172. Ідентифікаційні ознаки письма

Для ототожнення особи за письмом необхідно виділити комплекс ознак письма, відображених у рукописному тексті документа. Виділені ознаки формують у су­купність, котру за певних умов оцінюють як неповторну (індивідуальну), що слугує підставою для ухвалення рішення про тотожність особи, яка писала. Такі ознаки називають ідентифікаційними і поділяють на дві групи: ознаки писемної мови та ознаки почерку.

Ознаки писемної мови. Ознака письма - це особливість письмово-рухової навички, яка відобразилася у рукописі. Ознаки писемної мови відображають значеннєвий бік письма. Вони поділяються на загальні і окремі. Розглянемо їх.

Загальні ознаки характеризують письмову мову людини в цілому, що дозволяє по-передн ьо диференці ювати авторів-виконавців рукописів, насамперед за ступенем воло­діння писемною мовою. До загальних ознак писемної мови відносять: 1) рівень волод­іння писемною мовою, тобто ступінь грамотності; 2) рівень володіння лексичними і стилістичними ознаками письма.

Загальний рівень грамотності може бути високим, середнім, низьким. Грамотність визначається кількістю граматичних і синтаксичних помилок.

Лексичні ознаки - це відображення в змісті рукопису мовних засобів письма, якими володіє той, хто пише при вираженні своїх думок у рукописі, машинописному тексті і тому подібних документах. До лексичних ознак звичайно відносять: словниковий запас, фразеологію і зображувально-виражальні засоби.

Словниковий запас являє собою кількість слів, понять з різних галузей знань, якими оперує той, хто пише. Він відображає рівень культури, професіоналізм, начи­таність, ерудицію. Словниковий запас може бути великим, середнім і малим (бідність мови). Чим більший словниковий запас, тим грамотнішою вважається людина. Особ­ливостями лексики слугує використання професіоналізмів - термінів, що відобража­ють професію пишучого, жаргонних слів і виразів, архаїзмів (застарілих слів).

Фразеологія - розділ лінгвістики, що вивчає стійкі словникові звороти, характерні для даної мови. Фразеологічні ознаки нерідко використовуються в дослідженні писем­ної мови. Стійкі обороти, властиві конкретній особі, наприклад, «танцювати під чужу дудку», «вішати локшину на вуха», «мати дах», характерні для певної професії, середо­вища проживання і кола спілкування осіб.

Розділ IV. Сліди людини 157

З ображувально-виражальні засоби слід розуміти як вживання в переносному зна­ченні перелік зворотів слів, метафор, гіпербол, іронії, порівнянь, а також стилістичних фігур (риторичних питань, антитез та інших мовних прийомів). Характер вживання зображувально-виражальних засобів дозволяє судити про професійну належність той, хто пише до певної групи.

Стилістичні ознаки. Стиль - це спосіб здійснення чого-небудь, що відрізняється сукупністю своєрідних прийомів діяльності. Тому стилістичні ознаки письма являють собою манеру викладу думок пишучим, відображену в побудові речень, їх довжині, син­таксичній структурі, побудові тексту в цілому. Стиль відображає використання мовних засобів відповідно до функціонального значення мови.

Розрізняють стилі — науковий, публіцистичний, офіційно-документальний, літе­ратурно-художній, жаргонний, побутовийтощо.

Ознаки писемної мови широко використовуються для діагностичних досліджень, наприклад, встановлення статі, віку, національності, району проживання, професії тощо. Вони слугують підставою для побудови розшукових версій на основі письмових або друкованих документів, які опинилися в орбіті розслідуваного злочину.

Окремі ознаки писемної мови являють собою відображення в тексті документа на-вичкових особливостей конкретної людини. До них належать стійкі лексичні і грама­тичні помилки, своєрідні конструкції речень, наприклад, дієслово наприкінці або на-початку речення, стійке використання певних слів, професіоналізмів, жаргонних слів тощо.

Писемна мова та її ознаки використовуються як у почеркознавчому, так і в автороз-навчомудослідженні. Однак головнаїх мета — слугувати засобом ототожнення вавто-рознавчій експертизі, при встановленні автора письма.

Автора письма слід відрізняти від виконавця. Автор відображає в письмі інтелекту­альні навички, а якщо він сам виконує письмо, то й графічно-почеркові навички. Вико­навець відображає в письмі тільки рухові навички, тобто ознаки почерку. Отже, автора можна встановити якза ознаками писемної мови, так і за ознаками почерку, а виконав­ця — тільки за ознаками почерку.

