30.2. Структура слідчих дій як засобів криміналістичної тактики

Слідча дія як тактичний засіб становить собою послідовність процедур, що ут­ворюють структуру із чотирьох етапів: 1) підготовчого; 2) безпосереднього провад­ження; 3) фіксації результатів; 4) оцінки результатів і визначення їх місця в системі зібраних доказів. Розглянемо їх докладніше.

І. Підготовка до проведення слідчої дії починається з визначення завдань, а саме необхідно: а) чітко сформулювати мету слідчої дії; б) обрати місце її провадження ; в) визначити час провадження; г) визначити коло учасників і роль кожного із них; ґ) з'ясувати необхідність використання технічних засобів (які, для яких цілей); д) вста­новити можливість використання допомоги громадськості і в якій формі.

Сформульовані завдання підготовлюваної слідчої дії реалізуються в плані її про­ведення, що включає такі наступні дані (за Р. С. Бєлкіним):

Рвзділ VII. Засоби криміналістичної тактики 289

- докладну інформацію про осіб, щодо яких проводиться слідча дія, а також про кти, що використовуються у слідчій дії;

— вказівки на наявні у справі докази, потреба у використанні яких може виник- ги при провадженні слідчої дії, з приводу яких вона проводиться;

— вказівки на прийоми використання цих доказів, а також оперативну інформа­ цію, якщо вона є в розпорядженні особи, яка проводить слідчу дію;

— вказівки на тактичні прийоми безпосереднього проведення слідчої дії, по- ювність їх виконання з урахуванням можливого розвитку ситуації, в якій

пснгоється процесуальна дія, тобто прогнозування лінії поведінки її учасників, а кож указівки на необхідні технічні засоби.

Істотним елементом плану є інформація про учасників слідчої дії. Слід розріз-гги обов 'язковихучасників, тобто названих у законі, і необов 'язкових. Коло учасників дового слідства чітко визначено законом. На досудовому слідстві поряд з обов'яз­ковими (названими в законі) учасниками слідчий на свій розсуд може запрошувати необов'язкових, наприклад, робітників для проведення розкопок, охорони та ого-годження місця події, громадян для «прочісування» місцевості тощо. Вибір місця і проведення слідчої дії залежать від ситуації, що складається. Так, допит свідка, пй добросовісно помиляється, доцільно проводити на місці сприйняття події. Час проведення слідчої дії являє собою тактичний прийом, який підсилює його ефек-іість. Арешт злочинця змусив родичів винести цінне майно із будинку і сховати о в сусідів. Тому перший обшук не дав результатів. Слідчий став вибирати час ошуку. Він чекав, коли речі і цінності будуть повернуті в будинок. Тільки-но на­дійшли оперативні дані про те, що речі на місці, слідчий здійснив обшук, який дав зитивні результати. Тому визначення часу проведення слідчої дії — це тактичний лрийом, а реалізація тактичного прийому — раптовість.

У ході підготовки до проведення слідчих дій вирішується низка організаційно-иктичних завдань, а саме:

— встановлення взаємодії з моменту порушення кримінальної справи з усіма іержавними органами, що здійснюють розкриття і розслідування злочинів і прово-

ь нагляд за цією діяльністю;

• забезпечення технічного супроводження (документування) перевірочних дій за фактами заяв і повідомлень про ознаки злочину і осіб, підозрюваних у ньому;

• забезпечення перевірочних дій суворим додержанням конституційних прав і .зобод громадян, їх житла і майна;

— технічне супроводження перевірних дій здійснювати не тільки оперативно- іічним документуванням, а й шляхом використання практики громадського до­ питування відповідно до права громадян одержувати інформацію.

На стадії підготовки до проведення слідчих дій вирішуються й інші важливі зав­дання — розміщення необхідних сил і засобів, визначення форми взаємодії між ними. 2. Безпосереднє проведення слідчої дії — це другий етап, коли складений план -лходить реальне втілення в діяльності слідчого. В криміналістичній методиці роз­дування прийнято поділяти натри етапи: первісний, наступний /'заключний. Відпо-млно до цього і слідчі дії поділяють на первісні, наступні і заключні.

