Глава 25. Сліди транспортних засобів, механізмів, пристроїв виробничого і побутового призначення

Транспортні засоби, механізми і пристрої виробничого і побутового призначення за раніше прийнятою класифікацією віднесені до класу «Джерела підвищеної небез­пеки». Транспортні засоби нерідко використовуються в злочинній діяльності як засо­би вчинення дорожньо-транспортних злочинів і деяких інших, наприклад, навмисних вбивств.

Механізми і пристрої —це верстати, машини, пристосування, що утворюють зна­ряддя праці (засоби виробництва). Вони поділяються за призначенням на виробничі, використовувані на виробництві, і побутові, застосовувані в побуті: на кухні, у пральні, перукарні тощо. Як перші, так і другі використовують різні види енергії і нерідко є слідоутворюючими об'єктами при розслідуванні злочинів, пов'язаних з порушенням правил техніки безпеки, нещасних випадків на виробництві і в побуті. Механізми і при­строї можуть слугувати і засобом вчинення злочину, якщо умисно з порушенням правил експлуатації їх використовувати як на виробництві, так і в побуті. Користувачу можна заподіяти травму або вбити його, наприклад, струмом при умисно неправильному підключенні верстата до електромережі: щоразу при таких видах взаємодій виникають матеріальні сліди, однак крім транспортних, у криміналістичному плані вони майже не досліджені.

25. /. Транспортні засоби та їх сліди

За чинним кримінальним законодавством до транспортних засобів належать: авто-мототранспортні засоби, що підлягають реєстрації в Державній автомобільній інспекції, пасажирські і вантажні, тролейбуси і трамваї (електротранспорт), усі види тракторів, а також дорожні, будівельні, збиральні, сільськогосподарські та інші спеціальні самохідні машини і механізми (екскаватор, грейдер, автокран, скрепер, автонавантажувач тощо).

У криміналістичному розумінні транспортними засобами є не тільки віднесені до джерел підвищеної небезпеки, ай такі види транспортнихзасобів, як сани, вози, велоси­педи. Звідси транспорт поділяють на самохідний і несамохідний.

Самохідний транспорт- це вантажні і легкові автомашини, мотоцикли, мотороле­ри, мотопеди, аеросани, трактори, комбайни та інші сільськогосподарські машини, бу-лівельна самохідна техніка і транспортні засоби спеціального призначення.

Несамохідний транспорт- це вози, сани, ручні тачки, велосипеди, нарти. Наведена класифікація є небезперечною. Як джерело енергії руху не названий гужовий транс­порт. Крім того, транспорт може бути полозовим, колісним і гусеничним. Тому транс­портні засоби в криміналістичному аспекті більш обґрунтовано класифікувати за меха­нізмом утворення слідів: колісний, гусеничний і полозовий. Колісний транспорт утво­рює сліди тиску-гойдання, гусеничний - сліди тиску, а полозовий - сліди ковзання. Зрозуміло, можуть виникати сліди й інших частин транспорту, однак названі є основни­ми, а механізм їх утворення підкорюється загальним принципам механізму утворення (ів при механічній взаємодії.

Слідова обстановка на місці дорожньо-транспортної пригоди включає різні види матеріальних слідів:

254 Салтевський М. В. Криміналісті

1. сліду тиску — протяжні сліди обертання-гойдання, ковзання і тертя, нанесені бампером, радіатором, крилом, кутом кузова та іншими виступаючими частинами, двер­ ною ручкою, болтом, заднім мостом тощо;

2. деталі і частини, що відокремилися від транспорту (ручка, шайба, частина болта з гайкою, кришка бензобака, осколки фарного скла, уламки деревини кузова, плями олії, частки фарби тощо);

1. сліди вантажу, що транспортується (осипання зерна, піску, хімікатів, цегли);

3. сліди заподіяння тілесних ушкоджень: кров, частки тканини, волосся, волокна одягу, що супроводжують предмети (гребінець, складаний ніж, хустка, ціпок, окуляри тощо).

Таким чином, слідова обстановка на місці події дуже різноманітна. Вона включає всі види трасологічних слідів, механізм утворення яких може бути механічним, хімічним і біологічним.

Для активного розшуку слідів транспортних засобів їх доцільно класифікувати за джерелами походження:

а) сліди взаємодії транспортних засобів з обстановкою місця події (дорожнє полот­но, огородження, транспортні засоби зіткнення, наїзду та ін.); б) сліди вантажу (зерно, гравій, пісок тощо), який перевозився; в) сліди людини і тварин (ніг, рук, крові, виді­лень); г) випадкові сліди, що утворилися до події пригоди або після неї (механічного, фізичного, хімічного і біологічного походження).

При огляді місця дорожньо-транспортної події треба відповісти на низку запитань, кількість яких, на думку різних авторів, різна. Так, І.Х.Максутов називав 16, аБ.Л.Зо-тов — тільки 3. В.П.Колмаков вважав, що при огляді будь-якого місця події необхідно відповісти на 13 питань. Стосовно огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, то все можна звести до вирішення п'яти завдань:

1. визначення місця події пригоди;

2. встановлення часу слідоутворення в момент події злочину;

3. визначення виду засобів злочину, тобто транспортних засобів;

4. встановлення механізму події і взаєморозташування слідоутворюючих і слідо- сприймаючих об'єктів;

5. вилучення із матеріальних джерел інформації про осіб, учасників пригоди і події злочину в цілому.

