Розділ V.

ЗАСОБИ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ (КРИМІНАЛІСТИЧНА МЕХАНОСКОПІЯ)

Глава 21. Засоби вчинення злочину та їх класифікація

21.1. Поняття засобів учинення злочину

Злочин — це енергетична взаємодія суб'єкта в матеріальній обстановці. Суб'єкт повідомляє (передає) порцію енергії конкретному об'єкту, який зазнає змін. Передати енергію взаємодії предмету суб'єкт може безпосередньо, наприклад, ударити рукою, ногою, плечем вибити двері, абоопосредковано: скориставшись якимось предметом (молотком, сокирою, брухтом, лопатою) здійснивши прикладання сили, одержати такі ж або більш відчутні результати. В останньому випадку суб'єкт використовував предме­ти для здійснення роботи. У соціальній діяльності такі предмети називають знаряддями праці, а в злочинній — засобами вчинення злочину.

Рука, нога, зуби та інші частини тіла людини, шо використовувалися нею для при­кладання сили (енергії), є іманентними знаряддями праці Лх некоректно називати інстру­ментами або знаряддями злочину.

Ціпок, ломик, сокира та інші предмети, за допомогою яких суб'єкт прикладає силу і утакий спосіб здійснює роботу, є знаряддями праці. При вчиненні злочину їх нерідко також називають знаряддями вчинення злочину, шо є неточним.

Засоби вчинення злочину — це збірне поняття, що включає будь-які предмети мате­ріального світу, використовувані суб'єктом у механізмі злочинної діяльності. Вони мо­жуть бути як пристосованими, тобто знаряддями праці, так і непристосованими предме­тами (твердими, рідкими, сипучими, газоподібними). Вбити людину можна не тільки каменем, кийком, цеглою, досить відкрити газовий пальник — і смерть наздожене спля­чих. Для заподіяння тілесних ушкоджень досить кинути в очі порошок їдкого лугу, мета­леві ошурки або плеснути в обличчя сірчану кислоту чи просто окріп.

Вчинити умисне вбивство можна транспортним засобом, якщо за кермом сидить зло­чинець; або підключити до верстата (технічного пристрою) струм високої напруги, при доторканні потерпілим до верстата відбудеться коротке замикання; підкласти вибухонебез­печний пристрій тощо. Заподіяти шкоду здоров'ю можна потужним випромінюванням (рент­генівськими, радіоактивними, високочастотними електромагнітними променями, ультра­звуком тощо). Всі ці, як і багато інших фізичних явищ, можуть бути засобами вчинення злочину, однак у прямому смислі вони не є його знаряддями.

Криміналістична трасологія як об'єкти слідоутворення називає лише деякі засоби вчинення злочину, а саме: знаряддя злому, зброю, транспортні засоби, інструменти і предмети. Однак законодавець для позначення засобів учинення злочину використовує родові поняття: транспортні засоби, вибухові і радіоактивні матеріали, вогнепальна чи холодна зброя, бойові припаси і вибухові речовини, легкозаймисті чи їдкі речовини, отруйні і сильнодіючі речовини, наркотичні речовини, банківські документи. Законо­давець називає лише деякі засоби вчинення злочину, але не дає їх загального поняття.

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 195

На нашу думку, до засобів учинення злочину слід відносити будь-які матеріальні тіла органічного і неорганічного походження, фізичні явища, використовувані суб'єктом у системі механізму злочинної діяльності.

21.2. Класифікація засобів учинення злочину

У трасології нерідко засоби вчинення злочину розуміють лише як тверді фізичні тіла (пристрої), які мають стійку зовнішню форму, що дозволяє по слідах-відображеннях здійснювати криміналістичну ідентифікацію, оскільки слідоутворюючими є лише об'­єкти зі стійкою зовнішньою формою, тобто відносно незмінні —люди, тверді тіла, твари­ни. Звідси класифікація об'єктів ідентифікації видається такою: люди, предмети, трупи, тварини, а в трасології—люди, знаряддя злому, зброя, транспортні засоби, тварини. Кла­сифікація практично являє собою перелік слідоутворюючих об'єктів певного класу пред­метів матеріального світу. При цьому сліди називають, як правило, за видом слідоутворю-ючого предмета (сліди монтування, ломика, пилки, свердла, ноги тварини, пальця тощо).

Оскільки всі матеріальні тіла: тверді, сипучі, рідкі і газоподібні, а також фізичні явища є слідоутворюючими об'єктами, їх класифікація, мабуть, повинна здьійснюва-тись за іншими принципами, наприклад, за фізичною природою об'єкта, його власти­востями і призначенням у механізмі злочинної діяльності. У цьому зв'язку засоби вчи­нення злочину можна поділяти в такий спосіб: пристосовані \ иепристосовані, тверді, сипучі, рідкії газоподібні; визначені \ невизначені об'єкти; фізичні тіла і явища, а також сили і явища природи. У слідознавстві не всі слідоутворюючі об'єкти можуть бути іден­тифіковані за їх слідами-відображеннями. Для більшості об'єктів установлюється лише групова належність. Тому підстава для класифікації повинна бути змішаною. Відповід­но до цього всі слідоутворюючі об'єкти були поділені на чотири класи: 1) знаряддя вчи­нення злочину, 2) зброя, 3) джерела підвищеної небезпеки, 4) сили і явища природи «рис. 53). Розглянемо їх докладніше.

Засоби здійснення злочину

_ІЗасоби І [Зброя Джерела Сили і явища

1_— підвищеної природи

небезпеки '------------------

Вогнепальна Транспортні „

Засоби злому засоби

Холодна Обвал

І Інструменти, Механічні

прилади пристрої, машини Вола

Предмети Фізичні явища,

електричний струм, випромінювання

Сильнодіючі отруйні речовини

Рис. 53. Схема юшсифікаціїзасобів вчинення злочину

196 Салтевський М. В. Криміналістика

1. Знаряддя вчинення злочину - це матеріальні предмети, використовувані суб'єктом при вчиненні злочину для досягнення поставленої мети (рис.55). Звідси перший клас засобів учинення злочину слід розділити на: знаряддя злому, інструменти і предмети (рис.54).

