32.5. Тактична операція і тактичне рішення

Вчинення злочину завжди супроводжується змінами в зовнішньому середовищі, створенням слідчої картини, яка суб'єктами досудового слідства оцінюється як слідча ситуація, що породжує проблему її кримінально-процесуального пізнання, тобто розслідування. Засобами вирішення слідчих ситуацій є: провадження слідчих дій, оперативно-розшукових заходів, тактичних операцій і комбінацій.

Тактична операція (від лат. орегаііо)—дія, виконувана за певним планом, спря­мованим на вирішення якого-небудь завдання, досягнення мети¹, сукупність по­годжених за метою, часом дій².

Отже, операція — це сукупність погоджених за єдиним планом дій, спрямова­них на вирішення якого-небудь завдання.

Будь-яка проблема породжує конкретні цілі, для досягнення яких суб'єкт пла­нує свою діяльність, тобто вирішує тактичне завдання: які застосувати засоби, ви­користовувати тактичні прийоми і слідчі дії, в якій послідовності застосовувати їх, шоб досягти максимального ефекту при мінімальних затратах сил і засобів.

Розділ VII. Засоби криміналістичної тактики 305

З а складністю їх вирішення тактичні завдання поділяють на два види: прості і складні. Для вирішення простого тактичного завдання досить застосувати яку-не-будь одну слідчу або оперативно-тактичну дію. Це так звана одноходова операція, наприклад, здійснити фізичне захоплення злочинця — і мета досягнута. Складні операції є багатоходовими, їх вирішення вимагає, як правило, комплексної програ­ми, сукупності дій.

Комплексні програми дій з проведення складних операцій у криміналістичній так­тиці стали називати тактичними операціями (О.В. Дулов, 1979). Наприклад, складна тактична операція «Розшук злочинця, який переховується,» вирішується сукупні­стю слідчих дій, оперативно-розшукових заходів, різного роду перевірних і органі­заційних дій слідчого. Передусім проводяться:

1) слідчі дії — огляд місця події, допити очевидців-свідків, потерпілих, обшуки за місцем проживання родичів і знайомих; 2) оперативно-розшукові заходи - пере­слідування за гарячими слідами, подвірний обхід, оперативне спостереження за місцями ймовірної появи злочинця; 3) організаційні заходи - складання словесно­го і суб'єктивного портретів (фоторобота) зі слів потерпілого і свідків-очевидців, направлення запитів у криміналістичні та оперативні обліки, направлення запитів у різні установи, організації (військкомати, лікувальні, спортивні, фінансові, подат­кові установи, комерційні структури і тощо), де можуть бути якісь відомості про зло­чинця, що переховується.

Все це лише невеликий перелік засобів, які може використовувати слідчий для розробки тактичної операції «Розшук злочинця, що переховується».

Розслідування як пізнавальний акт характеризується динамічністю, тобто без­перервністю збирання інформації і дискретністю її вилучення та використання, коли кожна нова порція інформації доповнює вже наявну, і на цій основі приймається рішення про подальшу слідчу діяльність.

Тактична операція - це засіб діяльності слідчого, застосовуваний для вирішен­ня тактичних завдань, що виникають при розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів.

Тактична операція становить сукупність різнорідних тактичних засобів: слідчих, оперативних і організаційних, об'єднаних єдиною метою вирішення тактичного зав­дання. Тому тактична операція реалізується в процесі всього розслідування за єди­ним планом, під керівництвом слідчого.

О.В. Дулов (1987) запропонував лаконічне визначення тактичної операції, яке ми розділяємо і наводимо нижче:

«Тактична операція - це сукупність слідчих, оперативних та інших дій, планованих слідчим з метою вирішення тактичного завдання, що виникає в процесі розслідування кримінальної справи».

Близькі до цього розуміння тактичної операції Л.Я. Драпкін (1976), В.О. Князєв (1982), В.І. Комісаров (1987), В.Г. Лукашевич (1987), О.С. Подшибякін (1981). Ба­гато учених у визначення тактичної операції включають такі епітети, як «відносно самостійна», «специфічна система», що недодає точності і переконливості визна­ченню.

На нашу думку, тактична операція - це впорядкована система засобів криміналі­стичної тактики, планована слідчим для вирішення складних проблемних ситуацій, що виникають на досудовому і судовому слідстві.