Ознаки почерку. Почерк — не тільки графічний бік письма, сутність якого поля­гає в запам'ятанні думки графічними знаками мовного алфавіту, а й координована сис­тема рухів для автоматизованого відображення рухових навичок письма в рукописі. Ознаки почерку поділяють на загальні і окремі. Розглянемо їх.

Загальні ознаки почерку- це навички, що характеризують загальну будову знаків алфавіту, їх розмір, нахил, розгін, що неважко помітити при огляді рукопису. До загаль­них ознак відносять ознаки розташування, топографічні, ознаки рухових навичок -виробленість почерку, складність рухів, ступінь зв'язності тощо.

Топографічні ознаки характеризують переважну орієнтацію, розташування пись-мових знаків на папері. Це своєрідна манера виділення тексту новим рядком, підкрес­ленням, використанням скорочених слів наприкінці рядка, наявність берегів праворуч і ліворуч, розташування тексту щодо лінії рядка (над лінією, посередині, під лінією), .рвали між словами, особливості розміщення тексту в документі.

Виробленість почерку характеризує сформованість письмово-рухових навичок. Це :_:лтністьтого, хто пише, користуватися загальноприйнятою системою скоропису. Тому зиробленість почерку - одна з головних і складних загальних ознак почерку. Вироб­леність виражається в темпі, координації письма. Темп листа визначається часом, вит-

158 Салтевський М. В. Криміналістика

раненим на виконання букв, слів, речень і всього рукопису в цілому. Розрізняють темп швидкий, середній, низький (уповільнений).

Ознака — координація рухів припускає узгодженість виконання букв, особливість їх зв'язування. Ступінь координації рухів може бути високим, середнім і низьким. Коор­динація в сполученні з темпом письма дозволяє поділяти почерки на маловироблений, середньовироблений і високовироблений (рис. 41 -1,2,3).

$/ / іШІЛ и &СС44.: Щ&& єб і** су /г &&****% «£де і

- «■ г^ _______о.....^^__^ ^________^_><іи^__________________.^..^„,.

Рис. 41. Виробленість почерку: 1 — вироблений; 2 — середньовироблений; 3 — невироблений

Маловироблений почерк характеризується зупинкою формування письмово-рухо­вих навичок на початковій стадії навчання. Тому такий почерк — спрощений, темп письма уповільнений, зв'язність почерку низька, букви відрізняються від стандартної форми прописів і втрачають деякі елементи. Маловироблений почерк найчастіше притаманний малограмотним особам, які не мають письмової практики.

Середньовироблений почерк характеризує осіб, у яких темп письма невисокий, ко­ординація рухів середня, зв'язність низька, не перевищує трьох букв. Форма буквених знаків більше відповідає прописам, хоча має ознаки змін. Середньовироблений почерк більш стійкий, ніж маловироблений.

Високовироблений почерк відрізняється високим темпом письма, високим ступенем координації рухів і зв'язності. Букви нерідко носять спрощений, але стійкий характер. Разом з тим автор з високовиробленим почерком може змінювати його на маловироблений або середньовироблений, тоді як особазмаловиробленим почерком не може змінити почерк на високовиробл

Розділ IV. Сліди людини 159

Ступінь складності рухів характеризує будову почерку в цілому, специфіку сформова-ності письмово-рухових навичок, пристосованість їхдотемпу письма. Відповідно до цього почерки поділяють на прості, спрощені та ускладнені (рис. 42, позн. 1,2,3).

У простому почерку (1) письмові знаки здебільшого відповідають формі стандар­тних прописів. У спрощених почерках стандартні знаки (букви) виконуються спроще­но (2), і навпаки, в ускладнених почерках — ускладненими рухами, що прикрашають форму букв (3). Почерк вважається ускладненим, якщо більшість букв виконані уск­ладненими рухами.

Форма і напрямок руху¹ характе-

іп\ ._ ^ , ризують структуру рухів, виконува-

оМ О&4& иуШШісґ ЮОУЯлЯ, / них той, хто пише в площині за їх

0 траєкторією.

8 ■&£№(? І^ОШйЕО Я>6ил€Х. 2 До ознак форми напрямку руху ■" "Ч <£тГ*~' -7< / ґ") 19 відносять переважну форму руху при Ш ОбШґ 'Г)СшЛго4^?шЬ 3 ^{виконанні} окремих букв, знаків -■^^ ^ Ґ*\ _/ _ ^"""І •- правоокружнийчилівоокружнийрух -----------~-_Гш^-'^к^-<:----------<-——------------------_ ^_? 5). Якщо більшість знаків вико­си тштшш* *т а ^{нується п}р^{ямолінійно}'^т° ^почєр^к ™-

і, \ д/ І ' ¹ зиваютьпрямолінійно-кутастим (4).