? в

П____

Рис. 54. Види деяких знарядь злому ("злодійські інструменти "): 1 — фомка;2- "гусяча

лапа "; 3 — "клешня рака "; 4 - "пластир "; 5 - відмички; 6 - ключ-болванка з припоєм; 7

— ключ-щітка; 8 - "уїстіті"; 9- "балерина"; 10 - автогенний апарат

Знаряддя злому•— це предмети, спеціально пристосовані не для трудової, а для зло­чинної діяльності . Тому їх слід називати знаряддями злому чи засобами вчинення зло­чину. Вони відрізняються тим, що злочинець заздалегідь здобуває, виготовляє їх і зав­жди умисно застосовує для досягнення злочинного результату. Тому такі знаряддя вчи­нення злочину ще на світанку криміналістики називали «злодійськими інструментами», тобто спеціально виготовленими або пристосованими знаряддями. До них відносили: відмички, ломики «фомка», «гусячу лапу», «клешню рака», «балерину», «уістіті», «плас­тир» (рис. 54). Знаряддями злому треба вважати і перероблені інструменти, наприклад, заточену викрутку із загнутим кінцем для відмикання дверних замків, домкрат для віджимання дверей тощо.

Інструменти (прилади) - це предмети заводського або кустарного виготовлення, призначені для використання як ручні знаряддя праці в соціальній діяльності. За при­значенням інструменти поділяють на: слюсарні (молоток, зубило, пилка по металу, свер­дло, напилок, ножиці, пробійник); теслярські (сокира, пилка-ножівка, пилка попереч­на); столярні (стамеска, долото, рубанок тощо); садові (садовий ніж, ножиці); шевські (шило, ніж, швайка). До інструментів праці слід віднести і креслярське приладдя, руч­ки, олівці для письмових робіт, атакож засоби і матеріали письма - папір, чорнило. До цієї групи інструментів треба включити штампи, печатки, нумератори, пломби вувальні

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 197

тиски, компостери, друкарські машини, комп'ютери, принтери, ксерокси та іншу розм­ножувальну техніку, використовувану для вчинення злочину (рис. 55).

/і

Рис. 55. Види деяких інструментів — знарядь праці, що нерідко використовуються для

вчинення злочинів

Предмети —тверді тіла, не пристосовані для використання як знаряддя праці та інструменти, матеріальні предмети: камінь, ціпок, шматок металевої труби. До не-пристосованих предметів слід віднести і сипучі речовини, наприклад, пісок, зерно, металеві ошурки, тютюн; рідини — окріп, гас, бензин, кислоти, що нерідко застосо­вуються для вчинення злочину. Головна ознака предмета, використовуваного як засіб учинення злочину, - це його непристосованість як знаряддя для здійснення якої-небудь роботи. Тому предмети при вчиненні злочину використовуються, як прави­ло, спонтанно, суб'єкт звичайно знаходить їх на місці вчинення злочину, наприклад, підбирає камінь для завдавання удару.

2. Зброя — це засіб, пристосований і технічно придатний для нападу і захисту. Клас зброї поділяється на два підкласи роду: вогнепальна і холодна зброя. Кожна підгрупа має внутрішню класифікацію. Так, вогнепальну зброю класифікують за такими підставами: цільовим призначенням, довжиною ствола, скорострільністю, механізмом заряджання, обробкою каналу ствола зброї, енергією пострілу тощо.

Холодну зброю класифікують за різними ознаками. Так, за місцем виготовлен­ня її поділяють на вітчизняну й іноземну; за способом виготовлення - на заводську і кустарну (саморобну). Заводська зброя за призначенням буває: бойовою, спортив­ною, мисливською, а за конструкцією - клинковою (ножі, кинджали, кортики, баг­нети, шаблі тощо.), ударно-роздроблюючою (кастет, булава, кийок, биток, пернач, :пестопер, палиця, обушок) і комбінованованою, коли в одному пристрої поєдну­ються елементи клинкової та ударно-роздроблюючої зброї. Холодну зброю розріз-шиоть за національною ознакою (фінський ніж, узбецький, таджицький, бухарсь-жжй. хівинський тощо) (рис. 56).

198 Салтевський М. В. Криміналіс

Рис. 56. Деякі види холодної зброї: ударно-роздроблювоііьна: 1 — палиця; 2— булава; З — бита; 4 — кийок; 5 — кистень; 6— бойова петля; 7, 8—унчаки; 9, 10— кастети;

11 — надолонник; комбінована: 12 — ніж-кастет; замаскована колюча зброя:

13 — тростина-парасоль; бойова: 14 — штик; колючо-ріжуча: 15—мисливські ножі;

16 —фінські ножі; 17—кортик; 18—кинджаіі; 19 —узбецька "пичака",

20—туркменський "клич "

3. Джерела підвищеної небезпеки — це кримінально-правове поняття, що включає пристрої і механізми виробничого і побутового призначення, транспортні засоби, силь­нодіючі, отрутні і легкозаймисті речовини та фізичні явища. Вони іноді використову­ються як засоби вчинення злочину.

Пристрої і механізми виробничого і побутового призначення являють собою вер­стати, машини різних класів, які не можна перелічити, вони слугують знаряддями праці в соціальних сферах діяльності.