306 Салтевський М. В. Криміналістика

3 2.6. Тактичне рішення — метод криміналістичної тактики

Процес розслідування злочинів становить специфічну пізнавальну діяльність, здійснювану в рамках кримінально-процесуального закону. Ця діяльність має ситу­аційний характер, тобто слідчий, приступаючи до доказування якогось факту об­ставини, передусім досліджує слідову картину події злочину, на основі якої у його свідомості виникають слідчі ситуації, вирішення котрих є метою пізнання.

Вирішення (пізнання) кожної слідчої ситуації слідчий планує. Сукупність об­раних сил і засобів для вирішення слідчої ситуації одержала назву тактичного рішення.

Сутність процесу прийняття тактичного рішення становить вольовий, інтелек­туальний акт, заснований на аналізі зібраної наданий момент інформації, кваліфі­кації і особистому досвіді слідчого. Звідси тактичні рішення можуть бути правиль­ними, такими, що забезпечують розкриття і розслідування злочину, або помилко­вими, такими, що призводять до тупикових ситуацій.

Зміст тактичного рішення як вольового акту становить спосіб дії слідчого по обранню засобів криміналістичної тактики для одержання нової порції інформації про доказувану обставину. Наприклад, потерпілий показав, що бачив, як злочинець часто заходить до більярдної з групою осіб. На підставі цієї інформації слідчий прий­має рішення зібрати про злочинця додаткову інформацію, а саме: 1) встановити опе­ративне спостереження за особами, які відвідують більярдну; 2) провести оператив­не впізнавання підозрюваного потерпілим; 3) якщо підозрюваний буде впізнаний, затримати його; 4) допитати затриманого; 5) оцінити зібрану інформацію і поруши­ти кримінальну справу або відмовити в її порушенні.

Наведений зміст тактичного рішення являє собою логічну модель діяльності, сформовану слідчим і відображену у вигляді сліду пам'яті (уявний образ). Незважа­ючи на це, тактичне рішення обов'язково планується, розробляється план його про­ведення і погоджується з прокурором, начальником слідчого відділу або начальни­ком органу дізнання.

Таким чином, зміст тактичного рішення становить сполучення засобів кримі­налістичної тактики і техніки для вирішення ситуаційних завдань, що виникають на досудовому і судовому слідстві.

Підстави тактичного рішення становлять інтелектуально-практичну діяльність, яка включає: а) аналіз зібраної інформації, що обумовлює застосування конкретних засобів криміналістичної тактики; б) визначення мети застосування конкретного засобу; в) визначення найбільш ефективної методики застосування обраних засобів; г) закріплення уявної моделі-рішення на матеріальному носії (план, протокол).

Підставою прийняття рішення завжди слугує якийсь обсяг вихідної інформації, наприклад, одержаної при прийнятті заяви про подію, огляді місця події, опитуванні свідка, потерпілого тощо. Вибір засобів тактичного рішення здійснюється за ре­зультатами оцінки наявних і прогнозованих можливостей одержання нової інфор­мації для вирішення завдання. Оцінюється результативність обраних дій і засобів тактики.

Негативні наслідки не повинні розглядатися як виняток прийняття тактичного рішення, оскільки слідчій діяльності «органічно притаманний тактичний ризик» (В.П. Бахін, 1987). Ситуації неповної поінформованості зустрічаються досить час-

Розділ VII. Засоби криміналістичної тактики 307

т о, тому прийняте тактичне рішення завжди містить елемент ризику, оскільки в ос­нові рішення лежить внутрішнє переконання слідчого, що саме по собі є суб'єктив­ним. У зв'язку з цим той самий обсяг інформації для одного слідчого може бути до­статнім, щоб розпочати досудове слідство, а для іншого — недостатнім. Тому в ситу­аціях ризику прийняття тактичного рішення спрямоване на збирання джерел додаткової інформації (процесуальних і непроцесуальних).

Властивості тактичного рішення. Оскільки тактичне рішення — це методичний засіб діяльності суб'єктів кримінального судочинства, то прийняття і реалізація його повинні бути обмежені кримінально-процесуальними, етичними і моральними рам­ками, тобто тактичне рішення повинно прийматися за певних умов, коли: а) сфор­мована слідча ситуація вимагає для свого вирішення застосування комплексного використання засобів криміналістичної техніки і тактики; б) зібрана криміналістична інформація є достатньою для прийняття тактичного рішення; в) сформована слідча ситуація забезпечує реальне виконання прийнятого рішення, тобто коли дозріло інформаційне середовище для його успішної реалізації.

