5.4. Закони розвитку криміналістики

Наука розвивається на основі пізнання закономірностей природи та суспільства, що відбивають стійкі сторони явищ і подій реал ьності. «Вся доступна нам природа утво­рює певну систему, — зауважував Ф.Енгельс, - певний сукупний зв'язок тіл». Цей зв'я­зок виявляється у вигляді різних відносин предметів, явищ та їх сторін, наприклад, тривалості перебігу процесів, співвідношенні цілого й частини системи.

Зв'язокявляє собою об'єктивну закономірність, а його визначення у вигляді відно­син — об'єктивні закони. Оскільки рівні відносин різняться за спільністю, то закони науки поділяються на загальні й окремі (специфічні). До загальних належать закони об'єктивної необхідності, всеосажності, інтеграції, безперервності нагромадження знань, диференціації знань, взаємозв'язку науки та практики. Загальним законам підкоряєть­ся розвиток усіх наук, усього наукового потенціалу людства.

Окремі (специфічні) закони регулюють розвиток конкретних наук, тому для кож­ної окремої науки вони мають свій перелік і структуру.

Надумку більшості вчених, до окремих законів науки криміналістики належать такі:

1. закон зв'язку та спадковості між існуючими та виникаючими концепціями. Нове завжди з'являється на основі використання досвіду минулого. Пізнана закономірність є передумовою розроблення і створення новоїметодики;

2. закон активного творчого пристосування сучаснихдосягнень науки для вирі­ шення окремих завдань науки криміналістики. Цей закон О.І.Вінберг (1974) назвав законом криміналістичної трансформації, що являє собою шлях розроблення окремих теорій дослідження, оцінки та використання доказів;

3. закон обумовленості криміналістичних рекомендацій потребами практики. Роз­ роблення нових засобів і методів виявлення, дослідження, оцінки та застосування дже­ рел криміналістичної інформації обумовлене потребами практики. Давно відоме зна­ чення слідів запаху для розшуку людей і речей. Однак, крім використання службово- розшукових собак, у практиці не було технічних засобів і методик роботи із запаховими слідами. Останнім часом криміналістами були розроблені теоретичні засади, технічні засоби та методичні рекомендації для роботи зі слідами запаху на місці події, запропоно­ вані засоби вилучення, консервації і дослідження запаху з метою ідентифікації його джерела. Нині за слідами запаху провадиться криміналістична ідентифікація людей і речей як шляхом вибірки, так і інструментальними методами;

4. закон прискорення темпів розвитку криміналістичної науки вумовах науково- техніч ного прогресу. Розквіт науки — характерна риса сучасності. Наукові досягнення стають продуктивною силою, могутнім чинником, що впливає на всі сторони громадсь­ кого життя, у тому числі на боротьбу зі злочинністю. Науково-технічний прогрес як загальний закон науки в криміналістиці не має окремих аналогів, які діють лише для неї. Прискорення темпів розвитку криміналістичних знань відбувається на тлі загаль­ ного розвитку та нагромадження наукового знання. Прискорення темпів його розвитку перетворило криміналістику на самостійну юридичну науку, яка має свій конкретний предмет і методологію.

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 49

Г лава 6. Становлення, розвиток і сучасний стан криміналістики в Україні

6.1. Зародження і розвиток спеціальних знань у практиці розслідування злочинів (історичний аспект)

Знання відображає ті чи інші відносини людей і речей у свідомості людини. Знання можуть бути повсякденними та науковими.

Повсякденні, емпіричні знання відображають дослідний рівень пізнання якрезуль-тат спостереження, опису та досвіду. До них належать спеціальні знання, що лежать в основі конкретних професій. У такому разі вони іменуються професійними, а особу, яка володіє ними, називають фахівцем у найзагальнішому значенні цього слова.

Наукові знання відображають глибинні процеси об'єктивної дійсності на теоретич­ному рівні пізнання, розкривають їх характер і сутність. Однак люди по-різному сприй­мають об'єктивну реальність. Людська свідомість формує різні рівні пізнання як мето­ди дослідження навколишнього середовища. Тому влюдини переважає теоретичний чи практичний рівень або обидва можуть бути розвинуті однаковою мірою.

У будь-якому виді діяльності суб'єкт, що пізнає, нерідко звертається до фахівця за знаннями, якими сам не володіє або яких у нього недостатньо для виконання того чи іншого практичного завдання. Фахівець може надати консультацію або на запрошення суб'єкта діяльності взяти безпосередню участь у виконанні завдання.

Дослідження події злочину — багатопрофільна діяльність, що вимагає як емпірич­них, такі наукових знань з різних галузей науки, техніки, мистецтва та ремесла. Тому ще в далеку давнину при розслідуванні злочинів, особливо пов'язаних з убивством і заподіянням тілесних ушкоджень, використовували спеціальні знання, запрошуючи для цього знаючих осіб, які допомагали вирішувати складні питання.

Перші знання фахівців були дуже примітивними і стосувалися переважно медици­ни. Вони використовувалися при опитуванні потерпілих і огляді трупів з метою вста­новлення причин смерті та способів заподіяння ушкоджень. Ще папа Інокентій III (XIII ст.) наказував у разі насильницької смерті звертатися за консультацією до лікарів, а відомий кодекс «Кароліна» (1532) встановлював обов'язкову участь лікарів у розсліду­ванні злочинів проти життя і здоров'я.

Водночас перші спеціальні знання мали радше емпіричний, ніж науково-теоретич­ний характер, тому їх суб'єктів називали особами. Історію криміналістики прийнято розглядати крізь призму становлення і розвитку спеціальних знань у кримінальному судочинстві, у взаємозв'язку з розвитком судової експертизи й експертних установ, тобто з формуванням науки криміналістики.

