29.2. Методи криміналістичної тактики

Метод як шлях, підхід до дослідження і пізнання як матеріального, так і духов­ного являє собою двоєдину сутність, діалектичне сполучення (взаємозв'язок) інте­лектуального і практичного застосування засобів діяльності. Методи криміналістич­ної тактики стосовно методів криміналістики є частками, у структурі яких виявля­ються методи вищих порядків у вигляді прийомів, застосування спеціальних засобів діяльності. Однак провести жорстку грань між інтелектуально-теоретичною пізна­вальною діяльністю і знаряддєво-практичною складно, оскільки вони -дві сторони

280 Салтевський М. В. Криміналісті:

о дного способу дії. Перша завжди передує і супроводжує другу. Розходження між ними можна знайти лише в засобах і способі їх дії.

В теоретичних дослідженнях засобом пізнання для суб'єкта слугують його знан­ня, розумові здібності, інтелектуальний рівень загального розвитку, тобто «засіб -> знання». Зрозуміло, вони суб'єктивні, недоступні для стороннього спостерігач;: без добровільного волевиявлення суб'єкта. Спосіб дії (впливу, взаємодії) мислиться суб'єктам у загальному плані як щось ціле, деталі та ознаки якого проявляють^ пізніше.

В практичному дослідженні засобами пізнання слугують невіддільні частини -органи (рука, нога, плече, голова) або матеріальні предмети, інструменти, тобто ма­теріалізовані знання суб'єкта. Звідси останній для досягнення поставленої мети (вбивство, розбій) попередньо виготовляє або здобуває, тобто матеріалізує образ -знання. Отже, практичний засіб — це «уречевлене знання».

«Знання — засіб» представляє суб'єктивний образ — слідопам'яті, що виник вна­слідок вивчення знання і завдяки практичному досвіду володіння ними. Тому зло­чинець іноді випадково використовує незнайомі йому засоби, найчастіше він виби­рає знайоме, про яке знає, як його ефективно використовувати. Такий засіб прак­тичної діяльності називається «упредметнене — знання».

В такий спосіб у теоретичному дослідженні засоби криміналістичної тактики мають інтелектуальну форму «знання — засіб», а в практичному — форму матеріалі­зовану — «упредметнене — знання», тобто конкретне знаряддя, предмет, інструмент.

Традиційно в загальних положеннях тактики розглядають прийоми, способи, планування, побудову версій (версіювання), моделювання, прогнозування ситуації та комбінації, тактичні рішення, класифікацію, систематизацію, узагальнення тощо. При цьому не розділяють методи і засоби: планування, прогнозування, версіюван­ня, моделювання, реконструкція, ситуалізація, класифікація, узагальнення і систе­матизація — це тактичні методи, а прийоми, спосіб, тактичне рішення тощо станов­лять засоби тактики, які розглядаються в наступній главі. Тут же зупинимося лише на деяких методах криміналістичної тактики. При цьому будемо вважати, що метод — це дія, як діють, а засіб — чим діють, впливають.

29.3. Версіювання — метод криміналістичної тактики

Одним з важливих логічних методів дослідження закономірностей в природі і суспільстві є гіпотеза, тобто наукове припущення, висунуте для пояснення якогось явища, закономірності, що вимагає дослідної перевірки і наукового пояснення, щоб стати науковою теорією¹. Гіпотеза в широкому розумінні — здогад, ймовірне суд­ження (М. І. Кондаков, 1971), яке має бути практично доведеним і науково поясне­ним.

Судово-слідча діяльність пов'язана з дослідженням окремого явища, яким є зло­чин (злочинець). Тому гіпотезу, яка пояснює якісь конкретні факти, події, назива­ють версією. Отже, версія — це різновид окремої гіпотези.

Розділ VI. Основи криміналістичної тактики 281

В чення про версії входить у структуру загальної теорії криміналістики і виконує методологічну функцію в судово-слідчому пізнанні. Звідси криміналістична версія є засобом дослідження, а її практичне використання на досудовому і судовому слідстві називається версіюванням (В. П. Колмаков, 1967 р.).