25.2. Прийоми встановлення місця автотранспортної пригодиг

Встановити місце дорожньо-транспортної пригоди не складно, оскільки завжди є певні сліди, розташування яких визначає границі місця події. Зазвичай це протяжна ділянка дороги, вулиці або іншої території. Однією з його границь є місце, в якому транспортний засіб перетнув (увійшов у) зону небезпечної обстановки. Тут можуть бути сліди початку гальмування предметів, що випали з кузова, сліди зміщення вантажу і пасажирів з місця. Місце події треба відрізняти від місця зіткнення, наїзду і перекидан­ня транспорту, що саме по собі є центром місця події. Тут розташована основна маса слідів: уламки фарного скла, осипання бруду з бризковиків, плями олії, води, пошкод­жені предмети, труп, кров, сліди нігтощо. Усе це утворює центр місця події, який має бути зафіксований з особливою старанністю. Розташування слідів обов'язково повинно бути прив'язане до осьової лінії і бордюрів дорожнього полотна. Фотозйомку треба

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 255

з дійснювати масштабним способом з використанням глибинних лінійних або квадрат­них масштабів (рис. 16). Схема місцядорожньо-транспортної пригоди складається тільки масштабна, іноді на спеціальних бланках міліметрового паперу.

25.3. Прийоми визначення часу автопригоди за слідами автотранс­портних засобів, що утворюються на місці події

Час утворення матеріальних слідів транспортних засобів, а отже, і час події виз­начаються щодо відомої події, що трапилися пізніше. Теоретичною передумовою для цього слугує взаємодія матеріальних об'єктів наступної події з обстановкою місця події, внаслідок якої утворилися нові сліди, накладені за часом пізніше на старі, що справді є слідами злочину. Так, виявлений на місці події пошкоджений слідом коле­са воза слід протектора колеса автомашини свідчить про послідовність двох тимчасо­вих подій: руху автомашини і воза, що перше передувало другому. Отже, будь-які зміни, внесені в слідову «картину» місця події, є точкою відліку реального часу події злочину.

Таким чином, сутність визначення часу конкретної події полягає у встановленні наявності в слідової обстановці місця події слідів сторонніх змін, що утворилися після транспортної події і лежать «на поверхні» слідів злочину, тобто утворилися пізніше.

Встановивши час утворення сторонніх слідів-змін, судять про приблизний час події . ючину. Так, свіжі сліди рейсового автобуса, накладені на слід «юза» (гальмування), ідчать проте, що екстрене гальмування на дорозі було раніше часу проходження рейсового автобуса. Встановивши, коли автобус проїжджав дане місце, судять про подію, що відбулася, внаслідок якої залишився слід «юза». Залиті водою або засипані :нігом сліди вказують на приблизний час події, наслідком якої вони були. Зіставляю­чи ступінь висихання вологих слідів, можна зробити можливий висновок про час ут­ворення слідів злочину. Тому, оглядаючи місце дорожньо-транспортної пригоди, тре­ба піддавати дослідженню всі види слідів — механічного, фізичного, хімічного і біоло­гічного походження. За характером окислення слідів на металах і наступного накладення мікрочастинок на них можна досить точно визначати час взаємодії, при­родно, з огляду на характер процесів, що вносять зміни в обстановку. Пояснимо це прикладом із практики.

Уночі на шосе Баку—Насосна трапилося зіткнення рейсового автобуса з автома-

іною ГАЗ-69, яка стояла на правій стороні дороги. Водій автобуса і два пасажири

ерджували, що «стоп-сигнал» і лампочка освітлення номерного знака на машині

Г аЗ-69 не горіли в момент аварії, коли водій автобуса наїхав на автомашину. Водій

хтанньої стверджував протилежне.

Таким чином, щоб довести, ким створена аварійна обстановка, необхідно було

■становити, чи горіла лампа стоп-сигналу в момент наїзду. Це питання було вирішене

■ляхом дослідження слідів хімічного походження, які виникають при нагріванні

тралі електричної лампочки у вакуумі і на відкритому повітрі. Якщо нитку лампи

■■вгрівати на відкритому повітрі, то при температурі вище 700° вона окислюється і

вкривається окалиною бурого кольору. У вакуумі нитка при нагріванні не окис-

(■юється, оскільки немає кисню. Отже, якщо розбити колбу палаючої лампи, то її

ираль окислиться і перетвориться на окалину бурого кольору, оскільки вона якусь

:а нагрітою.

256 Салтевський М. В. Криміналістика

Н а місці події при огляді ушкоджень підфарника була виявлена спіраль розбитої лампи, причому спіраль мала бурий колір, що і послужило ключем до розгадки наїзд автобуса під керуванням водія, який підмовив двох пасажирів показати, що світловій. сигналів не було.

Про час події можна судити за змінами у слідах біологічного походження: плямах крові, частках тканини, трупних явищах тощо. Таку інформацію повідомляє фахівець — судовий медик або лікар, який бере участь в огляді. Остаточне рішення виноситься на підставі судово-медичної експертизи і всіх зібраних у справі доказів.

25.4, Прийоми встановлення і ототожнення транспортного засобу за

слідами на місці події

Збирання інформації про транспортний засіб для його розшуку і ототожнення проводиться слідчим протягом всього розслідування з використанням різних дже­рел, одним із яких є матеріальні сліди, що залишаються на місці події. Це сліди коліс, траків і полозів, а також частин і деталей, що відокремилися від транспортного засо­бу, уламки фарного скла, частки фарби, олії тощо. За цими слідами визначають тип. марку і модель автомашини, а іноді й здійснюють ототожнення.