У Китаї під час царювання династії Тан (900 — 1278 р.) в окремих кримінальних справах замість підпису конкретної особи використовувалися відбитки пальців. Найімо­вірніше, спеціальні знання у судовій практиці почали вперше застосовувати саме ки­тайці.

Перший відомий випадок проведення розслідування за допомогою спеціальних знань на Русі відносять до 1535 р. — до часу князювання великої княгині Олени. Уділь­ний князь Андрій Старицький не платив у скарбницю подать і не з'являвся на уклін нібито через хворобу. Тоді княгиня послала до ослушникалікарів, щоб ті провели «екс-

50 Салтевський М В. Криміналістика

п ертизу» і встановили, чи справді він хворий. Лікар Феофіл виконав веління княгині й доповів: «У Андрея болезнь легкая, говорит, что на стегне (бедре) болячка, а лежит в постели». Звичайно, це ще не експертиза в її сучасному розумінні, але наявне застосу­вання спеціальних знань знаючої особи з метою виконання практичного завдання.

В історії відомі випадки використання медичних знань при опитуванні потерпілих і огляді трупів. Цікавою є справа про царську наречену, яка за фальсифікованим вис­новком лікарів була визнана хворою. Сутність справи зводилася до такого. Дівиця Ма­рія Холопова була обрана в наречені царю Михайлу Федоровичу Романову і взята до двору в 1616 р. Однак дружиною царя Марія Холопова не стала, оскільки наближені до царя бояри Салтикови донесли йому, що Марія є невиліковно хворою. Холопову засла­ли до Тобольська, а пізніше перевели до Нижнього Новгорода у монастир.

У1623 р. справа царської нареченої одержала продовження. Цар «возьімел подозре-ние в том, что Мария Ивановна Холопова бьіла здорова всегда, и что по злоумьшлленной токмо клевете отдалена она от двора». Розслідування розпочалося з допитів родичів Хо-лопової, лікарів, котрі лікували її, бояр Салтикових, після чого до Нижнього Новгорода була направлена комісія з придворних лікарів для огляду Марії. Комісія доповіла цареві, що Марія Холопова цілком здорова (І.Ф.Крилов, 1963).

Створення Аптекарського приказу послужило початком регулярного залучення лікарів до огляду живих осіб. Аптекарський приказ після огляду склав документ, у яко­му зазначалося: «А по осмотру битьіх мест на нем Микулае голова в двух местах пробита, весь в крови, правое плечо не в одном месте бито - синево и пухло, да правая рука поменьше бита и вспухла» (І.Ф.Крилов, 1963).

Першими експертними установами Росії були Аптекарські прикази та Іванівська площа в Москві. Аптекарський приказ — медична установа, якій ставилося в обов'язок забезпечувати царські аптеки ліками, засновувати польові аптеки, розподіляти у військові полки лікарів, розбирати їх спори. Водночас за наказом царя Аптекарські при­кази займалися експертною діяльністю, хоча головною їх функцією було лікування. Однак Аптекарський приказ не мав процесуального характеру, а сама експертиза в той час буладоситьрідкісним явищем.

Криміналістична експертиза спочатку розвивалася в межах судово-медичних досл­іджень, у зв'язку з чим на початку XIX ст. була заснована Медична рада, а в 1811 р. створено Міністерство поліції, при якому знаходилася друга Медична рада, яка відала судово-медичною експертизою. Власне, це була перша експертна установа Росії. До скла­ду Медичної ради врізні роки входили відомі вчені М. І. Пирогов, М.М.Зинін,Д.І. Мен­делєєв, І.ГТ.Павлов, чия експертна діяльність вписала чимало яскравих сторінок в істо­рію судової експертизи.

Експертиза документів, особливо підроблених документів і грошей, почалароз-виватися завдяки створенню в 1818 р. Експедиції заготовлення державних паперів. Статут кримінального судочинства 1864 р. передбачав відсилання до цієї Експедиції усіх підроблених паперів для складання за ними висновку. Тут же проводилася екс­пертиза кредитних білетів і будь-яких паперів, хоч би звідки вони надходили.

Методика експертного дослідження включала такі процедури: «Будь-який папір спочатку оглядається гравером і каліграфом, особи ці визначають, чи становить даний папір або документ ознаки підробки. Якщо ж у документі чи папері виявляться озна­ки підробки, то цей документ піддається фотографічному та хімічному дослідженню для визначення способу підробки, відновлення первісного тексту. Про результати скла-

Розділ І. Метологічні засади криміналістики 51

д ається акт». Серед співробітників Експедиції в експертній діяльності особливо ви­різнялися О.О.Поповицький, Г.К.Скамоні, Є.І.Клейн, Р.О.Пфефер.

Значну експертну діяльність провадило Російське технічне товариство (РТТ), де 1878 р. було створено 5-й відділ, який займався фотографією. Відомі російські фотогра­фи Б.І.Срезневський, О.О.Поповицький, СЛЛевицький, О.О.Захар'їнта інші виступа­ли як експерти з технічного дослідження документів. Однак справжню судово-фотогра­фічну експертизу документів створив своїми науковими працями та відкриттям 1889 р. методу посилення контрастів Є.Ф.Буринський, який по праву вважається батьком су-лово-дослідницької фотографії, засновником технічної експертизи документів. 1893 р. була організована Державна судово-фотографічна лабораторія при прокурорі Петербурзь­кої судової палати. Очолив лабораторію Є.Ф. Буринський.