О 'б@І&/3€'5*&и%^' ШїіїП/ 5 Якщо ж більшість букв виконано пет-

П і(]*а. лястими, округлими рухами, то по-

і А ■ і г....." - ' черк відносять до округлого (рис. 42,

**%*%/% " '%%Ж^—/ІОН"" позн. 5). Напрямок руху — найбільш

і І 1 і/ |Х ■її' 6 стійка ознака, і її важко для змінити.

V ' " Г5~ Напрямок руху характеризують

0>п. б~& $«2, нахилом, розміром, розгоном, зв'язн-

-------————------------------------—' ■'---------— істю і натиском.

/_/!/1 іР Нахил почерку визначають верти-

ОЛ*ф*ШЛ ~&€40Ш > 5 штр. кальним розташуванням елементів

Ф&ХЬіі&ЄНіІ ЛфбЬаА 2-5 игть письмового знакадо лінії рядка. Стан-

* о дартний почерк має нахил 75° управо і

Ст^^осІЬ нидісдя ^ з ц^р називається правоскісним. Якщо

штрихи букви з лінією рядка утворю-

Рис. 42. Загальні ознаки почерку (опис за тек- _{ють кут 9}о°, то почерк називають пря-стом) мим. При нахилі штрихів знаків ліво-

руч почерк називають лівоскістним.

Почерки, в яких кут нахилу штрихів букв менше 50°, іноді називають косонахильним (правим чи лівим). Якщо в почерку є різні нахили букв до лінії рядка, його називають змішаним. Нахил - одна з найменш стійких ознак.

Розмір почерку характеризує висоту його знаків, букв. Розрізняють почерк дрібний - до 2 мм, середній — 2—5 мм і великий — понад 5 мм.

Розгін почерку характеризує відношення висоти букви до її ширини. Якщо ширина більше висоти (рис. 42, б>а), то почерк має великий розгін (почерк розгонистий). При

160 Салтевський М. В. Криміналістика

р івній висоті і ширині букв (б=а) почерк характеризується середнім розгоном. Якщо висота більше ширини букви (б<а), то почерк називають убористим, стиснутим.

Ступінь зв'язності почерку характеризується кількістю знаків, виконаних без відриву пера (пишучого засобу) від паперу. За ступенем зв'язності почерки поділяють на зв'яз­ний, коли з'єднано більше трьох знаків, уривчастий, коли кожен знак виконується ок­ремо, і середньозв'язний, якщо в один прийом виконуються 2—3 букви (рис. 42,7).

Натиск почерку є загальною ознакою. Він характеризує розташування точки при­кладення найбільшої сили при виконанні знака. Натиск може бути рівномірно розташо­ваним по всій довжині штриха, малим, великим, розташованим угорі чи внизу. Натиск — характерна ознака для пір'яних ручок, при використанні сучасних засобів письма (кулькових, капілярних) він виражений слабко.

Окремі ознаки почерку. В літературі окремі ознаки почерку визначають як особли­вості виконання письмових знаків з погляду відхилення їх від типових прописів конк­ретної мови (української, російської, англійської та ін.), з яких починається навчання техніки письма в школі. Окрема ознака почерку становить матеріалізований прояв рухо­вої навички, графічно відображений у письмі.

. Письмовий знак (буква) звичайно

/} виконується кількома рухами, які на-

І'-ж .„ зиваються її конструктивними елемен-

7 / І **ї *1 Ґ\ ґ" *\ / / /Р — ^тами (Р^ис-43). Об'єднані водне цілееле- / / Су / С^-'І-/ ^■у/ ^ я » " менти утворюють букви і знаки. Т~ і /І Конструктивними елементами

. в г письмових знаків слугують штрихи

(прямі, звивисті), овали і півовали,

, , —^ир -щшь петлі (а, б, у, г). Для опису ознак по-

/ ⁷~- і З черку його досліджують у цілому і по-

^—у а /у^ елементно. Насамперед у букві виділя-

/ -ИГ^ ^{ють к}^^іькі^сть елементів, тобто рухів,

>*ІУ)ґ\£ г% якими вона виконана. Тому в конст-

/< / / Іжф^-5 І1~*"~У рукиії букви розрізняють центральну

..^^—.—У^------ ^^ частину (власне букву), надрядкову і

1 у/7 підрядкову (рис. 43), а в окремих еле-

т * / І Ч& ментах — початок і закінчення руху (4,

__| \т. і****- 5); форму елемента (пряма, звивиста,

6, 7); напівовал. овал, петлі (8, 9, 10);

Рис. 43. Елементи, що формують знаки і форму і напрямок руху, спосіб їх літери пропису (пояснення за текстом) з'єднання і відносне розташування.