На місці події найчастіше залишаються сліди ходової частини транспортного за­собу, що дозволяють встановити: а) вид ходової частини (колісний, гусеничний, по-лозовий); б) ширину колії передніх і задніх коліс; в) базу транспортного засобу; г) кількість коліс і осей; г) модель шини.

Слід одного правого чи лівого колеса (трака гусениці, полозів саней) називається біговою доріжкою (рис. 85-а). Дві паралельно розташовані бігові доріжки визначають відстань між колесами, що знаходяться на одній осі, називаються колією (рис. 85-к). Транс-портможе мати одну, дві і більше осі. Відстань між передньою і задньою осями називаєть­ся базою транспортного засобу.

Для визначення виду ходової частини транспорту необхідно виміряти ширину бігової доріжки. Вона дорівнює ширині обода колеса візка, гусеничного трака, поло­за саней, нарт.

Пневматична шина по окружності має рельєфний рисунок, який називається протектором (рис. 86, а-с). При русі транспорту найчастіше залишається слід про­тектора, ширина якого менше ширини бігової доріжки (рис. 85-а). Ширина бігової доріжки залежить від тиску в шині і завантаженості транспорту. При великому за­вантаженні і недостатньому тиску в шині ширина бігової доріжки буде більша, ніж за нормальних умов експлуатації транспортного засобу. Таким чином, бігова доріжка завжди ширша сліду протектора. Тому в протоколі треба відобразити два розміри -ширину протектора і ширину бігової доріжки. Ширина протектора - одна із ознак моделі шини, значення якої знаходять у довідниках, а ширина бігової доріжки є експлуатаційною ознакою, яка свідчить про стан тиску в шинах і пристроях, що регулюють його, а також про кількість вантажу в автомашині.

Ширина колії є конструктивною ознакою транспортного засобу- відстанню між колесами однієї осі. На місці події вимірюють колію передніх і задніх коліс. Колія передніх коліс є відстань між середніми лініями бігових доріжок або від зовн­ішнього краю протектора одного колеса до внутрішнього краю сліду протектора дру­гого колеса (рис. 85, к). Якщо колеса спарені, тобто на одній осі є 4 колеса, то ширина

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 257

к олії визначається лініями, проведеними між бітовими доріжками спарених коліс. Можна виміряти ширину спарених коліс інакше: від чітко відображеного зовнішнього краю, наприклад, правого колеса, до чітко відображеного внутрішнього краю внут­рішнього лівого колеса (рис. 85, к). Виміри треба проводити суворо по перпендику­ляру до бігової доріжки з точністю до міліметра, оскільки моделі деяких автомашин лише на кілька міліметрів відрізняються одна від одної за шириною колії.

ХГ'іТГїї"**"» ~"Ґ, ^ (~ IV і^- і¹⁴-1*⁴»

*' €^ Ллі\ї ^:"> « 5 Ч її ^! \ %.

І р; |\ЛШ ''■' ■ * К , | Ц £ ,, ^ ^" X

Рис. 85. Прийоми виміру слідів транспортних засобів (пояснення за текстом)

При огляді місця події і вимірі ширини колії передніх і задніх коліс треба мати на увазі, що ширина колії передніх коліс може бути виміряна тільки за слідами стоянки транспорту або слідами його руху при повороті, коли передні колеса зміщуються в протилежний від повороту бік. При прямолінійному русі сліди передніх коліс по­шкоджуються задніми, останні наїжджають на них. Отже, при прямолінійному русі без зупинки (транспорт сховався з місця події) залишаються сліди тільки задніх коліс. Сліди передніх можна досліджувати лише настоянці або поворотах транспорту.

База автомашини - це відстань між осями. Вона вимірюється за слідами тало­вин, тиску, що виникають на місці стоянки чи тимчасової зупинки в дорозі. Плями олії, осипання бруду дозволяють виміряти базу автомашини. Іноді базу можна виз­начити за слідами розвороту транспорту з використанням заднього ходу. В цьому разі відстань між точками зміни напряму руху задніх і передніх коліс буде базою машини (рис. 85-в).

Значну інформацію несе слід шини, ознаки якої відображаються в ньому. Основні з них: діаметр шини, ширина протектора, тип і розмір рисунка протектора. За цими ознаками визначають модель шини, а за нею — вид транспорту.

Для визначення діаметра шини відшукують у сліді дві точки, в яких повторюється та сама ознака (пошкодження, пляма олії, фарби), відстань між ними буде довжиною окружності шини. Вимірявши довжину окружності, їїділять на 3,14 (число к) і одержу­ють діаметр шини.

258 Салтевський М. В. Кримії

а а а а $

'Ш 384 <ДО *Н* X

Рис. 86. Деякі види протекторів шин (пояснення за текстом)

Тип рисунка протектора (рис. 87), його ширину і довжину визначають за таб­личними даними, що є в довідниках, і на підставі цього роблять висновок про модель шини. Однак висновок про вид транспортного засобу за моделлю шини буде віднос­ним, оскільки моделі однієї шини використовуються нарізних марках автомашин Зараз існують понад 140 видів рисунків для шин авто- і електротранспорту і понад 1 для мотоциклів і моторолерів, вони розрізняються і за шириною рисунка протекто­ра: мотоцикли, моторолери — 70—105 мм; легкові автомобілі — 92—160 мм; вантажн тролейбуси, автобуси — 140—500 мм.