Версіювання — це практичний процес оперування версіями як інструментами логічного пізнання в судово-слідчій практиці.

Отже, вчення про версію — це метод, а практичне застосування його в розсліду­ванні і судовому розгляді є складним тактичним прийомом, який називається версію­ванням. І. Ф. Герасимов і Л. Я. Драпкін застосування версій у розслідуванні імену­ють «версійним методом»¹ .

Криміналістична версія — це засноване на зібраній інформації з розслідуваної справи припущення (ймовірне судження) слідчого, дізнавача, прокурора, суду про подію злочину і злочинця в цілому або окремі факти і осіб, причинні та інші зв'язки між обставинами, що підлягають дізнанню.

За галузевій ознакою версії можуть бути слідчими, розшуковими, судовими, ек­спертними тощо. Версії, що виникають у ході оперативно-розшукової діяльності, називаються оперативними. Слідча версія визначає напрямок досудового слідства, а судова - хід судового розгляду. Експертна версія будується щодо різних обставин наукового дослідження, найчастіше з приводу тотожності конкретного об'єкта, фак­ту, механізму взаємодії.

Версія, що пояснює групу однорідних фактів, обставин, наприклад злочинів, називається типовою. З гносеологічної точки зору, типову версію можна розглядати за аналогією з категорією загального, оскільки загальне існує в окремому і вияв­ляється через нього. Прикладом типових версій слугують версії про умисні вбив­ства, вчинені в умовах неочевидності.

Побудова (конструювання) версій є структурним елементом версіювання. Як ро­зумова діяльність, процес побудови версії однаковий для всіх видів діяльності досу­дового і судового слідства. Логічна структура його включає: 1) збирання фактичного матеріалу для формування підстави версії; 2) побудову версії (аналіз, оцінка інфор­мації); 3) виведення із версії наслідків; 4) перевірку наслідків на практиці і наукове їх пояснення; 5) висновок про істинність або хибність версії.

Розумова діяльність побудови версії проходить всі п'ять стадій розвитку, які відіграють роль ступенів пізнання при переході від ймовірного знання до достовір­ного. Однак у практичній діяльності не завжди помітні всі ці етапи розумового про­цесу, а виділяються лише три: 1) збирання матеріалу; 2) конструювання версії; 3) перевірка версії.

1. Збирання фактичного матеріалу зводиться до виявлення і дізнавання джерел інформації, що мають відношення до розслідуваної події, з приводу якої будується версія.

2. Побудову версій у літературі іноді називають моделюванням «висуванням», «конструюванням», сутність понять яких, власне кажучи, однакові і позначають ро­ зумовий процес широкого використання аналізу і синтезу, індукції і дедукції, ана­ логії.

282 Салтевський М. В. Криміналістика

В исування версії починається аналізом зібраної інформації та її оцінкою в ціло­му, що веде до виникнення, як правило, загальних версій.

3. Перевірка версій. Перевірка версій здійснюється проведенням слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів.

29.4. Прогнозування — метод криміналістичної тактики

Прогнозування являє собою процес наукового передбачення майбутнього ста­ну об'єкта чи явища на основі аналізу його минулого і сьогодення. Це специфічне наукове дослідження, притаманне будь-якій інтелектуальній та практичній діяль­ності, в тому числі і судово-слідчій.

Процес прогнозування звичайно закінчується складанням прогнозу, тобто фор­муванням знання про майбутнє. Однак прогноз — не просто нова інформація, знан­ня, одержане суб'єктом, а наукове пророкування, побудоване на основі даних про особ­ливості розвитку якого-небудь предмета, явища, процесу. Наукове пророкування завжди носить версійний характер, що звужує межі застосування прогнозу в доказу­ванні. Разом з тим планування розслідування, вибір головного напрямку прикла­дення сил і засобів розкриття злочину по гарячих слідах навряд чи можливі без про­гнозування.