Все різноманіття рухів, що відобра­жають навички конкретної особи, в літературі класифікують неоднаково. Так, Ї.Ф.Пан-телєєв (1988) розрізняє чотири групи ознак, Д.У.Бабаєва (1976) пропонує шість груп, М.П.Яблоков (1990) розділяє концепцію В.Ф.Орлової (1973) і наводить сім груп окре­мих ознак. Підтримуючи концепцію В.Ф.Орлової, ми розглядаємо окремі ознаки по­черку за розробленою нею схемою.

1. Форма руху характеризує письмовий знаку цілому і його елементи окремо. Роз­різняють спрощену й ускладнену форми руху (рис. 44-2) при виконанні окремих букв і при виконанні їх елементів — петльову, кутасту, звивисту (рис. 44-3,4).

2. Напрямок руху пишучого приладу буває правоокружним або лівоокружним, при­ відним і відвідним. Точка початку привідного руху містяться вгорі, а відвідного - уни­ зу. Відводячий рух слугує початком наступного елемента і, отже, з'єднанням з початком наступного знака (5).

3. Довжина руху характеризує розмірність руху при виконанні надрядкових і підряд­ кових елементів, а іноді і знака в цілому. Довжина руху не вимірюється лінійкою, а оцінюється на око щодо величини основної (центральної) частини букви (6).

4. Кількість рухів характеризує наявність у букві чи її елементі зменшення або збільшення руху, що не відповідає конструкції письмового знака, наприклад, у букві «м» зменшення або збільшення довжини початкового елемента (7), а в букві «т» — зак­ лючного; у буквах «б» і «у» — збільшення рухів, що є в конструкції необов'язковими; збільшення протяжності при виконанні овалів, півовалів.

5. Безперервність рухів як окрема ознака характеризує спосіб з'єднання елементів у ■■сьмовому знакові і залежить від частоти відриву пишучого приладу від паперу.

Розрізняють злите та інтервальне з'єднання елементів (рис. 44-8). Коли закінчення ■ооереднього елемента переходить у початок наступного, з'єднання називають злитим.

162 Салтевський М. В. Криміналістика

Якщо після закінчення руху (заключного штриха) утворюється перерва в русі для по­чатку наступного руху, таке з'єднання називають інтервальним. Якщо розриви утворю­ються між буквами, почерк називають незв'язним, а виконання письмових знаків — уривчастими рухами.

6. Послідовність рухів має значення для тих букв, в яких прописами визначена по­ слідовність виконання елементів. Порушення послідовності утворює окрему ознаку. Так, у буквах «т» і «ж», визначений порядок нанесення елементів, спрощення цієї по­ слідовності іноді є стійкою навичкою-ознакою.

7. Відносне розміщення рухів характеризує співвідношення розташування точок по­ чатку і закінчення рухів, вид огинаючої верхніх точок букв і нижніх точок в окремому слові, рядку (10). Відносне розташування точок початку і закінчення руху може бути верхнім, середнім, нижнім (11). Певне значення має розташування точок перетинання елементів букви (10—12).

17.3. Методика криміналістичного дослідження письма

Методика криміналістичного дослідження письма здійснюється удвох формах: 1) попереднього і 2) судово-експертного дослідження.

Попереднє дослідження письма проводиться для одержання орієнтуючої інфор­мації органом дізнання, слідчим, прокурором, судом головним чином у стадії пору­шення кримінальної справи при прийомі заяв, повідомлень про злочини, витребу­ванні документів. Перевірка матеріалів, що надійшли для порушення кримінальної справи, здійснюється шляхом їх попереднього дослідження, яке проводить сам слідчий, орган дізнання або прокурор. Використовуючи технічні засоби і консульта­цію фахівця, вони встановлюють вид матеріалу — носія письма, його стан, вид пись­ма (машинописний, комп'ютерний, друкарський, рукописний), зміст письма, на­явність змін, перекручень, правильність заповнення реквізитів тощо.

Якщо попереднє дослідження не дозволяє встановити особу автора письмового до­кумента, то слідчий аналізує ознаки писемної мови і почерку і самостійно проводить розшук автора письма.