Довжина рисунка називається кроком, розмір якого коливається від 14 до 36. мм. Крок може бути постійним, тобто мати однакову довжину і кілька разів повто­рюватися на всій довжині окружності шини, що легко простежити при досить ве­ликій довжині сліду, коли можна спостерігати повторення того самого рисунка кілька | разів. При перемінному кроці довжина рисунка змінюється. Так, модель шини Я-260 для легкових автомобілів «Волга» ГАЗ-21, 22 має перемінний крок, в межах 52— 64 мм. Усього в сліді повної окружності 36 кроків, що чергуються за довжиною.

Тип рисунка, крім ширини і кроку, характеризується формою будови виступів. За типом рисунки розрізняють у такий спосіб: дорожній (а); із трьома зйомними кільцями (б); універсальний (в); зимовий (г); підвищеної прохідності (ґ); кар'єрні: (д) підвищеної прохідності підвищеної прохідності — арковий (ж), з регульованим тиском (є).

Визначення виду автомашини за моделлю шини зараз ускладнено в зв'язку з появою великої кількості імпортного автотранспорту, використанням шин інозем­них фірм на автомашинах вітчизняного виробництва і навпаки. Крім того, на місцям події слідчі стали менше виявляти об'ємних слідів, оскільки переважають дороги з

І Розділ V. Засоби вчинення злочинів 259

( .асфальтовим покриттям. Об'ємні сліди найчастіше залишаються на узбіччях доріг

три маневруванні і з'їздах з дороги. Поверхневі сліди на асфальті, як правило, не-

ювговічні, легко знищуються, за якістю відображення поступаються об'ємним.

у, розширюючи межі огляду місця події, треба прагнути відшукати об'ємні сліди,

І і яких відображаються індивідуальні ознаки експлуатації шини.

Вид і модель транспортного засобу можна визначити і за іншими слідами-пред-

I -четами, наприклад, за загубленою деталлю чи її частиною, матеріалом (дерево, ме-г-л. вид фарбування тощо.). Особливе значення мають уламки фарного скла, що

І майже завжди залишаються на місці події. Для визначення типу фарного розсіюва­ла, якому раніше належали уламки, розроблені спеціальні методики, що застосову-

* :ься при провадженні експертизи. Уламки фарного скла, зібрані на місці події, І необхідно надіслати на криміналістичну трасологічну експертизу.

Однак у деяких випадках тип фарного розсіювача можна визначити безпосеред-I - - о на місці події, для чого треба знати основні конструктивні особливості фарного І рюзсіювача і для яких машин вони призначаються. Ці відомості слідчий може одер-

* іти від фахівця або з довідників. За видом рельєфного рисунка на зовнішній по- I шерх ні розсіювача можна приблизно визначити вид розсіювача.

5. Прийоми одержання інформації для визначення напрямку руху транспортних засобів за їх слідами на місці події

Інформацію про напрямок руху транспортного засобу одержують від свідків-о,че-■идців і з матеріальних джерел — слідів, що залишаються на місці події внаслідок дорож-

* ^-транспортного злочину. При розкритті злочинів за «гарячими слідами» найчастіше і: водиться працювати з матеріальними слідами і за ними встановлювати напрямок руху

транспорту. Сліди, що містять інформацію про напрямок руху, доцільно розділити на Ки групи:

1. сліди контакту коліс і ходової частини транспорту;

2. сліди контакту виступаючих частин транспортного засобу;

3. сліди перевезеного вантажу.

Сліди контакту коліс і ходової частини транспорту відображають напрямок руху

вийми ознаками. При русі транспорту з великою швидкістю, переїзді через калюжу

■різки летять у біквперед, утворюючи до напрямку руху певний кут (рис. 87-а). При

|ро*гу бризки розташовуються віялом, розкритим убік напрямку руху. В цьому разі

«фарбований слід починаючи від калюжі, убік напрямку руху буде поступово убувати

рис. 87-6) сходить нанівець. Якщо колесо переїжджає невелику пляму фарби, бруду, то

южен наступний його слід буде поступово убувати по ходу транспорту, оскільки з кож-

ітком виснажується барвна речовина. Аналогічні сліди залишаються і при пе-

ікої-небудь сипучої речовини, частки якоїлегко відокремлюються. Так утворю-

Нься пилові сліди, спочатку слід «жирний», а в напрямку руху його фарбування посту-

Іиіи::--- -иснажується.

В об'ємному сліді (грузька глина, вологий сніг) на дні утворюються сліди гойдан-

і-тнеку, що відображають форму рисунка протектора шини, а на стінках сліду - озна-

ц по вказують напрямок руху. При обертанні колеса за годинниковою стрілкою і русі

•міраво на стінках сліду утворюються дугоподібні борозенки і валики (сліди ков-

260 Салтевський М. В. Криміншіістмка

зання), розташовані у вигляді віяла, вершина якого звернена у бік напрямку руху транс­порту (в). Під час екстреного гальмування утворюється слід ковзання — «юз». Кінець сліду різко обривається і звернений у бік руху автомашини (г). Початок такого сліду переривчастий внаслідок часткового провертання колеса на початку гальмування (зчеп­лення колодок гальм).