В тактиці, де превалюють вербальні засоби збирання інформації, іноді важ­ко помітити, а тим більше якось виділити елементи прогностичної діяльності, які завжди присутні в структурі тактичних прийомів, рішень, що приймаються. Тут розумовий прогноз передує прийняттю тактичного або процесуального рішення.

Криміналістичне прогнозування як новий науковий напрямоку криміналістиці був розроблено Р. С. Бєлкіним, пізніше В.А.Журавлем.

29.5. Моделювання — метод криміналістичної тактики

Моделювання — опосередкований метод наукового дослідження об'єктів пізнан­ня на їх моделях, коли безпосереднє вивчення неможливе або недоцільно¹.

В криміналістиці моделювання відносять до числа загальних методів науки². Аналогічну позицію займає Р. С. Бєлкін, який визначає моделювання через його сутність, що полягає в заміщенні об'єкта наукового дослідження моделлю і вивчен­ня останньої з поширенням результатів дослідження на об'єкт пізнання³.

Моделювання слід відрізняти від експериментування як засобу дослідження. Моделювання і експеримент — це самостійні загальні методи в науці і практиці пізнання. Вони є різними за сутністю і процесуальною формою. Наукову основу моделювання становить теорія подібності, а експерименту — дослідні дії. Прикмет­ною рисою моделювання є проведення дослідження на моделях реального предмета різного рівня подібності.

Розділ VI» Основи криміналістичної тактики ■ 283

Модель слід відрізняти від макета, який використовується в деяких слідчих діях, наприклад, у слідчому експерименті для відтворення обстановки при аналізі слідчих ситуацій, в ході проведення судових експертиз. Макет - це лише об'ємно-просто­рове відтворення предмета, виробу, звичайно в зменшеному розмірі, із матеріалу-замінника (пап'є-маше, картон тощо), наприклад, макет знаряддя вчинення злочи­ну із пінопласту, картону. Макет схожий з реальним об'єктом, передає його розмірні характеристики та їх співвідношення, але макет не має фізико-хімічних і механіч­них властивостей. Тому досліджувати на макеті внутрішні властивості-я кості пред­мета не можна.

В слідчій практиці використовуються головним чином два види моделей: фізичні та уявні. Цьому відповідають дві процедури процесу: моделювання фізичне і моде­лювання уявне.

Фізичне моделювання відтворює об'єкт дослідження зі збереженням його при­родних функцій, оскільки модель виготовляють із того ж матеріалу, що й об'єкт. Модель може бути натуральною, в масштабі один до одного, або мгісштабною, тоб­то зменшеною чи збільшеною.

Уявна модель — це суб'єктивна логічна конструкція, уявний образ реального предмета, явища. Уявне моделювання в слідчій практиці — поширене явище, що передує плануванню майже кожної взаємодії. До уявного моделювання як тактич­ного методу слідчий вдається при розробленні напрямів розслідування, для програ­вання слідчих ситуацій, очікуваних у ході розкриття і розслідування злочину. Го­ловною умовою моделювання є основне правило, щоб між моделлю і досліджува­ним об'єктом існувала відома подоба, що вкладається в подібності фізичних характеристик моделі та об 'єкта або в схожості їх істотних функцій.

29.6. Реконструкція — метод криміналістичної тактики

Реконструкція являє собою тактичний метод дослідження складних слідчих си­туацій події злочину. В слідчій практиці застосовується досить часто, головним чи­ном при підготовці до слідчих дій, таких, як слідчий експеримент, допит на місці події тощо, коли попередньо необхідно відтворити матеріальну обстановку, в якій відбувалася розслідувана подія.

У першій ситуації, якщо обстановка повністю втрачена (знищена), слідчий відтворює речову обстановку заново за матеріалами справи. Аналізуючи протоколи оглядів, допитів, перевірок показань на місці, і на основі опису, планів, схем, крес­лень, фотознімків, відеозапису, він самостійно створює речову обстановку, іноді зі слів (показань) очевидців. При цьому слідчий, як правило, використовує схожі пред­мети або об'єкти-замінники, тобто макети.