Сутність такого розшуку полягає в розробленні розшукової таблиці (рис. 45). По­слідовно виділяючи загальні і окремі ознаки, слідчий формує сукупність письмових навичок автора досліджуваного документа. Потім проводить огляд документів у відділах кадрів, бухгалтеріях, лікувальних установах, спортивних організаціях, військо­вих комісаріатах, де можуть зберігатися документи, виконані розшукуваним автором. Розшукова таблиця при цьому слугує орієнтиром, з яким слідчий порівнює докумен­ти, що оглядаються. При встановленні схожості почерку або пишучого технічного за­собу (друкарської машини, принтера) слідчий вилучає документ і після порушення кримінальної справи призначає криміналістичну експертизу.

Якщо в стадії перевірки в слідчого немає версій про автора письмового документа, а порушення кримінальної справи без цього неможливо, він доручає органу дізнання здійснити розшук автора оперативним шляхом. Оскільки це відбувається в стадії пору­шення кримінальної справи, то процедура розшуку включає огляд і вивчення докумен­та—речового доказу; складання розшукової таблиці, перевірку почерків, провадження попереднього криміналістичного дослідження фахівцем.

Розділ IV. Сліди людини 163

Розшукова таблиця включає опис загальних і окремих ознак писемної мови і почер­ку досліджуваного документа. Загальні ознаки звичайно називаються на початку таблиці. Для опису окремих ознак письмо поділяють на дві частини: у першій називають ознаку, а в другій малюють її графічне зображення і роблять пояснення. У розшукову таблицю включають тільки стійкі окремі ознаки почерку, причому не більше 7—8 (рис. 45).

Загальні ознаки почерку

1. високовироблений, петлеподібний, зв'язний

2. форма руху — переважає лівоколова

3. складність руху —спрощена

Графічне Характеристика

зображення ознаки_____________________________________

— складність руху — спрощена, петлі

/\ |П ЛІВОКОЛОВІ

-І*

І х — інтервальне з'єднання зустрічається

о а сі рідко

/ ]і V - зміна послідовності рухів

Щ &

І п і пі — спеціфічна форма закінчення руху в

и/ Щ буквах Ц,Щ

й і — рідкісна ознака — зміна напрямку

0Г руху в підрядковій петлі

Рис. 45. Пошукова таблиця

У такий спосіб розробляють рукоп исний чи друкований текст і одержують модель комплексу письмових навичок розшукуваної особи.

Перевірка почерків. Розшукову таблицю розмножують і роздають оперативним працівникам, які і проводять розшук шляхом огляду документів у різних установах. Знайшовши схожі документи, орган дізнання доручає попереднє дослідження фахівцю. Таке дослідження рівноцінне консультації, яку може одержати слідчий до порушення кримінальної справи.

Розшук автора за ознаками письма найчастіше проводиться, коли злочинець удається до анонімних документів, які надсилає до слідчих органів. У таких доку­ментах він удається до зміни почерку, маскування стилю, грамотності тощо. Відомі такі способи маскування: умисна зміна почерку шляхом скорописного маскування, ? икористання стилізованого письма, письмо зі зміною руки. Розглянемо їх.

Скорописне маскування полягає в зміні ступеня виробленості почерку. Вдається змінити загальний вид письма, його загальні ознаки — розмір, нахил, розгін тощо. Сто­совно ж окремих ознак, то більшість з них залишається незмінною. Можна змінити форму ознаки, збільшити протяжність штриха по вертикалі, але не можна змінити на-ирямокруху в достатньо довгому тексті (1—2 стор.). Якщотекст короткий, у декілька в. то іноді можна змінити правоокружний рух на лівоокружний.

164 Салтевський М. В. Криміналістика

Т ому встановити скорописне маскування нескладно, треба лише простежити кілька окремих ознак протягом кількох рядків тексту. Зміна окремих ознак — вольовий акт, який різко уповільнює темп письма, причому втрачається зв'язаність і змінюється ви­робленість.

Використання стилізованого письма — це застосування для письма друкованого шриф­ту. Таке письмо виконується уповільнено. Внаслідок відсталості динамічного стереоти­пу серед друкованих зустрічаються письмові букви чи їх окремі елементи. До листа друкованими літерами найчастіше удаються злочинці, коли необхідно приховати автора документа або при підробці посвідчень особи.

Лист зі зміною пишучої руки. У практиці зустрічаються документи, виконані як пра­вою, так і лівою рукою. Ліворучний почерк найчастіше має лівий нахил, напрямок руху в більшості випадків лівоокружний. При зміні руки для маскування змінюються темп, виробленість, втрачається зв'язність, в овалах з'являються незграбність, скривлення штрихів. Окремі ознаки при цьому мало змінюються, оскільки автоматизована навичка з однієї руки переноситься на іншу.

