Глава 27. Теоретичні основи криміналістичної тактики

27.1. Предмет, система і завдання

Тактика в широкому розумінні слова — це розділ науки криміналістики, що акуму­лює в систему засоби і методи збирання, дослідження і використання доказів для розсл­ідування і попередження злочинів. Проте єдиного визначення тактики не існує.

Теорія і практика управління військами при веденні бою утворюють воєнну науку, яка називається тактикою. Розслідування — діяльність державних органів, що управляється, але це не «ведення бою» зі злочинцем. Разом з тим досудове (розд. другий КПК) і судове (розд. третій КПК) слідство нагадує своєрідне правове «поле бою» сторін, що доказують. З одного боку, дізнавач, слідчий, прокурор і суд, а з другого — підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, потерпілий, цивільний по­зивач і цивільний відповідач, які у змагальному процесі процесуальними засоба­ми вирішують завдання кримінального судочинства. Це не «бій», а правоохоронна діяльність, яка включає до себе взаємодію між її суб'єктами і двосторонній обмін інформацією в установленому законом порядку. На кожний керівний вплив суб'єктів державних органів, об'єкт, що управляється, відповідає порцією інфор­мації і так в інформаційному обміні відбувається поступовий рух сторін від не­знання до знання і пізнання фактів протиправної події, тобто розкриттю і розслі­дуванню злочинів.

У російській літературі тактику визначають як систему «наукових положень і розроблювальних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування попе­реднього розслідування і судового слідства, визначення поведінки осіб, які прово­дять судове дослідження, та прийомів провадження окремих процесуальних (слідчих і судових) дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і прихованню злочинів» (Р. С. Бєлкін, 1995); у білоруській літературі тактика — «...найбільш раціональна і ефективна організація розслідування, включаючи прийоми по збиранню, дослідженню і використанню доказів» (М. І. Порубов, 1995).

У сучасній українській навчальній літературі розділяється визначення так­тики за Р. С. Бєлкіним. Однак запропоновано два визначення: розгорнуте і ко­ротке. Наведемо їх. Тактика — «...система наукових положень і рекомендацій організації і планування попереднього судового слідства, розроблювальних на основі встановлення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів проведення слідчих і судових дій, спрямованих на збирання, дослідження доказів і встанов­лення обставин, що сприяють вчиненню злочину» (В. Ю. Шепітько, 1998, 2004) і більш коротке визначення: «тактика — це система наукових положень (принципів)

Розділ VI. Основи криміналістичної тактики 269

і заснованих на них найбільш раціональних прийомів збирання, дослідження і вико­ристання доказів у процесі розслідування і попередження злочинів» (В. П. Бахін, 1978).

Зіставлення наведених визначень, показує, що тактика — це: а) самостійна час­тина науки криміналістики; б) система наукових положень; в) сукупність прийомів і рекомендацій для формування відносин між учасниками процесу; г) організація планування досудового і судового слідства; ґ) збирання, дослідження і використан­ня доказів; д) розслідування і попередження злочинів.

З огляду на те, що кожна дефініція повинна відрізнятися стислістю і включати до себе лише істотні ознаки предмета чи явища, надаємо читачеві можливість обра­ти головні ознаки і сконструювати власне визначення приблизно так.

Тактика - це розділ науки криміналістики, який являє собою систему прин­ципів і розроблених на їх основі тактичних прийомів збирання і дослідження до­казів на досудовому і судовому слідстві для розслідування і попередження злочинів.

Система і завдання криміналістичної тактики. Система (структура) в науці — сполучення, поєднання, сукупність якісно визначених елементів, між якими існу­ють закономірні зв'язки або взаємозалежності

Тактика як теоретичний напрямок розробляє: 1) загальні принципи діяльності; 2) вчення про версії, планування і управління досудовим і судовим слідством; 3) вчен­ня про засоби виявлення і одержання інформації із джерел; 4) вчення про законо­мірності формування тактики психології стосунків учасників процесу і вибору лінії їх поведінки; 5) тактику проведення окремих слідчих і судових дій; 6) вчення про наукову організацію праці слідчих і суддів.

Практичний напрямок розробок криміналістичної тактики включає: а) узагаль­нення слідчої і судової практики; б) розроблення нових тактичних прийомів і за­собів діяльності слідчого в ситуаціях нових економічних відносин, практичних ре­комендацій інструментального одержання інформації при проведенні окремих слідчих дій; в) використання тактичних рішень і тактичних операцій; г) застосуван­ня нових досягнень природничих і технічних наук для наочного представлення до­казів у кримінальному процесі.

Зв'язок криміналістичної тактики з іншими науками. Розслідування злочину являє собою складну діяльність уповноважених державою осіб, що застосовують свої знан­ня і вміння цілеспрямовано діяти в слідчих ситуаціях, маневрувати силами і засоба­ми, що є в їхньому розпорядженні; нарешті, тактика — це інтелектуальна прогнос­тична діяльність, яка вимагає широких знань з інших наук, насамперед філософії, логіки, психології, інформатики, теорії спілкування, наукової організації праці тощо. Родинні зв'язки тактики спостерігаються насамперед із правовими науками — кри­мінальним і кримінально-процесуальним правом.

Кримінальне і кримінально-процесуальне право мають методологічне значення для криміналістики в цілому і її розділу — тактики зокрема. Слідство завжди проводить­ся для розслідування конкретного визначеного кримінальним законом злочину, а слідча діяльність здійснюється передбаченими кримінально-процесуальним зако­ном засобам.

Криміналістична тактика і логіка. Зв'язок логіки з тактикою очевидний, оскільки судово-слідча діяльність у більшості випадків є вербальною. Закони логіки слугу­ють основою спілкування і побудови різних умовиводів, конструювання слідчих версій, прогнозування очікуваних подій, дозволяють правильно оцінювати юридичні факти і події.

270 Салтевський М. В. Криміналістика

З агальна і судова психологія. Значну частину інформації надосудовому і судово­му слідстві одержують від людей шляхом спілкування, яке так чи інакше пов'язане з психічними функціями людини, котрі вивчає загальна і судова психологія. Тому психологія слугує живильним середовищем для розроблення тактичних засобів діяль­ності слідчого в конфліктних ситуаціях надосудовому і судовому слідстві. Судова психологія формує професійну особу слідчого і судді як суб'єктів специфічного пізнання. Так, А. Р. Ратинов думав, що слідчий повинен володіти особливими інте­лектуальними якостями, зокрема «наявним запасом знань», «бути гранично інакшим для інших», володіти ораторським мистецтвом, різноманітними прийомами спілку­вання, а саме вміти: зосереджуватися на об'єкті дослідження; раціонально розподі­ляти час і зберігати працездатність, ясність мислення; не падати духом при невдачі; керувати своїми емоціями і почуттями; бути прикладом для тих, чию поведінку він оцінює.

Криміналістична тактика і оперативно-розшукова діяльність. Тактичні прийо­ми і оперативно-розшукові заходи мають багато спільного в плані збирання доказо­вої інформації. Застосування тактичних прийомів породжує джерело доказів, а опе-ративно-розшуковий прийом, як і вся оперативно-розшукова діяльність, створює лише орієнтуючу інформацію, яка може слугувати джерелом доказів, якщо її одер­жано відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Зараз теорія оперативно-розшукової діяльності виділилася із криміналістики і стала самостійною галуззю наукового знання.