29.1. Методологія криміналістичної тактики

Методологія — двоєдине поняття. З одного боку, її інтерпретують як сукупність засобів, методів, прийомів, використовуваних для пізнання предмета якої-небудь науки. Це методи наукового пізнання закономірностей, що лежать в основі предме­та науки, засобів і принципів організації пізнавальної діяльності.

З другого боку методологія розуміється як галузь практичного знання викори­стання методів і засобів для реалізації останніх в якій-небудь предметно-перетво­рюючій діяльності¹. Основу філософської методології складають матеріалістична діалектика і логіка, а їх закони і категорії утворюють базу теорії пізнання взагалі.

Для науки криміналістики матеріалістична діалектика і логіка є загальною ме­тодологією, на основі якої розроблені окремі теорії, криміналістичні вчення. Ваго­мий внесок у розробку методології криміналістики зробили С. М. Потапов (1948), Р. С. Бєлкін (1966), В. П. Колмаков (1968), Л. Ю. Ароцкер (1968), М. В. Салтевсь­кий (1969), М. Я. Сегай (1970), М. А. Селіванов (1974), В. К. Лисиченко (1974) та ін.

В даний час у криміналістичній методології розрізняють методи трьох рівнів спільності: всезагальний, загальні і окремі² .

У науковій і навчальній криміналістичній літературі склалася суперечлива ситуа­ція щодо методологічних розділів науки криміналістики, які зараз настільки відокрем­лені специфікою завдань інформаційного суспільства, методами і засобами пізнання свого спеціального предмета, що не помічати цього не можна. Тому існування спеці­альних методологій — сучасна об'єктивна реальність, наприклад, судової фотографії, кінематографії та відеозапису, криміналістичної одорології, судової експертизи, судо­вої акустики, криміналістичної тактики, методики розслідування взагалі. Однак у на­вчальній літературі замість проблем криміналістичної тактики розглядають «загальні положення» (Р. С. Бєлкін, 1987), «загальні питання» (І. Ф. Герасимов, 1994), «наукові основи» (В. П. Бахін, 1987), причому зміст цього поняття інтерпретується по-різному.

Криміналістична тактика є специфічною частиною цілого — науки криміналі­стики. Сутність цілого пізнається через його частини. Тому методологія тактики являє собою нижчий рівень спільності — окрему методологію щодо методології на­уки криміналістики. Змістом її є різні види практичної діяльності: оперативна, слідча, судова і виконавча. Зрозуміло, будь-яка діяльність у структурі обов'язково містить метод і засіб. Вчення про методи і засоби дослідження предмета пізнання криміналі­стичної тактики повинні складати її методологію.

Про методи втактиці вперше згадуваві. М. Якимов(1924),О. М. Васильєв (1955), В. П. Колмаков і А. Н. Колесниченко (1956), С. П. Митричев і В. О. Коновалова (1966) та ін. Однак вони не досліджували окрему методологію тактики.

Розділ VI. Основи криміналістичної тактики • 279

О тже, існування методології криміналістичної тактики — як окремого вчення про методи, засоби, „інструментарій" пізнання, тобто практичної діяльності по зби­ранню, дослідженню і представленню інформації відповідно до норм кримінально-процесуального закону, видається цілком обгрунтованим і необхідним.

У структурному плані методологія являє собою багаторівневу систему трьох сту­пенів спільності: «всезагальний — загальний — окремий (спеціальний)», подібну структурі методології криміналістики як материнської науки. Тому структури окре­мих методологій окремих її частин, розділів, що представляють відносно самостійні галузі, такі як криміналістична техніка, тактика і методика, мають свої окремі мето­дології, побудовані за типом методології материнської науки. Всезагальним мето­дом буде матеріалістична діалектика, а загальним — спостереження, порівняння, експеримент, моделювання, технізація, інформатизація, прогнозування, що ви­користовуються в різних науках, тобто справді є загальними. На третьому рівні роз­ташовані власні, окремі (спеціальні) методи дослідження спеціальної частини, га­лузі материнської науки : техніки, тактики і методики.

Будь-яка діяльність предметно-пізнавальна знаряддійна (К. Маркс). Без засобів знаряддійної діяльності нема прийомів, способів і методів, оскільки практичне їх втілення — суть діяльності. Тому класифікація засобів криміналістичної тактики має принципове значення для методології взагалі і криміналістичної тактики зокрема.

Класифікація методів криміналістики все ще залишається проблематичною, оскільки використовуваний філософський поділ методів наук на всезагальний, за­гальний і окремі не завжди інтерпретуються вченими однозначно. Щодо двох пер­ших рівнів спільності методів немає суперечок - всезагальним методом були і за­лишаються матеріалістична діалектика і логіка, а до загального відносять: спостере­ження, вимір, опис, порівняння, експеримент, моделювання, кібернетизацію (інформатизацію). Що ж стосується окремих методів криміналістики, то названі лише деякі, головним чином методи криміналістичної техніки (фотографічні, кіне­матографічні, звуко-відеозапису, фізичні та ін.). Методи тактики і методики взагалі не названі.

Як же варто розуміти приватні методи щодо криміналістики взагалі і окремі щодо її методологій - техніки, тактики і методики? Р. С. Бєлкін (1999 р.) поділяє окремі методи на власне криміналістичні (техніко-криміналістичні і структурно-криміналістичні) та спеціальні, запозичені з інших наук (фізики, хімії, біології). В. Я. Колдін (1995 р.) до окремих методів відносить деякі загальні (математичні, соціологічні), а В. Ю. Шепітько (2000 р.) окремі методи взагалі називає спеціаль­ними і обмежується лише класифікацією прийомів.