У другій ситуації, коли обстановка змінена частково, наприклад, переставлені меблі, окремі екземпляри її замінені, піддалися ремонту, перебудові, прибрані вза­галі, при підготовці до слідчої дії слідчий пропонує допитуваній особі — очевидцю відновити матеріальну обстановку: пересунути меблі і розмістити їх так, як вони розміщувалися в момент сприйняття події злочину. Нові предмети обстановки, що з'явилися, видаляють (виносять) з місця події, а відсутні замінюють схожими або макетами.

284 Салтевський М. В. Криміналісти-

В ідновлення або відтворення матеріальної обстановки фіксується в протоколі, а виконані плани, схеми, фотознімки, відеограми додаються до нього.

Реконструкція — поняття архітектурно-технічне, що позначає побудову, пере­будову якоїсь споруди, відтворення порушеного первісного вигляду¹. Тому навіть в етимологічному аспекті реконструкція — не моделювання. Однак, за сутністю про­цесу діяльності, — це самостійні загальні методи пізнання, вони розрізняються фун­кціональним змістом і практичними результатами.

1. Моделювання як процес — це створення копії об'єкта різного рівня подібності, а реконструкція — відновлення порушеного реального об'єкта дослідження.

2. Моделювання — це процедура копіювання, а реконструкція — процес ство­ рення нового або реконструювання старого.

3. Моделювання — це інформаційний процес представлення джерел інформації на основі дотримання принципів теорії подібності. Реконструкція — це представ­ лення інформації, джерелами яких є суб'єктивні процеси сприйняття, запам'ятову­ вання і відтворення.

4. Моделювання — це процедура наукового дослідження реального предмета на його моделі, а реконструкція — лише підготовчий етап до дослідження, тобто ство­ рення певних умов для наукового дослідження. В цьому зв'язку реконструкцію до­ пустимо інтерпретувати як метод підготовки умов і засобів дослідження.

У криміналістиці розроблено прийоми реконструкції і запропоновано її віднес­ти до криміналістичного методу².

*»

РОЗДІЛ VII. ЗАСОБИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ

Глава ЗО. Слідчі дії та організаційні заходи — засоби криміналістичної тактики

ЗО. 1. Поняття засобів і слідчої діяльності

Розслідування — пізнавальний процес, здійснюваний у рамках суворо окресле­ного процесуально-правового поля, де як джерела інформації використовуються лише результати слідчих дій, названих у законі. Тому «докази можуть бути одержані тільки за допомогою засобів доказування, поза ними вони не можуть фігурувати в кримінальному процесі»¹.

Для процедури розслідування в законі важко передбачити всі форми і засоби збирання, дослідження і використання джерел доказової інформації. Багато дій слідчого не названі в законі, так їх і недоцільно називати; багато які з них визначені в підзаконних актах, відомчих інструкціях, наказах, розпорядженнях та інших доку­ментах.

У тлумачних словниках поняття «засіб» інтерпретується як «прийом, спосіб дії, пристосування, знаряддя для здійснення якої-небудь діяльності»². У криміналістиці під засобами розуміють предмети, пристрої, механічні прилади, машини, матеріали, що застосовуються для виявлення, дослідження матеріальних та ідеальних слідів. Роз­різняють криміналістичні, оперативно-технічні, спеціальні, організаційні, тактичні і методичні засоби. В філософії засіб — це сукупність видимих елементів — продуктив­них сил, а в економічній теорії засобами називають не тільки знаряддя праці, ай гроші, валюту, цінні папери, що перебувають в економічному обігу. В інформатиці розрізня­ють засоби фіксації, передачі, оброблення і збереження інформації.

Отже, в криміналістиці «прийом, спосіб, пристосування, знаряддя» нерідко тлу­мачать як синоніми і позначають поняттям «засіб». Перших два — «прийоми» і «спосіб» — розкривають як інтелектуальну дію: впізнав, довідався, почув, прийняв рішення, застосував розумовий прийом. Два інших поняття: «пристосування» і «зна­ряддя» — не предметні засоби, матеріальні об'єкти, тобто знаряддя праці, якими слідчий предметно (матеріально) здійснює діяльність.