Тому прийняте тактичне рішення має відповідати:

а) законності засобів криміналістичної тактики, використовуваних для реалі­ зації тактичного рішення, тобто засоби і методи не повинні суперечити принципам кримінального процесу, у щемлю вати і порушувати конституційні права особистості;

б) етичності і моральності, тобто не порушувати етичних норм і моральних ви­ мог при реалізації тактичних рішень;

в) науковості, тобто відповідати сучасним досягненням науки і техніки;

г) доступності і простоті, надійності і наочності результатів застосування так­ тичного рішення.

Таким чином, тактичне рішення слід розуміти як єдність двох начал: з одного боку — це вольовий акт інтелектуальної діяльності щодо формування ідеальної мо­делі (програми) діяльності, а з другого — предметно-перетворююча діяльність з реа­лізації засобів криміналістичної техніки і тактики. У цьому полягають сутність так­тичного рішення і його роль у загальній теорії криміналістики.

32.7. Тактична комбінація, поняття, сутність

Комбінація (від лат. сотЬіпаііо) — сполучення чогось у певному порядку, систе­ма прийомів для здійснення складного задуму, хитрування, виверт¹.

Очевидно, що операція і комбінація — це засоби діяльності, використовувані суб'єктом для досягнення якої-небудь мети, вирішення завдання, що виникає в пред­метно-пізнавальній діяльності. Разом з тим є справедливою думка О. В. Дулова і В. І. Шиканова (1978) проте, що термін «комбінація» є атрибутом оперативно-розшу-кової діяльності у вигляді сполучення тактичних прийомів, реалізованих у ході однієї тактичної операції.

Тактична комбінація — це нові, специфічні засоби головним чином для співро­бітників правоохоронних органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність,

Розділ VII. Засоби криміналістичної тактики 309

1. Тактична операція і комбінація — діяльнісні категорії, які розкривають фун­ кціональний бік тактичних засобів. Ці категорії характерні не тільки для кримінал­ істичної, а й для інших видів наукової і практичної діяльності, наприклад, воєнної, правоохоронної, комерційної, адміністративної тощо.

2. Операція і комбінація — це специфічні системи пізнавальних засобів кримі­ налістичної тактики, які мають цільову впорядкованість для вирішення завдань, що виникають у процесі розслідування.

3. Тактична операція і комбінація характеризуються однаковою властивістю цілісності, тобто повне досягнення мети можливе тільки при реалізації функцій всіх елементів системи.

Структура тактичної операції і комбінації одними вченими інтерпретується як . спосіб, система. Оперуючи близькими поняттями «структура» і «система», слід мати на увазі, що структура — це властивість системного об'єкта, спосіб його існування.

32.9. Нетрадиційні засоби в криміналістичній тактиці

Історичний поділ криміналістики на техніку і тактику сформував нездоровий «методологічний стереотип» роздільного існування технічних і тактичних засобів збирання і дослідження доказів. При цьому і дотепер багато учених дотримуються «вульгарної» детермінації сутності цих засобів, що тактичні прийоми — це застосу­вання лише інтелектуально-розумових засобів, а технічні — всього лише застосу­вання «заліза».

Така інтерпретація вкрай неспроможна і являє собою тупикову проблему. Вона суперечить діяльнісному розумінню процесу пізнання як предметно-перетворюю­чої взаємодії, що будь-яка дія людини становить інтелектуально-знаряддєву систе­му, тобто в структурі тактичного прийому є знаряддєвий (технічний) компонент, а в структурі технічного прийому — інтелектуальний.

Отже будь-яка діяльність інтелектуально-знаряддєвою, або предметно-перетво­рюючою.

Жорсткий поділ засобів діяльності на технічні і тактичні в теорії збирання призвів до перекосу в слідчій практиці — була віддана перевага тому, що лише вербальними засобами можна розкрити суб'єктивний образ, який зберігається в пам'яті злочин­ця. Тому вербальні засоби, замішані на засадах загальної психології, дотепер не дали відчутних результатів, як викривати обвинуваченого, який говорить неправду, або свідка, який присягнув суду говорити тільки правду.

