6.2. Виникнення криміналістики в Україні

Настало XX століття, і бурхливий розвиток спеціальних галузей знань призвів до виникнення нових експертних установ. У1912- 1914 рр. відкрилися кабінети науково-судової експертизи в Харкові, Києві, Одесі, Москві, завдання і функції яких були май­же такими ж, яку Петербурзького.

Криміналістика й установи науково-судової експертизи в Україні одержали своє

дцнуир МЯЦЩЦ1ММ— яйгім шііпадяїіії гтяриу рулонну угтянпн 4 гічня 1918 р. Народний

дерстирагУі|иіііііи на всій іеуіщиї республіки скасував стару судову систему, по-сіед—игвіишілчий дімюмі - Всимиш слідства було покладено на постійних суддів, кри-

—^ітзшммі іііі^иііі ццинм м'ціітг»тантгпцот » чмчуниу нарОДНИХ Сулах. До ЦЬОГО Часу

лиш Кшївсмшій і Оигсиогіі кабінети науково-судової експертизи. Київський ілйіигг ?та§р„ бу»тюд рабтиниибітопатаісами йтимчасово закритий.

Уіиміені українсько? державності величезну рать зіграла робоча міліція, котра лвоа у'складі бойових дружин. 25 фулня 1917 р. Перший Всеукраїнський з'їзд Рад .проголосив Україну Радянською республікою і для її охорони створив загони робочої ноіші у Луганську. Харкові. Полтаві. Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Києві, Вінниці та інших містах. Форма та зміст роботи міліції визначалися обстановкою, що складалася, головним завданням була боротьба з бандитизмом. В Україні свято шанують пам'ять шроподвиг58 працівників ніжинської міліції, про міліціонерів, які загинули в боротьбі ■ злочинними бандами в Києві, Трипіллі, Донецьку та інших містах республіки.

З грудня 1918р. декретом Тимчасового уряду була утворена Всеукраїнська Надзви­чайна Комісія, 14 лютого 1919 р. прийняте «Тимчасове Положення про народні суди та революційні трибунали», а 1 березня 1919р.-про Народний Комісаріат юстиції (НКЮ), кий здійснював контроль за діяльністю судів і слідства. З цією метою в структурі Ко­місаріату був організований контрольно-слідчий відділ.

16 квітня 1919 р. прийнятий декрет про заснування посади верховних народних слідчих, які призначаються народним комісаром юстиції. У результаті законотворчої діяльності молодої Української держави було створено дійову систему слідчих органів, яка включала народних слідчих та їх помічників, які перебували при контрольно-слідчих явдвідділах місцевих юридичних відділів, особливих народних слідчих при ревтрибуна-іах і верховних народних слідчих у складі контрольно-слідчих відділів НКЮ.

Відразу після революції були організовані центророзшуки в Росії та Україні, які •■ глинувшіи свою діяльність. Водночас українська міліція багато що робила самостійно,

52 Салтевський М. В. Криміналістика

н е чекаючи вказівок згори, зокрема введення реєстрації злочинців. 1920 р. Всеукрревком затвердив «Положення про організацію відділу кримінального розшуку», яке зобов'язу­вало губернські відділи міліції здійснювати реєстрацію злочинців. Не одержавши з цент­ру методичних вказівок і технічних засобів, необхідних для ведення реєстрації, ентузіасти на місцях самостійно розпочали цю роботу, створюючи реєстраційні бюро.

З 1921 р. Центророзшук України ввів й інші способи реєстрації, зокрема дакти­лоскопічний і антропометричний за методом А. Бертільона. Інструкція, надіслана з цен­тру, орієнтувала на встановлення 11 ознак злочинця. Українські фахівці запропонували додати ще одну ознаку — ширину дуги вилиці, що згодом знайшло відображення в інструкції центру.

Розшук злочинця здійснювався переважно за ознаками словесного портрета, для чого була прийнята «Інструкція для складання словесного портрета», рекомендовані правила фотографування злочинців і трупів сигналітичним метолом. Таким чином, і ще до входження України до складу СРСР на її території передбачалися три види реєстрації злочинців: алфавітний, фотографічний і дактилоскопічний.