Побутові прилади, пристрої (механічні, електричні, електромагнітні, термічні тощо) використовуються для забезпечення особистих потреблюдини, виконання роботи на кухні, пральні, загалом у сфері побуту. Тому, з одного боку, вони є предметами побуту, а з друго­го — знаряддями праці, оскільки будь-яке задоволення потреб є роботою. Пристрої і меха­нізми виробничого і побутового призначення, використовувані суб'єктом для вчинення злочину, стають засобами вчинення злочину, знаряддями злочинної діяльності. У системі механізму злочину вони відображають себе й у такий спосіб стають слідоутворюючими об'єктами, ототожнення яких можливе, оскільки машини і механізми, пристрої і прилади являють собою відносно незмінні об'єкти, що мають стійку зовнішню форму.

Транспортнізасоби— поширені знаряддя вчинення злочину. В криміналістичному аспекті до транспортних засобів відносять не тільки ті, які названі в кримінальному

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 199

законі як джерела підвищеної небезпеки і віднесені до знарядь вчинення злочину, а й інші види транспортних засобів, наприклад, санний, гужовий, мускульний транспорт (вози, сани, велосипеди). Тому поняття «транспортні засоби» в криміналістиці більш широке, ніж у кримінальному праві.

Транспортні засоби класифікують за способом пересування (самохідний і несамо­хідний), за будовою ходової частини (колісний, гусеничний, полозний). Тснуютьй інші класифікації.

Сильнодіючі, отруйні і легкозаймисті речовини — це різновид джерел підвищеної небезпеки. Вони бувають твердими, рідкими, сипучими і газоподібними, наприклад, стрихнін, сулема, синильна кислота, спирт, бензин, окис вуглецю, природний газ, які у руках злочинця можуть слугувати засобами вчинення злочину.

Фізичні явища, електричний струм, випромінювання належать до засобів учинен­ня злочину, оскільки можуть використовуватися в злочинній діяльності, наприклад, високочастотним випромінюванням можна впливати на швидкість руху коня, який бере участь у перегонах. Електричний струм високої напруги, підведений до робочого місця, може стати причиною короткого розряду через тіло людини при доторканні до такого пристрою і смерті. Фізичні явища відрізняються від інших знарядь злочину тим, що безпосередньо їх не можна назвати матеріальним об'єктом, оскільки вони не мають форми і не займають постійного простору. Це особливий стан матеріального тіла, на­приклад такого, що перебуває в коливальному русі і випромінює звукові хвилі, рент­генівські промені тощо. Тут слідоутворюючий об'єкт не контактує зі слідосприймаю-чим, а прикладання сили і передавання енергії взаємодії відбуваються дистанційно, при­чому на значній відстані.

4. Сили і явища природи іноді використовуються як засоби вчинення злочину. На­приклад, задопомогою вогню злочинець здійснює підпали, умисно знищує майно. Зло­чинець може викликати обвал у горах, сходження лавин, обвал у шахті, кар'єрі й у такий спосіб вчинити злочин, який може бути тільки умисним чи необережним. Воду можна використовувати для створення повеней, затоплення шахт, тобто для вчинення злочи­ну. Однак такі злочини зараз трапляються рідко.

200 Салтевський М. В. Криміналістика

Г лава 22. Сліди знарядь вчинення злочинів

22. /. Механізм утворення і види слідів знарядь вчинення злочину

Знаряддя вчинення злочину, виконуючи функції слідоутворюючих об'єктів, меха­нічно рухаються щодо слідосприймаючого об'єкта: прямолінійно, прямолінійно-посту­пально, зворотно-поступально, обертально-поступально або здійснюють обертання-ко-чення (рис. 11). Ці форми механічного руху лежать в основі механізму утворення слідів знарядь вчинення злочинів, а саме: слідів тиску, ковзання, розпилу і тертя, свердління і кочення. Розглянемо їх (рис. 10).

Механізм утворення слідів тиску. У навчальній літературі сліди тиску іноді назива­ють слідами віджиму на відміну від слідів удару. Слід віджиму утворюється при посту­повому прикладанні сили для утворення сліду (злочинець поступово тисне на стамеску, ломик, молоток). Віджим відбувається без шуму. При прямолінійному русі (рис. 8) кожна точка контактної поверхні слідоутворюючого об'єкта переміщується перпендикулярно слідосприймаючому і занурюється в нього, внаслідок залишкоЕЮЇ деформації відбуваєть­ся копіювання (відображення): опуклість на слідоутворюючому об'єкті створює по­глиблення на слідосприймаючому, а поглиблення — опуклість (рис. 13). Утворюється негативна копія контактуючої поверхні, конформна слідосприймаючій. Такі об'єкти називають конформними, при накладенні їх поверхні повністю сполучаються.

Слід тиску завжди об'ємний, глибина його залежить від взаємодіючих об'єктів та їх властивостей. Він виникає внаслідок формування, ущільнення і руйнування. Тому слід тиску може бути наскрізним і представляти отвір у матеріал і або «сліпим», непроникаючим. Такий слід на дні відображає рельєф контактної поверхні слідоут-ворюючої частини об'єкта. Це найбільш інформативна частина сліду. Зліпок сліду тиску є копією знаряддя, але не всього, а лише контактуючої частини. Контур об'­ємного сліду завжди відображає форму слідоутворюючого предмета.

Механізм утворення слідів ковзання. В основі механізму утворення таких слідів ле­жить прямолінійно-поступальний рух. Слідоутворюючий об'єкт переміщується по слідосприймаючому під дією двох сил, спрямованих по вертикалі і горизонталі. Оскіль­ки горизонтальна сила більша за вертикальну (інакше об'єкт рухався б прямолінійно), то слідоутворюючий предмет (знаряддя) рухається по складовій під певним кутом до слідосприймаючої поверхні і залишає на ній слід ковзання.

Сліди ковзання утворюються внаслідок залишкової деформації або руйнування об'єкта. За механізмом утворення сліди ковзання поділяють на лінійні і площини, об'ємні і поверхневі, причому сліди виникають за рахунок поділу цілого на частини, відділення частини від цілого, формування слідосприймаючого об'єкта.

