної ситуації; визначена послідовність постановки питань.

39.3. Психологічні засади спілкування в ході допиту

Спілкування в ході допиту — це взаємодія допитуючого з допитуваним. Мета першого — одержати об'єктивну інформацію про суб'єктивне відображення — слід пам'яті, а другого — розкрити суб'єктивний образ і передати про нього інформацію.

Розділ XI. Тактика провадження вербальних слідчих дій * 361

І деальне відображення в пам'яті допитуваного виникло внаслідок відчуттів (зоро­вих, слухових, нюхових), коли джерело інформації виявилося учасником або оче­видцем розслідуваної події. Відомо, що органолептичні засоби обмежені певними дозвільними ситуаціями, які у тактиці називають сприятливими і несприятливими умовами сприйняття і формування в пам'яті спостерігача сліду пам'яті. Внаслідок впливу зовнішніх і внутрішніх факторів образ, що запам'ятався, носить риси суб'­єктивного сприйняття. При цьому те саме явище, факти різними особами можуть бути сприйняті неоднаково, особливо в деталях.

Повнота і точність відображення залежать від багатьох психофізіологічних вла­стивостей суб'єкта, насамперед обсягу і характеру уваги, емоційного забарвлення сприйняття, характеру діяльності сприймаючого, його темпераменту, стану нерво­вої системи, професійних якостей тощо, а також від зовнішніх факторів — умов сприйняття: часу, відстані, стану погоди тощо. Усі ці суб'єктивні і об'єктивні умови впливають на повноту формування суб'єктивного образу, глибину запам'ятовуван­ня його свідком.

У загальній і судовій психології розроблені тактичні прийоми, що дозволяють обирати тактику допиту і допомагати допитуваному згадати забуте, вести діалог спо­кійно і у такий спосіб найбільш об'єктивно відтворити зміст ідеального відображен­ня події, що спостерігається. Для цього треба встановити вид запам'ятовування: чи було воно випадковим, тобто мимовільним, чи осмисленим і свідомим, коли суб'єкт знав і очікував подію, що спостерігається.

Психологи і криміналісти стверджують, що осмислена діяльність підвищує рівень запам'ятовування, а стереотип, автоматизм і імпульсивність знижують його¹. Серйозний вплив на сприйняття справляють емоції, особливо на мимовільне запа­м'ятовування. Подія, сприйнята при сильному емоційному потрясінні, впливає на сприйняття подальших фактів. Так, потерпілі нерідко внаслідок переляку докладно розповідають, як розвивалася подія, але зовсім не пам'ятають, що з ними було після цього.

Відомо, що зір з фотографічною точністю передає інформацію в мозок. Відомо також і те, що майже вся вона фіксується в субстраті мозку, але відтворюється лише невелика її частина. Інше зберігається мовби забутим. У цьому зв'язку в психології існує явище —ремінісценція, коли при збігу сприятливих обставин назавжди втраче­не в пам'яті може бути оживлене в повторних показаннях.

Завдання слідчого — допомогти допитуваному об'єктивно відтворити сприйня­те, але не перетворити цю допомогу на схилення до дачі «правдивих» показань. У слідчого є один тактичний засіб для одержання об'єктивної інформації — це переко­нання, сила якого дозволяє допитуваному обирати ситуацію поведінки: розкрити суб'єктивний образ, умовчати про нього або стати на шлях неправди.

Мистецтво слідчого і власне тактика полягають у вмінні створити ситуацію, коли допитуваний, яки учасник, добровільно обирає лінію поведінки і визнає факти події злочину, тобто при вільному волевиявленні розкриває сутність ідеального відобра­ження сліду пам'яті.

362 Салтсвський М. В. Криміналістика