Що недавно інструментальне дослідження психіки і психічних процесів люди­ни визнавалося антигуманним, а застосування інструментарію вважалося антинау­ковим. Про такі прилади й інструментальні методи основоположник криміналісти­ки І. М. Якимов писав, що «ніхто не може проникнути під черепну коробку людини і довідатися, які процеси і як відбуваються в її мозковій речовині, а головне — яке відношення вони мають до правди чи неправди в її словах». Це був суворий вирок, винесений у 1928 р., що практично зупинив дослідження в розкритті внутрішнього відображення на підставі зовнішніх реакцій і використання інструментарію, про які говорили великі фізіологи І. П. Павлов і Н. М. Сєченов.

Особливо «реакційним» вважалося застосування поліграфа (приладу, що фіксує іька фізіологічних функцій людини), неправильно названого в США «лайдетек-тором» — викривачем неправди.

310 Салтевський М. В. Криміналістика

Т реба помітити, що неправда і правда — інтелектуальні судження, доступні лише людині, а не машині. Будь-який технічний засіб здійснює лише інформаційне за­безпечення суб'єкта для формування оцінного судження. Технічний засіб у пізна­вальному процесі лише розширює пізнавальні здібності, але оцінку їх результатів залишає за людиною. Не помічаючи цього, багато учених і практиків огульно кри­тикують складні технічні прилади, оскільки вони поки ще не можуть оцінювати ре­зультати свого дослідження, тому що цього бажають слідчий, суд.

Звідси проблема впровадження технічних засобів для детекції внутрішнього відображення на основі зовнішнього вимагає додержання двох умов: а) наукової віро­гідності технічного приладу; б) наявності спеціаліста, який вміє інтерпретувати дані вимірювального приладу.

Перша умова вирішується шляхом процедури атестації і сертифікації технічно­го засобу (сертифікат, авторське свідоцтво, патент), а друга —спеціальною підготов­кою слідчого, судді, що вміють зчитувати і оцінювати дані приладу або залучають спеціаліста.

Останнім часом використання подібних технічних засобів у криміналістичній тактиці, що дозволяють одержати прямі відповіді про факти без їх аналітичної оцін­ки слідчим, називають нетрадиційними способами і формами дослідження доказів при розслідуванні злочинів (В. М. Тертишник, 1994, М. І. Клименко і О. Клевцов, 1998).

Що таке нетрадиційне знання в криміналістичній тактиці і науці криміналістиці взагалі?

Нетрадиційне знання означає знання, що відрізняється від відомого, стандарт­ного, використовуваного в якійсь галузі. За природою воно повинно бути новим, раніше не відомим, наприклад, відкрита нова закономірність, явище або метод, засіб дослідження, нарешті, це новий спосіб (технологія) практичної діяльності в кримі­нальному судочинстві або знання «здорового глузду» людської практики (М.І. Кли­менко, 1998). Звідси нетрадиційне знання — це нове, раніше не використовуване в науковому обігу. Тому поняття «нетрадиційний» є невдалим, оскільки йдеться про впровадження в слідчу практику нових наукових знань і створених на їх основі тех­нічних засобів дослідження. Тут немає нічого нетрадиційного, є спроби впровадити нове для вдосконалення старого.

Деякі вчені вважають, що нетрадиційні знання можуть бути: криміналістични­ми (одорологія, голографія, детекція неправди, прогнозування); спеціальними (ер­гономіка, кінесика, генетика і генез) і психоенергетичними (телепатія, ясновидін­ня, біолокація, біоритмологія). В.М. Тертишников (1994) до нетрадиційних відно­сить оперативно-розшукову діяльність, нові норми щодо вдосконалення дізнання і затримання, а О. Клевцов (1998) - мову жестів. Наведені знання, такі як одорологія, голографія, генетика, ергономіка, кинесика, біолокація, є науковими і впроваджен­ня їх у кримінальне судочинство слід вважати виправданим.

Таким чином, нетрадиційних знань немає, є нові наукові і науково-непідтверджені знання, що межують з окультними. Тому в криміналістиці йдеться про впровадження нових наукових знань, розроблених на їх основі методів і засобів збирання, досліджен­ня і використання доказів у розслідуванні злочинів. Забороняти цю діяльність марно, оскільки не можна стримувати розвиток науки, що живить практику пізнання. Можли­во лише розумне управління впровадженням досягнень науки і техніки.

РОЗДІЛ VIII.

ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЗАСОБАМИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