Розділ і. Методологічні засади криміналістики

Глава 1. Предмет, завдання та система науки криміналістики

/. /. Історичний аспект формування предмета криміналістики

Уперше-про криміналістику як про систему спеціальних знань згадав Г.Гросс у фун­даментальній праці «Посібник для судових слідчих як система криміналістики» (1892), де було систематизовано накопичені тактичні та методичні знання про розслідування злочинів, наведено технічні засоби, що використовуються для цього. Г.Гросс назвав сукупність таких знань системою, а науку,яка вивчає їх — криміналістичною. Предмет криміналістики він визначав так: «Криміналістика за своєю природою починається лише там, де встановлюють, у який саме спосіб вчиняються злочини. Як досліджувати ці способи та розкривати їх, якими були мотиви вчинення такого, які завдання ставилися — про все це нам не говорить ані кримінальне право, ані процес. Це становить предмет криміналістики» (1908).

Подальші визначення предмета криміналістики доповнюють основні положення, розробленні Г.Гроссом. Так, надумку С.М.Трегубова (1915), предметом криміналісти­ки є «застосування методів природничих наук і технічних знань розслідування злочинів і встановлення особи злочинця». Вказівка на технічний аспект доцільного використан­ня засобів і методів природничих наук призвела до однобічного визначення предмета криміналістики. Автор першого підручника з криміналістики в Росії І. М.Якимов (1925) вважав, що предметом криміналістики «є вивчення найдоцільніших способів і прийомів застосування методів природничих, медичних і технічних наук для розслідування зло­чинів і вивчення фізичного та морального обличча злочинця». Тут технічний аспект предмета криміналістики очевидний, хоча з'являється і новий напрямок—дослідження особи злочинця.

Криміналістика для пізнання свого предмета має спеціальні методи, які входять у структуру предмета. Про це заявив Б.М.Шавер (1940), який відзначив самостійність науки криміналістики в її «прийомах і методах виявлення і дослідження доказів,які використовуються для розкриття злочину, виявлення і розпізнання злочинця». Проте деякі вчені продовжували вважати криміналістикулишетехнікою. Щож до її тактики та методики, їх відносили до предмета кримінального процесу, а не до криміналістики. Криміналісти дотримувалися іншої думки. Відомий учений С.М.ТТотапов (1946) пи­сав: «Криміналістика - це система наукових, технічних і тактичних методів розкриття злочинів, система, яка охоплює водночас методику розслідування окремих видів зло­чинів, так звану окрему методику». Він пропонував вважати криміналістику «наукою про судові докази — наукою доказового права». Тривалі дискусії про правовий статус криміналістики завершилися 1955 року, коли С.П.Митричев висловив думку проте, що криміналістика - це юридична наука, яка не вивчає певний правовий бік злочину.

Розділ 1. Метологічиі засади криміналістики 15

В одночас вона сприяє розкриттю і розслідуванню злочинів, розробляє засоби та ме­тоди збирання і дослідження доказів. Тому предмет криміналістики він визначав так: «Радянська криміналістика як юридична спеціальна дисципліна є наукою про технічні засоби, тактичні прийоми та методи, що застосовуються для виконання пе­редбачених кримінально-процесуальним законом дій судових і слідчих органів щодо виявлення і збирання, фіксації і дослідження доказів з метою розслідування зло­чинів». Таке розуміння предмета криміналістики дотепер залишається прийнятним для багатьох шкіл і вчених (І. Ф. Крилов (1976), І. Ф. Пантелєєв(1988), М. О. Селі-ванов (1988) та ін.). О.М. Васильєв (1962) визначав предмет криміналістики лакон­ічніше: «Криміналістика є наукою про технічні засоби, тактичні прийоми та методи, що застосовуються для виконання передбачених кримінально-процесуальним зако­ном дій щодо виявлення, збирання, фіксації і дослідження доказів з метою розкрит­тя та запобігання злочинам».

Нове визначення предмета криміналістики запропонував Р.С.Бєлкін (1967), вва­жаючи, що предметом кримін&іістики є не методи, прийоми та засоби роботи з доказа­ми, а закономірності виникнення, виявлення, дослідження, оцінки та використання судових доказів, вивчаючи які, криміналістика розробляє методи та технічні засоби зби­рання доказів.

На основі цієї концепції було сформульовано поняття предмета криміналістики: «Криміналістика - наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження, оцінки та використання доказів, а також засоби та методи судового дослідження і за­побігання злочинам, які грунтуються на вивченні цих закономірностей». Відтак у кри­міналістичній літературі неодноразово виникали дискусії, учасники яких намагалися знайти нове або вдосконалити запропоноване поняття предмета криміналістики, од­нак вони не досягли бажаних результатів. Невдовзі Р.С.Бєлкін уточнив своє визна­чення предмета криміналістики й зазначив, що елементом предмета криміналістики є також механізм злочину. Це знайшло відображення у подальших формулюваннях пред­мета криміналістики.

В. Я. Колдін (1990) у своєму останньому підручнику спробував дати синтезоване виз­начення предмета криміналісти ки з урахуванням концепцій О.М. Васильєва, Р.С. Бел кіна, Б.МШаверата І.М .Якимова, атакож інформаційного підходу в доказуванні й запропону-вавтаке визначення криміналістики: «Радянська криміналістика — наука, яка досліджує закономірності злочинної поведінки, механізм її відображення у джерелах інформації, особ­ливості діяльності з розкриття, розслідування та запобігання злочинам і розробляє на цій ові засоби та методи зазначеної діяльності з метою забезпечення належного застосування процесуально-матеріальних правових норм».

За своєю суттю це визначення правильне, однак воно є громіздким, оскільки автор •одне поняття спробував утиснути всі елементи предмета науки криміналістики.