Ідентифікувати пишучого за таким почерком важко, але можна, якщо правильно відібрати зразки для експертизи.

У м. Харкові група злочинців-гастролерів займалася підробкою залізничних квитків шляхом витравлення рукописного тексту і нанесення нового. Затриманий підозрюваний розповів, як він здійснював витравлення і як вписував новий текст. Слідчий відібрав експериментальні зразки і призначив почеркознавчу експертизу. Виявилося, що тексти в квитках були виконані не обвинуваченим, оскільки почерк його був маловиробленим, а слова «Ростов», «Курськ» — виконані високовиробленим почерком, з великою зв'язністю і ступенем автоматизації. Подальшим розслідуван­ням і перевіркою версії експерта слідчий встановив, що обвинувачений лівша, у квит­ках тексти він писав лівою рукою, а зразки виконував правою. Повторна експертиза ототожнила обвинуваченого.

Якщо попереднє дослідження проводиться в ході слідства, то криміналістичне до­слідження письма (письмових і речових доказів) слідчий здійснює в ході слідчого огля­ду документів. У цьому разі протокол огляду є джерелом доказів.

Експертне дослідження письма проводиться на підставі постанови слідчого чи ухва­ли суду в спеціалізованих установах або поза ними їхніми фахівцями.

Методика дослідження включає такі етапи: підготовку, роздільне дослідження, по­рівняльне дослідження, оцінку результатів порівняння і формулювання висновків.

У ході підготовчого етапу експерт зовнішнім оглядом визначає цілісність упаков­ки, наявність відбитків печаток і посвідчуючих написів на них, перевіряє схоронність доставлених матеріалів, їхню достатність і відповідність названим у постанові, знайо­миться із завданнями дослідження і поставленими питаннями, визначає можливість їх вирішення в рамках призначеної експертизи.

Роздільне дослідження починається з огляду досліджуваних документів (рукопис­них, машинописних) і виявлення ознак писемної мови та ознак почерку. Відібрані озна­ки формують у сукупність, котру оцінюють як стійку, характерну для досліджуваного документа. Відзначають варіаційність ознак письма і почерку, пояснюють їх походжен­ня і зв'язок зі стійкою сукупністю ознак.

Застосовуючи аналогічну методику, досліджують зразки письма - вільні та експе­риментальні.

Розділ IV. Сліди людини 165

Порівняльний етап являє собою процедуру порівняння шляхом зіставлення комп­лексу ознак, що характеризують досліджуване письмо, з комплексом ознак, властивих зразкам обвинуваченої (підозрюваної) особи. Безпосереднє порівняння проводиться почерговим зіставленням кожної ознаки одна з одною і сукупності ознак у цілому. При цьому звертають увагу на неухильні ознаки, ступінь їх розходження, відзначають їх повторюваність і причини походження.

В процесі останнього етапу - оціночного - експерт виділяє ознаки, що збігаються, в досліджуваному матеріалі і зразках листа, поєднує їх удві сукупності і на основі внут­рішнього переконання і даних порівнянь оцінює кожну сукупність як індивідуальну, таку, що належить одній особі. Тут же експерт проводить аналіз хистких ознак, пояснює їх походження і кореляційний зв'язок зі стійкими ознаками, які ввійшли в індивідуаль­ну сукупність. Після оцінки експерт формулює власні висновки, які вносяться у висно­вок експерта.

17.4. Підготовка матеріалів для криміналістичного дослідження

письма

При призначенні судової експертизи слідчий (суд), орган дізнання надсилає в екс­пертну установу або експерту такі документи: а) постанову, ухвалу про призначення експертизи; б) документи, рукописи та інші матеріали, у яких є досліджуване письмо; в) зразки письма; г) матеріали справи, що містять відомості про передбачуваного автора і виконавця, а також документи, що належать до умов виконання досліджуваних доку­ментів.

Якуже вказувалося, дослідження письма здійснюється в рамках двох видів судової експертизи — почеркознавчої і авторознавчої.

Судове почеркознавство — найбільш розроблений вид дослідження письмово-рухо­вих навичок, що відображаються в письмі. Біля його джерел стояли Є.Ф.Буринський (1848-1912), С.М.Потапов (1873-1957), О.І.Вінберг (1908-1989), О.М.Агушевич, В.Ф.Орлова, С.А.Цепінюк, В.В.Ліповський, Ї.М.Можар, В.Г.Грузковатаін.