При утворенні сліду ковзання контактна поверхня слідоутворюючого об'єкта мис-литься як «лінія», якою може бути лезо сокири (рис. 13), а також будь-яка лінія (ребро), утворена перетинанням двох поверхонь (площин, граней). Під дією складової двох сил знаряддя впроваджується вслідосприймаючий предметі, рухаючись під певним кутом до слідосприймаючої поверхні, утворює слід ковзання, який відображає структуру кон­тактної «лінії» слідоутворюючого об'єкта. Тому достатньо прикласти знаряддя до сліду — і його профіль сполучиться з формою профілю сліду.

Контактна «лінія» знаряддя завжди являє собою систему мікро- і макрозаглиблень і виступів, що відображуються у вигляді борозенок і валиків. Борозенки відповідають

Розділ V. Засоби вчинення злочинів *201

в иступам, а валики — поглибленням. Профілограма лінійного сліду ковзання конформ­на профілю слідоутворюючої поверхні — лінії (лезу зубила, стамески, сокири).

Таким чином, у сліді ковзання кожна точка рельєфу слідоутворюючої грані (ста­мески, леза сокири, ножа) відображується у вигляді ліній-борозенок і валиків, відстань між якими залежить від положення знаряддя стосовно слідосприймаючого предмета.

Механізм утворення плоплощнних слідів ковзання. Площинний слід ковзання ви­никає при контакті слідоутворюючого об'єкта не з гранню, а з площощинного об'єкта. Оскільки остання шорсткувата — має неоднакової висоти виступи, то при ковзанні по слідосприймаючій поверхні залишається багато трас різної висоти, взаємопов'язані. Механізм утворення площинних слідів ковзання досить складний. При утворенні трас відбувається підсумовування нескінченної безлічі профілів, результуюча яких стано­вить слід ковзання, наприклад, каналу ствола на снарядах, слід «юза», який виникає при екстреному гальмуванні транспорту, сліди лиж, саней, волочіння, сліди ковзання взуття на вологому фунті тощо.

Механізм утворення слідів ковзання при зворотно-поступальному русі. Типовим прикладом зворотно-поступального руху є розчленування об'єктів пилкою. Пилки бу­вають поперечні і циркулярні. Поперечна пилка являє собою металеву стрічку з зубами по одному краю, грані яких утворюють кут (рис. 14). Відстань між вершинами зубів називається кроком зубів пилки. Зуби через один відігнуті в різні боки, утворюють відстань, яка називається розводом. Бокові грані зубів заточені і являють собою різці — лінійні слідоутворюючі об'єкти, подібні до леза сокири, ножа. При пилянні до кінців поперечної пилки поперемінно прикладають силу і вона робить зворотно-поступаль­ний рух, зуби відокремлюють від слідосприймаючого об'єкта частки —тирсу, внаслідок чого утворюється канавка — слід розпилу шириною, рівною розводу пилки зубів.

Зуби в ножівкових пилках мають іншу форму і заточення. Механізм різання пил­кою складний, оскільки в утворенні сліду розпилу послідовно бере участь багато різців-зубів. Нанесений однією гранню зуба слід ковзання знищується наступною. Тому при огляді слідів розпилу треба досліджувати дно сліду, коли об'єкт не розчленований. На дні іноді можна виявити сліди тиску вершин зубів пилки, виміряти крок зубів.

Механізм утворення слідів ковзання при обертально-поступальному русі. Обер­тання після прямолінійного руху є основою багатьох механічних взаємодій. При слідо-\творенні один об'єкт чи обидва (слідоутворюючий і слідосприймаючий) обертаються навколо своєї осі, внаслідок чого в місці контакту утворюються сліди ковзання, що мають концентричну форму борозенок і валиків. У слідознавстві вивчають сліди, які виникають при обертанні лише слідоутворюючих об'єктів (інструменти для свердлін­ня, «злодійські інструменти», деталі машин, що здійснюють обертання).

Слід свердління є об'ємним і являє собою наскрізний, циліндричної форми отвір діаметром, рівним діаметру свердла, або «сліпе» циліндричне поглиблення. На стінках наскрізного просвердленого отвору майже не залишається слідів, придатних для ото­тожнення свердла, оскільки вертикальні різці свердла і проробляють кільцеву борозен-

горизонтальні різці знімають стружку, лише проробляючи кільцеву доріжку. Сліди говзання утворюють горизонтальні різці, що підрізають матеріал, який у вигляді стружки виштовхується назовні. Саме на стружці знаходяться сліди свердла, придатні для його ідентифікації. Тому при огляді слідів свердління треба звертати увагу на стружку, обовязково вилучати її, уважно оглядати «сліпі» недосверлені отвори, на дні яких завжди «лишаються сліди, придатні для ототожнення знарядь свердління.

202 Салтевський М. В. Криміналі.

М еханізм утворення слідів при русі знарядь шляхом обертання-кочення. Обертання-кочення — це різновид обертального руху, при якому слідоутворюючий об'єкт обер­тається й одночасно переміщується по слідосприймаючому. П ід дією вертикально спря­мованої сили колесо формує протяжний слід тиску, а йогообертання-кочення безупин­но і послідовно відображають слідоутворюючі ділянки колеса.

22.2. Прийоми виявлення і фіксації слідів знарядь вчинення злочинів

Сліди, утворені при механічних формах руху, здебільшого видимі, оскільки вони являють собою матеріальні зміни, головним чином зовнішньої форми взаємодіючих предметів. Сліди тиску, ковзання, розпилу-тертя, свердління і обертання-кочення по слідоутворюючому матеріалу можуть бути слідами нашарування і відшарування, види­мими і безбарвними (невидимими), а також слідами структурних і енергетичних змін.