а ^^ і і

$1 ^ п г

м І 5 и / / / *

Р^с. 87. Ознаки колісного транспорту, що відображаються в його слідах і використову­ються для визначення напрямку руху транспорту при огляді місця події

Деякі типи рисунків протектора шини також указують на напрямок руху. При пра­вильно змонтованих шинах кут деталей рисунка розкритий убік напрямку руху (д). Ця ознака характерна для шин підвищеної прохідності (є).

При обертанні колеса пил, пісок, сніг відкидаються назад і вбік, утворюючи по краях бігової доріжки віялоподібні відкладення, звернені вершиною у бік напрямку руху (г). На дні такого сліду іноді утворюються зрушення у вигляді уступів, початок яких указує на напрямок руху транспортного засобу (ж). Існують й інші ознаки, менш стійкі. Так, при переїзді колесом через тонку гілку, прутик, окремі невеликі тонкі па­лички і навіть соломина, переламуються й утворюють кут, розкритий у бік руху транс­порту (з). Транспорт, що рухається потраві, залишає слід прим'ятої трави у бік руху, а при провороті колеса (пробуксовуванні), навпаки, трава в цьому місці буде прим'ята в протилежний бік.

При переїзді колесом каменя, металевого, дерев'яного предмета, що частково зна­ходиться в грунті (вріс), звичайно з боку протилежного напрямку руху, утворюється невеликий зазор внаслідок зрушення предмета вперед (і). Для визначення напрямку руху на практиці іноді використовують ще одну ознаку — кут сходження і розбіжності коліс, який утворюється на крутих поворотах транспорту, наприклад, при об'їзді пере­шкоди, що зненацька з'явилася на проїзній частині. М.О.Селіванов і В.І.Теребілов

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 261

в ідзначають, що кут розбіжності (к, д)буде більший за кут сходження (к, с), тобто транс­порт рухався у бік кута сходження. В літературі ознакою називають осипання грунту. При різкому гальмуванні ґрунт обсипається з різних частин машини, головним чином бризковиків, і утворює форму трикутника, зверненого вершиною у бік напрямку руху. При цьому відзначається, що у вершині трикутника відкладаються більш великі частки фунту. Видається, що при різкому гальмуванні найбільш надійною ознакою є слід «юза». Сліди контакту виступаючих частин транспорту найчастіше утворюються на вер­тикально розташованих предметах дорожньої обстановки, з якими відбулося зіткнен­ня або наїзд. Це дерева, стовпи огородження дороги, електроопори, стіни споруд тощо. Сліди виступаючих частин залежать від форми руху — при прямолінійному русі утворюються сліди тиску, а при прямолінійно-поступальному — сліди ковзан­ня. Тому, вивчаючи слід ковзання, нанесений болтом борта кузова, заднім мостом, завжди можна визначити початок сліду і його кінець, що буде вказувати на напря­мок руху транспорту. Розташування осипання перевезеного вантажу, частин, що відокремилися від автомашини, також дозволяє судити про напрямок руху. Краплі рідини — олії, що підтікає із картера, рідкого вантажу, що вихлюпується, досягаючи полотна дороги, витягуються у бік руху транспорту. Таким чином, для визначення напрямку руху транспорту є досить матеріальних слідів на місці події, треба лише вміти правильно їх «читати».

25.6. Прийоми одержання інформації про водія і потерпілого за слідами транспортних засобів на місці події

На місці дорожньо-транспортної події взаємодіють не тільки транспортний засіб з дорожньою обстановкою, а й люди — водій, потерпілий, свідки-очевидці. Тому на місці події виникає вся гама трасологічних, біологічних і хімічних слідів, що походять від людини і матеріальних об'єктів неживої природи. Комплексне їх дослідження дає мож­ливість одержувати інформацію про обставини і суб'єктів злочину. Традиційні сліди рук, ніг, плям речовин, крові, волосся, супроводжуючих людину предметів разом зі слідами транспортних засобів підлягають не тільки виявленню і криміналістичному дослідженню, ай логічній оцінці. У ситуаціях, коли злочинець втік з місця події, а свідків немає, вони набувають вирішального значення.

Злочинець вчинив наїзд на пішохода і втік з місця події. Замінив розбиту фару, пофарбувавїї, помив машину. Всі ці дії виявилися підозрілими для співробітника ДАТ, який здійснював розшук автомашини за «гарячими слідами». У ході огляду днища авто­машини на одному з виступаючих болтів був виявлений шматочок тканини з декілько­ма сивими волосинами.

Подальшим дослідженням було встановлено, що шматочок тканини відділений з голови потерпілого, знайденого напередодні вночі на трасі збитим невідомим злочин­цем. Висновок судово-біологічної експертизи в сукупності з трасологічними дослід­женнями фарного скла, знайденого на місці події при повторному огляді, уможливили викриття злочинця.

У ситуації зіткнення автомашин і перекидання в салонах транспортних засобів за­лишається багато слідів водія, пасажирів — це сліди пальців рук, шкірних покривів об­личчя, сліди запаху крові, супроводжуючих предметів і сліди знарядь, використовува­них злочинцем. Сліди рук необхідно шукати втаких місцях, де вони менш піддані сто-

262 Салтевський М. В. Криміналістика

р оннім змінам — на внутрішніх поверхнях, уступах і нішах на приладовій панелі, ко­лонці рульового управління. Для наступного встановлення осіб, що перебували в салоні, рекомендується вилучати сліди запаху із сидінь, предметів, яких торкалися пасажири і водій.