Первісні слідчі дії спрямовані на виявлення джерел доказової інформації, орга-- зацію розкриття злочину за гарячими слідами. Тому розслідування в більшості ви­сілків починається з огляду місця події, допиту учасників події пригоди (злочинця,

290 Салтевський М. В. Криміналістика

п отерпілого, свідків-очевидців), затримання підозрюваного, особистого обшуку, обшуку за місцем роботи, на квартирі; пред'явлення для впізнання тощо. Зібрана інформація є основою для визначення напрямку розслідування, версіювання і пла­нування.

Наступні слідчі дії в основному здійснюються для дослідження, оцінки і ви­користання доказів, формування сукупності доказових фактів, перевірки версій, до­казування елементів складу злочину, з'ясування причин і умов, що сприяли вчи­ненню злочину.

3. Фіксація слідчих дій. Основною формою процесуального закріплення резуль­ татів є протоколювання, тобто виклад ходу слідчої дії особою, яка проводить слідство. Як додаткові засоби закон дозволяє використовувати графічні, фотографічні, кіне­ матографічні, звуко-відеографічні методи. Результати застосування додаткових за­ собів фіксації служать додатками до протоколів слідчих дій і оперативних документів.

4. Оцінка одержаних результатів — важливий етап слідчої дії. Це розумова діяльність, яка здійснюється в логічних формах і спрямована на вирішення, при­ наймні, трьох завдань: 1) вірогідність одержаних результатів; 2) відносність їх щодо доказуваної обставини; 3) можливість використовувати джерело інформації в про­ цесуальному доказуванні.

Доказ — це єдність матеріального джерела і відображеної ним інформації. Тому для встановлення його вірогідності необхідно переконатися в безберечності поход­ження матеріальної основи джерела і об'єктивності відображення інформації. Оці­нюючи матеріальну переконливість джерела, виявляють причину його появи на місці події, у системі злочинної діяльності, з'ясовують наявність причинного зв'язку з подією злочину і встановлюють його форму.

Однак цього недостатньо. Джерело може виявитися на місці події, але не брати участі в активній взаємодії і слідоутворенні. Тому для встановлення вірогідності відображеної інформації звертають увагу на реальність процесу відображення, оскіль­ки ідеальні та матерісиіьні відображення є закономірним наслідком енергетичної взає­модії об 'єктів.

Разом з тим треба враховувати, що адекватність відображення залежить від ба­гатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників взаємодіючих об'єктів. Тому судити про вірогідність джерела інформації можна за його причинним зв'язком, тобто безпе­речністю походження як наслідку злочинної діяльності.

Причетність джерела інформації до події злочину в цілому або до однієї із обста­вин, що підлягають встановленню, характеризує їх інформаційні відносини і стано­вить міру близькості результату слідчої дії до доказуваного факту.

В теорії ідентифікації розрізняють три ступені близькості порівнюваних об'єктів: схожість, групова належність і тотожність. Схожість — найнижчий ступінь близь­кості, оскільки схожими вважаються предмети, що мають хоча б одну загальну оз­наку.

Оцінюючи результати слідчої дії щодо доказуваної обставини, суб'єкт завжди мислить завдання тотожності: він чи не він вчинив злочин; цим чи не цим знаряд­дям нанесений слід; можливо чи неможливо вчинення конкретної дії тощо. Том\ встановлення схожості і групової належності становить лише етапи оцінки як розу­мової діяльності при переході до схожості. Формування висновку про останній від­бувається поступово при наростанні інформації до певного рівня, що дозволяє дійти

41

Розділ VII. Засоби криміналістичної тактики 291

в исновку, що в порівнюваних зразках виділена сукупність ознак утворена тим,са-мим об'єктом.

Отже, оцінка причетності — це розумова процедура формування судження про то­тожність слідоутворюючого об 'єкта.