Авторознавство — новий напрямок у криміналістичному дослідженні письма, пи­семної мови. Його наукові основи були розроблені С.М.Вулом, В.Ф.Орловою, Л.Ю.А-роцкером (1927-1980). Харківською школою криміналістів почеркознавців і автороз-навців керував проф В.П.Колмаков (1913-1978).

Підготовка матеріалів на авторознавчу і почеркознавчу експертизи. Об'єктами авто­рознавчої експертизи є рукописи, різні документи, одержані розмножувальною техні­кою, фотокопії, сигналограми. Експертиза вирішує два завдання: 1) встановлення то­тожності автора конкретного документа і 2) встановлення фактів неідентифікаційного характеру, наприклад, який соціально-біографічний портрет автора анонімного доку­мента? Його стать, вік, професія тощо.

На авторознавчу експертизу подають досліджувані документи, в яких є достатня ькість тексту, і зразки.

Розрізняють зразки вільні та експериментальні. Вільні зразки за часом повинні бути виконані особою до порушення кримінальної справи, тому такі зразки одержують - ."лікою, витребуванням або обшуком. За змістом це повинні бути тексти, схожі з до-сжілжуваним, наприклад, робочі документи, що за часом збігаються з досліджуваним. Експериментальні зразки являють собою документи, одержані слідчим надосудовому

166 Салтевський М. В. Криміналістика

с лідстві або судом відповідно до методичних вказівок Інструкції про організацію про­вадження судових експертиз у науково-дослідних установах Міністерства юстиції Ук­раїни (К., 1998-2002).

Вільні зразки для авторознавчої експертизи за кількістю повинні бути значно більшими, ніж досліджуваний текст. Як експериментальні зразки можна використову­вати рукописні і друковані документи, виконані самостійно особою поза кабінетом слідчого, наприклад, ділові документи, щоденники, скарги тощо.

Для одержання експериментальних зразків у кабінеті слідчий звичайно пропонує особі написати «твір» на певну тему. Випробуваний може сам обрати тему, але «твір» має бути досить довгим, не менше 2—3 сторінок. При цьому не рекомендується дикту­вати, як це іноді роблять при відібранні зразків. Якщо досліджуваний документ — фонограма звукової мови, то вільні та експериментальні зразки, крім письмових і друкованих зразків-документів, повинні містити фонограми запису вільної мови об­винуваченого.

На почеркознавчу експертизу зразки підбирають відповідно до виду досліджувано­го почеркового матеріалу (рукописний текст, підпис, цифрове, стилізоване письмо). Вільні зразки повинні містити якнайбільше саме того виду тексту, що підлягає дослід­женню. Однак це не означає, що зміст зразка повинен бути таким же, як у досліджува­ному документі. Так, при дослідженні цифрового письма у вільних зразках повинно переважати цифрове письмо (бухгалтерські документи), а в експериментальних зразках має бути, крім письмового, і цифровий текст.

Рухові навички відображаються не тільки в письмі, а й у підписі, оскільки при виконанні підпису ступінь автоматизації почерку значно вища, ніж при виконанні ру­копису. Останнє слугує підставою для ідентифікації людини за її підписом. Злочинець може змінити власний підпис або розписатися від імені іншої особи. Підготовка зразків у цьому разі має свої особливості. В ситуації підготовки матеріалів на експертизу, коли дослідженню підлягають підписи, виконані злочинцем від імені інших осіб (вигаданих або реально існуючих), зразки повинні включати такі види документів.

1. Вільні зразки почерку ідентифікованої особи, тобто підроблювача.

2. Вільні зразки особистого підпису ідентифікованої особи.

3. Експериментальні зразки почерку ідентифікованої особи у вигляді написання слів, що позначають підроблені підписи. Наприклад, якщо Сидоров підробив підпис від імені Кузькіна, то при відібранні експериментальних зразків підпису необхідно запро­ понувати Сидорову писати текст, в якому зустрічаються слова «Кузькін», «Кузьма», «Кузьминки» тощо. При цьому не можна показувати підпис Кузькіна і тим більше про­ понувати розписатися за Кузькіна.

4. Вільні та експериментальні зразки підписів осіб, від імені яких підроблені підпи­ си. Зрозуміло, це не завжди можливо, наприклад, неможливо у разі підпису вигаданих осіб або коли ці особи вданій організації не працюють і не мають доступу до досліджу­ ваних документів. У таких випадках слідчий повідомляє експерту, що такі-то особи, наприклад, у платіжній відомості, — вигадані.