Розпочинаючи виявлення видимих і невидимих слідів, насамперед треба встанови­ти предмети, що «беруть участь» у події злочину, тобто взаємодіючі між собою і суб'­єктами злочину. Для цього слідчий уявно прогнозує модель механізму злочину (події) і виділяє взаємодіючі предмети, саме на них повинні бути матеріальні відображення. Потім знаходить контактні поверхні на цих предметах і з використанням оптичних засобів овістлення [табл. 1,4], засобів польової криміналістики, фотографічної і вимірювальної техніки (рис. 1,4; табл. 6-15) здійснює фіксацію слідів. Спочатку здійснюють фотогра­фічну фіксацію, відзначають місце їх розташування на плані, схемі.

При фотографуванні орієнтуючої та оглядової зйомки вибирають точку для вузло­вої зйомки так, щоб у кадрі містилися всі сліди. При описі сліду визначають його вид за механізмом утворення (тиску, ковзання, об'ємний, поверхневий), виміром фіксують місце розташування сліду щодо якихось орієнтирів. Визначивши вид сліду, називають його форму і розміри, довжину, ширину і глибину. Потім описують окремі ознаки, форму і розміри виступів і заглиблень, валиків і борозенок. Поверхневі сліди нашару­вання, відшарування рекомендується вилучати безпосередньо разом з носієм сліду, на­приклад, випилювати частину стінки, дверей, піднімати кілька паркетин. Однак сліди на громіздких і дорогих речах найчастіше копіюють, виготовляючи зліпки з пластиліну, полімерних мас — паста К, СКТН, «Сіеласт», іноді використовують віск, гіпс, стеарин.

Прийоми вилучення слідів свердління, розпилу і слідів-речовин маютьсвої особ­ливості. Сліди свердління на місці події, як правило, являють собою просвердлені отво­ри, на стінках яких немає слідів, придатних для ідентифікації. Окремі ознаки знарядь свердління відображаються на стружці, яка нерідко валяється під ногами. Тому треба прагнути вилучити нетільки і не стільки предмети з просвердленими отворами, скільки стружку і «сліпі» сліди — недосверлені отвори, на дні яких є окремі ознаки, достатні для ототожнення свердла. З таких слідів бажано виготовляти полімерні зліпки, що звичайно слугують моделлю-орієнтировкою для розшуку свердла.

Сліди розпилу на поверхнях не несуть ідентифікаційних ознак, крім виняткових випадків, коли пилка неправильно розведена. Тому рекомендується вилучати розпи-ляні об'єкти і прагнути виявити недопиляний слід, на дні якого іноді відтворюється крок зубів і форма їх заточення, що дозволяє ототожнити пилку.

Сліди рідких і сипучих речовин вилучають разом з їх носієм, попередньо описавши їх у протоколі і сфотографувавши. Утих випадках, коли речовина сліду не є джерелом

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 203

і нформації, поверхневі сліди нашарування сипучих речовин переносять на липкі, копі-ючі матеріали (дактилоплівку, скотчтошо).

22.3. Мікрооб'єкти, прийоми їх виявлення і використання в розслідуванні злочинів

Мікрооб'єкти визначають як невидимі чи маловидимі неозброєним оком об'єкти, що не перевищують у всіх вимірах 2 мм (Р.С.Бєлкін). Мікрооб'єкти можуть бути органі­чного, неорганічного і синтетичного походження.

Мікрооб'єкт — це частина якогось фізичного тіла, що зберегла властивості цілого. Мікрооб'єктутрасологічному розумінні являє собою слід — предмет, тобто мікроскопі­чно малу частину, яка зберігає свої зовнішні ознаки форми і розміру, що виділяють його як індивідуальний об'єкт мікроскопічно малих розмірів. Така частка може бути виміря­на, вона зберігає форму, а при взаємодії виступає як слідоутворюючий об'єкт.

Розмаїтість фізичних тіл — твердих, сипучих, рідких, здатних поділятися і утворю­вати мікроскопічно малі частини цілого, породило в літературі і на практиці безліч термінів, що позначають те саме поняття. Крім стерміна «мікрооб'єкти», їх позначають словами: мікротіла, мікрочастинки, мікродеталі, мікросубстанції, мікроречовини, мікротраси, мікровключення тощо.

Найбільш повне дослідження мікрооб'єктів здійснили М.Вандер(1985)іО.О.Ки-риченко (1994). Останній запропонував класифікувати мікрооб'єкти за такими ознака­ми: а) за характером зв'язку з подією злочину — мікросліди і мікроутворення; б) за доказовим значенням — мікроречовинні і макроматеріальні; в) за розмірністю — пара-мікрооб'єкти, ультрамікрооб'єкти і субмікрооб'єкти; г) за зв'язком зі слідоутворюю-чим об'єктом — мікросубстанції і мікротраси; ґ) за сукупністю властивостей — макро-тіла, мікрочастинки і мікроречовини.

Наведена класифікація далеко недосконала. Найбільш доцільно поділяти мікрооб'є­кти на мікрооб'єкти-частинки і мікрооб'єкти-сліди (відображення). Першу групу треба розділити на мікрочастинки і мікроречовини.

Мікрочастинки — це матеріальні тіла малого розміру, що мають певну просторово-геометричну форму одиничного тіла. До них належать частини, що відокремилися від цілого, різного походження, наприклад, волокна тканин, металеві стружки, тирса дере­вини, насіння рослин, частки лакофарбових покриттів, а також сипучі тіла, частки яких зберігають свою форму, розмір і відтворюють їх при взаємодії. Звідси мікрочастинку можна інтерпретувати як слід-предмет.

Мікроречовини - це мікрокількості (порція, обсяг) речовини, що відокремилися від твердих, сипучих, рідких тіл, не мають зовнішньої форми і незберегли своєї індиві­дуальності. При взаємодії твердих тіл — це сліди металізації, нашарування і відшару­вання, впресовування часток контактуючих тіл, наприклад, при зіткненні автомашини з перешкодою, наїзді на пішохода, контакті одягу злочинця і жертви. Такі сліди мікро­частинок нерідко називають «перехідними частинками», або «слідами накладання».