1922. р. губернські відділи розшуку були оснащені засобами дактилоскопіювання і фотографування. В Україні формувалася єдинадактилоскопічна десятипальцева карто­ тека, в якій картки класифікувалися за основною і додатковою формулами Гальтона— Генрі.

1923. р. була введена реєстрація усіх засуджених до позбавлення волі та примусових робіт. Методика дактилоскопічного обліку полягала в такому. Агент районного кримі­ нального розшуку при затриманні злочинця дактилоскопіював його, виготовляючи дві дактилокартки, а начальник відділу відсилав їх до губернського реєстраційного бюро. Там фахівець-дактилоскопіст виводив формулу і перевіряв її за картотекою. Якщо в картотеці виявляли таку ж карту, дактилоскопіст складав протокол впізнання особи за дактилоскопічною карткою. Протокол разом із примірником дактилокартки відправ­ ляли адресату - відділу, що надіслав картку. Там і проводилося розслідування.

В разі відсутності в картотеці відповідних відомостей надіслану картку вливали в масив губернського відділу розшуку, а другий її примірник з виведеною формулою повертали в район для формування місцевої картотеки. Треба зазначити, що впізнання за дактилоскопічною картотекою проводивдосвідчений дактилоскопіст, який і складав протокол упізнання. Нині цю операцію виконує експерт ЕКВ за дорученням слідчого чи оперативного працівника; він же складає довідку або висновок експерта.

1922 р. Україна вже переходила до мирного життя. 28 червня було прийнято «Поло­ження про прокурорський нагляд», відповідно до якого в структурі НКЮ засновувала­ся державна прокуратура. В галузі боротьби зі злочинністю на неї покладалися такі зав­дання: порушення судового переслідування проти посадових і приватних осіб; нагляд за дізнанням і попереднім слідством; вирішення питань про віддання до суду і про закрит­тя справ; затвердження обвинувальних висновків слідчих у всіх справах; участь у розпо­рядчих засіданнях суду; підтримання обвинувачення у суді; опротестування в касацій­ному порядку вироків і ухвал судів, а також опротестування у порядку вищого судового контролю вироків судів першої інстанції, які набули чинності та касаційних рішень Рад народних суддів; перевірка правомірності тримання під слідством.

1922 р. набув чинності Кримінальний кодекс України, а 10 червня 1923 р. у містах Києві, Харкові й Одесі були засновані кабінети науково-судової експертизи, які почали працювати на базі кабінетів, що діяли раніше. Займаючись судовими експертизами і

Розділ 1. Метологічні засади криміналістики 53

н адаючи практичну допомогу правоохоронним органам урозслідуванні конкретних зло­чин ів, вон и стали осередками впроваджен ня у слідчу та судову практику наукових знань.

25 квітня 1925 р. РНК УРСРзатвердила нове «Положення про кабінети науково-судової експертизи», яке зобов'язувало ці кабінети не лише проводити експертизи, а й вести науково-дослідницьку роботу.

У жовтні 1925 р. кабінети науково-судової експертизи були перетворені на інститути науково-судової експертизи. З цього часу власне й розпочинається плідна науково-досл­ідницька та експертнадіяльністьукраїнськихекспертнихустанов, у надрахяких сформу­валася перша українська школа криміналістів — професорів М.С.Бокаріуса, В.І.Фаворсь-кого, М.О.Петрова, М.П.Макаренка, С.М.Матвєєва, Ю.С.Сапожниковатаін.

Перші директори Київського інституту науково-судовоїекспертизи — В.І.Фаворсь-кий, М.О.Петров, Ю.С.Сапожніков, Б.О.Вахліс — були не тільки організаторами на­уки. Вони зробили вагомий внесок у практику судової експертизи, впровадили гісто­логічні та фізико-хімічні методи дослідження речових доказів.

Харківський інститут науково-судової експертизи очолив різнобічно обдарований уче­ний, професор судової медицини М.С.Бокаріус (1869 - 1931). Ще 1915 р. у праці «Судова медицина у викладі для юристів» він розглянув багато практичних питань дослідження і збирання доказів при розслідуванні злочинів. За його особистою участю на юридичному факультеті Харківського університету було запровадження курс криміналістики.