Таким чином, слідова обстановка включає всі види трасологічних слідів, механізм утворення яких може бути механічним, фізичним, хімічним. Усе це ускладнює одер­жання інформації про суб'єктів злочину. Успішна робота полягає в підключенні логіч­них прийомів мислення для встановлення причинних зв'язків між слідами і механізмом їх утворення. Тому перед оцінкою виявлених слідів насамперед їх треба розділити на сліди: 1) транспорту; 2) обстановки місця події; 3) суб'єктів злочину; 4) перевезеного вантажу; 5) об'єктів, що випадково опинилися на місці події.

25.7. Прийоми одержання інформації для розшуку і ототожнення ма­шин і механізмів за їх слідами на місці події

Безпосередньо машини і механізми виробничого і побутового призначення рідко використовуються як знаряддя вчинення злочинів. Вони найчастіше досліджуються як джерела походження предметів масового виготоапення — цвяхів, скріпок, ґудзиків ци­гарок, сигарет, дроту тощо. При розслідуванні крадіжки на місці події було виявлено зламане ножівкове полотно, яким злочинець, мабуть, розкривав контрольний замок без пошкодження контрольного паперового вкладиша («контрольки»). Надалі в підозрю­ваного було вилучено вісім подібних ножівкових полотен. Було потрібно встановити, чи на одному верстаті виготовлені, чи одну партію утворюють полотна, вилучені в підоз­рюваного, і полотно, знайдене на місці події. Трасологічною експертизою було встанов­лено, що всі ножівкові полотна виготовлені на тому самому верстаті, тобто встановлене єдине джерело їх походження. Крім того, слідчий, збираючи докази, встановив, що на завод ножівкові полотна надійшли за тиждень до події і зі складу були видані в цех, де працював підозрюваний.

При розшуку предметів масового виготовлення необхідно встановлювати різні фор­ми зв'язку між джерелами інформації, зокрема субстанціональну, виробничо-трасоло-гічну, часову.

Субстанціональний зв'язок включає рівність об"єктів за якісно-кількісними озна­ками, що встановлюють у ході судової експертизи, за допомогою дуже різноманітних методів спектрографії, хроматографії, атомно-абсорбційного аналізу тощо.

Виробничо-трасологічні зв'язки встановлюють збиранням інформації щодо виго­товлення предметів на одному верстаті, агрегаті, походження об'єктів з однієї партій (упаковки, складу, цеху), зберігання в одному місці, шухляді тощо.

Часовий зв'язок встановлюється шляхом збирання джерел інформації про час руху об'єкта з моменту його виготовлення до використання як знаряддя злочину і виявлення на місці події.

Індивідуальність предметів масового виготовлення не викликає сумнівів: будь-який матеріальний предмет тотожний сам собі і може бути виділений із маси йому подібних. Але не для всіх таких предметів може бути встановлене джерело їх походження. Кримі­налісти активно розробляють методики встановлення ідентифікації предметів масового виготовлення. Складність полягає насамперед у відмінності таких предметів від зви­чайних об'єктів ототожнення. Предмети масового виготовлення виробляються за єди-

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 263

ною технологією, з однакового матеріалу, на однакових верстатах (інструментах). Тому їх зовнішні ознаки і внутрішні властивості відповідають технологічним умовам і носять характер групових. Природно, вони можуть варіювати в межах допусків, передбачених технічними умовами, що створює певні можливості для їх ідентифікації в конкретних ситуаціях.

Встановлено що на цигарках і сигаретах залишаються трасологічні сліди машин-автоматів, що дозволяють їх ідентифікувати, знаходити єдине джерело їх походження. Недопалок цигарки, сигарети несе й іншу інформацію про особу. Спосіб залому цигар­ки і тримання в зубах сигарети, наявність слини, губної помади дозволяють встановлю­вати стать особи, а при використанні методу ДН К-дактилоскопії - ідентифікувати лю­дину.

264 Салтевський М. В. Криміналістика

Г лава 26. Сліди фізичних явищ, сильнодіючих і отруйних речовин, сил і явищ природи

26.1. Поняття, види, механізм утворення і використання слідів силь­нодіючих і отруйних речовин, застосовуваних як засоби вчинення

злочинів

Сильнодіючі та отруйні речовини — це тверді, рідкі або газоподібні матеріальні ут­ворення, які, потрапляючи на об'єкти органічного і неорганічного походження, вступа­ють у фізичну або хімічну реакцію (взаємодію) і утворюють сліди-речовини. Отруйні та сильнодіючі речовини при потраплянні в організм людини викликають розлад здоро­в'я, а за певних умов — смерть. Оскільки будь-яка взаємодія утворює сліди-відобра-ження, дослідження останніх з метою розшуку речовин і злочинця має визначене зна­чення.

Фізична або хімічна взаємодія отруйних речовин викликає натілі і внутрішніх орга­нах людини утворення складних слідів — змін, для дослідження яких на місці події необ­хідний фахівець. Такі сліди на предметах органічного і неорганічного походження по­винні розглядатися в криміналістичному вченні про сліди — слідознавстві, а на тілі лю­дини — в курсі судової медицини. Однак слідчому з метою прийняття оперативних рішень на місці події деякі з таких відомостей необхідні.