Таким чином, поняття «прийом», «спосіб», «пристосування», «знаряддя» роз­кривають дві сторони одного й того самого поняття — «діяльність»: 1) інтелектуаль­но-функціональну, тобто як суб'єкт діяв і 2) предметно-функціональну, тобто чим він діяв. Тому поняття «прийом» і «спосіб» допустимо називати інтелектуальними засобами, а поняття «пристосування» і «знаряддя» — матеріальними. Останні в Крим-

286 Салтевський М. В. Криміналістик..

і налістиці називають знаряддями злочину, а перші і другі, разом узяті, - засобами вчинення злочину.

Отже, у криміналістиці існують не тільки технічні засоби — криміналістична техніка, а й тактичні засоби вилучення із джерел інформації та оперування нею в доказуванні. Звідси структура засобу відображає дві сторони діяльності суб'єкта: інтелектуально-функціональну і предметно-матеріальну.

Інтелектуально-функціональна сторона характеризує те, як діяв суб'єкт засо­бом, тобто який його спосіб дії, яким прийомом, способом він реалізував постав­лену мету. Тому перша сторона висвітлює функціональні ознаки і властивості суб'єкта, а саме — рівень володіння логічними правилами мислення, вміння прогно­зувати, аналізувати обстановку і обирати напрямок діяльності; наявність у суб'єкта професійних знань і практичного досвіду їх використання; наявність психофізіо­логічного статусу — володіння почуттями, емоціями в стресових ситуаціях.

ГТредметно-матеріальна сторона характеризує безпосередньо засіб, тобто чим діяв суб'єкт, які фізичні властивості предмета — інструмента, пристрою, машини або їх системи. Засоби самі по собі є пасивними, для взаємодії необхідне джерело енергії — суб'єкт, який додає їм функціональних властивостей. Тому засоби детерміновані насамперед суб'єктом і слідчою ситуацією, яка виникає в матеріальному середовищі внаслідок використання у взаємодії конкретних прийомів, способів, пристосувань, знарядь.

Таким чином, поняття «засіб» як елемент тактичної діяльності видається обо­в'язковим при визначенні предмета науки криміналістики взагалі і криміналістич­ної тактики зокрема.

Ще в першому підручнику з криміналістики тактику визначали як «систему прийомів попереднього слідства», застосовуваних «ефективно з найменшою витра­тою сил і засобів»¹. Однак у наступних визначеннях предмета тактики увагу учених було перенесено лише на «систему прийомів», а засоби як «технічний інструмен­тарій» здійснення прийомів були упущені і майже не піддавалися дослідженню в криміналістичній тактиці.

Іншу позицію займала школа українських криміналістів, очолювана профе­сором В. П. Колмаковим. Ще в 1973 році В.О. Коновалова елементами предмета тактики вважала «систему наукових засобів і методів» або тактичних засобів і ме­тодів. Авторка, згадуючи про наукові засоби, не розкриває їх змісту, хоч і нази­ває наукові основи тактики, до переліку яких відносить: законність тактичних засобів і методів; планування і визначення напрямку розслідування; викорис­тання логіки і психології; узагальнення та аналіз передового досвіду². Звідси за­соби діяльності у криміналістичній тактиці фактично поділяються на інтелекту­альні та матеріально-технічні.

Інтелектуальні засоби — це знаряддя вербальної діяльності суб'єкта криміналь­ного процесу. До них відносять прийоми, способи, спосіб розумової діяльності слідчого, дізнавача, прокурора, судді. Тому інтелектуальні засоби суб'єкта, з одного

Розділ VII. Засоби криміналістичної тактики 287

б оку, становлять сукупність знань-прийомів, способів вербальної діяльності, а з другого — рівень володіння засобами матеріалістичної діалектики і логіки пізнання, уміння аналізувати події, розкривати зв'язки між явищами, фактами і речами. Отже, інтелектуальні засоби суб'єктивні, іманентні і характеризують професійний рівень суб'єкта судово-слідчої діяльності.