Для почеркознавчого дослідження стилізованоголиста зразки треба готувати з ура­хуванням змісту тексту досліджуваного документа. Так, коли злочинець заявив, що він друкованими літерами писати не вміє, слідчий при відібранні експериментальних зразків запропонував йому накреслити пристрій, креслення якого він виконував за родом робо­ти. Злочинець, захопившись роботою, попроси в туш і креслярське перо і протягом усь-

Розділ ІV. Сліди л юдини 167

огодня креслив пристрій і походу роботи робив написи друкованими літерами. У такий спосіб були одержані зразки л иста друкованими літерами.

П ідготовлені для дослідження зразки повинні відповідати ряду вимог, а саме харак­теризуватися:

а) безперечністю походження, тому вони мають бути засвідчені слідчим, іноді їх джерелом;

б) достатністю, тобто за обсягом бути не менше рекомендованого Інструкцією;

в) порівнянністю, тобто в зразках повинні міститися такі фрагменти рукописного тексту, слова, речення, сполучення букв, що є в досліджуваному тексті;

г) порівнянністю засобів і умов письма, тобто бути виконані однаковими знаряддя­ми письма в схожих (а іноді в таких же) умовах, на схожих матеріалах. Не можна пред­ставляти зразки на папері, якщо досліджуваний текст виконаний на фанері, вертикальній стіні (у цьому разі зразки одержують на вертикальному об'єкті, а потім їх фотографують і являють собою знімки).

168 Салтевський М. В. Криміналістика

Г лава 18. Сліди звуку (криміналістична акустика)

18.1. Звук як джерело криміналістичної інформації

Будь-яка людська діяльність як взаємодія суб'єктів у матеріальному середо­вищі породжує звук. Людина живе у світі звуків, які несуть різну інформацію про навколишнє середовище. Звук був і залишається одним з найбільш поширених дже­рел інформації.

Звучать будь-які фізичні тіла, причому не тільки взаємодіючі, а й такі, що пере­бувають у спокої, «співають» піски, шумлять дерева, скриплять підлоги, шумить прибій. При вчиненні злочину його учасники приводять засоби вчинення злочину (знаряддя, предмети, машини, інструменти) у взаємодію з матеріальним середови­щем і в такий спосіб створюють сукупність звуків, які утворюють звукове середови­ще злочину.

Сприймаючи звукове середовище органолептично, людина аналізує і моделює обстановку місця події, думкою відтворює його «картину», тобто які об'єкти взає­модіяли в момент вчинення злочину, а отже, перебували на місці події. Життєвий досвід дозволяє легко розрізняти голоси людей, відрізняти їх від шумів, звуків вер­статів, тварин, засобів учинення злочину, що звучать. За спектральними характери­стиками звуку можна судити, яке емоційне навантаження несе мова людини — три­вогу, лють, радість, захоплення тощо. Ми легко розрізняємо звучання металу, дере­ва, скла, кроків узутих чи босих ніг, іноді за шумом упізнаємо навіть ходу знайомої людини.

Звукове середовище на місці події досить точно відображає характер злочинної діяльності, вид засобів злочинної діяльності та її спосіб. Так, злочинна група в м. Д. займалася фальсифікацією вино-горілчаних виробів. Злочинці для цього організу­вали «підпільний цех», де переклеювали етикетки від марочних коньяків і вин на звичайні або переливали дешеві вина в посуд від дорогих марочних вин. Уся проце­дура — звукове середовище переклеювання і переливання вин, їх закупорювання -була негласно записана. При прослуховуванні фонограми в суді була встановлена кількість учасників і впізнані їхні голоси. Суд і присутні чітко розрізняли звуки переливання рідин, відкупорювання пляшок, розпорядження (які етикетки знімати і на які пляшки переклеювати). Проведена судово-фоноскопічна експертиза іденти­фікувала всіх учасників злочинної діяльності за їх розмовною мовою, зафіксованою на оперативній фонограмі, яку суд визнав джерелом доказів.

Зараз сліди звукової мови людини і сліди звучання фізичних тіл (твердих, рідких, газоподібних) є матеріалом не тільки для ідентифікаційних, а й для діагностичних досліджень. За звуковим середовищем, записаним на фонограмі, можна встановити, що звучить, тобто вид джерела, в якому стані воно перебуває (у русі чи в спокої), як розташоване щодо мікрофона тощо.

Таким чином, звук — це специфічний слід, який становить миттєву зміну в ма­теріальному середовищі і подібно до інших матеріальних слідів-змін реально існує і його можна зафіксувати технічними засобами. Тому такі сліди називають слідами звуку, або звуковими слідами, а фізичне тіло, яке генерує звук, — джерелом звуку.

к

Розділ IV. Сліди людини 169