Отже, мікроречовини - це частини цілого (твердого, сипучого, рідкого), які втра­пиш геометричну форму, зовнішню будову і характеризуються лише якісно-кількісни-іаними.

Друга група мікрооб'єктів являє собою мікросліди втрасологічному розумінні. Слід мікрооб'єкта — це його відображення на носії, що виникає на мікрорівні внаслідок взає-

204 Салтевський М. В. Криміналі».

м одії (механічної, фізичної, хімічної, біологічної). Це можуть бути сліди тиску, ковзан­ня,тертя. Мікрооб'єкте слідоутворюючим доти, доки він зберігає певну зовнішню фор* У разі втрати ознак певного об'єкта він перетворюється на певну мікрокількість речо­вини.

Зараз в експертній практиці використовуються мікросліди в основному механічно­го походження — сліди тиску і ковзання на металі (сліди на гільзах, кулях, замках -сліди відмичок тощо).

Сліди мікроречовин є однорідними матеріальними утвореннями — частинами, що відокремилися від цілого. Це різні нашарування у вигляді плям, часток, що відшарува­лися, тощо. Отже, сліди мікрооб'єктів-частинок можуть бути трьох видів: слід-предмет слід-відображення і слід-речовина.

Накопичено певний досвід використання мікрооб'єктів при розслідуванні вбивств, зґвалтувань, наркоманії, здирства тощо. Локалізація мікрооб'єктів на предметах обста­новки місця події дозволяє встановлювати механізм події, групову належність матері­алів і речовин. Разом з тим мікрооб'єкти ще недостатньо використовуються як джерела доказів. З урахуванням розмірів мікрооб'єктів, що ускладнюють безпосереднє сприй­няття їх органами почуттів людини, запропоновано три методи їх виявлення: 1) ймовір­ний; 2) інструментальний; 3) фотографічний.

При використанні ймовірного методу рекомендується вивчити конкретну обста­новку і механізм вчинення злочину, на основі аналізу встановити ймовірні місця кон­такту учасників злочину з матеріальною обстановкою, ці місця піддати дослідженню із застосуванням оптичних засобів (лупи, мікроскопа).

Інструментальнийметоп припускає дослідження слідів контакту не тільки на місці події із застосуванням технічних засобів, а й перенесення інструментального досліджен­ня в лабораторію, кабінет слідчого. Для цього місце контакту, тобто те місце, де прогно­зується наявність мікрооб'єктів, необхідно вилучити разом зі слідоносієм.

Фотографічний метод, як і інструментальний, застосовується в сполученні з ймові­рним. Наприклад, виявивши місце зіткнення об'єктів, його треба оглянути за допомо­гою мікроскопа МБС абоХ-9 лупи, потім сфотографувати крупномасштабно, після чого вилучити сліди разом із предметами або зробити зіскріб речовини і перенести надакти-лоплівки,скотч.

До пошуку мікрооб'єктів необхідно приступати відразу ж після початку огляду. При цьому рекомендується вжити заходів обережності, що запобігають утраті мікроча­стинок. Для пошуку мікрооб'єктів необхідні сильне спрямоване освітлення, світлофі­льтри, лупа з підсвічуванням.

Предмет, що оглядається, насамперед треба зафіксувати на місці його виявлення, а потім помістити на аркуш чистого паперу і на ньому проводити дослідження. Тоді мікро­об'єкти, що випадково відокремилися, залишаться на білому папері. Засоби вчинення злочину, одяг, предмети, тканини не можна класти один на одного, поміщати в одну упаковку. Неприпустимо попереднє контактне сполучення слідоутворюючого об'єкта зі слідом — уведення знаряддя в канал речового доказу, «примірювання» взуття підоз­рюваного до слідів на місці події.

Вилучений предмет, мікрооб'єкт треба упакувати здодержанням таких правил: ко­жен предмет, мікрооб'єкт упаковують окремо; вологі об'єкти попередньо висушують; знаряддя вчинення злочину та інші малогабаритні предмети (пляшка, ніж, стамеска) закріплюють у тарі нерухомо, щоб не пошкодити при транспортуванні мікрооб'єкти;

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 205

п лями крові, рідких речовин на одязі можна оконтурювати білими нитками або при­крити шматком кальки, поліетиленової плівки. Кожна упаковка забезпечується по­свідчуючими написами.

22.4. Прийоми одержання інформації для розшуку знарядь злому, інструментів і предметів за їх слідами

Матеріальні об'єкти, досліджувані при розслідуванні злочинів, несуть різні функці­ональні навантаження: в одних випадках вони слугують знаряддями (засобами) вчи­нення злочину, в інших — об'єктами злочинного посягання, а в третіх — носіями відоб­ражень інших предметів або людей, взаємодіючих з ними. Всі вони є окремими ланками в причинному ланцюзі фактів, явищ і дуже важливі при розслідуванні.

Інформація про взаємодіючі об'єкти. При огляді зламаної перешкоди, відчиненого замка, розкритої пломби або якихось інших слідів насамперед виникають питання: яким знаряддям вчинено злом, яка його форма, розмір, виразні ознаки; скільки знарядь ви­користовувалося, які сліди залишені кожним з них? Відповіді на ці запитання дозволя­ють організувати розшук знарядь злочину, а по них установити злочинця. Розшук зло­чинця «від речей» починається зі збирання інформації щодо них на місці події.