Матеріально-технічні засоби — це інструментарій, знаряддя реалізації тактич­них прийомів і методів у практиці досудового і судового слідства в кримінальних справах. У реальності — це предмети, пристосування, інструменти, верстати, комп'ю­терні засоби, а також транспорт, зв'язок, засоби наукової організації праці, що у сполученні з інтелектуальними засобами дають можливість досягти максимального результату використання технічних засобів, щоб праця стала більш продуктивною і менш стомлюючою.

Засоби криміналістичної тактики за цілями її діяльності поділяють на засоби збирання, дослідження, оцінки і представлення доказової інформації в кримінально­му процесі. їх прийнято поділяти на процесуальні та непроцесуальні.

Процесуальні засоби збирання доказів характеризуються двома ознаками, на­званими законодавцем, а саме: 1) засоби повинні бути названі конкретно і наведено їх вичерпний перелік; 2) тактичний засіб повинен бути не тільки названий, а й рег­ламентований.

Справді в кримінально-процесуальному законі названі слідчі і судові дії, тобто тактичні засоби: огляд, допит, обшук, впізнання, слідчий експеримент тощо. Разом з тим не всі з них регламентовані.

Регламентація - це встановлення правил, що визначають порядок якої-небудь діяльності. Вона додає процесуального статусу діяльності, визначає межі реалізації засобів доказування, наприклад, тактику впізнання, і будь-яке порушення цього порядку позбавляє результати доказового значення.

Такі тактичні засоби слід назвати процесуально розкритими. Тактика їх про­вадження не допускає зміни процесуальної форми, запропонованої законодав­цем. Наприклад, перед початком обшуку обшукуваний повинен бути повідомле­ний про добровільну видачу розшукуваного об'єкта, допитуваний свідок - по­переджений про кримінальну відповідальність за давання явно неправдивих показань тощо. Заміна процесуально розкритих засобів доказування іншими засо­бами не допускається, наприклад, не можна замінити допит відібранням пояс­нень, а огляд — доглядом.

Разом з тим законодавець не всі засоби доказування детально і однозначно регламентує, в тактиці провадження деяких з них допускаються елементи аль­тернативної діяльності, тобто слідчий може обирати прийоми і засоби збирання і дослідження джерел інформації. Такі тактичні засоби слід називати процесуаль­но неповно розкритими. Так, слідчий огляд допускає варіювання технічними за­собами і прийомами діяльності для одержання одних й тих самих результатів.

Законодавець передбачив ще один вид засобів криміиально-процесуальної діяль­ності, які лише назвав, але не регламентував узагалі. До них належать: оперативно-розшукова діяльність (ст. 103 КПК), прийняття заяв і повідомлень, відібрання по­яснень, витребування документів, відібрання зразків тощо. Отже, вони є законними, оскільки названі в кримінально-процесуальному законі, але процесуально нероз-критими.

288 Салтевський М. В. Криміналістика

Т аким чином, клас процесуальних засобів криміналістичної тактики допусти­мо поділяти натри види: процесуально розкриті, процесуально неповно розкриті і про­цесуально нерозкриті (рис. 88).

ЗАСОБИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ

П РОЦЕСУАЛЬНІ НЕПРОЦЕСУАЛЬНІ

П роцесуально Процесуально Процесуально Засоби і прийоми розкриті неповно нерозкриті криміналістичної

розкриті техніки:

І II 1 і 1 тактичний

1—| | і . | 1 . прийом,

Слідчі та Огляд, Витребування тактична

судові відбір пояснень, ситуація,

дії зразків, витребування тактичне

накладення документів, рішення,

арешту оперативно- версіювання і

на майно розшукові планування,

нетрадиційні ^заходи прийоми і

засоби

Рис.88. Засоби криміналістичної тактики