Глава 28. Теорія спілкування в криміналістичній тактиці

28.1. Поняття і сутність спілкування

Термін «спілкування» досить часто зустрічається в розмовній практиці для по­значення широкого кола явищ і взаємодій. Широко використовується цей термін у судовій і загальній психології.

Спілкування в судово-слідчій практиці найчастіше інтерпретують в інформацій­ному аспекті як одержання інформації в ході пізнавальної діяльності. При цьому під суб'єктами спілкування розуміються головним чином люди, а під засобами одер­жання і передачі інформації — інтелектуальна діяльність людини, її іманентні влас­тивості, насамперед мовлення.

Мовлення — це засіб спілкування в науці і практиці. Разом з тим у загальній теорії криміналістики як спеціалізованому міждисциплінарному понятті воно не згадується. Ця прогалина заповнена останнім часом українськими криміналістами, які обґрунтували окрему криміналістичну теорію спілкування і запропонували ввести її в структуру загальної теорії криміналістики, а поняття «спілкування» — у мову на­уки криміналістики (В. Г. Лукашевич, 1989 р.).

У різних галузях знання поняття «спілкування» інтерпретують згідно зі своїми завданнями, специфікою методів і засобів дослідження предмета. У філософії спілку­вання — це невіддільний, властивій людині спосіб буття. В соціології спілкування інтерпретують як засіб масової комунікації людей. В фізіології та психології більше уваги приділяють комунікативній стороні спілкування.

Спілкування, стверджують психологи і фізіологи, — це вищий тип доцільної діяльності. Що ж таке спілкування? Як його слід інтерпретувати в криміналістиці?

Це діяльнісний процес, якому притаманна активність і який характеризується тим, що суб'єкт, який пізнає, здійснює перехід від незнання до знання шляхом спілкування з матеріальним і соціальним середовищем і тим самим змінює відноси­ни людей і речей. Спілкування являє собою систему взаємодії двох об'єктів: той, що впливає і той, що сприймає вплив. Впливаючою може бути тільки людина, наділена мисленням і здоровим глуздом, а сприймаючими вплив можуть бути як люди, так і речі — будь-які фізичні тіла неорганічної й органічної природи, а також явища і події.

Спілкування за першою схемою «суб'єкт — суб'єкт» здійснюється інтелектуаль­ними і логіко-вербальними засобами, головним чином мовними засобами і органа­ми почуттів, безконтактно у формі мовного впливу або предметно-знакового об­міну інформацією. Більшість слідчих дій і оперативно-розшукових заходів являють собою процедуру спілкування «суб'єкт — суб'єкт».

У другому випадку при структурній схемі «суб'єкт — річ предмет» спілкування здійснюється органолептично безпосередньо, коли суб'єкт органами почуттів впли­ває на досліджуваний об'єкт і в такий спосіб одержує про нього інформацію. Звідси справедливо підкреслюється, що сутністю огляду місця події є безпосереднє сприй­няття і дослідження матеріальної «картини».

При опосередкованому спілкуванні суб'єкт для розширення діапазону чутли­вості органолептичних засобів використовує технічні засоби виявлення, досліджен-

Розділ VI. Основи криміналістичної тактики 273

н я, і передачі, і перетворення інформації. Зазначимо, що поняття безпосереднього і опосередкованого дослідження не можна плутати з принципом безпосередньості в кримінальному процесі і процедурою його реалізації.

Усе це дає можливість стверджувати, що спілкування — нова криміналістична категорія, яка має методологічне значення насампереддля криміналістичної такти­ки. Тому вчення про спілкування слід визнати категорією загальної теорії науки кри­міналістики, а отже, й її тактики.

Криміналістичне спілкування допустимо інтерпретувати як динамічну катего­рію процесу міжособистісних стосунків суб'єктів, пов'язуючи їх з іншими формами життєдіяльності людини, що створює умови для соціально-психологічних наслідків. Нарешті, спілкування можна розуміти як спонукання до діяльності, самовиражен­ня суб'єкта і досягнення ним певної мети.

28.2. Характеристика властивостей спілкування

Спілкування — це діяльнісна, динамічна категорія. Тому її характеризують пе­редусім властивості, що виявляються в діяльності. До таких властивостей спілку­вання належать: динамічність, доцільність, результативність і вплив (спонукання).

Динамічність являє собою специфічну форму самопрояву суб'єкта. Вся слідча і судова діяльність, хоча і здійснюється в рамках кримінально-процесуального зако­ну, однак при цьому вона залишається суб'єктивною, оскільки здійснюють її суб­'єкти в конкретних ситуаціях.

Доцільність розкриває суб'єктивну сторону спілкування як попереднє існуван­ня уявного образу, очікуваного результату, зміст якого слугує спонукальним моти­вом (чинником) до спілкування і діяльності. Нарешті, доцільність відображає діяль-нісну сторону спілкування, її програмність і плановість реалізації мети, наприклад, вирішення практичного або розумового завдання, виконання роботи, проведення слідчої дії тощо.

Індивідуальність характеризує ідентичність процесу спілкування як життєво не­обхідної потреби людини, що вносить у спілкування свій внутрішній світ, «суб'єктив­не Я». Суб'єкти спілкування — люди, вони індивідуальні за зовнішньою організа­цією і внутрішньою структурою, що позначається на особливостях спілкування.

Конкретність розкриває унікальність спілкування із суб'єктивного боку. В ній проявляється єдність інтелектуальної і матеріальної взаємодії суб'єктів спілкуван­ня. Разом з тим конкретність характеризує невідворотність взаємодії і появу резуль­татів спілкування.

Результативність — властивість процесу спілкування, завжди закінчується резуль­татом — відображенням взаємодії, яка відбулася. При вербальному спілкуванні — це уявні образи сліди пам'яті в суб'єктів, що спілкуються, наприклад, при допиті. У соціо-метрії результати вербального спілкування вимірюються такими поняттями, як «до­сягнення взаєморозуміння», «встановлення психологічного контакту», «зняття стре­су», «створення соціальної спільності», «вирішення комунікативної завдання» тощо.

При нонвербальній формі спілкування утворюються як ідеальні, так і матері­альні відображення. Найбільшого значення надається матеріальним слідам у широ­кому їх розумінні. Останні вимірюють точними методами, а їхні ознаки представля­ють якісно-кількісними параметрами.

274 Салтевський М. В. Криміналістика

В плив — це спрямована енергетична дія на кого-небудь, на що-небудь з метою домогтися чого-небудь; вплинути, вселити щось¹ .

Вплив у філософському контексті означає процес функціонування об'єктів у складній системі, коли взаємодіючі об'єкти (суб'єкти) впливають один на одного і керують процесом спілкування.

Впливе важливим поняттям у сучасній мові науки криміналістики і досліджуєть­ся вдвох напрямках.

По-перше, у криміналістичному вченні «Слідознавство», де вплив найбільш досліджений і інтерпретується як робота слідоутворюючого предмета стосовно слідосприймаючого, що тягне за собою утворення слідів на рівні «елементарного» відображення.

По-друге, вплив як психологічний акт (прийом), використовуваний у тактиці для керування спілкуванням, що спонукає обирати певну лінію поведінки в допиту­ваного, щоб він добровільно розкрив суб'єктивний образ.

Вплив у криміналістиці — це психологічна категорія, тактика використання якої являє собою надзавдання сучасної психології, оскільки механізм психологічного впливу й керування психічними явищами залишається дуже проблематичним не стільки для криміналістів, скільки для психологів — фахівців найдавнішої науки пси­хології.