Розшуку знаряддя передує побудова його ідеальної моделі за слідом-відображен-ням. Наприклад, сліди свердління і розпилу чітко відображають загальні ознаки інстру­мента — свердла і пилки. Оглядаючи слід свердління, завжди можна виміряти його діа­метр, що дорівнює діаметру свердла. Свердло для металу утворює дно сліду конічне, лійкоподібне, вершина якого відповідає величині кута заточення свердла (рис. 16). Стружка в цьому разі має форму стрічки, згорнутої в спіраль. Якщо дно сліду рівне, по краю — борозенка, а в центрі — отвір від направляючого гвинта, то інструментом було центрове або перове свердло (б, в). Для їх диференціації треба досліджувати конічний отвір, що міститься в центрі. Якщо на стінках його є сліди гвинта (б), то застосовувалося центрове свердло («центрівка»), гладкі стінки свідчать про застосування перового свер­дла (в). Стружка в обох випадках має форму напівдисків (напівкружків, невеликих сегментів), на поверхні яких розташовані сліди горизонтальних різців свердла. Сліди мають форму борозенок і валиків, розташованих концентрично, причому їх кількість відповідає вищербленостям на горизонтальному різці. Слід свердління, нанесений «ба­лериною» (злодійським інструментом), являє собою жолобок-окружність, у центрі якого є отвір. Ширина жолобка дорівнює ширині бокового різця, а діаметр отвору — товщині спрямовуючої «ніжки балерини» (рис. 15, г).

Сліди розпилу містять інформацію про ознаки пилки, якщо об'єкт повністю не розпиляний. Необхідно виміряти його ширину, глибину, відстань між стисненими сліда­ми зубів пилки, що відобразилися на дні сліду або вгорі біля його країв (сліди початку пиляння, коли пилка робить вертикальні рухи при розпилі дерев'яних шорсткуватих об'єктів). Одержані дані мають такі значення: ширина сліду розпилу, тобто величина розводу пилки, глибина сліду дорівнює висоті потертості полотна пилки (особливо для пилок по металу), відстань між слідами зубів пилки - розвід. Ці дані іноді можна одер­жати за допомогою фахівця на місці події та організувати розкриття злочину по «гаря­чих слідах».

Найбільш просто вилучити інформацію зі сліду і змоделювати форму знаряддя за дом тиску, оскільки він відтворює форму контактуючої поверхні слідоутворюючого

206 Салтевський М. В. Криміналістика

о б'єкта. Тому виготовлений зліпок буде копією знаряддя, за яким значно простіше і відшукати, і уявити знаряддя злочину.

Сліди тиску рекомендується фотографувати в натуральну величину або зі змен­шенням, на фотознімку робити розмітку ознак знаряддя, тобто готувати орієнтировку для розшуку реального знаряддя злому.

Складніше визначити вид знаряддя та організувати його розшук за слідами ковзан­ня. Відрізнити слід розрубу сокири від сліду ножа просто, якщо лезо повністю відобра­зилося в сліді. Величина сліду, і напрямок борозенок і вал иків для рублячого знаряддя найчастіше прямі (оскільки прикладена сила є значною), для ножа напрямоктрас часто змінюється, оскільки суб'єкт постійно змінює напрямок сили дії.

Коли ж слід невеликий, наприклад, розчленована тонка гілка, то без досліджен­ня не завжди вдається визначити, була це сокира чи ніж. На місці події, як правило, залишається багато слідів, завданих тим самим знаряддям, тому, оглядаючи їх, мож­на зробити диференціацію їх за видом знаряддя і механізмом утворення.

Оглядаючи слід ковзання, треба визначити (по можливості) ширину леза, що дасть можливість уявити форму знаряддя, потім сфотографувати слід при боковому освіт­ленні, виміряти відстань між великими трасами і перенести розміри на знімок. Такий знімок буде орієнтировкоюдля розшуку знаряддя. Якщо виготовити зі сліду ковзання полімерний зліпок і розрізати його під різними зустрічними кутами, то одержимо оріє­нтировку — модель, яку при розшуку можна безпосередньо прикладати до знаряддя і визначати, чи схоже воно з тим, яким залишений слід на місці події.

Найважче визначити знаряддя, коли зруйнована перешкода (пролом, руйнування цілого на частині тощо). У цьому разі треба звертати увагу на сліди нашарування і мета­лізації, що нерідко залишаються на розчленованих частинах цілого. Знайшовши частки, можна уявити вид знаряддя і визначити його матеріал. При виявленні знарядь злому, інструментів і предметів, що могли слугувати засобами вчинення злочину, насамперед треба оглянути їх за допомогою оптичних засобів — МБС, 9-кратної лупи і спробувати знайти всі мікрочастинки, що адгезувалися на поверхні предмета. При наявності ос­танніх запрошують фахівця для визначення їх походження.

Злочинець з метою помсти спиляв фруктові дерева в саду трьох сусідів. Підозра впала на гр. П., який неодноразово погрожував сусідам розправою. У ході обшуку в сараї обвинуваченого була виявлена пилка-ножівка (рис. 60). Слідчий при огляді з лупою знайшов частки деревних волокон. Проведена експертиза встановила, що на пилці-ножівці є частки волокон фруктових дерев: абрикоса, груші, сливи, яблуні, вишні. Після ознайомлення з висновком експертизи обвинувачений зізнався в учиненні злочину.

Інформація про механізм слідоутворенпя і взаємодії об'єктів. Оглядаючи сліди знарядь, можна встановити такі обставини: з якого боку здійснений злом; які викори­стовувалися знаряддя, який напрямок їх руху в момент злому, що уможливлює побу­дову версії про інсценування злому, судження про деякі властивості злочинця.

Треба досліджувати механізм утворення сліду. Спочатку необхідно змоделювати положення взаємодіючих об'єктів: суб'єкта, знаряддя і перешкоди. Може виявитися, що розташування об'єктів практично неможливе, а якщо і можливе, то неможна здійсню­вати роботу, наприклад, не можна замахнутися знаряддям у салоні автомашини, оскіль­ки заважає стеля. Слід ковзання завжди вказує напрямок руху знаряддя: волокна дере­вини спрямовані убік руху знаряддя, на стінках просвердленого отвору видні траси, що свідчать про напрямок обертання і руху свердла, з боку свердління — за годинниковою стрілкою, а з протилежного — проти.