Дія кислот утворює натілі почервоніння — хімічний опік, наявність на тілі трупа великих плям світло-коричневого кольору свідчить про отруєння окисом вуглецю, а синьо-фіолетове забарвлення плям указує на застосування синильної кислоти. У разі наявності на трупі жовтих плям треба шукати фосфорні сполуки, що застосовувалися як засоби вчинення злочину.

При зовнішньому огляді трупа треба звертати увагу на порожнину рота. Опік губ, шкіри обличчя — результат застосування кислот, лугів. Губи зі слідами брудно-жовтого опіку свідчать про отруєння лугом, непомірно розширені зіниці — про застосування атропіну, настоянки беладони, білені. Навпаки, вузькі зіниці — ознака отруєння морфієм, опієм. Ці та інші сліди несуть інформаційне навантаження кольором, який змінюється згодом, що дозволяє судити про момент настання смерті. Тому для визна­чення кольору треба застосовувати альбом кольорів, наявний у слідчій валізі, здійсню­вати фотозйомку на кольорові матеріали. Особливо хороший ефект дає використання перетворюваних матеріалів для виготовлення кольорових діапозитивів, які можна де­монструвати в суді, на попередньому слідстві.

Сліди отруйних речовин треба шукати на одязі, предметах туалету потерпілого, во­лоссі бороди, вусів, на руках, на підлозі, килимі, постільній білизні, урештках їжі, на посуді, інструментах (шприц, спринцівка). Всі склянки, пробірки зі слідами невідомих рідин чи інших речовин підлягають вилученню, герметичному упакуванню. Огляда­ються і вилучаються коробочки, рецепти, папіртаінші пакувальні матеріали отруйних речовин. Особливу увагу треба звертати на наявність одорологічної інформації. Запахи отруйних речовин бувають дуже сильними і специфічними. Для ціанистого калію ха­рактерний різкий запах гіркого мигдалю; при отруєнні лізолом відчувається неприєм­ний запах фенолу, специфічні запахи оцтової кислоти, формаліну, алкоголю, ацетону тощо.

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 265

Н а місці події рекомендується відбирати зразки запаху отруйних речовин, останні присутні й в інших слідах, наприклад, блювотній масі, сечі, калі, слині, які треба вилу­чити і герметично упакувати. Наступні дослідження таких слідів допоможуть установи­ти вид і групову належність отруйної речовини.

Фізичні явища — електричний струм, висока чи низька температура, високочас­тотні коливання тіл, радіація — належать до джерел підвищеної небезпеки, що іноді можуть використовуватися як засоби вчинення злочинів, наприклад, умисне підведен­ня струму високої напруги до металевої огорожі, верстату, дотик до яких може заподіяти розлад здоров'я або викликати смерть. Приховане опромінювання високочастотними коливаннями (ультрафіолетовими променями, ультразвуком тощо) викликає шкідливі наслідки для людини, тварини. Неправильне зберігання або транспортування радіо­активних речовин може привести до захворювання, людських жертв.

При дії електричного струму на тілі людини утворюються оп іки різних ступенів, а в місці контакту — електричні мітки («електромітки»). Електромітка має чорне, сіре або зеленувате забарвлення, що є слідом металізації, хімічний склад якої свідчить про вид металу провідника, що контактує з тілом людини.

Застосування радіоактивних речовин викликає появу в матеріальних об'єктах радіо­активних ізотопів, що у свою чергу стають джерелами радіації. Сліди радіоактивних речовин виявляють спеціальними приладами — радіометрами, дозиметрами, котрі за­стосовують, як правило, фахівці.

26.2. Одержання інформації про дії сил і явищ природи, відображу­вані на місці події

Вогонь, обвал, вода належать до сил і явищ природи, які іноді використовуються для вчинення злочинів. Найчастіше в слідчій практиці зустрічається використання зло­чинцями вогню. Підпал як спосіб знищення людей і майна є найбільш небезпечним.

Підпал — це складна взаємодія суб'єкта, матеріальних предметів — пристроїв, ме­ханізмів, речовин і фізичних явищ, що викликають хімічну реакцію — горіння. Най­простішим з механічних взаємодій є тертя, що призводить до запалення.

Підпал і горіння як єдина дія, використовувана в злочинних цілях, утворюють по­няття пожежі. Саме в цьому широкому сенсі у криміналістиці говорять про сліди по­жежі, розуміючи під ними всі матеріальні утворення, що виникають внаслідок дії вогню — пожежі.

Сліди пожежі поділяються натри групи: 1) сліди підпалу; 2) сліди горіння; 3) сліди сторонніх причинних взаємодій.

Сліди підпалу. Підпал являє собою діяльність суб'єкта, спрямовану на застосуван­ня певних засобі в для створення умов виникнення хімічної реакції з виділенням тепла. Тому сліди підпалу насамперед визначаються елементами підпалу як діяльності суб'єк­том, використовуваними засобами (знаряддями) і результатами горіння. Звідси сліди підпалу треба розділити на сліди суб 'єкта, тобто сліди рук, ніг, одягу, виділень, супро­воджуючих предметів, що залишаються на місці події, і сліди засобів підпалу, тобто предмети, речовини, рідини, механізми, пристосування, пристрої для створення фізич-нихявищ.