Микола Сергійович Бокаріус народився в м. Феодосії, викладав у Ришельєвській гімназії. Потім закінчив медичний факультет Харківського університету. В 1925 р. очо­лив Харківський інститут науково-судової експертизи, де були добре поставлені мікрос­копічні та мікрохімічні дослідження речових доказів. Праця М.С.Бокаріуса «Судово-ме­дичне мікроскопічне та мікрохімічне дослідження речових доказів» (1910) була першою монографією із судової медицини в галузі мікроскопічного дослідження речових доказів.

1925 р. М.С.Бокаріус видав монографію «Первинний зовнішній огляд трупа при міліцейському розшуковому дізнанні», яка істотно вплинула на наукову і практичну діяльність. Ця праця судового медика-криміналіста й донині є настільною книгою юри-ста-практика, який займається розслідуванням особливо небезпечних злочинів — убивств. Говорячи про медичний бік огляду трупа, М .С. Бокаріус зауважував: «У кож­ному випадку злочину перші кроки органів дізнання, розшуку і слідства є найважливі­шими, найціннішими, вони можуть по свіжих слідах злочину зібрати той матеріал, який пізніше, можливо став би вже невловимим, недоступним для встановлення».

М.С.Бокаріус, чиє ім'я носить Харківський науково-дослідний інститут судо­вих експертиз, започаткував журнал «Архів кримінології і судової медицини», який лочав виходити з 1926 р. Разом із проф. М.С.Бокаріусом в інституті працювали дос­відчені криміналісти О.А.Єлісєєв, С.Д.Каплан, В.Я.Павленко, які залишили по-ігітнийслід в історії судової експертизи. О.А.Єлісєєв ще 1924 р. видав «Довідковий ручний альбом для працівників кримінального розшуку при складанні словесного-портрета» — перший практичний посібник подібного типу в нашій країні.

Одеський інститут науково-судової експертизи очолив проф. С.М.Матвєєв, фахі­вець у галузі дослідження вогнепальної зброї з метою її ідентифікації за стріляними чми. Він розробив оригінальну методику визначення напрямку руху кулі, яка долає іну перешкоду, що дозволило встановлювати, з якого боку розбите скло вистріле­ною кулею (дробом). Це «правило Матвєєва» і досі використовується у криміналістичній експертизі та слідчій практиці. Д.Д.Хмиров, який працював в Одеському інституті,

54 Салтевський М. В. Криміналістика

з апропонував методику використання ультрафіолетових променів для відновлення за­митих плям крові на одязі, а також витравленого тексту в документах. Перший завідувач Одеського кабінету науково-судової експертизи Н.П.Макаренко займався методикою розслідування злочинів. Його монографія «Техніка розслідування злочинів» є однією з перших праць у криміналістиці, присвячених цій проблемі.

До початку 30-х років закінчується перший етап становлення криміналістики та розвитку криміналістичних знань в Україні.

Другий етап пов'язаний з відновленням зруйнованого господарства України у складі СРСР, уведенням НЕПу. Створені на першому етапі криміналістичні експертні підроз­діли продовжували функціонувати й у 30-ті роки. Поступово на зміну старим кадрам почали приходити молоді, які принесли з собою нові ідеї, нове бачення криміналістич­них проблем. У Київському інституті з'явилося гідне поповнення - С.І.Тихенко, М.М. Зюскін, Б.Р.Киричінський, О.Ю.Брайчевська, Т.І.Барабаш та ін., які згодом стали про­відними вченими-фахівцями в галузі судової експертизи. В Харківському інституті в цей період почали працювати М.М.Бокаріус, СД.Каплан, В.О.Развадовський, СЛ.Ціон, Є.Ф. Развадовський та ін.

Третій період розвитку криміналістики в Україні починається після Великої Вітчиз­няної війни - з відновлення інститутів судових експертиз, які були зруйновані, а їх апаратура розграбована. В роки війни більшість співробітників інститутів були еваку­йовані, частина їх пішла на фронт і боролася з ворогом.