Розділ V. Засоби вчинення злочинів 207

З находження уламків скла усередині приміщення не означає, що вікно розбите ззовні. Треба запросити фахівця, який може визначити, з якого боку зруйновані скло і чим: каменем, кулею або «пластиром»*. Прямі радіальні тріщини на уламках є першою ознакою руйнування скла каменем, видавлювання рукою тощо при малій швидкості руху слідоутворюючого об'єкта.

Інформація про час і місце слідоутворення. Час нанесення слідів визначається щодо відомих подій, наприклад, до і після появи іржі, забруднення, утворення сто­роннього сліду тощо. Про час утворення слідів на металі можна судити за величиною окислення (іржі), на дереві і ґрунті — за зміною слідів під дією сонячної радіації (вигоряння, вицвітання), за дією руху повітря — вивітрювання, замітання пилом, снігом, піском тощо.

Якщо врахувати міцність зруйнованої перешкоди, величину руйнування (проведе­ної роботи), вид використовуваного знаряддя і зіставити їх з досвідними даними, то можна приблизно визначити час, потрібний для виконання такої роботи, тобто чи впо­рається з цим один суб'єкт і яку приблизно силу він повинен мати; якщо не справиться, то скільки приблизно злочинців брало участь у злочинному діянні. Так, при застосу­ванні знарядь злому, наприклад, «гусячої лапи» або автогенного апарата, можна підра­хувати ймовірний час злочину.

Іноді можна визначити, де здійснено злом — на місці події чи в спеціальних умовах. Особливо це стосується розпізнавання зламаних замків з метою інсценування краді­жок.

Завідувач магазином вибрав час, коли сторож відлучився з поста погрітися, зняв замок з магазина і будинку, за допомогою зубила і тисків зламав його, а потім підкинув то дверей магазина і викликав сторожа. Касирка, щоб приховати нестачу, залишила ідкритим сейф, а в замкову шпарину застромила шматок дроту. Інкасатор розкрив плом­бу, навішену на грошову сумку, і викрав частину грошей, пломбу навісив знову і затис її зубами. Сліди інструментів злому на замку, шматкові дроту в замковій шпарині, сліди затиску пломби зубами — все це докази інсценування механізму утворення слідів і місця і нанесення. При розпізнаванні таких слідів треба звертати увагу на негативні обстави-. тобто на такі сліди, що суперечать природному ходу подій: наявність їх там, де вони -є повинні бути, і відсутність їх там, де вони повинні бути.

Вид використовуваних знарядь, спосіб їх застосування свідчать про професій­ний досвід, навички використання «злодійських інструментів». Наприклад, виконання зараз «балерини» — явище рідкісне. Поява злому із застосуванням «балери­ни» у м. Києві дозволила висунути розшукову версію, що злочинець має доступ до старої літератури, де «злодійські інструменти» докладно описані. Згодом так воно і виявилося.

Розташування місця пролому, підкопу, зручне для вилучення майна, знання місць зг?ерігання коштовностей, комерційних документів свідчать про поінформованість зло­чинця. Велика кількість слідів, переміщення предметів, проведення непотрібної роботи і ми місці події, навпаки, вказують на непоінформованість злочинця, нате, що злочинець і «чужий», на відміну від «свого».

208 Салтевський М. В Криміналістиці

2 2.5. Методика ідентифікаційного дослідження слідів знарядь вчинення злочинів

На трасологічну експертизу направляють сліди знарядь, предмети, інструменти і знаряддя злому (злодійські інструменти).

Перед трасологічної експертизою ставляться завдання: чи цим знаряддям (інстрч-ментом) — сокирою, ломиком, домкратом — зламані двері? Якщо на експертизу пред­ставлені тільки сліди, то вирішується неідентифікаційне завдання: яке знаряддя засто­совувалося для віджимання кватирки? Які форма і вид сл ідоутворюючого об'єкта, шо ним здійснено пролом у стіні? Як давно нанесені сліди тощо.

Експертне дослідження розпочинається з установлення факту, що представлені об'єкти є тими самими, які описані в протоколі огляду місця події. Потім проводять*, роздільне і порівняльне дослідження.

При роздільному дослідженні експерт насамперед групує сліди за видом, формою, механізмом утворення, встановлює взаємне розташування взаємодіючих об'єктів, ви­являє наявність негативних обставин, вибирає найбільш інформативні сліди і будує модель слідоутворюючого об'єкта (його контактної поверхні), зовнішнім оглядом вста­новлює наявність на сліді сторонніх мікрочастинок. З огляду на вид слідів — тиску чи ковзання — визначає, якою частиною (гранню) знаряддя вони могли бути утворені. Нерідко в цих місцях є мікроскопічні сліди металізації, частки, від слідосприймаючого об'єкта. Саме це місце знаряддя є слідоутворюючою поверхнею. Потім на пластичних матеріалах (пластилін, віск, стеарин, мило), встановлених контактною ділянкою на зна­рядді, експерт наносить експериментальні сліди, щораз змінюючи його положення. Досліджуючи одержані експериментальні сліди, експерт встановлює механізм слідоут-ворення й одержує експериментальні сліди на матеріалах, що зіставляються, іноді на таких самих, як і досліджувані сліди. Матеріал для експериментальних слідів завжди повинен бути м'якшим, ніж матеріал знаряддя, що ідентифікується.

Порівняльне дослідження проводиться трьома відомими способами — зіставлен­ням, накладанням і сполученням [табл.22].

Розділ V. Засоби вчинення злочинів -209

Г лава 23. Криміналістична документалістика (технічне дослідження документів)