При огляді місця пожежі сліди рук можна знайти на металевих полірованих предме­тах, скляному посуду, шибці. При цьому малопомітні сліди на гладких поверхнях іноді

266 Салтевський М. В. Криміналістика

стають видимими при закопчуванні їх димом. Сліди пальних рідин можна знайти у вогнищі пожежі, де найбільше за все вигоріли підлога, стіна, стеля. Ґрунт, попіл з вогни­ща пожежі вилучають у скляну банку, яку герметично закупорюють. Так зберігаються сліди застосованої пальної речовини.

Засобами підпалу можуть бути побутові нагрівальні прилади (ліхтар, електроплит­ка, праска), спеціально виготовлені пристрої, хімічно активні речовини, що загоряють­ся на відкритому повітрі тощо.

Сліди горіння — це безпосередні зміни матеріальної обстановки, викликані хімічною взаємодією вогню. Горіння — це процес окислення, що може протікати повільно (папір на сонці вигорає, жовтіє), з поступовим виділенням тепла і бурхливим його виділенням, що призводить до горіння. Наслідком горіння є низка слідів: нагрівання (підвищення температури об'єкта до моменту запалення), закопчування продуктами горіння, обпа-лення предметів, оплавлення при короткочасній дії високих температур, обвуглювання, спопеління (зола, попіл) і запах. Сліди горіння несуть інформацію про взаємодіючі об'єк­ти і дають можливість встановити вид, рід, а іноді й конкретно згорілий об'єкт, визна­чити вогнище пожежі, напрямок поширення вогню, причину пожежі, температуру гор­іння тощо.

Горіння супроводжується тепловим випромінюванням, що діє на відстані і викли­кає зміни, наприклад, нагрівання, плавлення і, нарешті, загорання. За слідами нагріван­ня можна судити про температуру у вогнищі пожежі і відстані до нього.

Сліди закопчування утворюються завдяки конденсації на предметах продуктів го­ріння. Так, у місці розташування вогнища пожежі внаслідок висхідних потоків про­дуктів горіння утворюється конусоподібне закопчування вертикальних стін, яке на­зивається осередковим конусом, що вершиною звернений убік вогнища пожежі.

Наявність закопчування предмета під лежачою дошкою, стоячим цебром свідчить про переміщення цих об'єктів після пожежі. Закопчування поверхні навколо предмета утворює периферичний слід, іноді придатний навіть для ідентифікації.

Сліди оплавлення утворюються на легкоплавких металах, склі та інших предметах, наприклад, на кінцях електродротів при короткому замиканні; частки розплавленого металу у вогнищі горіння майже завжди є, так само як оплавлені частки грунту в місці удару блискавки. Вони характеризують температурний режим утворення слідів, механізм утворення вогню.

Обвуглювання — одна з характерних ознак горіння. За величиною обвуглювання визначають вогнище горіння. В міру наближення до нього глибина обвуглювання збільшується, тріщини стають дрібними, вигоряння предметів зростає, обвуглювання переходить у спопеляння (золу), інтенсивне утворення якої спостерігається в епіцентрі вогню. Чим далі знаходиться предмет від джерела вогню, тим менше обвуглювання, тим більші тріщини. На обвуглених дерев'яних предметах у глибині тріщин іноді зберіга­ються сліди пальних рідин. Тому такі предмети треба вилучити, герметично упакувати.

Спопеління, тобто перетворення згорілого (обвугленого) предмета на попіл (золу), характеризує горіння з інтенсивним газообміном. Спопеління утворюється найчастіше в епіцентрі пожежі. Первинне вогнище є місцем виникнення вогню. Там звичайно зна­ходять засоби підпалу (залишки клоччя, пальних рідин, предмети для запалювання). Зола і попіл несуть інформацію профізико-хімічний склад згорілих об'єктів.

Вогнище пожежі — це місце виникнення вогню, тобто місце підпалу. Його треба відрізняти від вогнищ горіння, тобто місць інтенсивного зосередження вогню, високої

Розділ V. Засоби вчинення злочинів . 267

е мператури і найбільших руйнувань (вигоряння). Вогнище пожежі і вогнище горіння можуть збігатися або перебувати на значній відстані одне від одного. При цьому вогни­ще пожежі може бути менш вигорілим, ніж вогнище горіння. Крім того, вогнище по­жежі, як правило, одне, а вогнищ горіння може бути кілька.

В інформаційному плані вогнище — це сукупність слідів пожежі взагалі. Найчасті­ше у вогнищі пожежі знаходять сліди підпалу — залишки пальної рідини (під золою, у грунті під вигорілою підлогою); нагрівальні прилади (електропраску, паяльник, елект­роплитку); механічні пристрої для запалювання на відстані й у певний час, проводи, залишки батарейки, вимикачі тощо.

Сліди підпалу в широкому сенсі — це матеріальні зміни, що утворюються при дії осіб і використовуваних ними об'єктів для виклику реакції горіння. Сліди рук, ніг, одягу і різних виділень людини — це традиційні сліди людини, учасниці будь-якої зло­чинної діяльності. Крім цих двох груп — слідів підпалу і слідів горіння, на місці події є сторонні сліди, що виникають внаслідок взаємодій суб'єктів з матеріальними предмета­ми і предметів один з одним під дією температури і горіння — руйнування. Це сліди сторонніх причинних взаємодій, наприклад, транспортного засобу, на якому сховався злочинець, вогнепальної, холодної зброї, якщо вона застосовувалася, знарядь злому — вони причинно пов'язані з подією пожежі, хоча безпосередньо дією вогню не викли­кані.

268

РОЗДІЛ VI.

ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